Презентація на тему:
Генетичні основи двовекторності розвитку, саморозвитку та корекції психосоматичних станів

Генетичні основи двовекторності розвитку, саморозвитку та корекції психосоматичних станів Академік АПН України, доктор психологічних наук, професор, Максименко С.Д.

Особистість – це форма існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності і саморегуляції та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ.

Атрибутивні ознаки особистості цілісність унікальність активність вираження відкритість саморозвиток саморегуляція

Цілісність специфічно охоплює всі структурні і динамічні вияви життя людини. зумовлена інтегрованою єдністю трьох витоків існування особистості – - біологічного - соціального - духовного

Унікальність Своєрідність динамічної взаємодії трьох витоків існування особистості – - біологічного - соціального - духовного Постійний саморух, саморозвиток особистості Незавершеність

Активність Антитеза реактивності “довільність-мимовільність”

Треба розмежовувати привласнення здібностей і їх розвиток та саморозвиток особистості

Для того, щоб рухатися в цьому ключі далі, необхідно намітити шлях, тобто сконструювати принципи та методи їх дослідження і розвитку та саморозвитку особистості

Для дослідження і розвитку здібностей найбільш адекватним є ЕГМ (експериментально-генетичний метод)

Основними принципами є такі: Принцип аналізу за одиницями (вичленування вихідного суперечливого відношення, що породжує клас явищ, як ціле); Принцип історизму (принцип єдності генетичної і експериментальної лінії у дослідженні) Принцип системності (принцип цілісного розгляду психічних утворень) Принцип проектування (принцип активного моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах)

Принцип аналізу за одиницями Генетична вихідна одиниця формування, присвоєння здібностей, як історичної культури, що склалася, відображає перший принцип

Принцип історизму Цей принцип впроваджується як логічне розгортання попереднього принципу (аналізу за одиницями). Історизм вимагає простеження усіх моментів розвитку і закономірностей їх зв’язків та переходів

Принцип системності Першорядне значення для одержання об’єктивних даних про рушійні сили та механізми психічного розвитку має вибір системи, у якій він (розвиток) розглядається. В ЕГМ принцип системності є похідним від принципу аналізу за одиницями та принципу історизму і характерізує історичне розгортання аналізу за одиницями

Принцип проектування і моделювання форм психіки Принцип проектування у теорії експериментально-генетичного методу розкриває його якісну відмінність від відповідних структурних компонентів інших психологічних методів Експериментально-генетичне дослідження передбачає виокремлення змістовної одиниці аналізу в просторі наукової дисципліни як феномену, що є результатом опредметнення вищих психічних функцій великої кількості людей в історичному маштабі

Особистість потребує особливого методу, ним може виступати генетико-моделюючий метод

Генетико-моделюючий метод Принцип аналізу за одиницями Принцип єдності біологічного і соціального Принцип креативності Принцип рефлексивного релятивізму Єдність експериментальної і генетичної ліній розвитку Принцип самомоделювання і саморозвитку

Принцип аналізу за одиницями аналітична складова генетично-моделюючого методу спрямована на виокремлення змістовних рухливих одиниць генези і самомоделювання.

Принцип єдності біологічного і соціального вивчення онтогенезу від його дійсного початку, дослідження механізмів виникнення потреб із нужди розгляд у будь-якому конкретно-психологічному дослідженні існування особистості як становлення здатної до саморозвитку вихідної біосоціальної єдності

Принцип креативності творча унікальність особистості, яка пронизує весь її життєвий шлях здатність до моделювання і самомоделювання при дослідженні особистості потрібно врахувати її багатозначність, неочікуваність і непередбачуваність

Принцип рефлексивного релятивізму принципова неможливість встановлювати точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості

Єдність експериментальної і генетичної ліній розвитку Створення в експерименті особливих умов розгортання і «уповільнення» становлення цілісних одиниць аналізу Тобто відтворення психіки в особливих експериментальних умовах; відтворення втраченої здатності і поява її в особливим чином організованій діяльності

Найлегше і найшвидше впадає в око близькість нужди до фрейдівського libido, і отже, виникає бажання ототожнити ці інтенції. Але ця близькість є уявною і абсолютно не відповідає дійсності. І тому саме з цією теорією ми спробуємо порівняти наші уявлення про нужду.

Нужда - плин енергії життя Нужда – це енергетично-інформаційна властивість людини, яка полягає в експансії життя в онто- і філогенезі Тому, це і є натуральна природа вихідної енергетичної сутності організму - енергія розмноження - потяг до співіснування, взаємодії нескінченне існування

Атрибутивні змістовні ознаки нужди Гетерогенність Здатність до розвитку (саморозвитку) Спрямований розвиток, що являє собою ортогенез Здатність до породження Існування лише у формі втілення в породжену нею істоту Афіліативна природа Нескінченність існування

Гетерогенність нужди (1) біологічне і соціальне тут відпочатково складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність.

Здатність нужди до розвитку (саморозвитку) (2) Інформаційний аспект нужди Поки живе істота – в ній існує відгалуження нужди, яке є саме відгалуженням, тобто воно залишається складовою єдиного потоку нужди.

Розвиток нужди є спрямованим і становить собою ортогенез (3) Саморозвиток нужди не є випадковим і хаотичним Він має спрямування. І спрямований він на постійне ускладнення і підвищення інтегрованості.

Здатність нужди до породження (4) Зустріч двох відгалужень нужди, втіленої в живі істоти різної статі, породжує якісно нову нужду (інформаційно і енергетично нову), яка продовжується в існуванні нової живої істоти. Цей акт є єдиним цілісним опредметненням нужди в живій природі.

Існування нужди лише у формі втілення в породжену нею живу істоту (5) Поза живим ми не маємо такої енергетично-інформаційної біосоціальної сутності, якою є нужда: жива істота існує водночас і як структура, і як втілена в ній нужда.

Афіліативна природа нужди (6) Дійсною формою існування нужди є любов У контексті аналізу нужди, любов розглядається, вважаючи її силою, що протистоїть космічній ентропії, і зумовлює рух всіх живих істот одне до одного. І саме результатом цього руху є народження

Нескінченність існування нужди (7) Завершеним (кінцевим) є існування організму, особистості як носіїв і втілення нужди Але завдяки зустрічі і через неї нужда продовжує своє існування і є нескінченною в часі. Тому особистість існує вічно

Розмежування між нуждою і потребами Чим різняться Нужда і Потреби? Розуміння становлення особистості як саморозвитку єдиної, цілісної і унікальної системи, зумовлює підвищену увагу до визначення вихідних рушійних сил, чинників даного процесу.

Постульована нами у вигляді вихідної життєвої інтенції нужда уявляється як інформаційно-енергічний носій органічно поєднаних прагнень єднання та продовження. І, до речі, саме перше (єднання) пояснює спроможність не просто існувати, але й розвиватися.

Тут буде здійснено спробу порівняти поняття нужди з поняттям потреби за допомогою аналізу атрибутивних характеристик нужди

Дане порівняння проводиться на підґрунті основних принципів генетико-моделюючого методу дослідження, який є найбільш адекватним (і має реальні можливості) дослідження цілісної особистості як складної єдиної системи, здатної до саморозвитку.

Конкретно кажучи, генетико-моделюючий метод дозволяє у процесі моделювання ухопити зміст і динаміку саморуху цілісного складно-структурованого явища, задаючи тим самим і вихідні підґрунтя – дослідник не може відсторонитися від чіткого розуміння, що перед ним, по-перше, завжди нерозривне складне ціле, яке, (і це по-друге), має власні джерела розвитку і, отже, саморозвивається, при цьому – завжди спрямовано, тобто – інтенціонально.

Атрибутивні ознаки нужди Гетерогенність Здатність до розвитку (саморозвитку) Розвивиток спрямовано в напрямі ускладнення (ортогенез) Здатність до породження Творчість Існування у формі втілення в породжену нею живу істоту Афілятивна природа Сензитивний період

Першою атрибутивною ознакою нужди є її гетерогенність Біологічне і соціальне тут відпочатково складають суперечливу єдність З одного боку, це простір внутрішніх умов (внутрішнього світу людини), в якому природне – інстинкти, особливості будови і функцій, біологічна саморегуляція – є відділеним від соціального (але – внутрішнього ж!). До цього “внутрішньо-соціального” слід віднести ті власне психологічні феномени, що породжені, завдяки контакту соціальної складової нужди з соціокультурним середовищем існування людини.

Друга атрибутивна ознака – здатність до розвитку (саморозвитку) На наш погляд складна взаємозумовлююча взаємодія нужди і потреб може пояснити різницю і співвідношення між функціонуванням і розвитком особистості. На певному етапі розвитку нужда породжує систему потреб, конкретизуючись в них. Зустріч потреб з оточенням, їх задоволення і урізноманітнення (диференціація) забезпечує функціонування особистості на даному етапі.

Третя атрибутивна властивість, розвивається спрямовано в напрямі ускладнення (ортогенез) Можна сказати, що вона є внутрішньо інтенціональною. Натомість потреба є або циклічною (насичуючись – зникає, потім з’являється знову), або змінюється, але при цьому не розвивається (!), а перетворюється в іншу (!) потребу. Отже ми ніяким чином не можемо говорити про спрямований розвиток потреб.

Четверта атрибутивна властивість нужди полягає в її здатності до породження Мається на увазі далеко не лише породження активності системи (в даному випадку – особистості). Нужда на наш погляд, здатна породжувати структури, в тому числі і дуже складні до яких відноситься особистість. Зокрема, було показано, що саме опредметнення нужди двох люблячих осіб породжує нову людську істоту – дитину. Це явище, однак, має глобальну і дуже мало досліджену природу.

Творчість - п’ята атрибутивна ознака Цей вид людської активності виявляється пов’язаним не з пошуком об’єктів, уявлень, дій або людей, в яких би змогла опредметнитись активізована частина нужди, а в створені нових об’єктів, які є втіленням, так би мовити, “нужди у чистому вигляді”. Психологічно важливо тут те, що творчість викликається не потребою (або їх групою), творчість є, з іншого боку, не унікальним і рідкісним явищем, вона – кореневий і природній стан нужди. Отже творити – означає бути психологічно здоровим.

Шоста атрибутивна властивість нужди існує у формі втілення в породжену нею живу істоту Таке втілення, що відбувається в акті любові означає, з одного боку, новий етап розвитку нужди, а з іншого – це дійсна актуалізація власної самості люблячої особистості і отже – її кардинальний розвиток. Отже, описаний акт є точкою суперечливих зіткнень всих елементів і динамічних двох цілісних особистостей, і більше того – своєрідного “переходу” їх в третю особистість.

Сьома атрибутивна властивість нужди полягає в її афілятивній природі В найбільш напруженій точці потягу одне до одного (“пікове” переживання любові) народжується якісно новий рівень нужди, народжується нова людина. І потім, все життя, потреба в іншій людині (афіліація) буде переважати і забезпечувати становлення життєвого шляху особистості.

Сензитивний період Дійсний сутнісний зміст ключового співвідношення “нужда-потреба” відкривається в аспекті генезис цілісної особистості. І, зокрема, це цікаве, по-своєму унікальне і малодосліджене явище, що існує в науці під узагальненою назвою “сензитивний період”. Сензитивний період – період онтогенетичного розвитку, на протязі якого організм має підвищену чутливість до певного роду впливів зовнішнього середовища і виявляється, як фізіологічно, так і психологічно, готовим до засвоєння нових форм поведінки і знань

Біологічна організація людського індивіду: забезпечує природні потенційні можливості розвитку організму створює особливий психічний стан готовності до формування особистості, внутрішній світ людини, її духовність.

Людина – невід’ємна частина світу Існування в трьох основних формах: - інші люди - взаємини між людьми - предмети культури - втілення внутрішнього світу (духовності) інших людей

Рівні розвитку особистості Перший: відсутня рефлексія власного внутрішнього світу, який лише формується Другий: формування власного оточення, передбачення наслідків і планування подій Третій: - суб’єкт власного життєвого шляху, суб’єкт розвитку свого власного внутрішнього світу, формування власного Я і особистісної унікальності

Ознаки розвитку особистості відсутність жорсткої віднесеності до якогось критерію, зразку, еталону наступність цілісність універсальність розвитку людських потенцій, яке є самоціллю

Науковий підхід до проблем розвитку особистості Мусить адекватно відбивати цей процес, а не примушувати його Теорія самоактуалізації Вивчення розвитку як цілісного процесу, а не окремих, навіть суттєвих моментів

Розвиток, динаміка, становлення особистості (існування) є, власне, способом існування власної всезагальної сутності – нужди як суперечливого енергетично-активного інформаційного утворення.