Презентація на тему:
Історія російського балету

Історія російського балету

Історія російського балету Джерела виникнення балетного жанру містяться в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Пластичний танець як елемент драматургічної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах та народних дійствах Середньовіччя.

Балет (іт. ballare — танцювати) — синтетичний вид сценічного мистецтва; танцювальна театральна вистава, зміст якої розкривається засобами пластичного танцю, міміки й музики, створюючи відповідний настрій.

У Росії перша балетна вистава відбулася 08.02.1673 р. при дворі царя Олексія Михайловича в підмосковному селі Преображенське. Її підготував іноземець Нікола Ліма (Лім). Він став керівником новоствореної балетної трупи, її педагогом, балетмейстером і першим танцівником. Петро I створив на Красній площі в Москві загальнодоступний театр, де поряд із драматичними релігійними виступами на сцені обов’язково виконувалися танці.

Російський балет XVIII ст. 1731 року в Петербурзі було відкрито привілейований дворян-ський навчальний заклад — Сухопутний шляхетський корпус, де з-поміж іншого дворянських дітей навчали також балету. Танц-мейстером корпусу з 1734 року був француз Жан-Батист Ланде (фр. Jean-Baptiste Lande). Жан-Батист Ланде

1738 року Жан-Батист Ланде заснував першу в Росії школу балетного танцю — «Власну Її Величності танцювальну школу», згодом Імператорську Балетну Школу в Санкт-Петербурзі (нині Академія російського балету ім. А. Я. Ваганової). Кращі учні першого набору: Аксенія Сергієва, Авдотья Тимофєєва, Єлизавета Зоріна, Опанас Топорков, Андрій Нестеров. Академія російського балету ім. А. Я. Ваганової

1736 року до Росії прибула італійська музична (оперно-балетна) трупа, яка складалася з декількох професійних танцюристів, із-поміж них венеціанець Антоніо Ринальді (Фоссано) — танцюрист і балетмейстер. 1742 року Єлизавета II видала указ про заснування в Петербурзі російської балетної трупи. 1756 року був виданий указ про створення дирекції імператорських театрів.

1764 року за ініціативою просвітника І. І. Бецького у Москві було закладено виховний будинок. Балетні класи очолив балетмейстер і танцівник Леопольд Парадиз, а 1780 року випустив своїх перших учнів, з-поміж яких багато видатних виконавців російської сцени (Василь Балашов, Гаврила Райков, Іван Єропкін, Арина Собакіна). З 1784 року у Виховному будинку почав викладати італієць Козимо Мореллі. Іван Бецькой

У XVIII ст. поширився кріпосний балет. Особливо відзначилися кріпосні балетні трупи Шереметьєва, Потьомкіна, Зорича, Апраксіна та Головкіної. 1776 року у Москві було закладено Большой театр, споруда та назва якого стали візитівкою російського балету в усьому світі (театр відкрився урочисто у січні 1825 року виставою «Торжество муз»). Большой театр

1783 року в Петербурзі урочисто відкрився Большой (Кам’яний) театр — ще одна постійна сцена Імператорської трупи, призначена для будь-якої публіки, передусім, звісно, аристократії. Саме у цей час балет ствердився в Росії. Большой (Кам’яний) театр

Російський балет XIX ст. 1736 року в Петербурзі та 1806 року у Москві були створені постійні балетні трупи. У XIX ст. в Петербурзі та Москві працювали видатні майстри хореографічного мистецтва (Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіпа), відомі балетні композитори (К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус) та артисти (К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін.). З II половини XIX ст. російський балет посів провідне місце у світовому балетному мистецтві.

1801 року в Петербург прибув балетмейстер Шарль Луї Дідло, який очолив трупу петербурзького балету. Дідло скасував важку «уніформу» танцівників, натомість увів трико. Характерними для постановок стали стрибки-польоти. Дідло значною мірою вдосконалив кордебалет, надавши танцюристам більше можливостей. Кордебалет

У цей самий час у Нижньому Новгороді князь Шаховськой відкрив публічний театр, що містив трупу танцівниць, яка давала окремі балетні вистави (перший відомий випадок перетворення закритого кріпосного театру на відкритий, комерційний). Період з 1790 до 1805 року був знаменним в історії розвитку балету в Росії.

Вітчизняна війна 1812 року не зупинила розвиток російського балету; як патріотичний атрибут уперше на великосвітській сцені з’являється російський народний танок. Після війни позначилася різниця між петербурзьким та московським балетними напрямами. Уся увага імператорського двору зосередилася на петербурзькій трупі, у Москві ж митці дозволяли собі значно більше свободи.

Значну роль у формуванні специфіки московського балету відіграла французька балерина Феліцата Гюллень-Сор (1805—1860) : вона першою відмовилася від перенесення на московську сцену вистав Петербурзької трупи. Згодом вона викладала свою методику в Московському театральному училищі. Специфіку московського балету зберігали композитори, які працювали при Московській імператорській трупі: Ф. Ю. Шольц, О. М. Верстовський і О. О. Аляб’єв, М. Ю. Вієльгорський.

На початку 1830-х років у російському балеті почалася епоха романтизму. 1860 року у Петербурзі відкрили ще одну театральну сцену — Маріїнський театр. Маріїнський театр

До того часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль. Докорінних змін зазнало балетне мистецтво у зв’язку з діяльністю П. Чайковського, балетна музика якого органічно пов’язана зі змістом і розвитком сценічної дії. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку музичних думок, створював яскраві музичні характеристики. Петро Чайковський

Велике значення мала діяльність балетмейстерів М. Петіпа та Л. Іванова, які разом поставили «Лебедине озеро» П. Чайковського (1876). М. Петіпа поставив балети «Спляча красуня» (1889), «Лускунчик» (1892). «Лебедине озеро» П. Чайковського

«Лебедине озеро» П. Чайковського

«Лускунчик» П. Чайковського

«Спляча красуня» П. Чайковського

Піднесенню російського балету сприяла діяльність балетмейстера М. Фокіна, артистів А. Павлової, Т. Карсавіної, В. Ніжинського у Петербурзі, балетмейстера О. Горського, артистів К. Гельцер, М. Мордкіна у Москві. Музику до балетів писали композитори О. Глазунов, А. Аренський та ін. М. Фокін А. Павлова О. Глазунов

Російський балет початку ХХ ст. Початок XX ст. ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням подолати стереотипи, умовності академічного балету XIX ст. У своїх балетах балетмейстер Большого театру О. Горський прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, намагався підсилити роль кордебалету як масової дійової особи, подолати поділ пантоміми й танцю. Олександр Горський

Значний внесок у російське балетне мистецтво зробив М. Фокін, істотно розширивши коло ідей та образів у балеті, збагативши його новими формами й стилями. Його постановки для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» та ін. здобули славу російському балету за кордоном. “Жар-птиця” М. Фокін

Світової популярності зажила також створена Фокіним для А. Павлової мініатюра «Умираючий лебідь» (1907). У 1911—1913 роках на ґрунті «Російських сезонів» утворилася постійна трупа «Російські балети Дягілєва». Після Фокіна балетмейстером трупи став В. Ніжинський. Найвідомішою його постановкою є балет «Весна священна» на музику І. Стравінського. “Умираючий лебідь” М. Фокін

“Весна священна” В. Ніжинський

Російський балет за радянських часів В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму. Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом усебічної дра-матизації хореографічної дії, життєвості й народності сценічних образів.

У радянському балеті були втілені теми радянського патріотизму, творчої праці, визвольної боротьби (наприклад, «Червоний мак» Р. Глієра, «Полум’я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф’єва). «Полум’я Парижа» Б. Асаф’єв

«Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф’єв

Яскравою сторінкою радянського балетного мистецтва стали балети Д. Шостаковича («Золоте століття», «Болт»), шедеврами світової класики є балети С. Прокоф’єва («Попелюшка», «Ромео і Джульєтта») та А. Хачатуряна («Спартак»). «Золоте століття» Д. Шостакович

«Спартак» А. Хачатурян

«Попелюшка» С. Прокоф’єв

Здійснюються постановки національних балетів (грузинських, вірменських, білоруських, татарських) — «Отелло» О. Мачаваріані, «Серце гір» А. Баланчивадзе, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Князь-Озеро» В. Золотарьова, «Шурале» Ф. Ярулліна та ін. «Серце гір» А. Баланчивадзе

Балет у Росії, як і в Європі, виник як придворне мистецтво за царя Олексія Михайловича. У 1673 році 8 лютого було поставлено балетний спектакль — «Балет про Орфея і Евридіку». Завдяки французькому танцмейстеру Жану-Батисту Ланде 1738 р. в Російській імперії з’явилася перша школа балетної майстерності — нині відома Санкт-Петербурзька академія російського балету імені Агрипіни Яківни Ваганової. Висновки

На початку XIX ст. російське балетне мистецтво досягло творчої зрілості. Балет у цей час зайняв привілейоване положення серед інших видів театрального мистецтва. Влада приділяла йому велику увагу, надавала державні субсидії. У середині XIX ст. в російську літературу й мистецтво прийшов реалізм. Балетмейстери намагалися створити реалістичні спектаклі, не враховуючи того, що балет — мистецтво умовне й реалізм у балеті значно відрізняється від реалізму в живописі й літературі. Почалася криза балетного мистецтва.

Новий етап в історії російського балету почався, коли великий російський композитор П. Чайковський уперше склав музику для балету. Це було «Лебедине озеро». До цього балетна музика вважалася всього лише акомпанементом до танців. Завдяки Чайковському балетна музика стала серйозним мистецтвом поряд з оперною й симфонічною музикою. Раніше музика повністю залежала від танцю, тепер танцю доводилося підкорятися музиці.

Величезний внесок у розвиток російського балету зробив Маріус Петіпа, французький артист і хореограф, що працював у Росії. Найвидатніший хореограф другої половини XIX ст., він очолював петербурзьку імператорську балетну трупу, поставив понад 50 спектаклів, що стали зразками стилю «великого балету», який сформувався в Росії. Співпраця з Чайковським стала для Петіпа джерелом натхнення, з якого народилися геніальні твори, насамперед «Спляча красуня», де він досяг вершин досконалості.