Презентація на тему:
Маркування

Проект на тему: “Світовий виклик людському виживанню”. Підготувала учениця 10 класу Войцишин Діана

Мобілізація жінок: жінки підтримують економіку країн під час війни У серпні 1914 мільйони чоловіків із різних країн були призвані до війська. Впевнені, що війна буде короткою і вони повернуться на збір винограду чи на Різдво, вони залишили свої домівки. Більшість підприємств, власниками й працівниками яких були мобілізовані чоловіки, закрилися, що викликало і безробіття жінок-робітниць. Втрата роботи для жінок, передусім, означала втрату доходів та економічні труднощі, що не компенсувалися тим рівнем допомоги, яку отримували дружини мобілізованих чоловіків і яка була запроваджена у Франції та в інших країнах із перших днів війни. Щоб заробити собі на життя, багато жінок ішли шити чи займатися рукоділлям до майстерень, відкритих заможними жінками-благодійницями. Період війни засвідчив і соціальну мобілізацію жінок із заможного середовища. Стосовно трудової мобілізації, то лише селянки були призвані замінити їхніх чоловіків на полях, оскільки початок війни співпав зі збором врожаю. Інші жінки мали або чекати, або йти до військової медичної служби як наймані військові медсестри чи добровольці Червоного Хреста. Мобілізація жінок: жінки підтримують економіку країн під час війни У серпні 1914 мільйони чоловіків із різних країн були призвані до війська. Впевнені, що війна буде короткою і вони повернуться на збір винограду чи на Різдво, вони залишили свої домівки. Більшість підприємств, власниками й працівниками яких були мобілізовані чоловіки, закрилися, що викликало і безробіття жінок-робітниць. Втрата роботи для жінок, передусім, означала втрату доходів та економічні труднощі, що не компенсувалися тим рівнем допомоги, яку отримували дружини мобілізованих чоловіків і яка була запроваджена у Франції та в інших країнах із перших днів війни. Щоб заробити собі на життя, багато жінок ішли шити чи займатися рукоділлям до майстерень, відкритих заможними жінками-благодійницями. Період війни засвідчив і соціальну мобілізацію жінок із заможного середовища. Стосовно трудової мобілізації, то лише селянки були призвані замінити їхніх чоловіків на полях, оскільки початок війни співпав зі збором врожаю. Інші жінки мали або чекати, або йти до військової медичної служби як наймані військові медсестри чи добровольці Червоного Хреста. Ще одне випробування для жінок – це виснаження, адже жінки мали не тільки працювати, а й дбати про своїх дітей. Жінки, котрі працювали на військових виробництвах, помирали від виснаження і туберкульозу. Селянки в полі мусили замінювати не лише своїх чоловіків, яких забрали на фронт, а й тварин. Коли влада дбала передусім про постачання армії, мешканки відрізаних від моря територій і міст жили в умовах дефіциту.

Жінки у складі легіону УСС У часописах час до часу з’являлися відомості про місце перебування тієї чи іншої стрільчині, або про події, які з ними відбувалися.Німецькомовні газети розмістили низку публікацій про Олену Степанів, відтак англійською їх передрукував часопис «Свобода».Збереглися декілька листів самих усусусок і декілька листів до них часів війни; у них йшлося головно про повсякденні питання. В українській історіографії немає розвинутої традиції писання про жінок у складі легіону Українських січових стрільців. Серед стрільчинь найбільше інформації в наукових і науково-популярних виданнях можна знайти про Олену Степанів,Софію Галечко, Ганну Дмитерко, Ольгу Підвисоцьку. Оле на Іванівна Степа нів (псевдо — Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — 11 липня 1963, Львів) — український історик, географ, громадська та військова діячка; перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера. Софія Галечко (3 травня 1891 , Новий Сонч , Королівство Галичини і Лодомерії , Австро-Угорська імперія - 31 серпня 1918 , Пасічна (нині Івано-Франківська область , Україна )) - український військовий діяч, перша українка-офіцер ( хорунжа легіону українських січових стрільців (УСС)). Підвисоцька Ольга (1898, м. Чортків — 1937) — українська військова та громадська діячка, учасниця національно-визвольних змагань.

Сироти у час Першої світової війни Найбільш відомими організаторами та меценатами, котрі всіма зусиллями намагалися допомогти львівським дітям сиротам були Василь Нагірний та Андрей Шептицький. З їхньою допомогою було відкрито низку сиротинців, які були особливо нагальні в період після Першої світової війни. Проте варто зазначити, що найперший дитячий притулок (охранка) був відкритий у 1841 р. і розташовувався на вул. Охранок, 2 (нині вул. О. Конинського). На початку ХІХ ст. таких будинків налічувалось вже чотири, і їх щодня відвідувало 60-90 дітей, але вже у 1920-х рр. кількість притулків різко зросла, з відомих причин.У 1915 р. було створено Український Комітет допомоги вдовам і сиротам у Львові, який був покликаний для допомоги всім тим, хто внаслідок війни не мав ніяких засобів до існування. Одяг, їжа та моральна підтримка – все те, чим забезпечували вдів та сиріт. Щоправда, багато дітей знаходилися в тяжкій депресії, тому жінки, котрі працювали в притулках були змушені місяцями, а той роками займатись з ними, щоб на їх обличчях, хоча б на мить з’явилась посмішка.  У Канаді та США митрополит зустрічався з багатьма єпископами, парохами та іншими представниками церкви, котрі, до речі, мали українське походження, і, звісно, з радістю погоджувалися допомогти Андрею Шептицькому.Митрополит зумів, також, домовитись про зустріч з найвищими представниками політикуму США, які пообіцяли відправити гуманітарну допомогу на територію Галичини і свого слова дотримали. Декілька разів у 1920-х рр. маленькі діти отримували смаколики, упаковані в банки та мішечки, на яких розміщувалися надписи незрозумілою для них мовою. Очевидно, що маленькі сироти тішились цим дрібницям і, хоча б, на мить забували про гіркоту реалій свого життя… У 1921 р. митрополит Андрей Шептицький звернувся за допомогою до Папи Бенедикта XV та ієрархії США та Канади, написавши листа, в якому зазначав, що протягом війни через Галичину щороку проходили різні війська… війна тривала, а кількість сиріт щоразу збільшувалась і станом на 1920 р. їх налічувалось близько 20 000 тис. Зрозумівши, що слів замало, Андрей Шептицький влітку 1921 р. вирушає до Канади та США з дипломатичною місією, основною ціллю якої – було збирання коштів для повоєнних сиріт Галичини.

В ході бойових дій періоду Першої світової війни 1914–1918 рр. мільйони солдатів воюючих держав потрапили у полон. Українці, що служили у російській та австро-угорській арміях, опинилися в таборах для військовополонених, розміщених на території Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Російської імперії. Втрати полоненими російської армії, куди протягом війни було мобілізовано найбільше українців, становили 2,4 млн. осіб. Зусиллями українських політичних і громадських діячів у Австро-Угорщині та Німеччині створюються окремі табори для військовополонених українців. У листопаді 1914 р. виник табір у Фрайштадті (Австрія), де завдяки Союзу визволення України проводилася культурна, освітня, виховна робота серед військовополонених українців. У 1915 р. виникають українські табори в Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель. На виставці представлено документи за 1915–1959 рр., які висвітлюють життя українців, полонених у таборах на території Австрії та Німеччини. Частину експозиції складають фотографії та ін. документи особового фонду Сергія Антоненка, ув’язненого у таборі Фрайштадт. Серед документів – листування полонених з родинами на батьківщині, фотографії військовополонених та приміщень, де вони проживали і проводили дозвілля, друковані видання таборів для військовополонених українців у Фрайштадті, Зальцведелі та Вецлярі, про діяльність просвітніх і театральних гуртків, спогади колишніх полонених. В експозиції представлені також документи про відомих культурних і громадських діячів: мовознавця академіка Степана Смаль-Стоцького (1859–1938), композитора і диригента Євгена Турулу (1882–1951), математика доктора Миколу Чайковського (1887–1970). В ході бойових дій періоду Першої світової війни 1914–1918 рр. мільйони солдатів воюючих держав потрапили у полон. Українці, що служили у російській та австро-угорській арміях, опинилися в таборах для військовополонених, розміщених на території Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Російської імперії. Втрати полоненими російської армії, куди протягом війни було мобілізовано найбільше українців, становили 2,4 млн. осіб. Зусиллями українських політичних і громадських діячів у Австро-Угорщині та Німеччині створюються окремі табори для військовополонених українців. У листопаді 1914 р. виник табір у Фрайштадті (Австрія), де завдяки Союзу визволення України проводилася культурна, освітня, виховна робота серед військовополонених українців. У 1915 р. виникають українські табори в Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель. На виставці представлено документи за 1915–1959 рр., які висвітлюють життя українців, полонених у таборах на території Австрії та Німеччини. Частину експозиції складають фотографії та ін. документи особового фонду Сергія Антоненка, ув’язненого у таборі Фрайштадт. Серед документів – листування полонених з родинами на батьківщині, фотографії військовополонених та приміщень, де вони проживали і проводили дозвілля, друковані видання таборів для військовополонених українців у Фрайштадті, Зальцведелі та Вецлярі, про діяльність просвітніх і театральних гуртків, спогади колишніх полонених. В експозиції представлені також документи про відомих культурних і громадських діячів: мовознавця академіка Степана Смаль-Стоцького (1859–1938), композитора і диригента Євгена Турулу (1882–1951), математика доктора Миколу Чайковського (1887–1970). Військовополонені у період Першої світової війни