Презентація на тему:
"Україна в умовах тоталітарної кризи"

УКРАЇНА В УМОВАХ ЗРОСТАЮЧОЇ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ (друга половина 1960 — середина 1980-х років) Виконала: Возна Марта

Значні перестановки у вищих ешелонах влади у жовтні 1964 р., що відбувалися на тлі подолання парадності, волюнтаризму і суб’єктивізму, ознаменували собою чергову зміну політичного курсу в СРСР. Нова правляча партійно-державна верхівка на чолі з Л. Брежнєвим обірвала смугу ліберальних реформ, повела рішучу боротьбу з усіма хрущовськими нововведеннями. За критикою діяльності колишнього першого секретаря ЦК КПРС розпочалося плавне згортання процесу десталінізації радянського суспільства. Консервативні та реакційні тенденції в ідеологічному і політичному житті в середині 1960-х рр. поступово втягували країну в стан глибокого формаційного застою. Впроваджуючи жорсткий консервативний курс на зміцнення авторитарно-бюрократичного ладу, лідери нової хвилі, і зокрема Л. Брежнєв, демонстрували свою прихильність до ресталінізації — збереженню і консервації відносин, вибудуваних ще в так званий “культовий період”. 

Повернення до сталінських методів управління, щоправда у дещо пом’якшеній формі, негативно позначилось на політичному становищі України. Політика неосталінізму призвела до обмеження прав і компетенції республіки, а згодом до повного підпорядкування економіки України центральним міністерствам. Унаслідок згортання господарських реформ Хрущова децентралізовану систему управління (раднаргоспи) замінюють на централізовану. У 1967—1968 роках відбувається поступова перебудова республіканських міністерств на союзно-республіканські. Лібералізація національно-культурного життя наштовхнулася на політику русифікації та хвилю політичних арештів української інтелігенції.

   Однозначна підтримка лінії кремлівського керівництва щодо України спричинила нові імпульси політики русифікації в Україні. Палкий прихильник тези про “зближення націй і досягнення їх повної єдності” В. Щербицький услід за Л. Брежнєвим відмовився від терміна “український народ” і почав вживати поняття “народ України”. У другій половині 1960—80-х рр. вищим партійним керівництвом УРСР послідовно здійснювались заходи, спрямовані на русифікацію дошкільної, середньої спеціальної та вищої освіти. Українська мова почала зникати з офіційного вжитку.

Курс на русифікацію політичного життя значно пришвидшився в лютому 1976 р., коли лідер українських комуністів виголосив звітну доповідь на ХХV з’їзді Компартії України російською мовою. Така практика призвела до суттєвого звуження сфери вжитку української мови на всіх наступних партійних з’їздах, пленумах, конференціях, сесіях рад, зборах, семінарах, в управлінських структурах. В часи перебування Щербицького при владі активно втілювалися у життя постанова ЦК КПРС від 31 червня 1978 р. “Про подальше вдосконалення вивчення російської мови в союзних республіках” та програма русифікації шкільної освіти, яку містила в собі постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 травня 1983 р. “Про подальші заходи по вивченню російської мови у загальноосвітніх школах та інших учбових закладах союзних республік”. 

Консервативні та реакційні тенденції в ідеологічному і політичному житті не завжди збігалися з розвитком в економічній сфері і нерідко вступали з ним в протиріччя. Протягом майже 20 років (1965 – 1985рр.) в СРСР і Україні спостерігалися спроби реформувати економіку, але вони ставали марними саме через традиційний пріоритет політики та ідеології над економікою.

Стаття Е. Лібермана “План, прибуток і премія” стала стрижнем проголошеної у вересні 1965р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть якої полягала у розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими “капіталістичними” показниками, як рентабельність і прибуток.

Реформа розпочалася у січні 1966р. Але, як зазначають дослідники “реформа перетворилась насамперед на численні розмови про реформу”. В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством – жорстко-командний і буржуазно-директивний метод – замінюється іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління). Пропаганда успіхів однієї з кампаній, здійснених у сільському господарстві

Наприкінці 1970 — початку 1980-х рр. економіка УРСР увійшла в смугу тотальної кризи. У дев’ятій п’ятирічці (1971—1975 рр.) національний доход в Україні мав збільшитися на 37—39%, а фактично зріс лише на 25%. Відповідно зменшення середньорічних темпів приросту основних показників економічного розвитку республіки спостерігається у десятій (1976—1980 рр.) та одинадцятій (1981—1985 рр.) п’ятирічках. Процес надмірної індустріалізації на по чат ку  1980-х рр. не тільки посилив деформованість економіки України, а й зумовив появу товарного де фі циту, загострив екологічні, демографічні та соціальні проблеми.  

Значні капіталовкладення, масштабні програми механізації та хімізації упродовж 1970 — початку 1980-х рр. не змогли призупинити кризу колгоспно-радгоспної системи. У результаті безгосподарного використання землі за 1965—1985 роки посівні площі республіки зменшились більш як на мільйон гектарів. Занедбаність соціальної та духовної сфери на селі спричинили велику міграцію сільського населення (протягом 1966—1985 рр. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн. чол.). Екстенсивний підхід до ведення землеробства, ігнорування інтересів селянина стали причиною провалу Продовольчої програми, прийнятої на травневому пленумі ЦК КПРС 1982 року. Із середини 1980-х рр. у багатьох регіонах Ра дянсь кого Союзу, в тому числі у великих промислових центрах України, були досить серйозні усклад нення з поставками продовольства. Спроби поліпшити економічну ситуацію в промисловості та в аграрному секторі впродовж 1960 — першої половини 1980-х рр. не дали очікуваних результатів. Віджиті методи управління не здатні були вивести економіку країни з глибокого формаційного застою. 

Стан освіти та науки. 25 грудня 1958 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”, яким було розпочато роботу щодо реформування школи. З 1966р. почалося впровадження загальнообов'язкової десятирічної освіти. До 1976р. в УРСР був, в основному здійснений перехід до загальнообов'язкової середньої освіти. Продаж книжок на вул. Хрещатик

Літературно-художня творчість. У 60 - 80-ті рр. українська література поповнилась творами відомого письменника О. Гончара (“Тронка”, “Циклон”, “Собор”, “Берег любові”, “Твоя зоря”, “Чорний яр”), романами й повістями М.Стельмаха (“Чотири броди”, “Дума про тебе”, “Правда і кривда”), П. Загребельного (“Розгін”, “Диво”), і ін. Справжнім шедевром був віршований роман Ліни Костенко “Маруся Чурай” (1980р.) де яскраво змальовує епоху Б. Хмельницького. 1981р. вийшла збірка “Лебеді материнства” В. Симоненка.

На початку 80-х рр. радянське суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну соціальну-економіку, політичну та ідеологічну кризу. Деградування “верхів” і розвал державної ідеології були настільки очевидними, що навіть серед вищих ешелонів партійно-державного керівництва формувалися ревізіоністсько-реформаторські сили. У “низах” наростало невдоволення, зневіра й байдужість. Судомні спроби системи утримати хоча б поверхову стабільність зводилися, або до суто адміністративних заходів (за часів Ю. Андропова), або до ідеологічних чаклувань і популістських загравань (за часів К. Черненка). В Україні ці процеси набували ще й суто провінційного забарвлення й укорінювалися глибше, ніж у центрі.