Презентація на тему:
10:Спілкування як категорія, його особливості, види.

ТЕМА 10:Спілкування як категорія, його особливості, види. План 1. Особливості та види спілкування. 2. Ефективне слухання як елемент процесу спілкування. 3. Умови успішного спілкування. Бар’єри у спілкуванні. 4. Стилі педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально- психологічних умов для спільної діяльності. 1. Особливості та види спілкування.

Функції спілкування: — контактна (встановлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передавання повідомлення, змісту взаємозв'язку); — інформаційна (обмін повідомленнями: прийом, передавання інформації; обмін думками, задумами, рішеннями тощо); — спонукальна (стимуляція активності партнера з комунікації, спрямування його на певні дії); — координаційна (взаємне орієнтування й узгодження дій для організації спільної комунікативної діяльності); — управлінська (керування своєю поведінкою, вплив на інших людей).

— пізнавальна (сприйняття, осмислення змісту інформації, пізнання внутрішнього стану співрозмовника; розуміння і вивчення навколишнього світу, особистості, колективу, себе); — експресивна (можливість доступно, цікаво й емоційно-виразно передавати знання, формувати уміння й навички; збудження в партнерові необхідних емоційних переживань (“обмін емоціями”)); — встановлення відносин (усвідомлення власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших комунікативних зв'язків); — організація впливу (зміна стану, поведінки, рівня комунікативних знань, умінь, досвіду, ціннісно-мотиваційної сфери співрозмовника тощо);

Ознаки педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктному рівні: особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити й розуміти співрозмовника) рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування педагога в спілкуванні, він повинен визнавати право учня на власну думку, позицію) проникнення у світ почуттів і переживань готовність прийняти погляди співрозмовника (спілкування за законами взаємної довіри, коли партнери вслухаються, поділяють почуття одне одного, співпереживають) нестандартні прийоми спілкування (відхід від суто рольової позиції вчителя).

Види спілкування В залежності від опосередкованості (чи неопосередкованості) зовнішніми факторами: безпосереднє; опосередковане: через технічні засоби спілкування (телефон, комп’ютер, факс); документальне спілкування (через матеріальні носії інформації: листи, телеграми); через засоби масової комунікації; через досвід попередніх поколінь.

В залежності від обумовленості соціально-психологічними факторами: формальне (рольове) – спілкування обумовлене соціальними факторами, регламентоване як за змістом, так і за формою неформальне (міжперсональне) – воно наповнене особистісним змістом, обумовлене тими особистісними стосунками, які встановлюються між партнерами.

В залежності від прояву спілкування в суспільних стосунках: - соціально-орієнтоване – адресоване групі, колективу; суспільні стосунки виражені найяскравіше, спілкування має на меті організувати соціальну взаємодію (лекція, телевиступ тощо) - предметно-орієнтоване – стосунки обумовлені певною діяльністю, виникає в процесі навчання, праці. Основне завдання – організація групової взаємодії. - особистісно орієнтоване – спілкування однієї людини з іншою: ділове – спрямоване на спільну діяльність; особистісне - в центрі особистісні стосунки.

За тривалістю в часі: - короткочасне – невелика кількість комунікативних актів, обмежених за змістом та темою; - довгострокове. - вербальне; - невербальне; - комбіноване. В залежності від засобів, які використовуються:

За суб’єктом спілкування: - спілкування з реальним партнером: міжособистісне; групове масове; представницьке (суб’єкт не як вільна особистість, а як представник тої чи іншої соціальної групи – зустріч делегацій, педагогічне спілкування) - спілкування реального суб’єкта з ілюзорним партнером (коли людські якості і здібності приписуються тим, хто ними не володіє: тваринам, речам, природі) - спілкування реального партнера з уявним (живе лише в уяві людини): самоспілкування „я-я” (діалог з собою); розмова з фотографією (квазіспілкування) (спілкування з Богом) - спілкування уявних партнерів (театр, кінофільми – герої спілкуються між собою, глядач втягується і переживає певні емоції)

Структура спілкування Я. А. Коломинський і М. М. Обозов виділяють три такі його складові компоненти: когнітивний; афективний; поведінковий. О.О. Бодальов називає їх так: гностичний, афективний практичний компоненти.

2. Ефективне слухання як елемент процесу спілкування. Слово – срібло, мовчання – золото. Народна мудрість Ефективне слухання – це процес, в ході якого людина відбирає зі всіх зовнішніх звуків ті, які відповідають її потребам та інтересам.

Чому люди, зазвичай, не чують один одного? Обсяг мовлення, який звалюється на людину щодня, не дозволяє однаково уважно сприйняти усі усні повідомлення Власні турботи, зазвичай, мають більшу важливість, ніж повідомлення інших людей. Уважно слухати не можна ще й в силу фізіологічних причин: ми думаємо швидше, ніж говоримо. Не слухаємо тому, що неприємно слухати те, що сприймається як загроза нашому авторитету.

Правила спілкування Не слухаємо тому, що вважаємо себе розумнішими за інших і оцінюємо все, про що почули з власної позиції. Як не парадоксально, але ми не слухаємо тих, хто викликає у нас найкращі почуття (дружина, чоловік тощо). Не слухаємо тому, що не вміємо. Кращий співбесідник не той, хто вміє добре говорити, а той, хто вміє добре слухати. Люди здатні слухати іншого тільки після того, як вислухали їх.

Складові процесу активного слухання. Слухання – це процес спрямованого сприймання слухових та зорових стимулів і приписування їм відповідних значень. Складовими процесу активного слухання є: Зосередження Розуміння Запам’ятовування Аналіз Реагування

Види слухання а) нерефлексивне слухання – це слухання без аналізу, яке дає можливість співбесіднику висловитися. Корисне тоді, коли: співбесідник хоче обговорити важливі питання (наприклад, при сімейних конфліктах, при втраті близької людини тощо), проявляє глибокі почуття - гнів чи горе чи просто говорить про те, що вимагає мінімальної відповіді, відчуває труднощі у висловленні своїх турбот і проблем чи, навпаки, радості, у бесідах з підлеглими (показати їм свою увагу).

б) рефлексивне слухання - зворотній зв’язок з комунікатором, при якому реципієнт більш активно використовує словесну форму для підтвердження розуміння повідомлення . Види рефлексивних відповідей: З’ясування Перефразування Резюмування Відображення почуттів

в) емпатійне слухання безоціночний зворотній зв’язок, мета якого – надати співбесіднику підтримку, дати зрозуміти, що проблема, яка його турбує, і слухачем сприймається як важлива. Мета емпатійного слухання– вловити емоційне забарвлення повідомлення і його значення для людини, зрозуміти, які почуття при цьому переживає співбесідник.

3. Умови успішного спілкування. Бар’єри у спілкуванні. спрямованість на людину спостережливість. контактність - це управління комунікативною ситуацією, психологічними способами впливу під час організації соціальної взаємодії. Комунікативна сумісність –виникає на основі взаєморозуміння та узгодженості загальної позиції; характеризується відсутністю неприємних наслідків комунікативної взаємодії у вигляді напруги, психологічного дискомфорту. Адаптивність - вказує на готовність до перегляду звичних рішень, здатність гнучко реагувати на обставини,

Комунікативні бар'єри (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

4. Стилі педагогічного спілкування. Слово «стиль» грецького походження, що в перекладі на українську трактується як стержень для письма на восковій дошці, а пізніше стало використовуватись в значенні «почерк». В. А. Кан-Калик до стилів педагогічного спілкування відносить: стиль захопленості педагога спільною творчою діяльністю з учнями стиль дружнього розташування стиль дистанція стиль лякання і загравання