Презентація на тему:
Дисидентський рух в Україні

Від “ дітей війни” до лицарів відродження Нововідкрита свобода – це була не тільки свобода від (страху, репресій, переслідування…), але й свобода для (творчої праці, духовного саморозвитку, утвердження національної культури та загальнолюдських вартостей…). Першими відчули і усвідомили цю свободу – інтелігенти. Це час творення ( особливо художнього) , час бути собою, час самовияву.

Тема уроку. Шістдесятництво в українській культурі. Дисидентський рух 60-х років. Мета уроку. Проаналізувати історичні умови шістдесятництва, головні культурні джерела, головні риси новаторства, їх світоглядні засади. Визначити сутність дисиденства. Розвивати вміння аналізувати, робити висновки. Виховувати почуття патріотизму, громадянську позицію.

Шістдесятництво Соціокультурний (літературно-мистецький, громадсько-політичний, світоглядно-філософський) рух опору підрадянської України, започаткований у 60-х рр. ХХ ст. Друге українське відродження ХХ ст., регенерація національної еліти, винищеної сталінською репресивною машиною у зо-ті роки; духовна революція проти тоталітаризму.

Творчий вибух 1961 року Микола Вінграновський – “з книги першої, ще не виданої” Віталій Коротич “Бетховен” Іван Драч “Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах”. Євген Гуцало “Зелена радість конвалій” У “літературній газеті”, “Зміні”, “Дніпрі”, “Молоді України” публікації Василя Симоненка, Василя Стуса, Григора Тютюнника, Бориса Олійника, Романа Іваничука.

Шістдесятники Покоління творчої молоді початку 60-х рр. ХХ ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956-1964 роках.

Представники шістдесятництва Поети (Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Віталій Коротич, Борис Олійник, Василь Стус, Ігор Калинець.) Прозаїки ( Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук, Роман Іваничук, Ніна Бічуя.) Літературні критики (Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська.)

Малярі та графіки Опанас Заливаха Алла Горська Віктор Зарецький Галина Севрюк Людмила Семикіна Веніамін Кушнір Георгій Якутович Іван Остафійчук Іван Марчук

Кіномитці й театральні діячі Режисери: Сергій Параджанов Юрій Іллєнко Леонід Осика Лесь Танюк Актор Іван Миколайчук

Сергій Параджанов, Іван Миколайчук

Валентин Сильвестров Народився в сім'ї інженера і вчительки німецької мови. Батьки намагалися дати йому різносторонню освіту, не акцентуючи увагу на музиці. Сильвестров закінчив музичну школу і з 15 років пробував вигадувати музику, але поступив в Київський інженерно-будівельний інститут. Після трьох років навчання в середині навчального року покинув інститут і в 1958 році поступив в Київську консерваторію (клас композиції Бориса Лятошинського). У 1961 році написав свій перший серійний твір — «П'ять п'єс для фортепіано”.

Композитори Валентин Сильвестров Леонід Грабовський Леся Дичко Мирослав Скорик

Публіцисти та правозахисники В’ячеслав Чорновіл Левко Лук’яненко Валерій Марченко Валентин Мороз Олекса Тихий Юрій Литвин Михайло Осадчий Михайло та Богдан Горині Мирослава Зваричевська

Василь Андрійович Симоненко 1935-1963 С. Біївка Лубенського району на Полтавщині, ріс без батька. Мати працювала у колгоспі; 1942-1952. Навчання у школі; 1952-1957. Навчання в КДУ ім. Т.Г. Шевченка; Середина 1962р. В. Симоненко жорстоко побили працівники міліції залізничної станції м.Сміла; 13 грудня 1963р.близько 11 вечора, смерть у черкаській лікарні; Творчий доробок. Поетичні збірки: “Тиша і грім”(1962), “Земне тяжіння(1964), збірка прозових творів “Вино з троянд” (1965)” 1966-1981 – 15 років офіційного забуття; 1995р присуджено Державну премію України ім, Т.Шевченка(посмертно).

Пам’ятник на Черкащині Василю Стусу

Іван Федорович Драч 17 жовтня 1936 р. Народився на Київщині в селянській родині. 1944-1954--. Навчання в середній школі; 1955-1958. Служба в армії; 1958-вступає на філологічний факультет КДУ ім. Т.Г. Шевченка; Творчий доробок 60-х: поетичні збірки- “Соняшник”(1962), “Протуберанці серця”(1965), “Балади буднів”, “Поезії” (1967)

Ліна Костенко Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій від вибухів стіні, коли згубили зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Дисиденство Дисидент (від лат.) – інакодумець, відступник від панівної ідеології, розкольник. Як синоніми вживаються терміни дисиденство, правозахисництво, інакомислення. Учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х – до середини 80-х виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність.

Причини виникнення дисиденства Внутрішні фактори: виросло з десталінізації, з послаблення “паралічу страху”; обмежені викриття викликали розчарування та скептицизм; Зовнішні фактори: події 1956р. В Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині; розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948р. та розповсюдженою в Україні з 1963 р. “Загальною декларацією прав людини” (СРСР не голосував за неї)

Особливості дисидентського руху Став організованим явищем; Рух здобув яскраво вираженого антитоталітарного характеру; Був представлений течіями різного ідеологічного напрямку; Дисиденти здійснювали зв’язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями; Дисиденти заперечували насильницькі методи боротьби.

Діяльність дисидентів Організація масових заходів. Написання листів – протестів до керівних органів УРСР і СРСР. Протести, відкриті звернення на адресу міжнародних організацій та урядів демократичних країн. Акції солідарності з іншими народами, які зазнали утисків з боку тоталітарної системи. Видання і розповсюдження “самвидаву”. Індивідуальні протести, вивішування синьо- жовтих прапорів

Основні течії дисидентського руху

Громадсько-культурні організації Клуб творчої молоді “Сучасник” – Київ, 1959 – 1964, голова Лесь Танюк. “Пролісок”(1962) – Львів на чолі з Михайлом Косовим. Обговорення мистецьких і громадських питань, слухання поезії, музики, творчі вечори, вистави, виставки. Лунали гострі думки і “ заборонені” слова – “Україна”, “нація”.

Організації національно-визвольного спрямування 1953-1958 – Об’єднана партія визволення України, Івано-Франківськ. 1957-1962 – Український національний комітет, Львів. Богдана Грицину і Івана Коваля – до розстрілу. 1959 –Українська робітничо-селянська спілка – Левко Лук’яненко, Іван Кандиба. 1964р. –Український національний фронт, 150 осіб.

Левко Лук’яненко Народився 24.08.1928 року на Чернігівщині 1959 рік – заснував українську робітничо-селянську спілку Січень 1961 року винесено вирок – розстріл, пізніше замінено на 15 років ув’язнення. 1976 рік - звільнено 1977 рік –ув’язнено 1988 рік – звільнено 26 років ув’язнення

Перше ґрунтовне узагальнення ідей українського опозиційного руху 1965р.- праці І. Дзюби Невідповідність радянської держави і реальної практики у розв'язанні національного питання

Методи боротьби влади з дисиденством 1954-1959роки в Україні викрито і ліквідовано 183 “націоналістичних та антирадянських угрупувань ”; Майже 2 тис. осіб за антирадянську діяльність притягнуто до кримінальної відповідальності; 1300 – відчули на собі “профілактичну” роботу спецорганів; У 1961 р. введені в дію нові карні кодекси СРСР і союзних республік: статті 61(“шкідництво”) та 62(“антирадянська агітація та пропаганда”).

Релігійна політика

Антирелігійна політика 1954р. – постанова ЦК КПРС “Про проведення науково-атеїстичної пропаганди ”. 1957р. – за дорученням Ради Міністрів УРСР була створена робоча група, яка підготувала пропозиції щодо обмеження діяльності духовенства. 1964р.- постанова ЦК КПРС “Заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення (за 12-17 років звільнити свідомість радянського суспільства від релігійних забобонів).