Презентація на тему:
ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ДЕМОКРАТІЯ

Лекція №3 Тема: ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ДЕМОКРАТІЯ 1. Поняття та риси політичної влади. 2. Суб’єкти та об’єкти політичної влади. 3. Форми та механізм політичної влади. 4. Поняття легітимності політичної влади. 5. Поняття та види демократії. Риси демократичної організації суспільства. 6. Принципи та ознаки демократії.

Політична влада здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права або насильства.

Підходи до трактування політичної влади - інструменталістський підхід – влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства; - теологічний підхід – влада як досягнення певних цілей і одержання результатів; - структуралістський – влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується; - конфліктологічний – влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях; - біхевіористський підхід – влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей; - реляціоністський – влада як міжособові стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого.

Державна влада вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов’язкових для всього населення.

Легітимність влади це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною.

Верховенство влади це обов’язковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових) усіма членами суспільства.

Вплив влади це здатність суб’єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку людей, груп, організацій, об’єднань з метою сформувати чи змінити думку людей із певного питання, врегулювати політику соціальних суб’єктів.

Суб’єкт влади це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери.

Носії влади державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Існує й інша класифікація владних суб’єктів.

Первинним суб’єктом є народ – носій суверенітету і єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Вторинні суб’єкти носіїв влади малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи приватних, неофіційних інтересів. Суверенним суб’єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов’язками.

Об’єкт політичної влади це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики. До об’єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя – економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

Панування це абсолютне і відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим.

Форми політичної влади монархія – єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха); тиранія – одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади; аристократія – влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи; олігархія – влада небагатьох багатих; тимократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто – військовою силою; теократія – влада церкви; охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно; демократія – влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.

Функції політичної влади: інтегративна (полягає в об”єднанні соціально-політичних сил суспільства); регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість); мотиваційна (формування мотивів політичної діяльності, передусім загальнозначущих); стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).

Легітимність політичної влади форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами. Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб’єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.

Демократія форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу. Термін „демократія” походить від грецького demos – народ і kratos – влада, що означає „народовладдя”.

У науковій літературі термін „демократія” має такі основні значення: народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами; - форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні; - реальна свобода для усіх.

Пряма демократія це безпосередній вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.

Плебісцитарна демократія відрізняється від прямої тим, що пряма демократія передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного процесу, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян обмежені і зводяться до голосування „за” чи „проти” певного законопроекту чи рішення.

Представницька демократія – це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.

Демократичній системі правління притаманні такі ознаки: можливість змінити уряд без застосування сили; легітимність опозиції; вільна преса, відсутність цензури; можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування; високий рівень участі громадян у політичному процесі; гарантовані права та свободи людини і громадянина; регулярні, чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення; по-справжньому конкурентна боротьба за владу.

Серед основних принципів демократії виділяють: Принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та ін.

Право меншості на опозицію. Більшість і меншість громадян рівні у своїх правах і свободах. Безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли співставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.

Принцип компромісу та консенсусу. Демократія розглядається як сукупність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб’єктами політичного процесу.

Принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу, але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум, громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компетентний вибір на виборах в органи державної влади та місцевого самоврядування.

Основними ознаками демократії є: права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо; свобода засобів масової інформації. ЗМІ покликані оперативно й об’єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися у питаннях політичного життя; рівність усіх громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;

Основними ознаками демократії є: система стримувань і противаг. Вона включає у себе два основні елементи – федералізм і розподіл влади. Федералізм – це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. Розподіл влади – це розподіл владних функцій між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. У систему стримувань і противаг входить й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців; наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття ідей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії;

Основними ознаками демократії є: можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.

Література: 1. Конституція (Основний Закон) України. – К.,1996. 2. Закон України „Про політичні партії в Україні” ВВР, 2001 №23, ст.118 3. Закон України „Про громадські організації в Україні” 4. Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” ВВР, 1999, №1, ст.2 5. Білоус А.О. Політичні об’єднання України. – К., 1993 6.Піча В.М., Хома Н.М. „Політологія” Київ 2001р. 7.Семків О.І. Політологія. – Львів, 1994