Презентація на тему:
Патоморфологія сепсису.

Патоморфологія сепсису. Патоморфологія інфекцій, що передаються повітряно-крапельним шляхом: вірусних (грип, парагрип, кір) бактеріальних (скарлатина, дифтерія, менінгококова інфекція) проф. Боднар Я.Я.

Сепсис (від грец. sepsis – гниття) – неадекватна реакція макроорганізму на дію мікроорганізму на тлі різко зниженої реактивності чи паралічу імунної системи.

Особливості сепсису, що вирізняють його від інших інфекційних хвороб: 1. Етіологічна: Сепсис може викликатися багатьма мікроорганізмами. Перш за все - це стафілококи, а також менінгококи, клебсієли, синьогнійна паличка та змішані інфекції. 2. Епідеміологічна: Сепсис є незаразним захворюванням та не відтворюється в експерименті. 3. Клінічна особливість: відсутність циклічності, не можна виділити періоди, характерні для інфекційних хвороб. 4. Імунологічна: відсутність імунітету. 5. Патологоанатомічна: місцеві та загальні зміни при сепсисі не мають специфічних ознак.

Стадії патогенезу Синдром системної запальної відповіді (руйнація ендотелію, медіаторний каскад). Септична артеріальна гіпотензія (NO, TNF). Септичний шок (серцева слабість, порушення мікроциркуляції). Синдром поліорганної недостатності (“шокова нирка”, дистрес-синдром та ін.).

Патологічна анатомія сепсису

Патологічна анатомія сепсису

Класифікація сепсису І. за перебігом: Блискавичний Гострий Підгострий Хронічний ІІ. за етіологією сепсис поділяється на: стафілококовий, менінгококовий, колібацилярний, стрептококовий, сальмонельозний, грибковий, туберкульозний ІІІ. Клініко-анатомічні форми: Септицемія Септикопіємія Септичний (бактеріальний) ендокардит Хроніосепсис

Септицемія – форма сепсису, для якої характерні виражений токсикоз (висока температура, порушення свідомості), підвищення реактивності організму (гіперергія), відсутність гнійних метастазів та швидкий перебіг.

СЕПТИЦЕМІЯ

Септикопіємія – форма сепсису, при якій провідними є гнійні процеси у воротах інфекції та бактеріальна емболія (метастазування гною) з утворенням гнояків у багатьох органах і тканинах;

СЕПТИКОПІЄМІЯ

Септичний бактеріальний ендокардит – особлива форма сепсису, для якої характерне септичне пошкодження клапанів серця.

Класифікація: за характером перебігу: І. Гострий ( 2 тижні) ІІ. Підгострий ( до 3 місяців) ІІІ. Затяжний (хронічний) – місяці і роки за фоновим захворюванням: І. Вторинний септичний ендокардит – розвивається на пошкоджених клапанах (70-80 %); ІІ. Первинний септичний ендокардит – хвороба Чорногубова (20-30 %)

Поліпозно-виразковий ендокардит

Поліпозно-виразковий ендокардит (мікроскопічно)

Хроніосепсис – характеризується наявністю септичного осередку, що довго не загоюється, та великих нагноювань.

Грип (grippe, франц. – схоплювати) гостра респіраторна вірусна інфекція повітроносних шляхів з поширенням на респіраторний відділ легень, яка характеризується їх катаральним запаленням, первинною і вторинною вірусемією, пригніченням захисних систем організму і вираженою інтоксикацією.

Етіологія. Збудником є пневмотропні РНК-вмісні віруси трьох антигенно обумовлених серологічних видів А, (А1, А2), В, С. Антигенна оболонка віруса здатна до мінливості, що спричинює розвиток повторних епідемій. збудник грипу

Вірус грипу має : А) цитопатичну (цитолітичну) дію на епітелій бронхів і трахеї, викликає його дистрофію, некроз, десквамацію; В) вазопатичну (вазопаралітичну) дію (повнокрів’я, стази, плазмо- та геморагії); С) імунодепресивну - пригнічення активності нейтрофілів, моноцитарних фагоцитів, імунної системи; Ступінь вираженості цих трьох характерних особливостей збудника визначає всю різноманітність місцевих і загальних клініко-морфологічних проявів захворювання.

Тяжка форма грипу з переважанням легеневих ускладнень Грипозна пневмонія (“велика строката легеня”)

Парагрип (para, грец. – біля) – грипоподібна хвороба, яку викликає вірус папагрипу, котра характеризується катаром дихальних шляхів, помірною загальною інтоксикацією, запаленням кон’юктиви та лімфатичних вузлів.

Етіологія. Збудник парагрипу – пневмотропний РНК-вмісний вірус родини Paramyxooridae. Вірусологи розрізняють IV типи даного вірусу. Патологічна анатомія. Хвороба викликана вірусом парагрипу I або II типу відповідає клініко-морфологічним проявам легкої форми грипу, але часто спричинює несправжній круп, внаслідок набряку гортані і глотки, особливо у дітей. Вірус парагрипу типу III ушкоджує бронхіоли і альвеоли з розвитком перибронхіальної пневмонії, а вірус типу IV викликає інтоксикацію, яка однак менш виражена, ніж при грипі.

Кір – гостре висококонтагіозне інфекційне захворювання, яке проявляється катаральним запаленням слизових верхніх дихальних шляхів, кон юнктиви, плямисто-папульозними висипаннями на шкірі.

Наслідком вірусемії є енантеми та екзантеми. Енантема – спочатку червонуваті, а подальшому білі плями Бєльського-Філатова-Коплика на слизовій щоки біля малих корінних зубів.

Екзантема – велико плямисте папульозне висипання на шкірі на обличчі, шиї, тулубі, тощо. Етапність висипань при кору: І доба – за вухами, на обличчі; ІІ доба – на шиї, плечовому поясі, верхній частині тулуба ІІІ доба – поширюється на весь тулуб, руки, проксимальну ділянку ніг IV доба – на всі нижні кінцівки

Екзантема (висипка) при кору

Скарлатина (scarlatum. італ. – червоний) – гостра стрептококова інфекційна хвороба, яка проявляється ангіною, типовою висипкою (екзантемою) і загальною інтоксикацією.

Етіологія. Збудником є бета-гемолітичний стрепто-кок групи А, що містить еритрогенний токсин і алерген. Патогенез скарлатини складний і обумовлений токсичним, алергічним і септичним взаємовідношеннями мікро- і макроорганізму. В залежності від місця первинної фіксації стрептокока розрізняють: А. букальну (фарингеальну) форму В. екстрабукальну форму У перебігу скарлатини розрізняють два періоди: І період – інфекційно-токсико-септичні прояви; ІІ період – (не обов’язковий) алергічних реакцій;

Перший період скарлатини Згущення висипань у природніх складках шкіри при скарлатині Малиновий язик при скарлатині

Другий період скарлатини (основний прояв – підгострий гломерулонефрит) Екстракапілярний серозний гломерулонефрит.

Дифтерія (diphthera – шкірка, плівка) – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується фібринозним запаленням тканин у вогнищі первинної фіксації збудника і загальною інтоксикацією з токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем, наднирників.

В залежності від місця проникнення та подальшого розмноження розрізняють різні форми хвороби - Дифтерія зіву; - Дифтерія носа; - Дифтерія гортані - Дифтерія очей; - Дифтерія вух; - Дифтерія слизових оболонок статевих органів; - Дифтерія шкіри (в ділянці рани)

Дифтерія зіву

Зовнішній вигляд хворого з важкою формою дифтерії зіву: набряк слизової та підслизової оболонок зіва та глотки, а також клітковини мязів шиї, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів

Токсемія при дифтерії спричинює також ураження: Серця – альтеративний міокардит; Периферичної нервової сиситеми – вялі периферичні паралічі кінцівок; Нирок – некротичний нефроз;

Дифтерія дихальних шляхів. Закриття просвіту трахеї, гортані фібриновими плівками при дифтерії отримало назву справжнього крупу, на відміну від набряку слизової (несправжній круп), який спостерігається при ГРВІ.

Менінгококова інфекція - гостре інфекційне захворювання частіше дитячого віку з епідемічними спалахами, яке проявляється трьома формами: - менінгококовий назофарингіт; - гнійний менінгіт; - менінгококовий сепсис;

Менінгококовий менінгіт (гнійні нашарування на базальній поверхні головного мозку)

Геморагічні висипання на шкірі кінцівок при менінгококцемії

Дякую за увагу!