Презентація на тему:
РЕЛІГІЇ СВІТУ

загальна характеристика релігій світу

Релігія в особливій формі відображає реальні соціальні процеси, інтереси, сподівання і прагнення широких народних мас. Релігійна боротьба, зумовлена розходженнями в розумінні певних догматів, насправді переслідує земні цілі. Тому, аналізуючи будь-яку форму релігії, важливо знати: в яких історичних умовах вона виникла; в яких соціальних верствах поширювалась і як у віровченні відображалися їх інтереси; кі зміни відбувалися в даній формі релігії у процесі історичної еволюції; в кій формі (віровчення, культ, організаційна структура) існує тепер; яка її роль у житті сучасного суспільства.

Первісні вірування Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінними віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань належать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу.

Магія (гр. mageia — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства. В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).

Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна. Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накликати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній формі (гадання на картах тощо).

Фетишизм (порт, fetico — зачарована річ) — віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей.

Фетишами називають предмети, яким віруючі приписують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими властивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності предметів додавали надприродні властивості бути помічниками й заступниками людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога. У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, "щасливі" квитки.

Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в Існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний І психологічний стан. Анімізм бере початок з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уявлення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла. У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що крутиться).

Анімалізм, зоолатрія (лат. animal — тварина; гр. zon — тварина, latrela — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду. Сформувався він в уявленнях про залежність буття роду загалом та осіб, що до нього належали, від магічної сили певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бути у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тваринами, рослинами. Його походження пов'язують з трансформацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба).

Аніматизм (лат. animatus — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. Головна особливість його в тому, що всі предмети природи уявлялися наділеними людськими рисами. Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи довкілля дають підстави стверджувати антро-поморфічність давніх вірувань.

Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин. Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій.

Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тварин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти такий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — личинка комахи". Такими відповідями вони начебто підтри мували свій кровний зв'язок з тотемами. Наприклад, в австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами. Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може вилікувати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.

Підготувала: Тихоновська Т. Учениця 10 кл.