Презентація на тему:
"Павло Скоропацький"

Павло Петро вич Скоропа дський (1873-1945)  український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської(1904 — 1905) та Першої світової воєн (1914 — 1918). Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманськог руху.

Павло Скоропадський народився 15 травня 1873 року у Вісбадені, в Німеччині. Дитячі роки він провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української с таровини,портретів визначних діячів. Освіту Павло розпочав з Стародубської гімназії. З 1886 - 1893 Павло навчався в Петербурзькому Пажеському корпусі і успішно закінив його. Молодого офіцера призначили на службу до Кавалерґардського полку, де він виконував обов'язки командира ескадрону. Пізніше отримав призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а у грудні 1897року став поручником. Ранні роки

З початком російсько-японської війни 1904-1905 років молодий офіцер подає рапорт з проханням перевести його на фронт у діючу армію. На початку квітня 1904 року Скоропадський виїздить з Петербургу на фронт. Під час війни Скоропадського нагороджено Георгіївською зброєю та багатьма орденами. У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм фліґель-ад'ютантом, з наданням звання полковника. 4 вересня 1910 року полковник Скоропадський призначається командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись фліґель-ад'ютантом. У 1912 році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

З початку Першої світової війни Павло Скоропадський відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 року полк генерала Скоропадського відзначився у бою під Краупішкеном. Подальша військова служба проходила вдало і незабаром він вже командував ґвардійською кавалерійською дивізією. Відзначився у боях з німцями під Каушеном і Трисвятами. Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта, Павло Скоропадський 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командувача цього корпусу, Павло Петрович вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

Генерал Павло Скоропадський користувався популярністю серед військовиків і на з'їзді Українського вільного козацтва 18 жовтня 1917 року його було обрано почесним військовим отаманом. Державний переворот і проголошення Скоропадського гетьманом Української Держави відбулося 29 квітня 1918 року на хліборобському конгресі, скликаному Союзом землевласників України. П. Скоропадський утворив Гетьманський уряд під головуванням Ф. Лизогуба.

Незважаючи на дуже несприятливі обставини, уряд Скоропадського мав чималі досягнення у зовнішній та внутрішній політиці, запровадив нормальні дипломатичні зносини з рядом Центральних Держав, здобув визнання й домігся підписання перемир'я з Радянською Росією 12 червня 1918 року. За його гетьманування було упорядковано фінанси, налагоджено адміністрацію, засновано державні університети у Києві й Кам'янці-Подільському, розбудовано шкільництво, утворено Українську Академію наук в Києві, Український національний музей, Українську національну бібліотеку, Державний національний театр. Гетьман Павло Скоропадський з прем’єр-міністром Ф.Лизогубом та офіцерами. В центрі ад’ютант О.Сахно-Устимович. Київ, 1918 р. Зовнішня і внутрішня політика

14 грудня 1918 С. утворив новий уряд на чолі з С. Гербелем та видав «Грамоту», в якій оголосив про федерацію України з майбутньою небільшовицькою Росією («Грамота» підписана С. без зазначення титулу і ствердження підпису відповідального міністра). Такі дії Скоропацького стали приводом до початку повстання проти гетьманського режиму, керівництво яким здійснювала Директорія УHP.  

14 грудня 1918 Скоропацький підписав зречення влади. Після вступу військ Директорії УНР до Києва деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Входив до Ради присяжних Українського союзу хліборобів-державників, але згодом через розбіжності у поглядах з В. Липинським вийшов з цієї організації і разом зі своїми однодумцями заснував Союз гетьманців-дер-жавників. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Заходами С. 1926 створено Український науковий Інститут при Берлінському університеті. Під час Другої світової війни С. відстоював перед офіційними колами Німеччини інтереси українців.   16 квітня 1945 під час бомбардування станції Платлінг (біля Мюнхена, Німеччина) П. коропацького було тяжко поранено. Помер у лікарні монастиря Меттен. Похований в Оберсдорфі. В еміграції