Презентація на тему:
Проблема Євроантлантичної інтеграції

Проблема Євроантлантичної інтеграції Підготували учні 11 класу Вакула Наталя та Подільник Андрій

Розуміння сутності євроінтеграції та її логіка У ході передвиборної боротьби різні політичні сили актуалізують проблемні питання як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Зокрема передвиборні платформи різних партій у розділі "Зовнішня політика" проголошують у тій або іншій формі курс на повернення до європейських цінностей або на інтеграцію в європейські структури. Судячи з численних публікацій і виступів в українському медіа-просторі, значна частина української політичної та інтелектуальної еліти теж наголошує на необхідності євроінтеграції і прийнятті Україною європейських цінностей. Проте розгляд теми європейських цінностей і передумов євроінтеграції України виводить на складну проблему. Останнє є необхідною умовою успішності євроінтеграційних процесів. Додаткового імпульсу цій темі надала нарада з питань європейської інтеграції, що відбулася в адміністрації Президента України 8 лютого 2002 року. Тим більшого значення набуває визначення пріоритетів України в зовнішній політиці загалом та на європейському напрямку зокрема саме в контексті правильно зрозумілого національного інтересу. Проте розгляд теми європейських цінностей і передумов євроінтеграції України виводить на складну проблему.

У процесі повернення української держави після здобуття незалежності до європейських цінностей відбулося непомітне розмивання чіткого уявлення про місце і роль курсу на євроінтеграцію в ході вирішенні зовнішньо- і внутрішньополітичних проблем. Це породжує труднощі у визначенні мети євроінтеграції і, як наслідок, неможливість однозначно сформулювати та чітко обгрунтувати сенс та завдання євроінтеграції. Під євроінтеграцією найчастіше за все фактично розуміється інтеграція з країнами Західної Європи, що є до певної міри хибним уявленням. Прийняття євроцінностей ніяк не пов’язане з процесом євроінтеграції і представляє собою окреме завдання, яке може бути вирішене поза західноєвропейськими регіональними структурами. Наявні в Україні економічні ресурси, структура економіки не дозволяють підкріпити політичний курс на євроінтеграцію матеріально-фінансовими можливостями. Структура економіки, виробничо-технологічні стандарти, зміст законодавчої бази, мова, культурні цінності (зокрема масова культура) й інші параметри об’єктивно підштовхують Україну в бік інтеграції з країнами СНД і в першу чергу з РФ.

Європейська інтеграція - стратегічна мета України. І чим більше людей в Україні зрозуміють, що шлях євроінтеграції - це, перш за все, серйозні реформи і наближення до європейських стандартів у всіх сферах життя, тим швидше ми пройдемо дорогу до членства в ЄС. Інституції та правові основи Європейського союзу, економіка ЄС, регіональна політика ЄС, відносини Україна - ЄС, європеїзація української держслужби, європейські інвестиції в Україні, програми обміну студентами та мобільність викладачів - все це теми програми «Євроінтеграція. Кримські аспекти ». Наші герої своїм прикладом показують, що для України євроінтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічного занепаду, отримання нових технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника. І, звичайно ж, сьогоднішня стадія відносин Україна-ЄС (підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі) означає вихід на ринок ЄС і на світовий ринок з максимальною користю для українських підприємців.

Євростандарти та проблема вибору для України Тут виникає ще одна проблема. Стосовно України, як, до речі, й інших пострадянських країн, немає доведеного жорсткого зв’язку між застосуванням західноєвропейських процедурних стандартів у різних галузях діяльності суспільства та держави і європейськими кінцевими стандартами. Наприклад, у пострадянських країнах сформувалось уявлення про євростандарти стосовно якості життя (висока якість життя), проте втілення процедурних стандартів (цінностей), що цій високій якості життя в Європі сприяли, в Україні не дає позитивного результату. Складається парадоксальна ситуація, коли за макроекономічними показниками та стандартами рівня життя Україна нині навіть більше відстає від європейських країн, ніж за часів СРСР, а за деякими процедурними, сказати б, технологічними стандартами у забезпеченні демократії, свободи слова, прав людини, економічних свобод й т. ін. її повноправно можна поставити поряд із розвинутими країнами Європи. Вступ України до різноманітних організаційних структур Європи (більшою мірою це, звичайно, стосується Західної Європи) можливий тільки тоді, коли вона досягне за своїми економічними і соціально-політичними показниками рівня країн Євросоюзу. Це зрозуміло тому, що інтеграція не передбачає і не означає прямого визначення дати для країни. Цілком природно, що європейці не погодяться на жодну форму співробітництва з Україною, яка передбачає її утримання. З іншого боку, якщо Україна досягне коли-небудь західноєвропейських стандартів життя і буде готова інтегруватись у відповідні структури, то в цьому разі постає питання, а навіщо тоді їй це буде потрібно? Якщо це буде потрібно для підтримання даного високого економічного рівня, тоді сенс євроінтеграції зрозумілий. Але річ у тому, що на даний момент подолання соціально-економічної кризи і досягнення високого рівня життя можливе лише завдяки відновленню на ринкових основах технологічних, виробничих та загалом економічних коопераційних зв’язків з республіками колишнього Союзу і в першу чергу з РФ.

Враховуючи факт взаємодоповнюваності економік України і РФ, який і сьогодні має місце попри спроби створення замкнених технологічних і виробничих циклів у наших країнах, подібна співпраця з ЄС можлива лише за умов тісної інтеграції з РФ (тут, дійсно, мова може вестися про інтеграцію). На щастя, це розуміє дедалі більша частина ділової і політичної еліти України. Симптоматичною ознакою в цьому плані є створення в українському парламенті міжфракційного об’єднання "У Європу — разом з Росією". Таким чином, правильне розуміння євроінтеграційного курсу України має бути таким: Україні необхідно наблизитися до Європи не за процедурними, а за кінцевими стандартами і показниками. Союзи ж треба заключати з тими країнами, з якими Україна може забезпечити рівноправне співробітництво і які не відрізняються від України або суттєво близькі до неї за рівнем свого економічного розвитку, народними традиціями і звичками, досягненнями і проблемами, культурою і мовою.

1.)Міф перший: До Євросоюзу не можна вступити без НАТО. Всі країни, які вступили в ЄС, вступили спочатку в НАТО 2.)Міф другий: Критерії членства в НАТО і в ЄС – ідентичні. 3.) Міф третій: НАТО - це співтовариство демократії, що підтримує демократію у всьому світі. 4.) Міф четвертий: НАТО приносить інвестиції і економічне процвітання. 5.) Міф п'ятий: Вступ в НАТО створить ефективні механізми "витискування" Росії з Придністров'я. 6.) Міф шостий: Вступ в НАТО неминуче, оскільки Україна практично стала членом НАТО. 7.) Міф сьомий: НАТО - єдина система колективної безпеки проти третіх країн .

Основні події в історії поглиблення євроінтеграції: 1951 - підписання Паризького договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. 1957 - підписання Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства та Євратому. 1965 - підписання договору про злиття, в результаті якого був створений єдиний Рада і єдина Комісія для трьох європейських співтовариств ЄОВС, ЄЕС і Євратому. Чинний з 1 липня 1967 года. 1973 - перше розширення ЄЕС (приєдналися Данія, Ірландія, Великобританія). 1978 - створення Європейської валютної системи. 1979 - перші загальноєвропейські вибори до Європейського парламенту. 1981 - друге розширення ЄЕС (приєдналася Греція). 1985 - підписання Шенгенської угоди. 1986 - третє розширення ЄЕС (приєдналися Іспанія і Португалія). 1986 - Єдиний європейський акт - перша істотна зміна установчих договорів ЄС. 1992 - підписання Маастрихтського договору про створення Європейського союзу на основі Європейського економічного співтовариства. 1995 - четверте розширення (приєднання Австрії, Фінляндії і Швеції). 1999 - запровадження єдиної європейської валюти - євро (в готівковому обігу з 2002 року). 2004 - п'яте розширення (приєднання Чехії, Угорщини, Польщі, Словаччини, Словенії, Естонії, Латвії, Литви, Кіпру, Мальти). 2004 - підписання Договору про запровадження Конституції для Європи (в силу не вступив). 2007 - підписання Договору про реформу в Лісабоні. 2007 - друга хвилі п'ятого розширення (приєднання Болгарії та Румунії). Відзначається 50-річний ювілей створення ЄЕС. 2009 - вступ в силу Лісабонського договору. В даний час діють три угоди, що передбачають різну ступінь інтеграції всередині Євросоюзу: членство в ЄС, членство в зоні євро та участь в Шенгенській угоді. Членство в ЄС не обов'язково тягне за собою участь в Шенгенській угоді. Не всі країни-члени ЄС входять в зону євро. Приклади різного ступеня інтеграції: Великобританія і Ірландія підписали Шенгенську угоду на умовах обмеженого членства. Великобританія також не вважала за потрібне вступати в зону євро. Данія та Швеція в ході референдумів також вирішили зберегти національні валюти. Норвегія, Ісландія, Швейцарія і Ліхтенштейн не є членами ЄС, однак входять до Шенгенської зони.

Населення країн ЄС: У 2009 році населення Союзу перевищило п'ятсот збільшується за рахунок інтенсивної імміграції. Так в 2011 мільйонів чоловік. Населення Єврозони році мігранти становили 15% населення ЄС. До 2020 року мігранти складуть 20% від усього населення ЄС. Всі члени ЄС і потенційні члени, повинні спростити міграційне законодавство; Мови: Основна стаття: Офіційні мови Європейського союзу У європейських інститутах офіційно рівноправно використовуються 23 мови: англійська, болгарська, угорська, грецька, датська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійський, німецька, нідерландська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, фінська, французька, чеська , шведська, естонська. На робочому рівні, як правило, використовуються німецька, французька та англійська.; Релігії: За даними офіційного опитування Європейського союзу 18% населення ЄС не вірять в Бога, 27% допускають існування надприродної «духовної життєвої сили», в той час як 52% вірять в конкретного (особистого) Бога .