Презентація на тему:
Сім_чудес_світу

Чудеса Землі - це не тільки дивовижні творіння природи: найвищі гори, гримливі водоспади або вогнедишні вулкани. Дійсними чудесами, що викликають захват і замилування сучасників і нащадків, є видатні творіння людських рук – палаци, храми, мавзолеї, сади і навіть цілі міста. Сьогодні ми і здійснимо подорож до чудес світу, яка поведе нас не лише в далекі країни, але й у далеке минуле.

Тема: «Сім чудес світу – вершини світового мистецтва». Програмна анотація 1. Знахідки і відкриття археологів. 2.Твори мистецтва, що становлять культурну спадщину стародавнього світу: 2.1. Єгипетські піраміди 2.2. «Висячі сади» Семіраміди 2.3. Храм Артеміди Ефеської 2.4. Статуя Зевса Олімпійського 2.5. Мавзолей у Галікарнасі 2.6.Колос Родоський 2.7.Фароський маяк 3. Восьме чудо світу «Велика китайська стіна».

Перше чудо світу – єгипетські піраміди. Чому їх вважають за чудо? За їх могутність: «Гори каміння, що звелися на горах каміння», - говорив Філон. За їх велич: «Гідний подиву архітектонічний задум, який не може бути перевершений»,- вважав Гете. За те, що на їх будову були витрачені величезні кошти: «Марна пиха фараонів, яка коштувала неймовірні гроші», -писав Пліній. За свій вік: «Усе на світі боїться часу, але час боїться пірамід», - наголошувала арабська приказка.

До наших часів збереглося біля сімдесяти пірамід. В давнину їх налічувалось набагато більше, але деякі зруйнував всевладний плин часу, інші засипало море піску, що насунулося з пустель. Три гігантські піраміди, найдавніше і єдине, що до нашого часу збереглося з чудес світу, підносяться на західному березі ріки Ніл за вісім кілометрів від столиці Єгипту Каїра. П’ять тисяч років тому ці величні спорудження служили усипальницями наймогутніших правителів Єгипту – фараонів Хеопса, Хефрена і Мікерина. В Єгипті фараони вважплися божествами, а значить їх життя і влада не припинялися зі смертю правителя. Тому єгиптяни не тільки особливим способом зберігали тіла померлих владик, перетворюючи їх на мумії, але й будували для них спеціальні «будинки смерті», де було все необхідне для «земного бога» - від кораблів до посуду, прикрас, їжі й напоїв. Тіло фараона поміщали в похоронну камеру глибоко в надрах величної піраміди, а ходи, що ведуть до неї, завалювали кам’яними блоками або влаштовували в них безліч хитромудрих пасток для численних зухвалих грабіжників, що посміли зазіхнути на спокій «божества».

Піраміда Хеопса На ділянці землі, що займає піраміда Хеопса, цілком могли б розміститися п’ять найбільших соборів світу, а з тієї численної кількості каменю, що знадобився свого часу для будівництва цієї справді гігантської піраміди, можна було б звести половину нині існуючих храмів Європи. На будівництві піраміди Хеопса трудилося близько ста двадцяти тисяч чоловік, з них біля чотирьох тисяч – архітектори, інженери, художники і майстри різьблення по каменю. Піраміди будувалися на протязі багатьох років, тому кожний фараон, ледь зійшовши на престол, розпочинав будувати для себе нечувано розкішну гробницю. За тридцять років, протягом яких тривало будівництво Великої піраміди, тільки на цибулю і часник, що служили обов’язковою добавкою до їжі робітників, було витрачено 1600 талантів, що приблизно дорівнює вартості 96 тонн срібла, або 40 мільйонам американських доларів. З крові, плачу і сліз, з мільйонів брил, зіп’ятих силою людських м’язів на запаморочливу висоту, народилася Велика піраміда. Про грандіозність найбільшої з єгипетських пірамід Хеопса відомо усьому світу. Про це свідчать її колосальні розміри: від основи до вершини ця камінна гора має 146 метрів, довжина основи кожної з чотирьох граней – 230 метрів, для її побудови було використано близько два з половиною мільйони кам’яних блоків вагою від двох до тридцяти тонн. Блоки з’єднані між собою без цементу і так щільно підігнані, що між ними неможливо просунути навіть голку. Після доби Середнього царства Стародавнього Єгипту будувати піраміди перестали. Те, що вони не виправдали свого призначення (це довелося визнати навіть фараонам) не було єдиною причиною припинення їх будівництва. Жодна із них не врятувалася від пограбувань, спорудження пірамід виснажувало економіку країни: «Будова Великої піраміди дорівнювала програній війні».

Понад сорок століть стоять витвори людини – піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина – на скелястому плоскогір’ї поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу, дорога, що символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу її стереже велетенський сфінкс – лев з обличчям фараона Хефрена. Споглядання цього дива на фоні мертвого спекотного моря, піщаних дюн, гробової тиші й безмежжя сонячного світла викликає трепет душі, благоговіння перед життям.

«Висячі сади» Семіраміди Мандруючи до другого чуда світу, ми попадаємо в країну між двома ріками, де за біблійними переказами, був зелений рай, у казкову країну, яку знаємо з «Тисячі та однієї ночі», столицею якої було місто Вавилон, найбільше місто стародавнього світу й найбільша фортеця, у «барліг розбійників» і «найпихатіше царство», яке зникло, коли закладалися підвалини Стародавнього Риму. У цій країні, в цьому місті нам треба відшукати «висячі сади» Семіраміди. З усіх вавилонських чудес за найбільше чудо вважали саме їх. За легендою, 2800 років тому могутній цар Навуходоносор II взяв дружиною прекрасну Семіраміду, доньку царя лісистої гірської країни Мідії. Місто Вавилон, у той час столиця держави Навуходоносора, стояло на випаленій сонцем рівнині, що продувалася гарячими вітрами з Аравійської пустелі. У цьому гучному і курному місті, з будинками, вибудованими із сирцової цегли, неможливо було знайти ані деревця, ані клаптика зеленої трави, і молода цариця почала сумувати і марніти. Навуходоносор, який любив дружину понад усе, вирішив будь якими способами розвіяти її смуток. За його повелінням у Вавилон були зігнані тисячі полонених і рабів, зібрані найвідоміші будівельники і архітектори.

І незабаром поруч з царським палацом виросло величезне спорудження у формі східчастої піраміди з чотирма уступами. На кожному уступі був насипаний шар родючої землі і висаджені найрідкісніші і найпрекрасніші дерева і квіти. Уступи з’єднувалися між собою широкими сходами з мармуровими щаблями. Чимало довелося потрудитися й інженерам, щоб створити водопідйомні пристрої для поливання чудових садів. Уся ця незвичайна і дивовижна споруда спиралася на безліч колон, тому здалеку здавалося, що сади цариці зависають у повітрі. Тому їх і назвали «висячі сади». Сади Семіраміди були такими прекрасними, що жителі пекучого Вавилона порівнювали їх з раєм на землі. Це диво проіснувало недовго – всього близько двох століть, але пам'ять про нього збереглася в історії. Після розпаду держави спадкоємців Навуходоносора сади прийшли в запустіння, потім сталася могутня повінь, фундамент величезного спорудження підмило і воно завалилося. Пізніше і саме місто Вавилон кілька разів руйнували завойовники, тому археологам, як вони не намагалися, так і не вдалося знайти руїни «висячих садів», щоб дізнатись як насправді вони виглядали. Але час так надійно покрив сліди давнього спорудження, що зробити це майже неможливо. Одне із чудес світу, як і раніше залишається загадкою. Та те, що «висячі сади» Семіраміди не вигадка, а колись дійсно існували, - історичний факт.

Храм Артеміди Ефеської Наша подорож продовжується. “Храм Артеміди Ефеської”- це дивовижна оселя богів, споруджена на землі. Хто хоч раз її побачить, той зможе переконатися, що небо і земля помінялися там місцями, що рід безсмертних богів переселився з неба на землю». Так починає Філон опис будівлі, про яку стародавній світ одностайно твердив, що вона найпрекрасніша в світі. Грецькі племена, що населяли півострів Пелопоннес і острови Егейського моря, були язичниками – вірили в безліч богів, кожний з яких був божеством того чи іншого племені, місцевості або покровителем якого-небудь ремесла. Після того як племена греків злилися в єдиний народ, об’єдналися і їх боги, утворивши пантеон – збори богів, місцем проживання яких за традицією вважалася гора Олімп. На чолі пантеону стояв Зевс і всі інші боги були йому підлеглі, але деякі з них виділялися з-поміж інших волелюбним і незалежним характером. Такою міфи описують богиню Артеміду – горду діву, покровительку полювання, лісової дичини й домашньої худоби. Її почитали не тільки греки, але й інші народи, основу життя яких складало скотарство. На честь цієї богині, мешканці Ефеса, вирішили збудувати храм, запросивши двох архітекторів з острова Кріт, де монументальна архітектура мала тисячолітні традиції: Херсифрона і його сина Метагена. Про цих двох архітекторів не збереглося жодних відомостей, крім однієї: за їх задумом збудовано храм, який став чудом світу. Для будівлі храму архітектор Херсифрон вибрав незвичайне місце – заболочену низину, і для цього була поважна причина. У той час у Малій Азії досить часто траплялися землетруси, і зодчий вирішив, що пружний болотяний грунт послужить своєрідною подушкою, яка буде оберігати будівлю від поштовхів. А для того щоб болото згодом не поглинуло храм, котлован під його фундаментом, як пізніше встановили археологи, був заповнений сумішшю з овечої вовни і деревного вугілля.

110 м довжиною, 55м шириною і 50-ти метровою висотою була ця оселя богині, обрамлена з усіх боків 127-мома колонами, прямокутної форми будівля з мармуру і коштовних порід дерева. Родовища мармуру були відкриті якраз тоді, коли розпочалося будівництво. Всередині храм поділявся на три частини: передню – пропас, головну залу – паос або целлу, заднє приміщення – опістодом. В головній залі стояв вівтар з кедровою статуєю богині. 26 із 127 мармурових колон стояли на базах, оздоблених майже двометровими рельєфами найвідоміших художників. Так само пишно, як і кожна з колон, були оздоблені рельєфами два трикутні фронтони храму – над переднім і заднім рядами колон. Над переднім фронтоном здіймалася величезна мармурова скульптурна група, зображаючи Артеміду з луком і оленем серед німф. Над покрівлею піднімались чотири скульптури у вигляді мармурових биків, більш ніж натуральної величини. Скульптурне обрамлення храму, як і архітектура, являло собою вершину мистецтва. Його будівництво тривало 120 років. Приблизна дата побудови храму 550 р. до н.е. Думки істориків в цьому питанні значно розходяться. Проте античні письмена зберегли точну дату знищення храму Артеміди: «Тієї ночі, коли народився Олександр Македонський, було підпалено храм», - пишуть в один голос майже всі історики. А Македонський народився 21 червня 356 року до н.е. Ім’я людини, яка вчинила цей злочин, мало бути, за рішенням Ефеської ради, в якій брав участь весь народ, назавжди викреслене з людської пам’яті, адже вона підпалила храм задля того, щоб прославитись у віках. В офіційних документах злочинця називають «один божевільний». Та завдяки історику Феопалену ім’я стало відоме - Герострат, звичайний житель Ефеса. Залишається загадкою, як можна було без бензину і допомоги співучасників підпалити велетенську мармурову будівлю, щоб вона за ніч перетворилася на попіл. А Герострат дійсно прославився – і досі іменем палія Ефеського храму називають хворобливих честолюбців, одержимих божевільною жагою слави і готових заради неї навіть на найстрашніші злочини. Так у березні 1959 р. якийсь Мюллер з Мюнхена облив кислотою картину Рубенса, бажаючи попасти на екрани телевізорів, а в 1972 р. угорський емігрант Тот розбив у соборі Святого Петра в Римі скульптурну групу «Оплакування Христа».

Статуя Зевса Олімпійського У самому центрі Греції, на священній олімпійській землі, стояло 4 чудо світу, творцем якого була одна єдина людина. «Батько Зевса на небі – безперечно, Кронос, але батько Зевса в Олімпії – Фідій». Першого створила безсмертна природа, другого – рука людини, єдиної, яка могла створити Бога. Коли всі інші чудеса світу викликають у нас подив, то цьому ми віддаємо шану. В давнину, кожен із численних відвідувачів усіх Олімпіад не оминув нагоди побувати в храмі Зевса, бо, як мовиться у грецькому прислів’ї: «нещасний той, хто вмер, не побачивши Фідієвого Зевса».

Найбільшим святом для древніх греків були Олімпійські ігри, що проводилися раз на чотири роки. Греки навіть час відраховували олімпіадами – чотириліттями. Свята проводилися в місті Олімпії і були присвячені верховному Богові грецького пантеону – Зевсу. Під час проведення Олімпійських ігор припинялися війни й суперечки між містами, наставав загальний мир. Змагання в силі і спритності не були головними в олімпійських святах, хоча й викликали захоплення у народі.

На першому місці виступали таємничі обряди і принесення жертв верховному божеству, які забезпечували грекам прихильність Зевса на наступне чотириліття. Храм Зевса Олімпійського був побудований в 456 р. до н.е. Він поділявся на три частини в середній, де долівка була вимощена білим мармуром, стояла чорна брила – п’єдестал статуї Зевса Олімпійського. Ця скульптура вражає своєю колосальністю: «Вона така висока ( 18 м), що незважаючи на значну висоту храму, складалося враження, ніби художник порушив закони пропорції, бо сидячий Зевс сягав аж до стелі, отже, з першого погляду видно, що коли б він захотів устати, то треба було б знести дах». Фігура Бога вражала своєю коштовністю. Сама фігура була виготовлена з твердого дерева, одяг Зевса та його волосся були з золота, неприкриті частини тіла – обличчя, руки, ступні і груди – із слонової кістки, очі – з величезних дорогоцінних каменів. Голову прикрашав золотий вінок у вигляді маслинових гілок. Трон, на якому сидів Зевс – з кедрового дерева, інкрустований чорним деревом і самоцвітами. І над усе кожного, хто бачив цю статую, вражала виняткова майстерність, з якою Фідій вирізьбив обличчя Зевса. «Хто б із людей не зупинився перед цією статуєю, - писав Діон Хрісостом, - той, хоч би як він був пригнічений, забував біля неї все сумне й жахливе в людському житті. Цей твір Фідія вважався зразком майстерності художника, а також еталоном чоловічої краси. Кілька століть потому, коли традиція свят в Олімпії перервалася, статую Зевса, імператор Феодосій I звелів вивести до Константинополя, де вона згоріла під час пожежі 475 р

Тепер храм Зевса – суцільна руїна, і таким він залишиться. І все ж таки ми майже точно знаємо, як виглядало велике творіння Фідія. Археологи знайшли чимало монет із зображеннями Зевса Олімпійського і невеликих глиняних статуеток – копій величної статуї з дерева, слонової кістки та золота.

Мавзолей у Галікарнасі Ціла низка грецьких міст були скарбницями самобутньої культури, одним із них був Галікарнас. Саме там стояла гробниця – одне з семи чудес світу – Мавзолей, що дав назву всім мавзолеям світу. У 352 р. до н.е. помере цар Мавзол, що правив малоазіатським містом Галікарнас. Жителі Малої Азії, на відміну від єгиптян, не зберігали тіла померлих, а спалювали їх на вогнищі, після чого попіл поміщали у спеціальну посудину – урну. Так вчинили і з Мавзолом, але дружина царя Артемісія, забажала увічнити пам'ять про чоловіка і наказала побудувати розкішну усипальницю, гідну слави могутнього правителя. За іншими відомостями, гробницю почали будувати ще за життя царя – як і єгипетські фараони, багато східних владик заздалегідь починали піклуватися про те, де будуть поховані. За іменем царя давні римляни назвали гробницю – Мавзолеєм. Мавзолей викликав подив передусім своїм архітектурним задумом. Сучасників дивували його розміри, витрачені на нього кошти і, головне, «неперевершена досконалість художнього оздоблення. Грандіозна споруда була вибудувана з цегли і ззовні облицьована білим мармуром.

Підвалиною всієї споруди служив велетенський п’єдестал з мармуру. На ньому стояв надгробний храм, оточений 36-ма колонами, на яких тримався дах у формі 24-ох ступінчатої піраміди. Простір між колонами був пишно оздоблений скульптурами – мармуровими левами та міфічними постатями. На другому поверсі, обнесеному чудовою колонадою, розташовувався храм з жертовниками і приміщеннями для збереження жертвопринесень. На вершині піраміди знаходилася площина, увінчана скульптурною композицією, що зображала Мавзола і Артемісію в запряженій, четвіркою коней, колісниці. Абсолютна висота мавзолею від основи до вершини скульптурної групи досягала 60-ти метрів – це приблизно відповідає висоті сучасного 20-поверхового будинку. У фундаменті споруди лежав куб зі сторонами 20 м, в якому була замурована урна з прахом царя Мавзолом. Артемісія не дожила до завершення оздоби Мавзолею. Проте витвір, яким вона вшанувала пам’ять свого чоловіка, прожив понад 50 людських поколінь. І живе й досі в словниках майже всіх народів світу. В ХІІІ ст. споруду пошкодив землетрус. Остаточно Мавзолей був зруйнований в 1522 році, коли вся Мала Азія опинилася під владою Османської імперії.

Колос Родоський Колос Родоський був споруджений на вході у гавань, що на острові Родос в Греції. Древня Греція складалася з міст-держав, влада яких не поширювалася за їх межі. На маленькому острові Родес було три таких "держави": Ялосос, Камірос і Ліндос. У 408 р. до н. е., ці поліси були об'єднані в один - Родос. Місто процвітало у комерційному плані і мало сильні економічні зв'язки зі своїм головним союзником, Птоломеєм Сотером з Єгипту. У 304 р. до н. е. війська правителя Передньої Азії і Сирії Деметрія Поліоркета раптово напали на острів Родос. Однак стійкий опір, мужня боротьба родосців примусили ворога відступити. На честь перемоги жителі острова вирішили спорудити статую бога Геліоса, заступника Родоса. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові - він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини. Кошти на спорудження статуї були отримані за рахунок продажу різноманітних облогових гармат, кинутих ворогом при відступі. Серед них знаходилося також чудо військової техніки - гелеополіда - величезна облогова вежа, забезпечена тараном, катапультами, майданчиками для розміщення штурмових загонів, перекидними містками, що принесла чималу виручку. Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу, учню прославленого Лісиппа. Минуло 12 років наполегливої праці, і перед захопленими поглядами жителів острова відкрилася велична картина. Біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.

На штучному пагорбі Харес встановив три кам'яних стовпи - на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому - деталі плаща. "Збирання" статуї здійснювалося знизу вгору - спочатку формувалися ступні, потім ікри і т.д. Мірою закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на більш високому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, горб був прибраний. База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і сама статуя. Бронзова форма божества була укріплена залізними і кам'яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець у формі променів сонця, що розходяться; лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі. Раніше фігура Геліоса звичайно зображалася з рукою, випростаною уперед. Цього разу скульптор надав їй інше положення: розрахунки показали, що інакше рука обламалася б від власної ваги. За свідченням римського вченого і письменника Плінія Старшого, який вивчав частини зруйнованої скульптури, не кожному вдавалося обхопити великий палець на руці гіганта. Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор'ю, безліч мандрівників з інших країн приїжджали помилуватися прекрасним витвором мистецтва. У порівнянні з іншими Чудесами Світу Колос Родоський "прожив" недовге життя. Приблизно через 50 років після "народження" він був зруйнований землетрусом. Від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, народжуючи різні легенди. Так, в одній з них розказувалося, що судна, що прямували в гавань, пропливали поміж ніг гіганта. У 977 р. н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав частини статуї, що збереглися. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів. Здавалося, статуя назавжди зникла в плавильних печах. Однак нещодавно на дні древньої гавані археологи виявили кисть правої руки бога Сонця. Це все, що збереглося від останнього з семи Чудес Світу, створених в античний період.

ФАРОСЬКИЙ МАЯК Найвідомішим маяком, яких не було в жодній гавані світу, став маяк на острові Фарос неподалік від Олександрії Єгипетської. Його висота стано вила 135 метрів. На верхній площадці вежі маяка постійно горіло багаття, і його світло, зібране бронзовими дзеркалами, було видно на відстані шістдесятьох кілометрів. Паливо для ба гаття доставлялося на вершину маяка осликами, що піднімалися спеціальними положистими крученими сходами з низькими сходинками. Водночас маяк служив фортецею, що охороняє від ворожих ко раблів підступи до Олександрійської гавані, — з такої висоти супротивника легко можна було виявити заздалегідь. Тут напоготові постійно знаходився ве ликий гарнізон і стояли напоготові кілька військових галер. Маяк побудовано в 283 році до нашої ери. Він прослужив до 11 століття, але був зруйнований зем летрусом, що стався в травні 1100 року. Уламки гігантської вежі звалилися в море, однак на острові Фарос і досі видно сліди фундаменту маяка. Від цієї будівлі нам дісталося слово «фара», що позначає могутнє джерело спрямованого світла, ос нащене відбивачем. Так виглядає одна з найбільш достовірних реконструкцій будинку Фароського маяка, виконана німецьким архітек тором Тиршем. Складається враження, що будівельники перших хмарочосів у Нью-Йорку і Чикаго багато чого запозичили в грецьких зод чих. Та й висотні будинки Москви, зведені в середині минулого століття, своїми об рисами нагадують великі тво ріння епохи еллінізму.

Восьме чудо світу Велика китайська стіна Так називали багато шедеврів інженерного і будівельного мис тецтва, споруджених у різні часи, але тільки Велика китайська стіна беззастережно заслужила цей титул. Напевно, не знай деться іншого спорудження, що вимагає для опису стільки чу дових ступенів — «найбільша», «найдовша» і ще з півдесятка «най». Що ж вона собою являє — ця прославлена Китайська стіна? У 221 році до нашої ери правитель царства Цинь на ім'я Шихуанді, припинивши нескінченні війни між ворогуючими дрібни ми китайськими царствами, оголосив себе першим імперато ром Китаю. Він царював усього 11 років, але за цей час виявив себе як один з найбільших деспотів в історії людства. У той же час його керування було досить розумним і ефективним. Шихуанді ввів суворі закони, єдину для всієї країни систему міри й ва ги, побудував безліч доріг і налагодив облік населення. За його наказом на півночі країни, звідки Китаю загрожувала найбільша небезпека, усі вже існуючі укріплення були з'єднані оборонною стіною. Армія, до якої вхо дило 300 тисяч сол датів і до мільйона селян і ув'язнених з в'язниць, трудила ся на будівництві. Відстань між почат ковою й кінцевою точками стіни скла дає 2450 кілометрів по прямій, а загаль на довжина стіни -6500 кілометрів. Як гігантський дра кон, звивається вона горами й долинами від океану і до пус телі Гобі. Повністю укомплек тована гарнізоном, Велика китайська стіна являла собою найкращий захист від набігів кочівників-монголів. По гребеню стіни проходила дорога, якою могли рухатися в ряд п'ять верш ників, крім того, стіна була ще і най швидшим для свого часу засобом зв'язку: сигнали, передані багаттями з вежі на ве жу, проробляли шлях у 6500 кілометрів усього за добу.

Рукотворні чудеса розкидані по всій планеті, до них стікаються тисячі людей, щоб поклонитися давнім святиням або помилуватися вічною красою і міццю творінь людського генія. А якщо вдасться — і доторкнутися до таємниці, що їх оточує. Те пер ви знаєте: якими б різними не були люди, що жи вуть у різних куточках нашої Землі, їх усіх єднає преклоніння перед працею, талантом, людським розумом і почуття приналежності до великої спільності — Людства. З семи чудес світу п'ять — єгипетські піраміди, храм Артеміди, статуя Зевса в Олімпії, Колос Родоський і мавзолей у Галікарнасі — пов'язані з релігійними віруваннями древніх. Не миттєві потре би, не просте прагнення мати надійний дах над головою змушувало людей зводити дивні й унікальні спорудження. їхні задуми виникали як своєрідне виражен ня глибоких духовних потреб, перекона ності в безсмерті людської душі й існуванні іншої реальності. Боги древніх були не тільки заступниками і захисниками, але й хранителями знань, вони стояли безмірно вище людини, а значить і призначені для них житла — «будинки богів» — повинні бу ли бути прекраснішими і величнішими за все, що людина створювала для себе.