Презентація на тему:
Незалежна Україна

Здобуття Україною незалежності

Результати виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад 1990 р. 43 громадські організації утворили передвиборчий Демократичний блок. У виборах 4 березня 1990 р. 84,55 % брали участь виборців. Демблок домігся значного успіху: із 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР він отримав 111 місць.

15 травня 1990 р. розпочала роботу перша сесія Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання. Першого секретаря ЦК Компартії України В. Івашка було обрано Головою Верховної Ради.

Першим заступником Голови Верховної Ради був обраний І. Плющ. Демократичні сили у Верховній Раді 6 червня 1990 р. перейшли до опозиції і оформилися як Народна рада, головою якої обрали І. Юхновського. І. Плющ І. Юхновський

Незабаром організаційно оформилася і комуністична більшість у парламенті, лідером якої став О. Мороз. Офіційно це об’єднання називали «За радянську суверенну Україну», а неофіційно — «Група 239», оскільки налічувала 239 депутатів.

9 липня 1990 р. В. Івашко пішов з посади Голови Верховної Ради УРСР, оскільки його було обрано заступником Генерального секретаря ЦК КПРС. Заява В. Івашка прикро вразила не тільки депутатів Верховної Ради, але й все українське суспільство

Дуже відверто і по суті висловився Л. Кравчук: «Така посада, яку обіймав Володимир Антонович, така висока політична вага його на Україні, змусила б його, діючи так або думаючи про такий вчинок, подумати і про форму цього вчинку, і про характер, і про те, щоб порадитись з Верховною Радою».

16 липня 1990 р. за Декларацію про державний суверенітет України проголосувало 355 народних депутатів, проти — 4, утримався — 1. Верховна Рада проголосила державний суверенітет «як верховенство, самостійність, повноту і неподільність у зовнішніх зносинах».

Документ складався з десяти статей, де проголошувалося право української нації на самовизначення, окреслювалися принципи народовладдя, державної влади, громадянства УРСР, проголошувалася економічна самостійність, наголошувалося на територіальній недоторканості республіки, праві на власні збройні сили, встановлювався порядок забезпечення її зовнішньої та внутрішньої безпеки, проголошувалося, що УРСР є суб’єктом міжнародного права.

1 жовтня у ряді регіонів республіки розпочався полі-тичний страйк, у якому взяли участь близько мільйона осіб. Найбільше страйкарів було у Л ьвові, Івано-Фран-ківську, Тернополі, Києві. Із 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України.

У листопаді 1990 р. М. Горбачов розіслав у союзні республіки проект нового союзного договору. Документ проголошував кожну республіку суверенною державою, яка мала всю повноту влади на своїй території. Майже всі положення проекту суперечили Декларації про державний суверенітет України, закону «Про економічну самостійність Української РСР».

17 березня 1991 р. було ініційовано проведення всесоюзного референдуму, разом з яким планувалось провести респуб-ліканський та обласний референдуми. Бюлетень загально-союзного референдуму містив запитання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Рес-публік як оновленої федерації рівноправних суверенних рес-публік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свобо-ди будь-якої національності?». Позитивно на запитання все-союзного бюлетеня відповіло 70,5 % виборців.

7 січня 1991р. ЦК Компартії Литви (на платформі КПРС) звер-нувся до Горбачова з вимогою запровадити в республіці пряме президентське правління. 10 січня Горбачов відгукнувся на це ультиматумом Верховній Раді Литви з вимогою відновити на території республіки повною мірою дію Конституції СРСР. Під час спроби захоплення Вільнюського телецентру спецпід-розділом «Альфа» було вбито 14 осіб. У місті почали буду-вати барикади для захисту Верховної Ради. Події у Вільнюсі в січні 1991 р. надзвичайно обурили жителів усіх республік.

14 січня Б. Єльцин зробив публічну заяву про бажання керівників Росії, України, Казахстану і Білорусії укласти чотиристоронню угоду, не чекаючи підписання союзного договору.

19 серпня 1991 р. засоби масової інформації сповістили громадян країни про утворення у Москві Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), який оголосив про запровадження на півроку надзвичайного стану в окремих районах СРСР.

У своєму виступі 19 серпня 1991 р. Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук уникнув оцінки дій ДКНС. Він закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на розв’язанні найважливіших проблем повсякденного життя, а відповідні оцінки і висновки зробить Президія і Верховна Рада України. Ввечері 20 серпня прийняла текст заяви, у якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не розв’яже Верховна Рада, не мають юридичної сили на території УРСР.

24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради України . Л. Кравчук виніс на голосування проект Акта проголошення незалежності України. Конституційною більшістю голосів (346 народних депутатів — «за», 1 — «проти», 13 — «утримався») Акт проголошення незалежності України було схвалено.

Референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України призначався на 1 грудня 1991 р., що мав відбутися одночасно з виборами президента України.

Розподіл голосів вибо рців на виборах Президента Українї 1 грудня 1991 року (%) Із 37 885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, узяли участь у голосуванні 31891,7 тис., або 84,18 %. На питання Всеукраїнського референдуму, який проводився водночас з виборами президента України, «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» позитивно відповіли 28 804,1 тис. виборців, або 90,92 %

5 грудня 1991р. на урочистому засіданні Верховної Ради Л. Кравчук склав присягу президента України і виголосив програмові орієнтири своєї політики. Одразу ж після присяги президент запропонував обрати голову Верховної Ради Івана Плюща, за якого проголосували 261 депутат.

Створення Співдружності Незалежних Держав 8 грудня 1991 р. на території Білорусії (на урядовій дачі у Біловезькій пущі) відбулася зуст-річ Голови Верховної Ра-ди Білорусії С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука, які склали остаточний текст угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Сторони заявили, що Радянського Союзу як геополітичної реальності більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється

21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати.

Домашнє завдання Опрацювати відповідний матеріал підручника.