Презентація на тему:
Антифрикційні сплави і матеріали

Антифрикційні сплави i матерiали

Антифрикці йні спла ви (грец. αντι — проти і лат. frictio — тертя) —сплави, що характеризуються низьким коефіцієнтом тертя, значноюзносостійкістю і достатньою міцністю, доброю припрацьовуванністю,корозійною стійкістю, відсутністю схоплювання з поверхнею контакту.

Антифрикційні сплави застосовуються для виготовлення деталей, які працюють на стирання: вкладишів підшипників, напрямних втулок різнихмеханізмів, поршневих кілець, черв'ячних коліс тощо. Підшипниковими називаються сплави, які використовуються для виготовлення вкладишів підшипників ковзання.

Класифікація: До антифрикційних сплавів відносяться литі матеріали: бабіти; бронзи; латуні; антифрикційні чавуни і сталі (мідяна та графітизована сталь); деякі сплави на основі алюмінію та ін.

За структурою литі антифрикційні сплави поділяють на матеріали в яких: у відносно м'якій основі розташовані твердіші включення інтерметалідних з'єднань (наприклад: олов'янистий бабіт, алюмінієвата олов'яниста бронза); у міцнішій основі твердого розчину розташовані включення м'якої металевої структурної складової (наприклад: свинцевисті бронзи, сплави на основі алюмінію, що містять олово, свинець і кадмій), яка служить твердою змазкою в процесі експлуатації.

Антифрикційнi матеріа ли (от англ. friction — тертя) — матеріали, що застосовуються для деталей машин (підшипники, втулки та ін.), що працюють при терті ковзання і мають низький коефіцієнт тертя. Відрізняються низькою адгезією, доброю приробкою, теплопровідністю і стабільністю властивостей. Одним з важливих властивостей антифрикційних матеріалів є його нездатність або мала здатність до схоплювання (адгезії) з матеріалом спряженої деталі.

Вимоги, що ставляться до антифрикційних матеріалів Крім забезпечення низького коефіцієнта тертя до антифрикційних сплавів ставляться наступні вимоги: здатність утримувати мастило; добра припрацьовуваність, тобто здатність до швидкого збільшення реальної площі контакту у початковий період роботи пари; мала зношуваність поверхонь, що труться, і в першу чергу валів та осей, які працюють у парі з підшипником (мала зношувальна здатність);

підвищений опір до заїдання та утворення задирів; достатня міцність, необхідна для стабільної роботи підшипника при високих питомих тисках. Якщо антифрикційний матеріал не має достатньої міцності, його наносять шаром невеликої товщини на міцніший матеріал; висока контактна витривалість для виключення викришування поверхні сплаву. Цей показник особливо важливий для швидкохідних машин, на деталі яких впливають циклічні напруження, що змінюються з великою швидкістю і рівень яких у важко-навантажених машинах може бути значним;

гарна теплопровідність для відводу тепла, яке виділяється у вузлі тертя, що знижує температуру поверхонь контактуючих деталей; висока корозійна стійкість, оскільки в процесі експлуатації на вкладень можуть впливати агресивні речовини; прийнятні технологічні властивості.

Металеві антифрикційні матеріали За структурними ознаками металеві антифрикційні матеріали ділять на дві групи: перша - матеріали з м'якою основою і твердими включеннями, друга - матеріали з твердою основою і м'якими включеннями. В якості основних металевих антифрикційних матеріалів застосовують: сталі

З числа легованих сталевих матеріалів часто застосовують сталі: марганцеві (35Г2, 40Г2, 45Г2, 50Г2 та ін), хромомолібденові (30ХМ, 3ХМА, 35ХМ, 38ХМ), хромонікелеві (40ХН, 45ХН, 30ХН3А), хромонікелеві з бромом (30ХНР, 40ХНР ) і хромомарганцевистонікелеві з бромом - 40 ХГНР. Деталі піддають або об'ємному загартуванню з відпуском, або поверхневому гартуванню струмами високої частоти (СВЧ).

Бабіти і чавуни застосовувалися на початковому етапі розвитку техніки і мають лише історичне значення. У міру зростання потужності двигунів, жорсткості режиму експлуатації, зниження металоємності відбувся перехід до твердіших підшипникових матеріалів на мідній, цинковій та алюмінієвій основі, добре сумісних зі сталями.