Презентація на тему:
Зх. Україна

Виконала: студентка 7 б групи Бурлакова Софія Вінниця, 2017 Західна Україна в 20-30-ті роки

Відповідно до Ризького мирного договору (1921) Польщі відійшли Західна Волинь,Полісся,Холмщина, Підляшшя, Посяння. Ризький мирний договір

За Сен-Жерменським договором (1919) до Румунії відійшли Ізмаїльський, Акерманський, Хотинський повіти Бессарабії, Північна Буковина та частина Мармарощини і Смітщина в Закарпатті.

Українські землі у складі Чехо-Словаччини. За Тріанонським договором (1920) до Чехо-Словаччини відійшло Закарпаття .

 Соціально-економічне становище у складі Польщі

Проведена польським урядом у 1920-1925 pp. Аграрна реформа передбачала парцеляцію земель- силове відчуження земельної власності непольського населення та передача її демобілізованим польським воякам, відставним чиновникам. Внаслідок цього  з Галичини емігрувало 240 тис. українців.

В економіці провідне місце належало харчовій промисловості, українці зосереджувалися на виробництвах з обробки шкіри, виготовленні тканин, варінні мила; переважали дрібні та кустарні підприємства; наприкінці 1930-х років проникає німецький капітал. Економічне становище у складі Румунії

Щодо українських земель Північної Буковини, частини Закарпаття влада країни проводила політику румунізації:

1) політикою полонізації, що супроводжувалася: - ліквідацією автономії краю (скасовано Галицький сейм); - зміною назви Східна Галичина на Малопольщу; - ліквідацією органів самоврядування на місцях; - обмеженням доступу українцям до вищої освіти; - перетворенням українських шкіл в українсько-польські (утраквістичні школи); Політичне становище західноукраїнських земель у складі Польщі

2) політикою «пацифікації» (1930) (втихомирення): силове придушення будь-якого українського спротиву; ліквідацією українських культурно-освітніх товариств, реквізицією їхнього майна, створенням концентраційного табору у Березі Картузькій; 3) проведенням «ревіндикації» (1937) (повернення): примусове навернення православного населення до католицизму; реквізицією майна православних храмів, його передачею римо-католикам; переслідуванням громадян за вживання української мови.

Важке соціально-економічне становище українців, національно-релігійне гноблення призвели у 1932 р. до збройного виступу селян Ліського повіту Львівського воєводства (Ліське повстання), яке польська армія та поліція, підтримані артилерією та авіацією, жорстоко придушили.

Інтереси українців у складі польської держави намагалися відстоювати політичні партії центристського, лівого та правого спрямування.

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)(1925 p., лідер Д. Левицький) виступало за об’єднання українських земель та виокремлення їх у автономний край у складі Польщі шляхом переговорів і компромісів із польською владою . Центристи:

Комуністична партія Східної Галичини (1919 p.), яка з 1923 р. називалась Комуністичною партією Західної України (КПЗУ). Виступала за возз’єднання із УРСР. Перебувала на нелегальному становищі. У 1938 р. за наказом Й. Сталіна її було розпущено. Радикальна партія (з 1926 р. Українська соціалістична радикальна партія, лідери Лев Бачинський та Іван Макуха) виступала за здобуття легальними шляхами Україною незалежності. Ліві партії:

1920 р. консервативно-монархічне об’єднання Український союз хліборобів-державників(УСХД), лідер В. Липинський. 1920 р. у Празі невелика група офіцерів створила Українську військову організацію (УВО), що прагнула продовжити воєнні дії проти польської окупації. Її командиром було обрано полковника Січових стрільців Євгена Коновальця. 1929 р. заснували Організацію українських націоналістів (ОУН), яка боролась за утворення самостійної соборної Української держави. Основним методом досягнення мети вбачали організацію політичного терору проти представників польської влади. Праві партії:

У 1940 р. в організації стався розкол на два крила: помірковане, на чолі з А. Мельником, - ОУН-М (мельниківці), вважали за необхідне домагатися підтримки з боку нацистської Німеччини у справі боротьби за незалежність України та радикальне, на чолі з С. Бандерою, - ОУН-Б (бандерівці), що обстоювали методи терористичної діяльності, вимагали опиратися на власні сили у справі боротьби за незалежність України.

Проти румунської окупації спалахували Хотинське (1919 р.) і Татарбунарське повстання (1924 p., 6 тис. учасників). На Буковині існувало два крила українського руху (не було умов для легального існування): - поміркований: 1928-1930 pp. Українська національна партія на чолі із В. Залозецьким прагнула компромісу з режимом, намагалася захищати права українців; - революційне, або націоналістичне: Радикальна націоналістична організація на чолі з О. Зибачинським прагнула активно протидіяти режимові.

- Комуністична партія Буковини (1918), яка виступала за возз’єднання з Радянською Україною; невдовзі увійшла до Румунської соціалістичної партії; - Комуністична партія Бессарабії (1926) - складова РКП(б), також виступала за возз’єднання з Радянською Україною. Лівий рух:

На відміну від Польщі та Румунії, політика уряду Чехо-Словаччини була сприятливішою для національно-культурного життя українців. Закарпаття характеризувалося практичною відсутністю промисловості (лише дрібні та напівкустарні, жодного великого підприємства); намаганням уряду модернізувати слаборозвинений регіон (вкладення інвестицій).

- русофільство - називали себе русинами, вважали і себе частиною російського народу; - мадярофільство - вважали русинів окремою національністю і прагнули приєднатись до Угорщини; - русинство - переконані були, що русини самобутній слов’янський народ (відмінний від українців та росіян), виступали за автономію Закарпаття, а у перспективі розраховували і на незалежність; - українофільство (очолював священик Августин Волошин) — пропагували ідею єдності закарпатських українців з усім українським народом. У січні 1939 р. утворили Українське національне об’єднання (УНО), яке виступало за створення суверенної держави. Громадські рухи на Закарпатті

У 1938 р. політична ситуація на Закарпатті кардинально змінюється. Після підписання Мюнхенської угоди починається процес розпаду Чехословацької республіки.

11 жовтня 1938 р. надав Закарпаттю самоврядування; уряд очолив А. Волошин, було сформовано військову організацію - Карпатська Січ. 15 березня 1939 р. - на засіданні було проголошено незалежність Карпатської України,визначила державним устроєм президентську республіку, офіційною мовою - українську.  Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина. Наприкінці березня 1939 р. відбулася повна окупація Закарпаття, уряд емігрував за кордон.

Україна, яка в міжвоєнний період була поневолена СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною, не мала можливості створити основи цивілізованої національної економіки. Незважаючи на труднощі та жертви, правителі УРСР проводили індустріалізацію країни, яка, однак, мала колоніальний характер. Висновки