Презентація на тему:
політична система

ТЕМА . ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА План 1. Поняття політичної системи. 2. Механізм функціонування політичної системи. 3. Структура і функції політичної системи.

Засновники теорії систем Поняття «система» до наукового обігу ввів біолог Людвіг фон Берталанфі у 20-ті роки XX століття для визначення процесів обміну клітини із зовнішнім середовищем На його думку, система - це сукупність взаємозалежних елементів, цілісність, що складається з «елементів, які знаходяться у взаємодії». Система розвивається завдяки тому, що реагує на сигнали зовнішнього середовища та вимоги своїх внутрішніх елементів. Людвіг фон Берталанфі (1901 – 1972 рр.) Австро-американський біолог

Засновники теорії систем Поняття «системи» на розгляд суспільства переніс Толкотт Парсонс. Він представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, які знаходяться у відносинах взаємозалежності та взаємо-обміну: економічному, політичному, соціальному, духовному. На думку Т. Парсонса, кожній суспільній системі властиві чотири основні функції, що забезпечують її збереження та виживання. Толкотт Парсонс (1902-1979 р.) Американський соціолог

Функції Адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середовищем, у результаті й у процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми. Другою функцією соціальної системи є досягнення цілей. Її забезпечує політична підсистема. Толкотт Парсонс (1902-1979 р.) Американський соціолог

Функції Інтеграція, тобто досягнення стану пов'язаності окремих елементів, наявність упорядко-ваності, безконфліктності відносин між соціальними суб'єктами. Функцію інтеграції забезпечують норми права, правові інститути, владні структури, звичаї. Четвертою функцією соціальної системи є підтримка системи. Вона забезпечується релігією, мораллю, суб‘єктами соціалізації Толкотт Парсонс (1902-1979 р.) Американський соціолог

Система має певні системні властивості Сучасні фахівці системного аналізу виділяють чотири основні ознаки системи Система складається з елементів Всі елементи системи взаємо-пов'язані Система взаємодіє з навколишнім середовищем (відкрита система)

Засновники теорії систем Засновником системного підходу в політології прийнято вважати Девіда Істона, який визначав політику як «вольовий розподіл цінностей». У цьому контексті політична система – є механізмом формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Тобто, це сукупність таких взаємодій, завдяки яким цінності авторитарним способом приносяться в суспільство. Основні роботи: «Політична система» (1953 р.), «Концептуальна структура для політичного аналізу» (1965 р.), «Системний аналіз політичного життя» (1965 р.) Девід Істон (н. 1917 р.) Американський політолог

Введення поняття «політична система» має практичну спрямованість, адже воно допомагає виявленню чинників, які: забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкривають механізмів узгодження інтересів різних груп. Поняття «політична система» за змістом є дуже об’ємним. Політична система це цілісна, інтегрована сукупність політичних інститутів, суспільних структур і цінностей, а також їх взаємодія, в якій реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив.

Політична система - це сукупність державних і недержавних політичних інститутів, які взаємодіючи між собою та навколишнім середовищем, здійснюють політичне керівництво суспільством та управління суспільними справами. Політична система конкретного суспільства визначається: його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.

В політичну систему включаються: політичні інститути, що безпосередньо беруть активну участь в політиці (держава, партії, лідери), економічні, соціальні, культурні інститути (традиції, цінності, норми, виборчі системи), що мають політичне значення і опосередковано впливаючи на політичний процес. Призначення всіх вказаних політичних і суспільних інститутів ( в їх політичному значенні) полягає в тому, щоб: розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні тощо); спонукати населення до ухвалення цього розподілу як обов'язкове для всіх.

Типологізація політичних систем З метою виокремлення різних груп систем, з'ясування спільного і відмінного між ними, закономірностей переходу від одних типів політичних систем до інших тощо існує типологія (класифікація) політичних систем. Перші спроби типології політичних систем у вигляді розрізнення форм державного правління започаткував ще давньогрецький філософ Платон, який вирізняв тимократію, олігархію, демократію і тиранію. При цьому він вважав кожну наступну із цих форм гіршою за попередні. Розширив класифікацію форм державного правління учень Платона Аристотель, який виокремив три правильні форми правління - монархію, аристократію, політію, тобто коли правління здійснюється на благо всього населення на основі закону і три неправильні форми - тиранію, олігархію, демократію (охлократію), тобто коли правління здійснюється на благо правлячих груп не на основі закону, а на основі волі.

К.Маркс, спираючись на класові пріоритети, виокремив політичні системи: рабовласницького, феодального, буржуазного (капіталістичного), соціалістичного (комуністичного) суспільства. При цьому основним критерієм класифікації політичних систем виступає суспільно-економічна формація, а в її межах – економічний спосіб виробництва, який є домінуючим у конкретному суспільстві.

За типом легітимного політичного панування М.Вебер виокремив такі політичні системи: традиційні, харизматичні та раціонально-легальні. У політичних системах традиційного типу легітимність влади ґрунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідності підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями. У системах із харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті риси правителів, що об'єднуються поняттям харизма. За раціонально-легального типу легітимності влади у політичній системі ґрунтується на переконанні населення країни у тому, що правління здійснюється на законних підставах і у найкращий спосіб.

За характером політичних цінностей, що становить основу правління, Ж. Блондель вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії; традиційні (збереження неявних соціальних відносин); радикально-авторитарні (комуністичні); авторитарно-консервативні; популістські (властиві країнам третього світу).

Залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів Г.Алмонд виокремив чотири типи політичних систем: англо-американський тип діє у Великобританії, США, Канаді, Австралії та деяких інших англомовних країнах. Його характерними рисами є: прагматизм, раціоналізм, а основними цінностями – свобода особистості, індивідуалізм, добробут та безпека. Для цього типу характерна однорідність політичної культури, яка полягає у тому, що більшість членів суспільства поділяють основні цілі і зміст політики держави, висока стабільність, ефективність та оптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, чітко визначено їх функції. Багатоманітність соціальних інтересів представлена у політичній системі незалежними політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах;

континентально-європейський тип притаманний країнам Західної Європи насамперед Італії, Німеччини, Франції. Він характеризується: розмаїттям політичних культур, співіснуванням і взаємодією політичних субкультур із модернізованими інститутами; багатопартійністю, коли політичні партії виступають не лише з різних, а й із протилежних ідеологічних позицій, які знаходять підтримку в суспільстві. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві. Все це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві, яка може призводити до суттєвих змін політичної системи.

- доіндустріальний (або частково індустріальний) тип існує у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Він характеризується неоднорідністю політичної культури, тобто є поєднанням різноманітних і нерідко несумісних елементів - західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племенних, національних, расових, релігійних особливостей. Відсутність чіткого поділу владних повноважень призводить до того, що законодавчі функції виконують управлінські структури або армія. У свою чергу законодавчі органи втручаються у судові процеси тощо. Цьому типу властива узурпація влади, панування однієї якоїсь політичної партії, а також обмеження участі населення у політичному житті країни. Широко застосовується насильство. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок політичної системи зумовлюють її політичну нестабільність.

Необхідно зазначити, що всі наведені типології є умовними; існують численні інші типології політичних систем. Але у світі практично не існує «чистого» типу політичних систем, оскільки всі вони є результатом свідомої діяльності людей, які живуть у певний час і у певному місці. На сьогодні однією з найпоширеніших у сучасній політичній науці є розподіл політичних систем залежно від типу політичного режиму на демократичні та недемократичні.

- тоталітарний тип вирізняється надзвичайною централізацією влади і високим ступенем насильства, заідеологізованістю. Він був притаманний фашистській Італії, нацистській Німеччині, а також до початку 90-х рр. ХХ ст. країнам Східної та Центральної Європи. Характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, здійсненням диктатури однієї політичної партії та забороною діяльності опозиційних партій та організацій, відсутністю реальних прав і свобод громадян, принципу поділу влади, наявністю всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав'язуванням єдиної офіційної державної ідеології, відсутністю вільного волевиявлення та врахуванням інтересів усіх груп населення.

2. Механізм функціонування політичної системи Модель політичної системи Д. Істона Політичні вимоги Політичні рішення Підтримка Протидія Політичні дії Зворотній зв‘язок С У С П І Л Ь С Т В О С У С П І Л Ь С Т В О Політична система Внутрішні імпульси Конверсія

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА Отже, вважав Д.Істон, «системний аналіз політичного життя заснований на понятті «система, занурена в середовище», яка піддається діям з його сторони. Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати».

Модель політичної системи Г. Алмонда Г. Алмонд розглядав політичну систему як сукупність функцій усіх структур, що її складають. Він виділив наступні шість типів структур: 1) законодавча 2) виконавча 3) судова гілки влади 4) чиновництво 5) політичні партії 6) інші групи тиску Габріель Алмонд (1911-2002 рр.) Американський політолог

Модель політичної системи Г. Алмонда К О Н В Е Р С І Я К О Н В Е Р С І Я Вхід (вимоги, підтримка) Соціальне средовище Соціальне середовище Вихід (рішення, дії) Підтримка Формулювання Нормотворчість інтересів Політична система Об’ єднання Застосування інтересів норм і правил Комунікація Контроль за дотриманням норм і правил Адаптація Здатності: регулююча екстракційна символічна дистрибутивна

Модель політичної системи Г. Алмонда Функції політичної системи Функції входу: політична соціалізація артикуляція інтересів агрегування, тобто поєднання інтересів політична комунікація 2. Функції виходу: розробка норм застосування норм контроль за їх дотриманням Габріель Алмонд (1911-2002 рр.) Американський політолог

Комунікативна теорія К. Дойча Карл Вольфганг Дойч (1912 -1992 рр.) Німецький політолог і соціолог чеського походження Комунікативна модель політичної системи була створена Карлом Дойчем. У роботі «Нерви управління: моделі політичної комунікації та контролю» (1966 р.) він виходить із уявлення про політичну систему як процеса управління та координації зусиль суспільства по досягненню поставлених цілей.

Комунікативна теорія К. Дойча Карл Вольфганг Дойч (1912 -1992 рр.) Німецький політолог і соціолог чеського походження К. Дойч визначає політичну систему як мережу комунікацій та інформаційних потоків. При цьому саме уряд мобілізує політичну систему шляхом регулювання інформаційних потоків і комунікативних взаємодій між системою і середовищем, а також окремими блоками всередині самої системи. К. Дойч виділяє три основних типи комунікацій у політичній системі: особисті, неформальні комунікації комунікації через організації комунікації через ЗМІ.

3. Структура і функції політичної системи Політична система складається з підсистем, які взаємозв'язані один з одним і забезпечують функціонування політичної влади. Різні дослідники називають різну кількість таких підсистем. Проте за функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.

– Інституційна – держава, партії, групи тиску, ЗМІ, церква і т.д. – Нормативна – політичні, правові, моральні норми; звичаї, традиції, символи. – Комунікативна – форми взаємодії влади, суспільства і індивіда (прес-конференції, зустрічі з населенням, виступи по телебаченню тощо). – Культурна – система цінностей, релігія, ментальність (сукупність стійких уявлень про суспільство, характер і спосіб мислення). – Функціональна – засоби і способи реалізації влади (авторитет, згода, примушення, насильство тощо).

Функції політичної системи Функції політичної системи різноманітні, що викликане складністю політичного життя. Основними з них є: визначення мети і задач суспільства; вироблення програм його життєдіяльності відповідно до інтересів правлячих груп суспільства; мобілізація ресурсів суспільства відповідно до даних інтересів; контроль над розподілом цінностей; інтеграція суспільства довкола загальної соціально-політичної мети і цінностей.

ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ Теорія політичної системи Д. Істона Структурно-функціональна модель політичної системи Г. Алмонда Комунікативна теорія політичної системи К. Дойча