Презентація на тему:
Шкільна освіта за кордоном

Німеччина

Історична довідка про країну Столиця (та найбільше місто) Берлін Офіційні мови Німецька Державний устрій Парламентська республіка - Федеральний президент Крістіан Вульф - Федеральний канцлер Анґела Меркель Утворення    - Утворення ФРН 23 травня 1949 - Утворення НДР 7 жовтня 1949   - Об'єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990 Площа  - Загалом 357 021 км² - Води (%) 2.416 Населення - 81,757,600 - Густота 229/км²

Державна символіка

Перші згадки про германців і кельтів з'явилися в працях стародавніх греків і римлян. Одна з перших згадок про германців відноситься до 98 р. Вона була зроблена римським літописцем Тацитом. Вся територія сучасної Німеччини на схід від Ельби до X ст н. е. була заселена слов'янськими племенами. До XII-XIV століття ці землі поступово увійшли до складу тих чи інших німецьких державних утворень, які становили так звану Священну Римську імперію. При перебуванні цих територій у складі німецьких держав, за кілька століть, місцеві слов'яни поступово, практично повністю знімечились. Цей процес розтягнувся до пізнього Середньовіччя і початку нового часу, а місцями, з останнім, ще не до кінця знімеченим слов'янським народом Німеччини — лужичани, триває досі. Після розпаду Римської імперії у Західній Європі утворилося Франкська держава, яке через три століття, при Карлі Великому, перетворилося на імперію (800 р.). Імперія Карла охоплювала території ряду сучасних держав, зокрема Німеччини. Проте імперія Карла Великого проіснувала недовго — онуки цього імператора поділили її між собою, в результаті чого утворилися три королівства — Західнофранкське, Східнофранкське і Серединне королівство. Традиційно датою заснування Німецької держави прийнято вважати 2 лютого 962 р.: цього дня східнофранкський король Оттон I був коронований в Римі і став імператором Священної Римської імперії.

Незважаючи на спроби імператорів об'єднати «Священну Римську імперію», вона розпалася на численні незалежні держави й міста. Після Реформації і Тридцятилітньої війни влада імператора все ще залишалася номінальною. Таке положення зберігалося до 1806 р., коли німецький кайзер Франц II, який якраз перед цим в 1804 р. став також кайзером австрійської багатонаціональної держави, покинув престол під тиском французького імператора Наполеона. При Наполеоні Бонапарті кількість німецьких князівств і вільних міст значно скоротилася. Віденський конгрес сприяв подальшому об'єднанню Німеччини, в результаті чого з 38 німецьких держав утворився вільний Німецький союз під верховенством Австрії. Після революції 1848 року став назрівати конфлікт між Пруссією і Австрією. Це призвело до війни 1866 року, в якій Пруссія здобула перемогу і приєднала ряд німецьких князівств. Німецький союз розпався. У 1868 році був створений Північнонімецький союз на чолі з президентом — королем Пруссії. 1871 року Рейхстаг проголосив президента Північно-Німецького Союзу прусського короля Вільгельма I Гогенцоллерна імператором Німеччини, канцлером якої був призначений Бісмарк.

Новітній період 1914 року Німеччина вступила в Першу світову війну, програш в якій привів до краху імперії і створення так званої Веймарської республіки. 1933 року канцлером Німеччини призначений вождь Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії Адольф Гітлер, при якому Німеччина проводила агресивну експансіоністську і реваншистську політику, яка в 1939 році призвела до Другої світової війни. Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була припинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), на території радянської зони окупації — Німецька Демократична республіка (НДР). Об'єднання Німеччини 1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР. У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року), а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.

Сучасність Нова валюта євро увійшла в обіг у Німеччині від 1 січня 2002 року На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, перенесення уряду завершилося 1999 року. Після возз'єднання Німеччина прийняла більш активну роль у діяльності Європейського Союзу і НАТО. Німеччина направила свої війська для забезпечення стабільності на Балканах і надіслала свій миротворчий контингент в Афганістан Ці дії були сприйняті неоднозначно, оскільки згідно післявоєнних домовленостей, Німеччина мала право на розгортання військ тільки для оборонних цілей. Розгортання ж військ на чужих територіях не підпадало під оборонні положення, однак парламентське голосування з цього питання легалізувало участь Німеччини саме у миротворчому контексті. 2005 року Ангела Меркель обрана першою жінкою-канцлером Німеччини. В період з 2005 по 2009 рік вона стояла на чолі, так званої, «Великої коаліції», яку підтримувала її власна парламентська група (у складі ХДС і ХСС) та оціал-демократична партія (СДПН). Після загальних виборів 27 вересня 2009 року Меркель сформувала нинішній коаліційний уряд, у якому Соціал-демократичну партію замінила Вільна демократична партія (ВДП).  

Основна іде в освіті Німеччині

;Підготовка висококваліфікованих кадрів, здатних функціонувати в умовах швидкої зміни високотехнологічних технологій"

Історія виникнення сучасної системи освіти в Німеччині Аж до середини минулого століття Німеччина була конгломератом безлічі дрібних князівств. Навіть в кінці 18 століття їх число досягало 297 на 30 млн. жителів. Феодальна роздробленість країни гальмувала її соціально-економічний розвиток, і Німеччина тривалий час значно відставала від інших країн Європи, зокрема від Франції і Англії. Ведучу роль в розвитку Німеччини грала Пруссія - військово-кріпосницька держава, політика якої відрізнялася крайньою реакційністю і войовничістю. Бурхливий соціально-економічний розвиток країни в 70-их роках 19 століття, викликаний об'єднанням німецьких князівств в єдину державу під провідним керівництвом Пруссії, що висунуло Німеччину на одне з перших місць Європи за об'ємом промислового виробництва, послужило поштовхом до розширення сфери освіти. В цей період були прийняті закони про обов'язкове навчання дітей до 14 років, помітно виросли як мережа шкіл, так і контингент учнів. Основні риси сучасної середньої школи в Німеччині сформувалися ще за часів Веймарськой республіки, вже тоді відбулося розділення на повну народну, реальну школи і гімназію, проте їх доступність обмежувалася тим, що два останні види школи, даючі більш якісну освіту, були платними. В 50-і рр. було почато перетворення шкільної системи, що зробило її доступною для всіх.

Система шкільної освіти Німиччини

Мережа дошкільних установ розвинена в країні слабо. Невелике число дитячих садів, що знаходяться в основному в приватному віданні, охоплюють дітей віку 3 - 5 років. Навчання в школі починається у віці 6 років і обов'язкове протягом 9, а в деяких землях 10 років. Першим ступенем в шкільній системі є початкова школа: 1 - 4 класи, в деяких землях 1 - 6 класи. В початкових класах, особливо в перші 2 роки, широко застосовується комплексне навчання. Німецька мова, арифметика, краєзнавство, музика, фізкультура, релігія викладаються в комплексі. Лише в 3 і 4 класах виділяються окремі предмети, хоча мова, краєзнавство і музика продовжують викладатися в комплексі. Перші шість років всі учні займаються разом, в 4 - 6 класах розв'язується питання, де учень продовжуватиме освіту: в повній народній, реальній школі або гімназії. Це залежить не від матеріального достатку його батьків, а від його здібностей і бажання.

Остання відрізняється від повної народної більш високою якістю навчання, широким спектром дисциплін, що викладаються, а також можливістю вибору ухилу (математико-природничо-наукового, мовного, суспільно-економічного і ін.). Реальна школа характеризується західнонімецькими педагогами як «теоретико - практична». На відміну від повної народної школи в реальній викладаються як обов'язкові предмети фізика, хімія, біологія і англійська мова. На більш високому рівні ведеться викладання математики. В старших класах вводиться один - два предмети по вибору, що дає можливість тим, що вчиться спеціалізуватися в якій-небудь області. Що успішні учні реальних шкіл можуть переходити в гімназії. Документ про закінчення повної народної і реальної шкіл дає право на проходження в професійні училища; реальна школа разом з тим відкриває можливість навчання в професійних школах більш високого ступеня, а при здачі додаткових іспитів — в гімназії. Атестат гімназії, навчання в якій триває до 13 класу включно, дозволяє поступити у вуз.

Гімназії - єдині учбові заклади, що дають доступ до вищої освіти. На молодших її ступенях вчиться не більш 16% підлітків відповідного віку. В перебігу навчання відбувається відсів школярів, який особливо великий після 10 класу, на переході з середньої на старший ступінь гімназії (11 - 13 класи). Закінчують гімназію в 13 класі лише половина з тих, хто вступив до неї. Гімназії мають спеціалізований характер і традиційно діляться на класичні, природно-математичні і сучасних мов. Є також інженерні, економічні і педагогічні гімназії. Обов'язкові предмети для всіх типів гімназій - німецька мова, історія, географія, математика, біологія, фізкультура, музика і релігія. В класичних гімназіях обов'язкове вивчення латинської, грецької і однієї з сучасних мов. В природно-математичних посилено вивчаються математика, фізика і хімія. В старших класах вводяться предмети по вибору ( від 2 до 7 годин в тиждень) .В цілому освіта в гімназії носить переважно гуманітарний характер. В шкільній системі Німеччини порівняно невелике місце займають «загальні школи», в яких немає чіткого розділення на види навчання. Їх існування можна розглядати поки як експеримент. За Конституцією Німеччини дозволені приватні школи, серед які багато релігійних. В них навчається приблизно 8% вчаться. Оскільки приватні школи вільніші у виборі програм і акцентів в навчанні, ніж державні, то в них часто проходять апробацію різні педагогічні альтернативи. В колишній НДР після возз'єднання першим кроком під час переходу системи середньої освіти на нові умови функціонування стало створення трьох видів школи: повної народної, реальної і гімназії. Проте поки вони існують як би один над одним: закінчення 10 класу прирівнюється до закінчення повної народної школи, причому 9 клас розділяється на випускний клас повної народної школи і 9 клас (початковий) реальної школи. Випускник 10 класу одержує свідоцтво про закінчення реальної школи, а 11 - 12 класи мають статус гімназичного ступеня навчання. Перше півріччя 10 класу вважається пробним, і в цей період відбувається значний відсів, так що число випускників реальної школи, що навчаються в гімназії, складає близько 16 %. Поступово вводиться більш диференційована система навчання - з гнучким підходом до кожного учня залежно від його здібностей і з різними ухилами в навчанні.

Система професійної освіти в Німеччині

Державна система професійної освіти обов'язкова для випускників повної народної школи. З тих, що навчаються в ній переважна більшість відвідують заняття в професійній школі нижчого типу без відриву від виробництва, де вони проходять курс учнівства. Заняття в школі продовжуються протягом 3 років по 6 - 8 годин в тиждень. Програма навчання в цих школах вузькопрофесійна, учні одержують в основному знання, пов'язані з їх спеціальністю. В деяких професійних школах є загальноосвітні класи, закінчення яких дає право на проходження в професійні школи підвищеного типу. Система професійних шкіл підвищеного типу вельми різноманітна. Вона включає безліч «шкіл спеціальностей» - домогосподарські, медичні, сільського- сподарські і ін. з терміном навчання 1 - 4 роки. Ці школи готують кваліфікованих працівників головним чином для сфери обслуговування. Є також невелика мережа технічних училищ і інженерних шкіл для тих, що закінчили реальні школи або 10 класів гімназії. Термін навчання в них 2 - 3 роки, протягом яких готуються фахівці середньої кваліфікації (техніка) і інженери широкого профілю. .

Система професійної освіти Німеччини високо оцінюється у всьому світі. Вона допускає паралельне навчання в освітній установі і на підприємстві (фірмі), причому пріоритетним вважається друге, займаюче, як правило, 3/4 учбового часу. Училище підводить під одержані на фірмі знання теоретичну основу і розширює загальний кругозір. 80 % тих, що вчаться укладають договір з фірмою, куди вони поступають як учні. Для інших створюються особливі класи «без практичного навчання», що вважається украй непрестижним. Після закінчення курсу навчання в професійному училищі видається свідоцтво, яке дійсне тільки в поєднанні з документом про проходження навчання на фірмі і дає право на вступ до вузу. Не дивлячись на достоїнства професійного навчання у ФРН, в даний час воно зазнає певних труднощів. По спеціальностях харчової промисловості, хімічної, текстильної і електротехнічної галузей спостерігається щорічне зниження числа учнів, і кількість учбових місць стабільно його перевищує; у сфері управління, організації, підготовки офісних працівників, одержуючих навики поводження з оргтехнікою, спостерігається зворотна тенденція: число охочих навчатися цим професіям від загального числа претендентів на професійну освіту перевищує число учбових місць в даних областях і їх загальну кількість в професійних училищах

В східних землях в системі професійної освіти в даний час відбуваються деякі зміни. Після об'єднання країни число учнів ПТУ скоротилося приблизно на третину. Обумовлено це, з одного боку, тим, що розширений доступ на гімназичний ступінь навчання. Іншою причиною стало те, що підприємства, при яких знаходилися професійні училища, значною мірою збанкрутіли і закриваються, а ті, що зберігаються, прагнуть звільнитися від потенційних збитків і зайвих витрат, до джерела яких вони відносять і витрати на професійні училища. Уряд Німеччини прагне підтримати професійні училища, одночасно приводячи їх в рамки діючих в старих землях систем професійної освіти. Вводиться дуалістична система з подвійною відповідальністю освітніх установ і фірм за професійну освіту (хоча і в НДР професійні училища грунтувалися на поєднанні теоретичного і практичного навчання). Прийнята програма допомоги професійній освіті в нових землях з метою максимально збалансувати попит і пропозиції на учбові місця. Програма націлена на переорієнтацію підготовки фахівців з крупних підприємств на дрібні і середні, які, як і в старих землях, повинні складати основу промисловості. Передбачається, що саме на невеликих фірмах в перспективі проходитимуть практичне навчання учні професійних училищ. Щоб зацікавити малі і середні підприємства в сприянні професійній освіті, передбачені дотації на кожного учня. Опікунська рада, у віданні якої знаходиться вся власність колишньої НДР і яка займається приватиза- цією державних підприємств, передбачає в контрактах на продаж заводів і фабрик в приватні руки збережен- ня певної кількості місць. В цілому оптимальним засобом розширення числа учбових місць для учнів професійних училищ, є створення атмосфери матеріальної зацікавленості фірм.

Вища освіта в Німеччині

Система вищої освіти Німеччини включає більше 250 вузів. Її основу складають університети (70 в старих і 28 в нових землях) і спеціалізовані (професійні) вузи (113 в старих землях і поки тільки 15 в нових). Разом з ними існують педагогічні, теологічні вузи, вищі школи управління, мистецтв. Німецькі вузи є переважно державними; лише останніми роками було створено декілька приватних університетів. Університетська освіта націлена на підготовку всесторонньо розвиненого, володіючого широким світоглядом професіонала. Період навчання в університеті, як правило, триває 4 роки або 8 семестрів. Весь учбовий процес ділиться на 2 великі рівні частини (по 4 семестри кожна). Перша називається Grundstudium. Як вже було сказано Grundstudium триває 4 семестри, проте ця перша частина учбового процесу може бути закінчена і за 3 семестри. Перші чотири семестри навчання (Grundstudium) завершуються дипломним заліком (Diplom-Vorprьfung). Hauptstudium закінчується підсумковим іспитом на отримання диплома (Diplom-Prьfung). Метою іспиту на отримання диплома є виявлення здатності молодого фахівця вирішувати поставлені перед ним практичні задачі в обмежений час. Іспит протікає у декілька етапів. До іспиту студент повинен здати переддипломний залік, пройти 3-х місячну практику на підприємстві і одержати 4 свідоцтва (Scheine) про успішну роботу в мінімум 4-х семінарах протягом. Після виконання цих умов студент одержує тему диплома і пише диплом, як правило, протягом 3-х місяців. Наступна стадія – перевірка і оцінка дипломної роботи. Дипломна робота успішно здана, якщо вона оцінена мінімум в 3 бали. І останній етап полягає в письмовій здачі екзаменів з екзаменаційних предметів. При успішній здачі студент знову здає ці ж предмети, але вже в усній формі. При неуспіху дозволяється перездача тільки один раз.

При успішному проходженні всіх стадій кандидату видається диплом про закінчення і привласнюється вчений ступінь. Спеціальні ( професійні ) вузи мають величезне значення в підготовці фахівців. Вони випускають більш 70% німецьких інженерів, до половини фахівців в області інформатики, у сфері організації виробництва. Ці вузи відрізняються скороченим циклом навчання, включають теоретичну підготовку протягом трьох років і рік практичної роботи. Навчання в них максимально наближене до практики, всі викладачі обов ' язково мають професійний досвід і тісні зв ' язки з промисловими фірмами. Завдяки прискореному курсу навчання і меншими порівняно з університетами витратами на навчання спеціальні вузи заслуговують значної уваги з погляду можливості запозичення позитивного досвіду. Навчання у вузах продовжується 4 роки. Виключення складає медичне, більш тривале, і вища педагогічна (3 роки ) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців ), а після неї - здача іспитів і отримання дипломів. Більше половини студентів вчаться у вузах з гуманітарним профілем. Система обліку успішності студентів вимірюється в семестровому тижневому годиннику. За 4 роки виходить 150 - 160 семестрових годин. Облік успішності здійснюється шляхом іспитів, умовою допуску до яких є виконання декількох письмових контрольних робіт. У вузах практикуються наступні форми занять : лекції, вправи, просемінари, семінари, оберсемінари, лабораторні. Курсові і дипломні роботи в нашому розумінні відсутні. Важливо, що практикуються не тільки стажування працівників фірм у вузах, але і робота студентів і молодих учених у фірмах. Особливо це характерно для спеціальних ( професійних ) вузів, де навіть викладачі зобов ' язані періодично самі проходити практику на фірмі. При вузах створюються демонстраційні і консультаційні центри для ознайомлення представників фірм з досягненнями науки в ключових областях. Значний інтерес до вузівських розробок проя - вляють представники не тільки дрібного бізнесу, але і крупних компаній. Розвивається співпраця вузів з некомерційними неприбутковими науковими організаціями, що здійснюються у формах обміну ученими, сумісного використовування матеріально - технічної бази і т. д.

Однієї з перспективних особливостей системи освіти Німеччини, у тому числі вищої, є Закон про стимулювання освіти. Для студентів він передбачає щомісячні виплати приблизно 300 євро, причому половина коштів передається як безвідплатні дотації, а інша - як кредит (школярам же кошти виплачуються виключно у вигляді дотацій, проте для отримання права на подібну стипендію вони повинні представити документи, що свідчать про те, що батьки не в змозі їх утримувати). Однією з найважливіших проблем німецьких вузів вважається їх перевантаженість: кількість студентів перевищує число учбових місць, що фінансуються. Не дивлячись на демографічний спад, з 1975 р. контингенти студентів неухильно ростуть, що викликано бажанням все більшого числа молоді дістати якісну освіту. Значні зміни належать у вищій освіті в нових землях. Як і у всьому народному господарстві колишньої НДР, у вузах існувало значне число планових показників, одним з яких було число студентів, яке не мінялося з середини 70-х рр. (110 тис. осіб). Їх частка у відповідній віковій групі населення складала в НДР 11 - 12 % (у ФРН - 26—27 %), тобто не всі охочі і здатні вчитися могли реалізувати свої наміри.

В Німеччині існує один вчений ступінь - доктор наук, яка присвоюється після захисту і повної публікації дисертації в учбовому закладі. Наукова діяльність вузів ФРН будується на концепції вищої освіти В. Гумбольдта, акцентуючої в процесі навчання поєднання учбової і наукової роботи. Вузи займають центральне місце в науково-дослідному «ландшафті». Слід підкреслити, що наукові організації Німеччини працюють в тісній співпраці, відсутній розрив між вузівською і невузівською, у тому числі промисловою, наукою. Це дозволяє виключити дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не тільки з однієї наукової установи в іншу, але і, що найбільш важливе, з наукових установ, у тому числі вузів, в промислові фірми, полегшуючи і прискорюючи тим самим процес упровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни. Політика федерального уряду націлена на посилення співпраці вузів з промисловими фірмами. З 50-х рр. поширена форма «сумісних досліджень», коли малі і середні фірми певної галузі створюють з вузом союз для роботи над проблемами, в рішенні яких зацікавлені фірми – члени об'єднання.

В НДР не було засновано жодного університету, не відбувалося і їх розширення. Система вищої освіти в основному розвивалася за рахунок створення так званих спеціальних вищих шкіл, прирівняних до університетів в тому значенні, що вони мали право на присвоєння вченого ступеня (у ФРН їм наділювали тільки університети). В процесі реформи вищої освіти передбачається, що в нових землях Німеччини правом створення вчених рад і присвоєння ступенів також користуватимуться виключно університети. Спеціальні вищі школи не є аналогами спеціальних (професійних) вузів колишньої ФРН . Їх планується інтегрувати як відповідні факультети до складу університетів, а спеціальні професійні вузи засновувати або з професійних училищ (якнайкращих з них), підвищуючи таким чином їх статус, або з вищих технічних шкіл, що існували в НДР.