Презентація на тему:
Біологічна дія іонізуючих опромінень

доц. Угляр Юрій Васильович

Парацельс в 1567 описав захворювання гірників («Шнеебергская легенева хвороба»), яке пізніше було ідентифіковано як рак легенів, пов'язане із впливом іонізуючого випромінювання радіоактивного газу радону і короткоживучих продуктів його розпаду, що накопичуються в повітрі погано вентильованих шахт.  в 1895 році помічник Рентгена В. Груббе отримав радіаційний опік рук при роботі з рентгенівськими променями, а французький учений А. Беккерель, який відкрив радіоактивність, отримав сильний опік шкіри від випромінювання радію. У 1907 було вже 7 випадків смерті від іонізуючої радіації.  Датою народження радіаційної генетики прийнято вважати 1927 рік, коли з'явилася публікація роботи Германа Меллера, в якій показано, що рентгенівські промені викликають підвищену частоту появи мутантних нащадків у дрозофіл, батьків яких піддавали опроміненню.  У 1945 вперше застосована ядерну зброю: при бомбардуванні Хіросіми і Нагасакі загинуло 200 тис. чоловік. Масовий характер і особливості нового виду уражень людини зумовили необхідність вивчення ефектів загального опромінення в смертельних дозах і патологічних процесів, що виникають в результаті дії радіації.   Аварія на Чорнобильській АЕС показала, що і в мирних умовах можливі радіаційні інциденти з важкими наслідками: більше двохсот чоловік, захворіло гострою променевою хворобою, з яких тридцять сім загинуло.  Недостатньо розробленими виявилися питання спільного тривалого впливу зовнішнього та внутрішнього опромінення в малих дозах, комбінованої дії малих доз випромінювання і шкідливих токсикантів, поєднання з впливом психологічного стресу та ін Відкритою виявилася проблема застосування засобів, здатних знизити ефекти тривалого впливу радіації в малих дозах.

Знання закономірностей біологічної дії іонізуючих випромінювань необхідне для обгрунтування медичних заходів при радіаційних ураженнях і для регламентування радіаційних впливів на людину, що опинилася у сфері впливу випромінювань при роботі з їх джерелами, в несприятливій екологічній обстановці і т.п.  Природа іонізуючих випромінювань обумовлює множинність і різноманітність як самих первинних ушкоджень, так і їх проявів на різних рівнях організації живого. Значимість цих пошкоджень і проявів неоднакова.

Чутливість різних біологічних матеріалів до дії іонізуючого випромінювання істотно різна.  Радіочутливість і радіорезистентність - поняття, що характеризують ступінь чутливості клітин і тканин до впливу іонізуючих випромінювань. Чим більше виникає змін у тканині під впливом радіації, тим тканина більш радіочутлива, і, навпаки, здатність організмів або окремих тканин не давати патологічних змін при дії іонізуючих випромінювань характеризує ступінь їх радіорезистентності, тобто стійкості до радіації.  В онкології під радіочутливістю (радіорезистентністю), розуміють швидкість і ступінь реакції пухлини в ході лікування.  Радіокурабельність відображає ступінь реалізації припущення про знищення пухлини, з урахуванням обмежень, таких як стійкість нормальної тканини. 

Ці дві властивості не обов'язково корелюють: пухлина може бути високо чутливою, але радіоінкурабельною (лейкемія і мієлома) або радіорезистентною і радіокурабельною (плоскоклітинні зроговілий карциноми голови, шиї і шийки матки). Нирковоклітинні карциноми і злоякісні меланоми є радіорезистентними і радіоінкурабельними. Прикладом пухлини, що одночасно проявляє властивості радіочутливості і радіокурабельності, може служити лімфогранулематоз.  Різні організми, а також різні органи і тканини всіх організмів також володіють різною радіочутливістю. Найбільшу радіочутливість у людини мають статеві клітини (сперматозоїди і яйцеклітини) і білі кров'яні тільця (лейкоцити). Дуже чутливі до дії іонізуючої радіації кістковий мозок, селезінка та лімфатичні вузли, тобто органи кровотворення. Дуже чутливий також епітелій шлунково-кишкового тракту. Вивчення діяльності фізіологічних систем, зокрема, нервової, показало високу чутливість центральної нервової системи до дії навіть малих доз радіації на організм. Кісткова і м'язова тканини є найменш чутливими до дії іонізуючої радіації, тобто вони найбільш радіорезистентні.  Клітинна радіочутливість - інтегральна характеристика клітини, що визначає імовірність її загибелі після радіаційного впливу. Синонімом радіочутливості є радіоуражуваність. 

Вже в період ранніх радіобіологічних спостережень, що мали переважно описовий характер, стало очевидно, що шкідлива дія іонізуючих випромінювань на біооб'єкти носить дозозалежний характер.  Побудова графіків типу «доза-ефект» дозволило порівнювати радіочутливість біооб'єктів, зіставляючи дози випромінювання, що викликають у них рівні за величиною ефекти, а також оцінити здібності деяких речовин («радіомодифікаторів») змінювати радіочутливість біологічних об'єктів.  В якості основного показника радіомодифікуючої ефективності речовини використовують відношення доз випромінювання, що викликають один і той же ефект в біооб'єктів у присутності і у відсутності радіомодифікаторів.  Такий показник отримав назву фактора зміни дози (скорочено - ФЗД).

Важливими визначальними чинниками гострої або пізньої реакції тканин є кінетичні характеристики диференціації і проліферації, деякі тканини можуть демонструвати обидва типи токсичності. Гостра реакція розвивається в ході лікування або через декілька тижнів. До гостро-реагуючих тканин належать: шкіра (десквамація), слизова оболонка кишечника, тромбоцити і лейкоцити.  Розвиток пізньої реакції спостерігається в період від кількох місяців до року, така реакція властива кісткам, кістковому й спинному мозку, таким внутрішнім органам, як легені, печінка, нирки, молочна залоза і статеві залози. У шкірі виникає фіброз.  Для прогнозування реакції пухлини на опромінення розроблені спеціальні клініко-лабораторні критерії. Наприклад, клініко-імунологічні критерії застосовуються для прогнозування реакції пухлини на опромінення у хворих на рак молочної залози.

Радіація по самій своїй природі шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть "запустити" не до кінця ще вивчений ланцюг ефектів, що призводять до раку або генетичних пошкоджень.  При великих дозах радіація може руйнувати клітини, пошкоджувати тканини органів і з'явитися причиною швидкої загибелі організму. Ушкодження, викликані великими дозами опромінення, звичайно проявляються протягом декількох годин або днів.  Ракові захворювання, проте, проявляються через багато років після опромінення, - як правило, не раніше ніж через одне-два десятиліття.  Вроджені вади розвитку та інші спадкові хвороби, викликані ушкодженням генетичного апарату, за визначенням проявляються лише в наступному або подальших поколіннях: це діти, онуки та більш віддалені нащадки індивідуума, який зазнав опромінення. 

заряджені частинки електричні взаємодії фізико-хімічні взаємодії хімічні зміни біологічні ефекти

Залежно від виду випромінювань, дози опромінення і його умов можливі різні види променевого ураження.  Це гостра променева хвороба (ГПХ) - від зовнішнього опромінення, ГПХ - від внутрішнього опромінення, хронічна променева хвороба, різні клінічні форми з переважно локальним ураженням окремих органів, які можуть характеризуватися гострим, підгострим або хронічним перебігом; це віддалені наслідки, серед яких найбільш суттєве - виникнення злоякісних пухлин; дегенеративні і дистрофічні процеси (катаракта, стерильність, cклеротичні зміни).  Сюди ж відносять генетичні наслідки, які спостерігаються у нащадків опромінених батьків. Викликають їх розвиток іонізуючі випромінювання, завдяки високій проникаючої здатності впливають на тканини, клітини, внутрішньоклітинні структури, молекули й атоми в будь-якій точці організму. 

Живі істоти на вплив випромінювань реагують різному, причому розвиток променевих реакцій багато в чому залежить від дози випромінювань.  Тому доцільно розрізняти: 1) вплив малих доз, приблизно до 10 рад, 2) вплив середніх доз, які звичайно застосовуються з терапевтичними цілями, які межують своїм верхньою межею з дією високих доз.  При дії випромінюванні розрізняють реакції, що виникають негайно, ранні реакції, а також пізні (віддалені) прояви. Кінцевий результат опромінення часто багато в чому залежить від потужності дози, різних умов опромінення і особливо від природи випромінювань. Це відноситься також до сфери застосування випромінювань в клінічній практиці з лікувальними цілями.  Радіація по-різному діє на людей залежно від статі і віку, стану організму, його імунної системи і т. п., але особливо сильно - на немовлят, дітей і підлітків. 

Соматичні ефекти Генетичні ефекти Променева хвороба Генні мутації Локальні променеві ураження Хромосомні аберації Лейкози   Пухлини

Біологічний ефекти іонізуючих випромінювань (альфа-і бета-частинки, гамма-кванти,протони і нейтрони) у живому організмі умовно можна підрозділити на три рівні – молекулярний,  клітинний і  організмовий (системний). Класифікація наслідків опромінення Класифікацію можливих наслідків опромінення можна представити схемою.

Ефекти опромінення Соматично детерміновані (нестохастичні) Соматичні стохастичні Генетичні Гостра променева хвороба Хронічна променева хвороба Локальні променеві пошкодження Скорочення тривалості життя Лейкози Різної локалізації пухлини Домінантні мутації Рецесивні мутації Хромосомні аберації

Соматичні (тілесні) ефекти - це наслідки впливуопромінення на самого опроміненого, а не на його потомство.  Соматичні ефекти ділять на стохастичні(імовірнісні) і нестохастичні (детерміновані).  До нестохастичних соматичнимефектів відносять ураженн, ймовірність  виникнення яких і ступінь тяжкостіураження прямо залежить від дози  опромінення ідлявиникнення яких існуєдозовий поріг.  Стохастичними ефектами вважаються такі, для яких від дози залежить тільки ймовірність виникнення, а не їх тяжкість, і відсутня дозовий поріг. Соматично детерміновані ефекти Порогові (детерміновані) ефекти виникають коли число клітин, які загинули врезультаті опромінення, які втратили здатність відтворення або нормального функціонування, досягає критичного значення, при якому помітно порушуються функції уражених органів. Залежність тяжкості порушення від величини дозиопромінення показана в Табл.4.

Доза, Гр ---- Причина і результат впливу  ____________________________________________________ (0.7 - 2) · 10-3 - Доза від природних джерел на рік  0.05 ------------ Гранично допустима доза професійного опромінення на рік  0.1 ---------------Рівень подвоєння ймовірності генних мутацій  0.25 --------------Одноразова доза виправданого ризику в надзвичайних обставинах  1.0 ----------------Доза виникнення гострої променевої хвороби  3 - 5 --------------Без лікування 50% опромінених помирає протягом 1-2 місяців внаслідок порушення діяльності клітин кісткового мозку  10 – 50 ----------- Смерть настає через 1-2 тижні внаслідок ураженьголовним чином шлунково кишкового тракту  100 ---------------Смерть настає через кілька годин або днів внаслідок ушкодження центральної нервової системи

Поріг дози для деяких детермінованих ефектів у разі гострого загального опромінення  Поріг дози для деяких детермінованих ефектів у разі радіаційного опромінення протягом багатьох років  0,1 Гр 0,2 Гр 0,4 Гр 0,4 Гр 0,4 Гр 1,0 Гр 2,0 Гр - виявлення помутніння - безпліддя для жінки  - порушення зору  - тимчасове безпліддя чоловіків - депресія гемопоезу  – хронічна променева хвороба  - постійне безпліддя чоловіків  0,2 Гр збільшення числа хромосомних аберацій в клітинах кісткового мозку і лімфоцитів  0,3 Гр тимчасове безпліддя чоловіків 0,5 Гр депресія гемопоезу  1,0 Гр гостра променева хвороба  2,0 Гр виявлення помутніння  5,0 Гр порушення зору  2,5 - 6,0 Гр безпліддя для жінки  3,5 - 6,0 Гр постійне безпліддя чоловіків 3,0 - 10,0 Гр пошкодження шкіри 

Ці ефекти проявляються лише при інтенсивному одноразовому або багаторазовому опроміненні, що перевищує певний поріг.  При цьому виникають незлоякісних локальні пошкодження шкіри - променевої опік (зловживання засмагою так само приводить до опіку шкіри), катаракта очей, пошкодження статевих клітин (короткочасна або постійна стерилізації) та ін Час появи максимального ефекту так само залежить від дози: після більш високих доз він настає раніше.  Нестохастичних ефекти виявляються лише при високому або аварійному опроміненні всього тіла і окремих органів, причому поріг виникнення ефекту залежить і від того, який орган піддався опромінюванню.  Реакція організму на інтенсивне опромінення наведена в Табл.5. 

Значення дози на органи і тканини, при яких виникають важливі нестохастичні ефекти  Орган, тканина Нестохастичниий ефект Доза, Зв  Все тіло Променева реакція 0,5  Все тіло Променева хвороба легкого ступеня 1,0-1,5  Все тіло Променева хвороба середнього ступеня 2,0  Все тіло Променева хвороба важкої і вкрай важкої форми 3,0-4,0  Все тіло 50% летальність протягом 60 днів 4,0-5,0  Шкіра Перехідна еритема, тимчасова епіляція 3,0  Легені Пневмонія 5,0  Легені Смерть 10,0  Статеві залози Короткочасна стерилізація 0,2-1,0  Рівень природного фону, Зв / рік 0,0007-0,0045  Гранична доза професійного опромінення на рік (до 1996 р.) 0,05  Те ж, після 1996 0,02  Ці дози і ефекти застосовуються лише до середнього індивідууму в популяції здорових людей, але ніяк не до конкретної людини, реакція якого може відрізнятися від середньої.  Наприклад, у 1% населення може виявитися дуже висока радіочутливість внаслідок вроджених генетичних розладів або ж інших причин, що послабляють імунітет організму. 

Стохастичні ефекти  Стохастичні (імовірнісні) ефекти, такі як злоякісні новоутворення, генетичні порушення, можуть виникати при будь-яких дозах опромінення. Зі збільшенням дози підвищується не тягар цих ефектів, а ймовірність (ризик) їх появи. Для кількісної оцінки частоти можливих стохастичних ефектів прийнята консервативна гіпотеза про лінійної безпорогової залежності ймовірності віддалених наслідків від дози опромінення з коефіцієнтом ризику близько 7 · 10-2 / Зв.  

Основними стохастичними ефектами є канцерогенні і генетичні. Оскільки ці ефекти мають імовірнісний характер і тривалий латентний (прихований) період, вимірюваний роками й десятками років після опромінення, вони важко виявляються.  До канцерогенним ефектів належать ураження крові, кровотворних органів, новоутворення та пухлини.  Генетичні ефекти - вроджені фізичні і психічні каліцтва і ряд інших важких захворювань - виникають в результаті мутацій і інших порушень в статевих клітинних структурах, що відають спадковістю.  Вихід обох ефектів мало залежить від потужності дози, а визначається сумарною накопиченою дозою, тобто він буде вище навіть в місцевостях з природним підвищеним радіаційним фоном. Виявлення і тим більше пророкування появи ефекту в окремої людини практично непередбачувано. Вихід їх визначається колективною дозою, якщо вона становить не менше 1000 чол. Зв; при значенні в перші одиниці осіб. Зв ефект опромінення (онкогенні і генетичні захворювання) на тлі спонтанних або обумовлених загальними токсичними факторами, виявити неможливо

Променева хвороба  Променева хвороба виникає при впливі на організм іонізуючих випромінювань в дозах, які перевищують гранично допустимі. У людини можливі блискавична, гостра, підгостра та хронічна. Променева хвороба проявляється ураженням органів кровотворення, нервової системи, шлунково-крішечного тракту та ін  Променеву хворобу можна розділити на гостру і хронічну.  Гостра променева хвороба. Важкість перебігу гострої променевої хвороби залежить від дози опромінення:  Найбільш важливим наслідком летального пошкодження клітин при опроміненні у високих дозах є розвиток гострої променевої хвороби, ГПХ.  У залежності від дози опромінення в ролі критичних виступають різні системи, що і визначає, яка клінічна форма ГПХ розвинеться після опромінення в тому чи іншому діапазоні доз. Яка саме система виявляється в конкретних умовах критичною, залежить як від рівня їх радіочутливості, так і від швидкості розвитку смертельних випадків при несумісній з життям пошкодженні даної системи.  Хронічна променева хвороба. Це загальне захворювання організму, що розвивається в результаті тривалої дії іонізуючого випромінювання в відносно малих, але перевищують допустимі рівні дозах. Характерно ураження різних органів і систем. 

Онкологія  Рак - найбільш серйозний з усіх наслідків опромінення людини при малих дозах. Великі обстеження, що охопили 100000 чоловік, які пережили атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі, показали, що поки рак є єдиною причиною підвищеної смертності в цій групі населення. Зауваження. Багаторічні спостереження за постраждалими в Хіросімі і Нагасакі не виявили злоякісних новоутворень при дозах нижче 20 сГр. Незважаючи на численні дослідження, оцінка ймовірності захворювання людей на рак в результаті опромінення не надійна. Є маса корисних відомостей, отриманих в експериментах на тваринах, однак, незважаючи на їх очевидну користь, вони не можуть замінити відомості про дію радіації на людину. Для того щоб оцінка ризику захворювання на рак для людини була досить надійна, отримані в результаті обстеження людей відомості повинні задовольняти цілий ряд умов. Повинна бути відома величина поглиненої дози. Випромінювання має рівномірно потрапляти на все тіло або на ту його частину, яка вивчається в даний момент. Опромінене населення повинно проходити обстеження регулярно протягом десятиліть, щоб встигли проявитися всі види ракових захворювань. Діагностика повинна бути досить якісною, що дозволяє виявити всі випадки ракових захворювань. Важливо мати хорошу «контрольну» групу людей, яку можна порівняти в усіх відношеннях (крім самого факту опромінення) з групою осіб, за якою ведеться спостереження, щоб з'ясувати частоту захворювання раком у відсутність опромінення. І обидві ці популяції повинні бути досить численні, щоб отримані дані були статистично достовірні. Жоден з наявних матеріалів не задовольняє повністю всім цим вимогам. 

Невизначеність полягає в тому, що майже всі дані про частоту захворювання раком в результаті опромінення отримані при обстеженні людей, що отримали відносно великі дози опромінення -1 Гр і більше. Є дуже небагато відомостей про наслідки опромінення при дозах, пов'язаних з деякими професіями, і зовсім відсутні прямі дані про дію доз опромінення, одержуваних населенням Землі в повсякденному житті. Тому немає ніякої альтернативи такому способу оцінки ризику населення при малих дозах опромінення, як екстраполяція оцінок ризику при великих дозах (не цілком надійних) в область малих доз опромінення. НКДАР ООН у своїх оцінках спирається на два основних припущення, які поки що цілком узгоджуються з усіма наявними даними.  Відповідно до першого припущення, не існує ніякої порогової дози, за якої відсутній ризик захворювання на рак. Будь-яка як завгодно мала доза збільшує ймовірність захворювання на рак для людини, яка отримала цю дозу, і будь-яка додаткова доза опромінення ще більш збільшує цю ймовірність.  Друге припущення полягає в тому, що ймовірність, або ризик, захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення: при подвоєнні дози ризик подвоюється, при отриманні трикратної дози - потроюється і т.д.   На такій основі і будуються всі приблизні оцінки ризику захворювання на різні види раку при опроміненні. 

Вірогідність захворіти на рак  Лейкоз Інші пухлинні захворювання Роки після опромінення

Відносна середньостатистична вірогідність захворювання на рак після отримання одноразової дози в один рад (= 0,01 Гр) розрахована для рівномірного опромінення всього тіла. На графіку, побудованому на підставі результатів обстеження людей, які пережили атомне бомбардування, показано орієнтовний час появи злоякісних пухлин з моменту опромінення. Видно, що після дворічного прихованого періоду розвиваються лейкози, досягаючи максимальної частоти через шість-сім років, потім частота плавно зменшується і через 25 років стає практично рівною нулю.  Солідні (суцільні) пухлини починають розвиватися через 10 років після опромінення, але дослідники не мають у своєму розпорядженні поки достатньо інформації, що дозволяє побудувати всю криву.

Залежність виникнення лейкемії при променевому ураженні від дози на 100 тис. нас. на рік у % Поглинута доза, Гр < 0,01 0,01-0,5 0,5-1,0 1,0-2,0 2,0-4,0 > 4,0

Радіаційний гормезис  Протягом декількох десятиліть існують два напрямки в радіобіології, суперечка між якими ніяк не закінчиться чиєїсь перемогою. Причина - різні підходи до оцінки впливу на біоту малих доз радіації.  Перший підхід постулює, що проблеми малих доз не існує і всі закономірності великих доз можна екстраполювати на малі.  Другий - малі дози за ефектом принципово відрізняються від великих, тому методологія їх вивчення повинна відрізнятися від загальноприйнятої в сучасній радіобіології.  Відсутність мутацій можна чекати тільки при повній відсутності радіаційного фону. Однак середня річна ефективна еквівалентна доза від природних джерел радіації становить 2 мілізіверта, причому в різних районах земної кулі ця величина варіює від 0.3 мЗв в Європі і Японії до 250 мЗв в Бразилії, недалеко від Сан-Паулу. Для порівняння дози радіації випромінюваної джерелами, які використовуються в медицині, складають основну частину випромінювань техногенних джерел радіації близько 0.4 мЗв на рік.  Так що, за визначенням, повністю звільнитися від природної радіації, а, отже, і позбутися повністю від мутаційного процесу, як про це мріють екстремісти радіології, ніколи не вдасться. 

Поняття «радіаційний гормезис» було введено в біологію в 80 - роки і, як у гомеопатії, постулювано, що якщо великі дози радіації надають несприятливі ефекти на живі організми - пригнічують поділ клітин, ріст і розвиток, то малі дози стимулюють практично всі фізіологічні процеси. Конкретні величини малих доз залежать від видової характеристики, для ссавців вони лежать в діапазоні до 0.5 Гр. Експерименти свідчать про те, що під впливом малих доз іонізуючих випромінювань природна тривалість життя тварин збільшується на 10-12% в порівнянні з адекватним контролем. Прихильники ідеї радіаційного гормезису не без підстав вважають, що атомна радіація є природним, постійно діючим на організм фактором, без якого нормальне існування неможливо. як неможливе життя без гравітації, магнітного поля або кисню. 

Не завжди наслідки впливу іонізуючих випромінювань несприятливі для організму.  Природний радіаційний фон - не тільки один з найважливіших чинників еволюції живого на Землі, а й необхідна умова існування біологічних об'єктів. Є фізіологічний рівень впливу випромінювань, сприятливий для життєдіяльності.Якщо культуру парамецій ізолювати від радіаційних впливів у свинцевому контейнері, в ній різко сповільнюється процес ділення клітин. Після приміщення в контейнер з культурою радіоактивного джерела, що відтворює фоновий рівень радіації, мітотичну активність нормалізується.  Існування такого парадоксального явища як радіаційний гормезис підтверджено в різних лабораторіях і на різних об'єктах. Гамма опромінення в малих дозах стимулює проростання насіння, викликає збільшення вегетативної маси рослин.Малі дози активують імунну систему в різних видів тварин і ключові мембранно-зв'язані ферменти, зокрема аденілатциклазу, активують репараційні системи і підвищують стійкість клітин і організму до наступним більш високих доз опромінення. 

Ці властивості малих доз випромінювання проявилися і у людини при застосуванні радонових ванн або при прийомі всередину радонової води, коли відзначалася активація імунних механізмів, і виникало загальностимулюючу дію на організм, поліпшення різних видів обміну, зниження артеріального тиску та інші сприятливі ефекти.  Важливим проявом радіаційного гормезису є феномен так званого адаптивної відповіді, що полягає у підвищенні стійкості різних біологічних об'єктів до впливу вражаючих доз радіації в разі попереднього опромінення в малій (близько 1 сГр) дозі. Цей ефект проявляється при опроміненні клітин по виходу хромосомних аберацій, по виходу мутацій, при опроміненні тварин за критеріями, що характеризує поразку критичних систем, з виживання тварин і т.д. Стимулюючі ефекти малих доз опромінення використовуються у господарській діяльності. Це опромінення курячих яєць в періоді інкубації, що приводить до підвищення вилупляемості курчат, прискоренню статевого дозрівання курей, підвищенню їх несучості, а також передпосівний опромінення насіння, що підвищує їх схожість і врожайність і ін  Ефекти, пов'язані з проявом стимулюючої дії малих доз опромінення, отримали найменування радіаційного гормезису. 

Управління радіобіологічними ефектами  Існують фактори, здатні змінювати (послаблювати чи посилювати) радіочутливість клітин, тканин і організму в цілому. Вони називаються радіомодифікуючими агентами.  Радіомодифікації - штучне послаблення або посилення реакцій біологічних об'єктів на дію іонізуючих випромінювань; спосіб управління радіочутливістю за допомогою зміни умов, в яких відбувається опромінення того чи іншого організму.  Радіобіологічним ефектом можна керувати двома способами: введенням в організм чужих йому речовин (наприклад, радіопротекторів) і спрямованим стимулюванням захисних функцій організму (введення речовин, властивих даному організму, гіпоксія та ін радіозахисні засоби - засоби захисту від вражаючої дії іонізуючого випромінювання. Вони можуть бути хімічними, біологічними або фізичними. 

Радіопротектори  В даний час не відомі речовини, здатні повністю захистити людину від дії випромінювання, але є ті,що частково захищають організм від випромінювання. До них відносяться, наприклад, азид і ціанід натрію, речовини містять сульфогідрідні групи і т.д. Вони входять до складу радіопротекторів.  Радіопротектори - речовини, введення яких перед опроміненням в середовище з біологічними об'єктами або в організм тварин і людини знижує вражаючу дію іонізуючого випромінювання.  Радіопротектори частково запобігають виникнення хімічно активних радикалів, які утворюються під впливом випромінювання.  Механізми дії радіопротекторів різні. Одні з них вступають у хімічну реакцію з потрапляють в організм радіоактивними ізотопами і нейтралізують їх, утворюючи нейтральні речовини, легко виводяться з організму. Інші мають відмінні механізми.  Одні радіопротектори діють протягом короткого проміжку часу, час дії інших більш тривалий. Існує кілька різновидів радіопротекторів: таблетки, порошки і розчини. 

Радіопротектори - достатньо шкідливі для організму речовини, тому їм шукають заміну, зокрема, заміни на речовини, властиві організму або на харчові добавки. Деякі харчові речовини володіють профілактичними радіозахисним дією чи здатністю зв'язувати і виводити з організму радіонукліди. До них відносяться полісахариди (пектин, декстрин, ліпополісахариди, що знаходяться в листках винограду та чаю), фенільні і фітінові з'єднання, галлат, серотанін, етиловий спирт, деякі жирні кислоти, мікроелементи, вітаміни, ферменти, гормони. Радіостійкість організмів підвищують деякі антибіотики (біоміцин, стрептоцін), наркотики (нембутал, барбаміл).  До дуже важливим радіозахисним сполук відносяться «вітаміни протидії». У першу чергу це відноситься до вітамінів групи В і С. Хоча на думку фахівців одна аскорбінова кислота не має захисну дію, але вона підсилює дію вітамінів В і Р. Випромінювання руйнує кров, знижують кількість еритроцитів і активність лейкоцитів, а вітаміни В1, В3, В6, В12 покращують регенерацію кровотворення, прискорення відновлення еритроцитів і лейкоцитів. Якщо випромінювання знижує згортання крові, то вітаміни Р і К1 нормалізують протромбіновий індекс, сприяє відновленню ваги біотин (вітамін Н). 

Таким чином, всі види іонізуючих випромінювань можуть викликати несприятливі хімічні та біологічні реакції організму. Доза поглиненого опромінення прямо залежить від типу, його енергії і часу впливу, шляху опромінення і хімічних властивостей радіонуклідів.  Виникнення у людини різних проявів променевих уражень не строго корелюється з поглиненою дозою величиною, а залежить від великого набору факторів, в тому числі і від стану організму.  При існуючих заходах радіаційної безпеки ризик появи стохастичних ефектів мізерний і виявлення їх на тлі спонтанної захворюваності нереальне.  Для окремої людини передбачити наслідки опромінення неможливо.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!