Презентація на тему:
“ Я хочу, щоб була Україна… ”

“ Я хочу, щоб була Україна… ” Історична година до 130-ї річниці від дня народження українського історика, громадсько-політичного діяча, філософа, публіциста В'ячеслава Липинського.

Вишита колоссям і калиною, Вигойдана співом солов'я , Звешся веселково – Україною, Земле зачарована моя.

В'ячеслав Казимирович Липинський народився 17 квітня 1882 року в селі Затурці тепер Локачинського р-ну на Волині в шляхетній родині Казимира Липинського та Клари Рокицької. Батько В'ячеслава успадкував від своєї матері с. Затурці і збудував там білоколонний, великий і гарний будинок, що став затишним домом для його дітей і манив їх до себе з далеких і близьких доріг. Садиба Липинських. Родина Липинських

В 12 років В'ячеслав Липинський, попередньо здобувши домашню освіту, спершу навчається в Луцьку, згодом – у Житомирі, а завершив гімназійну освіту в славетній першій класичній Київській гімназії. В ці роки серйозно захопився історією України, козацтва. Поляку за походженням, сину заможних батьків було призначене достойне майбутнє, пов'язане з шляхом творення української державності. Згодом Липинський напише: “Величчю своєю притягувало мене ще в ранній моїй молодості українство. Українцем я був відколи вродився, тобто мене нещастя України зв'язало з нею всім тілом і душею”.

В'ячеслав Липинський здобув блискучу європейську освіту. В останнє десятиліття перед Першою світовою війною він вивчав у Краківському університеті агрономію, в Женевському – соціологію і знову в Кракові – історію. Слід сказати, що краківський період життя Липинського, а це 1903-1913 роки, був особливим і в його науковій діяльності і в особистому житті. У Кракові він зустрів свою майбутню дружину Казимиру Шумінську, теж студентку університету. Із вірою у довге і щасливе спільне життя вони побралися 1906 році. Женевський університет

Усвідомивши себе українським патріотом, він не лише не поривав зв'язків із польською шляхтою Правобережжя, а й намагався залучити її до українства. “ Вже скоро буде 30 літ, коли, кінчаючи ще в Києві гімназію, сказав я своїм товаришам, синам, як і я, українських шляхтичів-поляків: “ходім всі разом до тих, з ким ми на одній землі нашій живемо - в українську громаду!” В. Липинський. 1904р.

У Львові він познайомився з Михайлом Грушевським. Це поклало початок співпраці В'ячеслава липинського з науковим товариством імені Т. Шевченка у Львові, дійсним членом якого він став 1914 році. Вже у 1909 році В. Липинський опублікував у Львівському літературно-науковому віснику свою першу історичну розвідку про Данила Братковського, шляхтича і борця проти польського засилля, письменника XVII –XVIIIстоліття, страченого у Луцьку в 1702 році.

У Кракові вийшло друком більшість довоєнних творів В. Липинського. Найвідомишим виданням, яким 30-літній науковець привернув до себе увагу, став збірник “З історії України” (1912 р.). Багато ілюстроване, розкішне видання обсягом 669 сторінок великого формату було ніби наочним утвердженням права на життя в українському середовищі саме тієї верстви, до якої належав Липинський. В цій праці він проголошує: “Отож сподіваємося, що і сьогодні викинути себе з України духовно не позволимо. І в спільній праці та в спільній боротьбі з мільйонами люду українського покладаємо надію спільного ліпшого завтра нашої землі батьківської “. Ця історична праця вікопомною в українській історіографії. Нею Липинський започаткував нову державницьку школу в Україні.

Високо оцінює Липинського як історика, політика і особистість Євген Сверстюк: “В.Липинський височіє на українському горизонті одинокою постаттю на правому березі. Настільки одинокою, що учасники масового національного руху його не помічали, і тільки в колах інтелігенції, переважно консервативних, з повагою схилялися перед ним. Але кожний серйозний історик, незалежно від політичних симпатій, зупиняється на імені Липинського з великою увагою і розумінням, що має справу з політичним мислителем, з постаттю великої гідности і безсумнівної справжности.”

Під час Першої світової війни В'ячеслав Липинський служить в кавалерії армії Самсонова, розбитої німцями на Мазурських озерах. Навесні 1918 року, після державного перевороту і утворення Гетьманської держави, стає послом Української держави у Оселяється в підгірській місцевості в Райхенау, де клімат і повітря цілюще впливали на його хворі легені та повертається до наукової роботи, перерваної війною та революцією. В 1920 році видає фундаментальну монографію “Україна на переломі”, в якій звеличує Богдана Хмельницького як вождя національної революції і державного мужа. Відні, виявляючи при цьому неабиякий дипломатичний хист. Влітку 1919 року він подає у відставку й залишається в Австрії як приватна особа.

На початку 20-х років В. Липинський став визнаним лідером, а також ідеологом українського монархізму. Редагує збірник “Хліборобська Україна”, що виходив тоді у Відні як орган гетьманського руху. Саме в “Хліборобській Україні” було опубліковано головний політичний трактат В.Липинського “Листи до братів-хліборобів”, Липинський зазначав, що свої “Листи” писав “для всіх українців, що хочуть держави української і мають Бога в серці, а розум в голові”. Цей твір став програмою побудови незалежної України на засадах соціального партнерства і трудової монархії.

Будучи прихильником відновлення Української держави у формі спадкового гетьманату, Липинський визнавав права на український престол за родом Павла Скоропадського, адже гетьман походив із старовинного роду, представник якого вже володів булавою на початку XVIІ столітя. Але для здійснення монархічних планів не було реальних перспектив. Погляди В. Липинського і П. Скоропадського щодо створення монархічної Української держави розійшлися. Остаточно розірвавши з гетьманом у вересні 1930 року, В. Липинський розпускає “Український союз хліборобів-державників”, який був заснований ним у Відні 1920 р. і з кількома однодумцями утворює “Братсво українських класократів – монархістів”. Його відмінність від УСХД полягала лише в тому, що питання про вибір династії залишалося відкритим. Це мав вирішити майбутній парламент відродженої Української держави.

В останні роки життя В.Липинський багато працює, пише свої наукові праці, історичні розвідки, але давня хвороба легенів все частіше нагадує про себе. Він лікується в гірських санаторіях Австрії і водночас завершує свою принципову теоретико-соціологічну працю “ Теорія правління ”, рукопис якої досі не знайдено. За допомогою братів він купує невеличкий будинок у гірській місцнвості біля Граца, куди приїздить на гостину його родина. В гостях у В’ячеслава Липинського (ліворуч скраю) його молодший брат Станіслав із дружиною Марією та дітьми. Містечко Бадеґ, Австрія, 1929 рік. І ще одна жінка на знімку – у хустці – Юлія, домогосподарка Липинського.

Після грипу навесні 1931 року в нього стався гострий серцевий напад. Викликані з Волині брат і донька перевезли В. Липинського до санаторію “Вінервальд”, де він і помер 14 червня 1931 року. 2 липня 1931 року останки В. Липинського було перевезено на Волинь і поховано в його рідних Затурцях згідно заповіту. Погруддя В. Липинського на його могилі.

Дві світових війни руйнівним смерчем пронеслись над родинним домом Липинських в Затурцях. Двічі був порушений родинний склеп і зруйнована могила вченого і політика. В 1991 році за кошти, зібрані під час колядування та вертепних дійств, придбано саджанці й довкола відновленої могили закладено сквер. 22 серпня 2011 року в селі Затурці урочисто відкрито меморіальний музей В'ячеслава Липинського.

Нарешті Україна визнала свого сина, котрий проголошував: “Я хочу, щоб була Україна, щоб був український державний лад на моїй землі, і знаю, що як не буде України, як не буде нашої Української Держави, то я і нащадки мої не зможемо на своїй землі по-людськи жити”. Меморіальна дошка на музеї-садибі В.Липинського Могила В'ячеслава Липинського.