Презентація на тему:
Україна і незалежність

Здобуття Україною незалежності

Парад суверенітетів У травні 1990 р. Б. Єльцина обрали головою Президії нової Верховної Ради Російської Федерації. Він переконав парламент проголосувати 8 червня за декларацію про суверенітет Росії як засіб передачі влади від центру їй та іншим республікам. Протягом наступних тижнів усі вони ухвалили подібні декларації. Цей період одержав назву "парад суверенітетів" 12 червня 1991 р. на перших всенародних виборах президента РРФСР вже у першому турі з 57,3 % голосів виборців переміг головний опонент М. Горбачова. Перемога Б. Єльцина також означала поразку комуністичної партії, зі спаду якої протягом попередніх п'яти років люди масово виходили.

В Україні піднесенню визвольного руху, особливо на Західній Україні, сприяли прибалтійські події, особливо дискусія навколо радянсько-німецького договору 1939 р. Було організовано "Рух", на якому спочатку порушувалися переважно мовно-культурні проблеми. До того ж не так швидко можна було підняти населення східної та південної частин України. Народний Рух України (скорочено: НРУ або Рух) — політична партія в Україні, до того — громадсько-політична організація. Утворений у 1989 році. Голова партії: Куйбіда Василь Степанович Штаб-квартира: Київ Політична ідеологія: Націонал-демократична Кількість членів : понад 54 тис.

У березні — вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції. Установчий з'їзд відбувся 8-10 вересня 1989 року у Києві під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією. Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині. Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року, цього ж року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію Народна рада та забезпечити більшість в ряді місцевих рад Західної України. Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року.

«Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1990 року

Союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося зберегти єдність республік. У листопаді 1990 р. він мав проект нового союзного договору замість документів 1922 р. Пропонувалося змінити назву країни на Союз Суверенних Радянських Республік. Але за суттю реальна влада зберігалася за центром. Цей проект не підтримали республіки. Тоді 17 березня 1991 р. за ініціативою М. Горбачова проводиться референдум про збереження СРСР як "Оновленої федерації суверенних республік". Твердження було сформульовано невизначено, і йому було важко заперечувати. Грузія, Вірменія, Молдова, Латвія, Литва та Естонія відмовилися брати участь у референдумі. Більшість учасників (взяли участь дев'ять республік) висловилися на користь збереження Союзу: 76 % — "за", приблизно 22 % — "проти". 23 квітня 1991 р. М. Горбачов, який представляв союзний центр, і керівник дев'яти республік (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Азербайджан) підписали документ, відомий як "Заява 9 + 1". У цьому документі декларувалися принципи нового союзного договору. Досягнута згода була найважливішою умовою припинення конфлікту між головою Верховної Ради Росії Б. Єльциним, який очолював табір реформаторів, і президентом СРСР М. Горбачовим, який прагнув зберегти рівновагу між реформаторами і консерваторами, додержуватися інтересів центру перед зростаючими вимогами республік. Укладання нового союзного договору призначили на 20 серпня 1991 р

Спроба державного перевороту у СРСР (ДКНС) 19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС)

ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окремих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запроваджувалася жорстка цензура над засобами масової інформації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму виступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на розв'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридичної сили на території УРСР

Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав співвітчизників не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опозиція в республіканському парламенті — засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України.

Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тисячі захисників демократії, було зведено барикади. Опір ДКНС очолив президент Російської Федерації Б. Єльцин. На його заклик десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до будинку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демократії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор. Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих військових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії країни було покінчено.

Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. 30 серпня Президія Верховної Ради України заборонила діяльність Компартії України як складової частини КПРС. Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному березі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відіграло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.

Акт проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.» Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Верховна Рада України.

Конституційною більшістю голосів (346 народних депутатів — «за», 1 — «проти», 13 — «утримався») Акт проголошення незалежності України було схвалено.

Референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України призначався на 1 грудня 1991 р., що мав відбутися одночасно з виборами президента України.

Референдум був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладен ня нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» з 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у голосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відповіли 28804,1 тис. виборців (90,32%).

Розподіл голосів вибо рців на виборах Президента Українї 1 грудня 1991 року (%) Із 37 885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, узяли участь у голосуванні 31891,7 тис., або 84,18 %.

5 грудня 1991р. на урочистому засіданні Верховної Ради Л. Кравчук склав присягу президента України і виголосив програмові орієнтири своєї політики. Одразу ж після присяги президент запропонував обрати голову Верховної Ради Івана Плюща, за якого проголосували 261 депутат.

Утворення СНД 7—8 грудня 1991 р. на території Білорусі, у Біловезькій пущі під Брестом, відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Сторони заявили, що Радянського Союзу як геополітичної реальності більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється

21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Росії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати кожна республіка стала самостійною. СНД не є державою, вона не має наддержавних управлінських структур. Члени Співдружності є цілком незалежними державами.

Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Держави, що не були колишніми республіками СРСР, почали визнавати незалежність України після описаного вище референдуму. Першою (2 грудня 1991) незалежність України визнала Польща. Того самого дня Прем'єр-міністр Канади Б. Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу; 3 грудня Україну визнала Угорщина; 4 грудня - Литва й Латвія; 5 грудня - Росія, Болгарія, Словенія. До кінця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких і США, ФРН, Великобританія, Швеція, Італія, Японія. 24 серпня 1991 р. країна офіційно отримала свою традиційно вживану назву — Україна (таким чином, Україна є однією з тих небагатьох держав, у яких повна назва збігається зі скороченою; це стало компромісом між варіантами «Республіка Україна» та «Українська Республіка»).

4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапорю а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного.

15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна…» Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття, в бій кривавий, від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому, Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні - доленька наспіє. Душу, тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. А завзяття, щира праця свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відіб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж народами. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.