Презентація на тему:
Історичні пісні

За Сибіром сонце сходить

Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв.

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у ХV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум.

Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь. Тематичні групи українських історичних пісень: • про боротьбу з турецько-татарськими нападниками; • про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького; • про стихійні селянські повстання та їх героїв.

«За Сибіром сонце сходить» — на думку вчених найвірогідніше складена про Устима Кармелюка. Це легендарний ватажок повсталого селянства, кріпак, який підняв боротьбу на початку 19 століття. Він 4 рази тікав із сибірської каторги. Він підняв на повстання близько 20 000 селян. Пісня має романсовий характер. В ній створено глибоко ліричний образ народного ватажка. Це людина із складним внутрішнім світом, яка глибоко усвідомлює свій громадський обов'язок. Журливий характер пісні навіяний особистою трагічною долею Кармелюка. У пісні його наділено зовнішньою і внутрішньою красою, добрим серцем. Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте: Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте! Повернувся я з Сибіру, та не маю долі, Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волі. Маю жінку, маю діти, та я їх не бачу... Як згадаю про їх долю – сам гірко заплачу! Куди піду, подивлюся,– скрізь багач панує, У розкошах превеликих і днює й ночує. Убогому, нещасному – тяжкая робота, А ще гіршая неправда – вічная скорбота! Зібрав собі славних хлопців. Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі ждать подорожнього. Чи хто іде, чи хто їде, так час нудно ждати, Що не маю пристанища, ані свої хати. Асесори, ісправники за мною ганяють, Більше ж вони людей вбили, як я гріхів маю! Зовуть мене розбійником, що людей вбиваю,– Я багатих убиваю, бідних награждаю. З багатого хоч я візьму, убогому даю; А так гроші розділивши, гріха я не маю.

Борис Гмиря і капела бандуристiв УPСР Ukrainian Folk Song.wmv

Виконала Піскунова Вікторія Михайлівна вчитель української мови та літератури СЗШ№294 Деснянського р-ну м.Києва