Презентація на тему:
Ділове спілкування поняття, особливості і прояви в діяльності державних службовців

Ділове спілкування: поняття, особливості і прояви в діяльності державних службовців

Види ділового спілкування: 1) усне – письмове (з погляду форми мови); 2) діалогічне – монологічне (з погляду однонаправ-леності / двонаправленості мови між тим хто говорить і тим, хто слухає); 3) міжособистісне – публічне (з погляду кількості учасників); 4) безпосереднє – опосередковане (з погляду відсутності / наявності опосредкованого апарату); 5) контактне – дистанційне (з точки зору положення комунікаторів у просторі).

За змістом спілкування може бути представлене як: • матеріальне – обмін продуктами і предметами діяльності, котрі, в свою чергу, служать засобом задоволення актуальних потреб суб'єктів; • когнітивні – обмін знаннями (пізнавальна і навчальна діяльність); • діяльну – обмін діями, операціями, уміннями, навичками (від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що удосконалює і розвиває здібності); • кондиційне – обмін психічним та фізіологічним станом (люди впливають один на одного щоб привести один одного в певний фізичний або психічний стан (наприклад, підняти настрій або зіпсувати його, порушити або заспокоїти один одного)); • мотиваційний – обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами (має своїм змістом передачу один одному певних спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку (наприклад, одна людина бажає домогтися, щоб в іншого виникло або зникло деяке прагнення, щоб склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба і т.п.)).

Види приватного спілкування: • ділове – спілкування, включене як приватний момент в яку-небудь спільну і продуктивну діяльність людей; служить засобом підвищення ефективності якості цієї діяльності; його змістом є те, чим зайняті люди, а не проблеми, що зачіпають їх внутрішній світ; • особистісне – спілкування, зосереджене в основному навколо внутрішніх психологічних проблем, тих інтересів і потреб, які глибоко й інтимно зачіпають особистість людини: пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значимого людині, до того, що відбувається навколо, дозвіл будь-якого внутрішнього конфлікту; • інструментальне – спілкування, яка є самоціллю, не стимулюється самостійної потребою, але має якусь іншу мету, крім отримання задоволення від самого акту спілкування; • цільове – спілкування, що служить засобом задоволення специфічної потреби, у даному випадку – потреби в спілкуванні.

Види засобів спілкування: • прямі тілесні контакти (торкання руками і т. п.); • органи почуттів (спостереження за рухом іншої людини або сприйняття вироблених ним звукових сигналів); • мова та інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах (тексти, схеми, малюнки, креслення і т. д.); • технічні засоби запису і зберігання інформації (відеотехніка, радіо, касети, диски, дискети і т. д.); • інтонації, емоційна виразність.

За формами спілкування ділиться: • на пряме (природний контакт «обличчям до обличчя» за допомогою вербальних і невербальних засобів інформація особисто передається одним учасником іншому) і непряме (включення в процес спілкування «додаткового» учасника як посередника, через якого відбувається передача інформації); • безпосереднє (за допомогою органів (рука, тулуб, голова); на його основі виникають різні види опосередкованого спілкування) і опосередковане (за допомогою чого-небудь – неповний психологічний контакт за допомогою спеціальних засобів, що віддаляють отримання зворотного зв'язку); • масове (множинні, безпосередні контакти незнайомих людей, а також комунікація, опосередкована різними її видами) і міжособистісне (безпосередні контакти людей у групах чи парах, постійних за складом учасників, має на увазі психологічну близькість партнерів).

Функції спілкування: • інструментальна – характеризує спілкування як соціальний механізм управління та передачі інформації, необхідної для виконання дії; • інтегративна – розкриває спілкування як засіб об'єднання людей; • трансляційна – функція передачі конкретних способів діяльності, оцінок і т. д.; • самовираження – визначає спілкування як форму взаєморозуміння психологічного контексту; • експресивна – взаєморозуміння переживань та емоційного стану; • соціалізації – формування навичок взаємодії в суспільстві відповідно до прийнятих норм і правил; • соціального контролю – регламентація поведінки і діяльності. Ділове спілкування можна розглядати у єдності трьох його сторін • спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона); • спілкування як взаємодія (інтерактивна сторона); • спілкування як сприйняття людьми один одного (перцептивна сторона).

Етапи процесу спілкування: 1. Встановлення контакту. Завдання контактної фази – спонукати співрозмовника до спілкування і створити максимум можливостей для подальшого ділового обговорення і прийняття рішень. 2. Етап орієнтації допомагає визначити стратегію і тактику ділового спілкування, розвити інтерес до нього, виявляючи партнера. 3. Активне обговорення питання в невимушеній атмосфері, котра створюється за допомогою жарту, підвищення емоційного тонусу співрозмовника (похвала, нагадування про приємні події і т. п.), включення співрозмовника в виконання фізичних дій (прохання про допомогу, подяка). 4. Прийняте рішення визначається попередньою стадією і логічно випливає з неї. 5. Вихід з контакту має на меті створити гарне останнє враження (образ), що буде впливати на наступні ділові відносини.