Презентація на тему:
ПОНЯТТЯ ПРО ЄВРОПЕЙСЬКУ КУЛЬТУРУ XIX – XX століть

Запитання для контролю Які події вплинули на формування культури епохи Нового часу? Що лежало в основі культури цього періоду? Яку роль відігравало в формуванні культури Нового часу мистецтво? Що таке Просвітництво? Назвіть основні ідеї Просвітництва.

Культурне життя Західної Європи XIXст. значною мірою виявилося заданим колом тих ідей та умонастроїв, якими жив вік попередній – вік Просвітництва. Багато в чому це пояснюється тим, що історія культури являє собою процес, де кожна подія має генетичний зв’язок з минулим. Починаючи з XV- XVI ст. людство, вражене відкриттями Дж. Бруно, М.Коперника, Г.Галілея, здобуло опору в науці і єдиним мірилом усього існуючого став людський розум. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний порядок були піддані нещадній критиці, все повинно було стати перед судом розуму: або виправдати своє існування, або відмовитися від нього.

1.Основні тенденції розвитку культури XIX-XXст.. 2. Європейська філософія XIX ст.. 3. Розвиток науки XIX ст.. 4. Мистецтво XIX ст.. 5. Модернізм у культурі XX ст..

Друга половина XIX- початок XX ст. – складний період історичного розвитку всіх європейських держав, внаслідок революцій (Італія, Іспанія, Росія, Франція) відбувається активний процес зміни суспільних відносин, політичних інститутів, до політичної влади в більшості країн приходить промислова буржуазія, забезпечуючи своє панування завдяки військовій силі, реформам, модернізації виборчої системи і жорстокій експлуатації, зростає соціальне розшарування мас та збільшення класу пролетаріату, ці події мали безпосередній вплив на розвиток культури: змінилися світоглядні основи, стилі, напрями в мистецтві;

Зростаюча економічна і політична інтеграція світу, сприяє процесам культурного обміну та співробітництва між народами в галузі освіти та науки (що стало головним завданням організації ЮНЕСКО, яка виникла в 1946 р.); XX ст. – час усвідомлення величезної цінності культурної спадщини минулого ( це питання набуло величезної гостроти внаслідок величезних втрат, яких зазнало людство під час двох світових воєн); У художньому житті XX ст. виникає і набуває розвитку модернізм – новітній, сучасний, що поширився у всіх видах мистецтва; Великого прогресу досягла наука і техніка, які стали вирішальними у всіх сферах життя людини, з’являються нові види мистецтва: телебачення, реклама, комп’ютерна графіка.

В своїх працях висловлював думку про новий промисловий лад, що спирався б на працю всіх членів суспільства, про класову будову суспільства, можливості планової економіки, майбутнє всесвітнє об’єднання людей, виступав за збереження приватної власності, на його думку, саме великі власники мають бути при владі і, діючи в інтересах усіх громадян, створювати рівновагу в суспільстві. 1)“Нотатки про загальне тяжіння”, 2)”Про промислову систему”, 3)”Нове християнство”.

Шарль Фур’є-французький філософ Поділяв історію суспільства на п’ять періодів:едемізм (зелений рай), дикість, патріархат, варварство, цивілізація. Вважав, що людство вже досягло рівня цивілізації, тобто епохи гармонії і щастя, проте на практиці життя людей не поліпшилося – навпаки стало біднішим і драматичнішим. Причини цього Фур’є вбачав у природі капіталізму, в поділі суспільства на багатих і бідних, використовуванні праці бідняків.

І.Кант – являється основоположником німецької класичної філософії Його творче життя можна поділити на два періоди: у першому, до 1770 р., Кант віддавав перевагу вивченню природничих наук, у другому його цікавлять передусім філософські проблеми. Він посідає особливе місце в розвитку етичної науки, адже саме Кант виявив, що мораль має об’єктивний, загальнозначущий, позаіндивідуальний статус і виступає обов’язковим законом. Чималий інтерес викликають роздуми філософа про природу художнього таланту, а з нею і про специфіку художньої творчості.

Г. Гегель – його філософія вважається вершиною німецького класичного ідеалізму Головне досягнення його філософської концепції – теорія діалектики (вчення про загальний розвиток, його основні закони і принципи) “Феноменологія духу” “Наука логіки” “Енциклопедія філософських наук” “Філософія права”

Фрідріх фон Шеллінг – йому належить особливе місце в історії німецької класичної філософії Започаткував тенденцію естетизації філософського мислення, розглядаючи мистецтво як вищу стадію розвитку світового початку. “Про Я як принцип філософії”, “Про світову душу”, “Система трансцендентального ідеалізму”, “Філософія та релігія”

Й. Фіхте – трактував філософію як науку наук, джерело людської могутності Важливе значення приділяв концепції інтелектуальної інтуїції, відводячи їй засадничу роль у науковому вченні, ототожнював інтуїцію з діяльністю, включав етику в структуру філософського знання й поєднував моральність з творчою активністю людини. Надзвичайно плідними були спроби Фіхте розглядати культуру як засіб поєднання обов’язку з почуттям.

Промислова революція, яка розпочалася в XVIIIст. у Великобританії та окремих країнах Європи, набуває все більшої сили та розмаху. Дев’ятнадцяте століття характеризується могутнім розвитком виробничих сил, остаточним об’єднанням науки і техніки. Звідси бере початок науково-технічний прогрес. У розвинутих європейських країнах відбувається промисловий переворот, індустріалізація та урбанізація. Це потребувало нових науково-технічних знань. Як показали підрахунки П.Сорокіна, «лише тільки одне XIX століття принесло відкриттів і винаходів більше, ніж всі попередні століття разом взяті», а саме – 8527.

ДЖЕЙМС УАТТ- видатний англійський винахідник (19.01.1736–19.08.1819)

Практично єдиним універсальним двигуном до кінця XIX ст. була парова машина, яку в 1784 р. створив і запатентував Джеймс Уатт

Американський винахідник Роберт Фултон (14.11.1765–24.02.1815)

Революційна подія відбулася в історії судноплавства. У 1807 р. Роберт Фултон ,чия діяльність пов’язана і з Англією, і з Францією, збудував перший у світі колісний пароплав з двигуном у вигляді поршневої машини і 11 лютого 1809 р. запатентував його. 18 червня 1819 р. до Ліверпуля (Англія) прибула «Саванна» – перший пароплав, який перетнув Атлантичний океан.

Англієць Джордж Стефенсон (1781–1848) в 1814 р. став автором паровоза «Ракета». В 1814–1825 рр. в Англії була побудована перша залізниця загального користування Стоктон–Дарлінгтон.

Французький художник і винахідник Луї Жак Манде Дагер (1787–1851) 1839 рік вважають датою виникнення фотографії. Тоді Луї Жак Манде Дагер розробив перший практично придатний спосіб фотографування – дагеротипію, і доповів про це Паризькій академії.

Американський художник і винахідник Самюель Морзе (1791–1872) 24 травня 1844 р. Самюель Морзе передав уперше телеграфне повідомлення електричним способом на відстань 65 км.

Німецький винахідник К.Ф.Дрез (1785–1851) сконструював транспортну машину на залізничному ходу, яка приводиться в рух вручну або двигуном внутрішнього згорання – дрезину.

Американський винахідник і промисловець Джордж Вестінгауз (1846–1914) в 1869 р. одержав патент на пневматичне залізничне гальмо – гальмо Вестінгауза.

В 1863 р. в Лондоні побудована перша підземна залізниця (3,6 км) – метро. З 1868 р. метро діє в Нью-Йорку. Найстаріші метрополітени на Європейському континенті – Будапештський (1896), Віденський (1898) і Паризький (1900). В 1869 р. відбулося відкриття Суецького каналу. Його довжина становила 164 км, ширина по дну – 22 м, первісна глибина – 7,5 м. Згодом канал був поглиблений і розширений.

Американський винахідник і підприємець Томас Едісон (1847–1931) З кінця 70-х рр. XIX ст. почав поширюватись телефонний зв’язок, розпочалася ера електричної лампочки. Томас Едісон у своїх майстернях, які стали пізніше основою знаменитої «Дженерал електрік», розробляє всю техніку електроосвітлення. В 1882 р. він побудував у Нью-Йорку першу в світі теплову електростанцію загального користування, а в 1896 р. дала струм найбільша гідроелектростанція – Ніагарська.

Італійський радіотехнік і підприємець Гульєрмо Марконі (1874–1937) У 1897 р одержав патент на винахід радіоприймача.

Німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген (1845–1923) Наприкінці 1895 р. повідомив про існування нового роду променів із дивовижними якостями. Залишаючись невидимими, вони пронизують різні предмети. Рентген став володарем першої у світі серед фізиків Нобелівської премії (1901), засновником яких був шведський винахідник і промисловець Альфред Нобель (25.10.1833–10.12.1896). Раніше за Рентгена «x-промені» відкрив в Австро-Угорщині видатний український учений Іван Пулюй (2.02.1845–31.01.1918). Він став піонером у їх вивченні і виготовив скляну лампу для світлоскопії.

Німецький інженер Рудольф Дізель (1858–1913) У 80-х рр. на вулицях Берліна з’являються перші трамваї. В 1897 р. Рудольф Дізель реалізував свою давню ідею двигуна внутрішнього згорання, названого його іменем. Почалася історія автомобіля, трактора, комбайна, літака.

Специфічною формою інтеграції науки й техніки стало відкриття кінематографа, який винайшли, а в 1895 р. запатентували брати Луї та Огюст Люм’єри в Парижі. Внаслідок цього була вироблена система фотографічної фіксації реальності в русі й подальша її проекція на великий екран. 28 грудня 1895 р. в підвалі «Гран кафе» на бульварі Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний платний сеанс кіно. Глядачі були ознайомлені зі сценами, знятими з натури: «Вихід робітників із заводу Люм’єра», «Прибуття поїзда на вокзал Ла Сьота», «Политий поливальник». Всього фірма Люм’єра випустила близько 1,5 тис. одно- та двохвилинних фільмів. У жанровому відношенні це були прості репортажі, ігрові сцени на літературні та історичні сюжети. Уже XX ст. інтегрувало науково-технічний винахід із просторово-часовими можливостями художнього образу й започаткувало появу кіномистецтва. Кіно мало переваги перед іншими видами мистецтва в тому, що могло досягти найбільш віддалених куточків будь-якої країни, легко знаходило шлях до глядачів інших країн, тим більше, що до 1926 р. воно було німе.

Брати Луї та Огюст Люм’єри

Анрі Пуанкаре – видатний математик і фізик, уславився вченням про диференційні рівняння, а також як автор основних положень теорії відносності.

Особливу роль відіграли французькі вчені в дослідженнях будови речовини й становленні атомної фізики як самостійної науки. - 1896 р. Антуан Беккерель відкрив природну радіоактивність солей урану; - 1898 р. П’єр і Марія Кюрі відкрили радіоактивність полонію і радію; - Марія Склодовська-Кюрі запровадила в науковий обіг поняття радіоактивність, а пізніше в співавторстві з А.Деб’єрном, отримала металевий радій.

XX ст. високо оцінить наукові здобутки П’єра і Марії Кюрі – Нобелівська премія 1903 р., а в 1911 р. Марія Кюрі отримає другу Нобелівську премію. П’єр і Марія Кюрі в лабораторії Диплом лауреатів Нобелівської премії, вручений Марії та П’єру Кюрі

Англієць Генрі Бессемер (1813–1898рр.) Різке зростання попиту на метали призвело до винаходу Генрі Бессемером конвертерного способу переробки чавуну на сталь, так званого бессемерівського процесу (патент 1856 р.).

Ще одне досягнення французької науки й техніки другої половини XIXст. В 1864 р. для виробництва сталі шляхом окислювальної плавки залізомістких матеріалів (чавуну, стального лому) П’єр Мартен збудував піч, яку згодом, як і спосіб плавки, назвали його іменем. Цей метод виробництва сталі утримувався як найпрогресивніший до середини XXст. У 70-ті рр. XX ст. будівництво мартенівських печей практично припинилося. Був розроблений більш прогресивний киснево-конвертерний процес.

У Німеччині в середині XIXст. стрімко розвивалася важка промисловість, будівництво, споруджувалися залізниці, металургійні та машинобудівні заводи. Значна увага приділялася у 50-60-ті рр. військовій промисловості, зокрема розбудовувались заводи Круппа.

З другою половиною XIXст. пов’язана важлива подія – вихід з друку першого тому “Капіталу” К. Маркса, праці, яку автор вважав справою всього свого життя

Внаслідок стрімкого розвитку науки і техніки в XIX – на початку XX ст. культурний процес зазнав значних змін: удосконалювалась матеріальна база культури, сформувалися нові соціальні верстви населення, збільшився інтелектуальний потенціал суспільства, епоха породила різні літературно-мистецькі течії, вони відбивали розмаїття почуттів, нестабільний характер тогочасного суспільства.

У культурному житті Європи в першій третині XIX ст. домінував романтизм. Центральна тема прогресивного романтизму: Героїзація особистості, що веде боротьбу з ворожим середовищем; Страждання і смерть в боротьбі героя.

Особливості романтизму В його основі лежав творчий метод, який проголосив своїм головним принципом абсолютну і безмежну свободу особистості, утвердження самостійної цінності людини та її духовного світу. Для романтизму як художнього стилю характерне заперечення нормативності у створенні творів мистецтва. Суттю романтизму є також оновлення художніх форм. Твори романтиків наповнені почуттями захоплення та розчарування, піднесення та відчаю.  Романтизм вніс героїчні мотиви в усі жанри образотворчого мистецтва, сприяв розвиткові та збагаченню його виражальних засобів. У романтичну епоху люди відчули плин часу, суспільні переміни. Це супроводжувалось небувалим інтересом до народної культури, її джерел і до росту національної самосвідомості в багатьох європейських країнах. Романтизм не обмежувався якимось одним видом мистецтва, сферою його виявлення були література, живопис, музика, театр.

З романтизмом пов’язано збагачення літературних жанрів Основними жанрами романтичної літератури стали: Драма; Новела; Романтична поема; Балада; Роман у віршах; Казка.

Брати Грімм – Якоб (1785–1863рр.) та Вільгельм (1786–1859рр.). У німецьких романтиків одним з улюблених жанрів була казка. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм

У літературі одним з найяскравіших представників романтизму, виразником епохи XIX ст. був великий англійський поет Джордж Ноел Гордон Байрон (22.01.1788–19.04.1824). Байрон належав до найвідоміших людей свого часу. Слава прийшла до нього раптово, в один день. У його записах читаємо: «Одного ранку я проснувся знаменитим». Це сталося 27 лютого 1812 р.. Тоді Байрон виголосив промову в палаті лордів, а наступного дня вийшли друком дві перші пісні-поеми: - «Паломництво Чарльд Гарольда»; - Величезний успіх мали роман у віршах Байрона «Дон Жуан», - поема «Корсар», - філософські драми «Манфред» і «Каїн», - Його перу належить одна з найоригінальніших поем «Мазепа».

Вальтер Скотт (1771–1832рр.).   Романтики активно звертались до народної творчості, використовували сюжети, образи, мову, притаманну народним пісням, баладам, епосу. Із збирання народних пісень і балад почав свою літературну діяльність англійський письменник Вальтер Скотт (1771–1832). Своїм прозаїчним твором «Уеверлі» (1814) він започаткував жанр історичного роману, став зачинателем історичного жанру в літературі. Творчості В.Скотта властива особлива композиція романів. В них на першому місці знаходяться описання життя, побуту і вдачі самого народу, а не королів, полководців, вельмож. О.С.Пушкін порівнював В.Скотта з Шекспіром, а О.Бальзак вважав його своїм учителем.  

Олександр Дюма-старший (24.07.1802–5.12.1870рр.) Цілу галерею романтичних образів створив знаменитий французький письменник Олександр Дюма-старший (24.07.1802–5.12.1870). Його бабуся була негритянкою. Батько – наполеонівський генерал. Після смерті батька сім’я бідувала і дати освіту хлопчику мати не змогла. Він заповнив цю прогалину читанням. В ньому рано проснувся письменницький хист і захоплення театром. Завдяки своїм романам Дюма став славетним, при чому слава прийшла до нього рано.   Славу йому принесли, насамперед, гостросюжетні романи «Граф Монте-Крісто» (1845–1846), «Три мушкетери» (1844) та продовження   цього роману – «Двадцять років згодом» (1845) і «Віконт де Бражелон, або Десять років згодом» (1848–1850), ще одна трилогія – «Королева Марго» (1845), «Мадам Монсоро» і «Сорок п’ять». Герої цих творів увійшли у свідомість багатьох поколінь читачів так міцно, що іноді сприймаються, як реально існуючі історичні особи. З цього приводу англійський письменник Роберт Стівенсон (1850–1894) сказав: «Напевне, після Шекспіра найдорожчий, найкращий мій друг – д’Артаньян... Мені невідома інша душа настільки людяна і у своєму роді настільки неперевершена...».

Олександр Дюма

Віктор Марі Гюго (26.02.1802–22.05.1885рр.). Письменник, глава й теоретик французького демократичного романтизму, член Французької академії з 1841 р. В своїх творах він виступав проти деспотизму, тиранії, висловлював віру в перемогу прогресу й демократії. Найвідоміший його твір – роман «Собор Паризької богоматері» (1831). Собор для В.Гюго – це не лише величний пам’ятник середньовіччя, а й славетне минуле Франції, неповторна історична і культурна цінність. Саме з Собором пов’язана доля головних героїв, у ньому перетинаються шляхи багатьох із них. Інколи він постає перед читачем мов жива істота.

Жюль Верн (1828–1905рр.). Французький письменник, творець жанру науково- фантастичного роману, романтикою науки проникнуті його гуманістичні книги: -«Діти капітана Гранта» (1867– 1868), -«20000 льє під водою» (1869–1870), -«Таємничий острів» (1875). «Море, муза і свобода – ось що я люблю і що хотів би постійно виражати у своїх творах», – писав Жюль Верн.

Генріх Гейне (1797-1856 рр.) Називав себе “Барабанщиком революції” в Німеччині 1830- 1848 рр. Це і напрочуд тонка лірика, і політична сатира, й іронія, завдяки якій подолано романтизм і взято нову тему – реальне життя: “Книга пісень”, “Дорожні картини”, “Німеччина. Зимова казка”

Й.В.Гете Видатний поет, засновник німецької літератури Нового часу, мислитель, учений, політичний діяч. Його літературний шлях не можливо віднести до якогось одного напряму, оскільки він пройшов складний шлях трансформації від класицизму й романтизму до яскраво виражених реалістичних тенденцій. Теоретичні праці Гете відіграли важливу роль у розвитку європейської естетики: “Звичайне наслідування природи. Манера. Стиль”; “Правила для акторів”; “Вчення про колір”

Персі-Біші Шеллі (1792-1822рр.) Друг Байрона. Його герої – люди бурхливих титанічних пристрастей, бунтівники: “Повстання ісламу”, “Визволений Прометей”

Музичне мистецтво Особливе місце в мистецтві романтизму займала музика. Романтики вважали музику найвищим з мистецтв. Це визначило її провідне значення в XIX ст. До композиторів-романтиків належали австрійський композитор Франц Петер Шуберт (1797–1828), німецький композитор Роберт Шуман (1810–1856), чеський композитор Бедржих Сметана (1824–1884), польський композитор Фредерік Шопен (1810–1849),

Людвіг ван Бетховен На початку XIXст. завершується життя видатного представника німецької культури Людвіга ван Бетховена. Він став засновником героїчного стилю в музиці. У творчості композитора знайшли відображення ідеї ВеликоїФранцузької революції 3-тя симфонія “Героїчна”; 9-та з хором на слова “Оди радості” Ф. Шіллера. Симфонії, 32 фортепіанні сонати, квартети, романси стали надбанням світової культури, свідченням появи нової музики XIXст.

Польський композитор Фредерік Шопен (1810–1849рр.)   Вже у восьмирічному віці його називали «польським Моцартом». В творчості Шопена використовуються картини народного побуту, історичні сцени, народні перекази, відображається вся повнота і складність внутрішнього життя людини – від ліричних роздумів до буремної пристрасті.

Французький композитор Гектор Берліоз (1803–1869рр.) Берліоз у музичному відношенні був спадкоємцем Бетховена та іншого німецького композитора Карла Вебера (1786–1826) – основоположника німецької романтичної опери. Берліоз прагнув зробити музику виразником літературних ідей і образів. З цією метою він вивчав твори Вергілія, Шекспіра, Гете, Байрона.

Угорський композитор й піаніст Ференц Ліст (1811–1886рр.) Німецький композитор та музичний теоретик Ріхард Вагнер (1813–1883рр).

Німецький композитор, піаніст, диригент Йоганнес Брамс (7.05.1833–3.04.1897). Він з 60-х років XIX ст. жив у Відні, де розвивав традиції віденського класичного симфонізму, збагативши їх новим романтичним змістом. Композитора було обрано почесним членом Галицького музичного товариства.

Жак-Луї Давід-найвидатніший представник французького класицизму (який змінився романтизмом) у живописі на межі XVIII-XIX ст. “Клятва Гораціїв”

Ежен де Лакруа- руйнує принципи класицизму, утверджуючи романтизм, як вияв революційного руху, боротьби французького народу проти монархізму.Динамічні за композиціями, пройняті гуманізмом, його картини несли в собі дух свободи, віри у творчий потенціал народу. “Свобода на барикадах”

Франціско Гойї- видатний іспанський живописець Портрет Маріани Вальдштейн

В другій половині XIX ст. в окремий напрям у літературі та мистецтві оформляється реалізм (від лат. realis – речовинний, дійсний). Він ставив своїм завданням: найповніше, найправдивіше відтворювати дійсність, художньо осмислювати всі її суперечності; уміти враховувати об’єктивні умови, можливості, співвідношення сил; реалізм XIX ст. прийнято називати критичним.  становлення реалізму відбувалося поступово. для значної частини європейських країн (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія) реалізм залишався панівним художнім методом протягом усього XIX ст., зберігши свій вплив у XX ст..

Найповніше принципи реалізму виявилися в творчості видатного французького письменника Оноре де Бальзака (20.05.1799– 18.08.1850). Він кілька років жив на Житомирщині, а в 1850 р., незадовго до смерті, в Бердичеві, у костьолі святої Варвари, обвінчався з Евеліною Ганською, яку письменник любив багато років. Бальзака справедливо порівнюють з Прометеєм, але прикутим не до скелі, а до письмового столу. Гюго казав, що у бальзаківському житті було більше праці, ніж днів. Практично все життя працював над створенням великого циклу романів і повістей, які згодом об’єднав під назвою «Людська комедія».

Гюстав Флобер (1821-1880 рр.) Був не менш великим майстром літературної форми, тонким художником , який сказав найбільш глибоку для свого часу правду про людину. Його антибуржуазність, що виявилась у постійному обуренні убозтвом життя буржуазії, надихнула на створення чудових романів: “Мадам Боварі”, “Виховання почуттів”, “Саламбо”.

Чарльз Діккенс - англійський письменник (1812-1870 рр.) Утверджував реалізм в англійській літературі. З надзвичайною майстерністю показане Діккенсом життя Англії XIXст. з його конфліктами і суперечностями, соціальними болячками й психологічними драмами.

Стендаль (1783-1842рр.) – письменник-психолог Умінням аналізувати найтонші відтінки думок, почуттів і вчинків людини відкрив нові шляхи літератури і мистецтва XIX ст..Створив образи людей, в яких відображена епоха: “Червоне та чорне”, “Пармський монастир”.

Італійський композитор Джозеппе Верді (10.10.1813–27.01.1901). Риси реалізму знайшли відображення в музиці. Одним з найбільших оперних композиторів-реалістів був Джузеппе Верді . Його творчість – вершина реалізму в музичному оперному мистецтві XIX ст. Шедеврами оперного реалізму є опери композитора «Аїда» (1870), «Отелло» (1886), «Фальстаф» (1892). Проблеми соціальної нерівності – зміст опер Верді «Ріголетто» (1851). «Трубадур» (1853), «Травіата» (1853). Героїко-історична тема реалістично втілена в операх «Бал-маскарад» (1859), «Сила долі» (1861), «Дон Карлос» (1867).  Демократизм, глибока людяність творчості Верді принесли йому світову славу. Його опери користуються великою популярністю. Вони не сходять зі сцен оперних театрів світу. З 1961 р. в Буссето (Італія) проводиться конкурс вокалістів «Вердієвські голоси».

Французький композитор Жорж Бізе (25.10.1838–3.06.1875) Вершиною реалізму в оперному мистецтві Франції визнана опера «Кармен» (1874), яка стала однією з найпопулярніших у світовому оперному мистецтві. П.І.Чайковський визнавав її «в повному розумінні слова шедевром». Автором цієї опери є всесвітньо відомий Жорж Бізе. Вирішальний вплив на формування його таланту мав видатний французький композитор і диригент Шарль Франсуа Гуно (17.06.1818-18.10.1893), який створив відому оперу «Фауст» (1859). За однойменним романом В.Скотта Бізе написав оперу «Перська красуня» (1866).

Йоганн Штраус ( 25.10.1825–03.06.1899) – австрійський композитор, скрипаль і диригент. Середина XIX ст. стала часом народження нового музичного жанру – оперети – легкої опери, яка включала і танець, і діалог. Батьківщина оперети – Франція. В останній третині XIX ст. отримала розвиток віденська оперета в Австрії. Одним з її основоположників став Йоганн Штрау. Кращими його творами є оперети «Летюча миша» (1874), «Циганський барон:» (1885). Всесвітню славу Штраусу принесли також віденські вальси («Голубий Дунай», «Казки віденського лісу»). Завдяки їм від здобув ім’я «король вальсів».

В літературі та мистецтві останньої третини XIX ст. склалася така течія, як натуралізм (фр. naturalisme від лат. nature – природа). Він прагнув до безпристрасного, фотографічно точного та об’єктивного відтворення дійсності та людських стосунків. Митці-натуралісти ставили собі за мету вивчати суспільство так само досконало, як учений досліджує природу та її закони. Вони цікавилися побутом людини, її фізіологічною природою, буденними явищами, намагалися «писати під диктовку життя». В 70–80-і рр. натуралізм піднімав дуже важливі теми: детально показуючи життя знедолених і пригноблених, досліджуючи механізми взаємодії людини і середовища з метою його розумної організації, активізуючи увагу на ролі несвідомих моментів у людській психіці.

Французький письменник Еміль Золя (02.04.1840– 29.09.1902). Теорія натуралізму була розроблена Емілем Золя. Він сформулював теорію «наукового роману». Вона вимагала від митця натуралістичного відтворення фактів без їх відбору і типізації. Такий підхід привів врешті-решт до кризи натуралізму.

В XIX ст. у мистецтві відбуваються серйозні зміни. Для багатьох його діячів реалістичний напрямок перестає бути еталоном, і в принципі заперечується саме реалістичне бачення світу. Художники стомились від вимог об’єктивності та типізації. Народжується нова, суб’єктивна художня реальність. Важливо не те, як всі бачать світ, а те, як його бачу я, бачиш ти, бачить він. До всякого образотворчого мистецтва абсолютно застосовне таке судження про живопис видатного німецького художника XIX ст. Каспара Давида Фрідріха (1774– 1840): «Художник повинен писати не тільки те, що він бачить перед собою, але і те, що бачить в собі. А якщо в собі він нічого не бачить, то нехай кине живопис». 

Імпресіонізм На цій хвилі і формується імпресіонізм. Сам термін походить від назви картини французького художника Клода Моне «Враження. Сонце, що сходить» («Impression. Levant soleil»). Іноді виникнення терміна «імпресіонізм пов’язують з новаторськими пошуками іншого французького художника – Едуара Мане (1832–1883). У передмові до каталогу своїх картин він так висловив власне естетичне кредо: «Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження (impression)». Історія імпресіонізму порівняно короткочасна - всього 12 років (від першої виставки картин 1874 р. до восьмої в 1886 p.).

Французький художник Клод Моне (14.02.1840– 06.12.1926) «Враження. Сонце, що сходить»

Крім Моне і Мане, імпресіоністський рух висунув таких великих майстрів, також представників Франції,як: П’єр Огюст Ренуар, Едгар Дега, Каміль Піссарро, Альфред Сіслей , Анрі Тулуз-Лотрек.

П’єр Огюст Ренуар (1841-1919рр.) Імпресіонізм прагнув відтворити найточніші суб’єктивні відчуття та переживання, настрій та швидкоплинні враження автора від реального світу в його русі та мінливості. Важливим принципом імпресіонізму був відхід від типовості. В мистецтво ввійшли миттєвість, фрагментарність композиції, випадковий погляд, несподівані ракурси і точки зору, свіжість та безпосередність сприйняття. Це яскраво помітно в творчості Ренуара. Створюється враження, що його полотна написані простим перехожим, який гуляє (або, як сказали б французи, фланірує) по бульварах і насолоджується життям.

Постімпресіонізм Головні риси імпресіонізму дістали свій розвиток в постімпресіонізмі. Яскравими представниками цього напрямку були французькі художники Поль Сезанн, Поль Гоген (1848-1903) і голландський художник Вінсент Ван Гог (1853-1890). Вони великою мірою є родоначальниками мистецтва XX ст.

Голландський художник Вінсент Ван Гог (1853-1890рр.) Посилював експресивні якості художньої форми, прагнув висловити своє захоплення красою природи, співчуття людині, яка страждає. Картини художника, які при його житті не знаходили покупців, в наші дні коштують багато мільйонів доларів і продаються на всесвітньо знаменитих аукціонах. Ваза с двенадцатью подсолнухами. 1889

Французькі митці виступили законодавцями такого мистецького напрямку кінця XIX - початку XX ст., як символізм (від фр. symbole - знак, символ). У творчості його представників основним засобом вираження був символ, концентроване відбиття певної ідеї, явища, образу. Символом може бути вчинок, квітка, порух. Об’єктом зображення стає ірреальний світ, світ мрії, таємності. Символісти стверджували, що тільки ідеї являють ту вищу реальність, яку і повинно зафіксувати мистецтво. Вони спирались на тезу німецького філософа-ідеаліста Артура Шопенгауера (1788-1860) про те, що існує «стільки різних світів, скільки є мислителів». Крім живопису, символізм охоплював літературу, театральне мистецтво, музику. Характерною рисою символізму була ставка на інтуїтивне, безсвідоме. Символісти відстоювали ідею незалежності мистецтва від соціальних завдань та проблем. Вони вірили, що одвічні культурні цінності можуть об’єднати людей.

Англійський письменник Оскар Уайльд (15.10.1854– 30.11.1900) Близький своєю поезією до французьких символістів, вважав, що мистецтво нічого не виражає, крім самого себе, що мистецтво вище від життя.

Арнольд Бьоклін – швейцарський живописець В його творчості просліджується свідомий відхід від реалізму і трансформація у символізм. Найвідоміша картина Бьокліна “Острів мертвих” не лише мала широке визнання серед сучасників митця, а й багато в чому зумовила творчі пошуки митців наступних поколінь.

Арнольд Бьоклін “Острів мертвих”

Модернізм у культурі XXст. Поняття «модернізм» походить від французького слова «moderne» і означає новітній, сучасний. Це поняття має той же корінь, що і слово «мода», і нерідко вживається в значенні «нове мистецтво», «сучасне мистецтво». Модернізм виник в кінці XIX- на початку XX ст. і охоплював період від початку століття до кінця 1960-х років (за деякими оцінками). Для нього характерна безліч відносно самостійних художніх напрямів та течій, загальною ознакою яких є рішучий відхід від традицій класичного мистецтва.

Основні течії модерністського мистецтва Експресіонізм, Сюрреалізм, Поп-арт.

Експресіонізм (від слова “експресія” - виразність У творах експресіоністів відображалося передчуття катастрофи, атмосфера між двома світовими війнами. У творі “Крик” Е.Мунка світовідчуття людини, пройнятої жахом існування, розірвано на вібруючі, мов хвилі, контури та кольори.

Сюрреалізм Митці цієї течії почали розкладати видимі форми речей і заново комбінувати їх уламки, створюючи атмосферу сну або марення. Найвідоміший майстер – іспанець С.Далі створив своєрідний сюрреалістичний літопис XX ст. з його політичними катастрофами, агресивною жорстокістю й атомною загрозою “Передчуття громадянської війни”, “Атомна Леда”.

Поп-арт – зародився у другій половині 50-х рр. XX ст. в образотворчому мистецтві Америки. Це комбінування цілком реальних побутових речей на полотні. У 60-ті рр. на венеціанській виставці було продемонстровано картини, складені з частин автомобілів, лопат, брудних штанів, манекенів. Творцями поп-арту стали Р. Раушенберг та Дж. Джонс.

Австрійський письменник Франц Кафка (3.07.1883–3.06.1924). Модернізм зачепив літературний процес. Біля джерел модерністської прози стоїть Франц Кафка. Вся творчість цього видатного письменника є здебільшого наслідком його конфлікту з середовищем, насамперед з батьками, які були чужі йому духовно, а це він переживав як гріх і прокляття. У творчості Кафки людина самотня, беззахисна, ніщо її ні до кого і ні до чого не прив’язує.

В модерністській поезії деякі її представники стали на шлях по можливості більш повного розриву з поетичною традицією, бунту проти звичних норм віршованої мови, на шлях бурхливого словотворення, яке інколи доходило до крайнощів. Модерністи дали культурі великих поетів – французів Гійома Аполлінера (1880–1918), Луї Арагона (1897–1982), Поля Елюара (1895–1952), німця Йоганнеса Роберта Бехера (1891–1958), росіянина Володимира Маяковського (1893–1930), іспанця Гарсіа Лорку (5.06.1898–19.08.1936).

Гійом Аполінер –великий французький поет (1880–1918рр.) Йому належить особливе місце серед західноєвропейських поетів-модерністів, Аполінер створив кілька маленьких шедеврів,одним з яких є “Залізна голубка і фонтан”, в якому вперше з’являється алегорія миру в образі голубки.

Видатний чеський письменник Ярослав Гашек (30.04.1883–03.01.1923) Перша світова війна викликала природний відгук письменників. Ярослав Гашек написав роман-епопею «Пригоди бравого солдата Швейка під час світової війни». Швейк – людина з народу, в зіткненнях з начальством він удає простачка, а часом і дурника. Свої думки він завжди висловлює з невинним і наївним виглядом. Швейка називають серед таких всесвітньо відомих літературних героїв, як Дон-Кіхот і Санчо Панса, Гуллівер і барон Мюнгаузен. Фашистські власті в Німеччині оголосили цей твір Я.Гашека «біблією саботажу» і спалили.

Німецький письменник Еріх Марія Ремарк (22.06.1898–25.09.1970) Був учасником Першої світової війни. Її страхіття він описав у романі «На західному фронті без перемін».

Французький письменник Анрі Барбюс (1873–1935рр.) Проти війни був спрямований його роман «Вогонь» – перший твір соціалістичного реалізму в зарубіжній літературі.

Архітектура В архітектурі стиль модерн прагнув поєднати вишуканість і декоративність з граничною простотою форм і ліній. Архітектурні форми та декор модерністських будівель були незвичними, тут часто застосовувалися зовсім нові прийоми художнього оформлення. Бельгієць В.Орт першим застосував в декорі пружну лінію, що назвали “лінією Орта”

А.Гауді Видатний представник стилю модерн; Відомий його проект фантастичного житлового комплексу в Барселоні – Каса Міла: хвилеподібний фасад, витягнуті вертикально балкони, утворені кованими гратами, декоративна скульптура. Всесвітньо відомий зразок стилю модерн – Храм Святого Сімейства в Барселоні. Фантастично виглядає парк Гуель у Барселоні: тут у декорі паркових споруд, що звиваються мов змії, використано в мозаїчних прикрасах фрагменти черепиці й навіть уламки ножів.

Храм Святого Сімейства в Барселоні

Ф.Р.Райт – американський архітектор Засновник принципу індивідуальності, неповторності споруди. Райт вважав, що будинок - це організм, що вільно виростає посеред ландшафту; його фантазія створила знаменитий будинок Кауфмана, відомий більше як Будинок над водограєм: дім із терасами-консолями, по яких стікає потік води. Представники цього напряму прагнули використовувати природні матеріали, орієнтувалися на зв’язок архітектури з навколишнім середовищем.

У XXст. модерн з його пристрастю до декоративно-прикрашальних елементів витісняється конструктивізмом (використання металевих і залізобетонних конструкцій, будування метро, хмарочосів). Західні міста наповнюються будинками прямих ліній, які жорстко зорієнтовані лише на зручність і комфорт, у чому й полягала “нова естетика”.

Ле Корбюзьє – видатний архітектор Сформував п’ять основних принципів архітектури XX ст.: Будинок на стовпах, Сад на пласкому даху, Вільне планування інтер’єру, Горизонтально витягнуті вікна, Вільне компонування фасаду. За його проектами збудовано знамениті: житловий будинок у Марселі, ансамбль Чандигарх (Індія), каплицю в Роншані

Ле Корбюзьє Каплиця в Роншані

У середині 50-х рр. виникає поняття хай-тек – високоякісна технологія, яка знаходить своє втілення і в архітектурі Одна з перших споруд у цій техніці – театр у Сіднеї архітектора Й. Уотзона 1973р.

Велика група архітекторів намагалася гармонійно сполучати хай-тек з елементами класичної архітектури. Прикладом такого сполучення є Культурний центр ім. Лінкольна в Нью-Йорку.

Розвиток театру Модернізм охоплював і світовий театр. В 1953 р. ірландський драматург Семюел Беккет поставив у Парижі п’єсу «Очікуючи Годо» (1952), яка утвердила так званий «театр абсурду». Вистава символізувала абсурдність людського життя, мала величезний успіх, а Беккет у 1969 р. отримав Нобелівську премію в галузі літератури.    Шляхи розвитку театру в XX ст. були визначені драматургією норвезького драматурга Генріка Ібсена (1828–1906), новаторськими п’єсами Антона Павловича Чехова (1860–1904), англійського письменника Бернарда Шоу, а також системою російського режисера, актора, педагога, теоретика театру Костянтина Сергійовича Станіславського (1863–1938). Театральні експерименти продовжив німецький письменник і режисер Бертольт Брехт (1898–1956). Він висунув теорію епічного театру. Згідно з цією теорією, спектакль повинен впливати не на почуття, а на розум глядача, бути публіцистичним і соціально гострим. Експерименти Б.Брехта збагатили театральне мистецтво.

Поява кінематографа, а потім і телебачення (від гр. бачення вдалину, далеко – про передачу зображення на відстань) підірвали монопольне панування театру як провідного видовищного мистецтва. Але театр успішно витримав конкуренцію.

В літературі та мистецтві післявоєнної Європи переважали ідеї наймоднішої філософської системи того часу – екзистенціалізму Різновид ірраціоналістичної філософії. За цією течією: єдиним сенсом діяльності людини є самовираження особистості, вибір правильної лінії поведінки, стоїчне виконання свого обов’язку, навіть в екстремальній ситуації. Щоб робити життя, стверджують екзистенціалісти, потрібно, насамперед, його бачити. Бачити, що в світі немає і не може бути ніякої надії. Людина повинна усвідомити, що вона живе тільки сьогодні і ніякого завтра, ніякого майбутнього у неї немає. Якщо воно і буде, то уже не в неї, а у тих, хто прийде після неї, але для них це майбутнє стане лише теперішнім. Тому потрібно жити в теперішньому, жити теперішнім, діяти в теперішньому. Всі розмови про «прекрасне майбутнє» – це химера.

Яскравими представниками екзистенціалізму були Жан Поль Сартр (1905–1980), Карл Ясперс (1883–1969), Мартін Хайдеггер (1889–1976). Провідну роль у модерністській літературі відіграли саме твори Сартра («Дороги свободи»), а також Альбера Камю (1913– 1960) («Чума»). Останній в 1957 р. отримав Нобелівську премію в галузі літератури. Розвінчання фашизму і захист гуманістичних цінностей були в центрі уваги німецьких письменників Томаса Манна (1875–1955) («Доктор Фауст», 1947 р.) і Ремарка («Час жити і час помирати», 1954 р.).  

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері (29.06. 1900–31.07.1944). Друга світова війна примушує письменників знову нагадати людям про їх відповідальність за майбутнє людства – «Кожний відповідає за свою планету», – заявляє в романтичній казці «Маленький принц» Екзюпері.

Американський письменник Ернест Хемінгуей (21.07.1899– 02.07.1961) У повісті «Старий і море» розвинув традиційну для нього тему мужності людини перед обличчям смерті. В 1954 р. йому була присвоєна Нобелівська премія.

Крім модернізму, в мистецтві XX ст. виникло таке поняття, як авангард (від фр. avantgarde – передовий загін). Воно об’єднало на принципах корінного оновлення художньої практики різні школи і напрямки європейського мистецтва 10–20-х рр. ХХ ст. Авангардисти (найрадикальніші кола модерністів) порвали з усталеними принципами, традиціями і шукали нові засоби художнього вираження. Особливістю авангардизму є не лише розрив з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, а й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття світу. У 1913 р. сформувалася течія російського авангарду, до якого належали такі відомі художники, як Казимир Малевич (1878–1935), Василь Кандинський (1866–1944), Кузьма Петров-Водкін (1878–1939).

Казимир Малевич (1878–1935рр.) «Чорний квадрат»