Презентація на тему:
"Історичні культурні пам’ятки Закарпаття"

Історичні культурні пам’ятки Закарпаття Підготували учні 10-Б класу

План Чим приваблює Закарпаття туристів? Мукачево (місцеві, історичні пам’ятки архітектури). Ужгород. Озеро “Синевир”. Мінеральні води «Соймінське» та «Келечинське». Водоспад «Шипіт». Берегово.Термальні води. Закінчення.

Чим приваблює Закарпаття туристів? Наявність культурно – історичних пам’яток, а також багата архітектурна спадщина створюють всі умови для залучення спеціалізованих груп туристів. Чисте навколишнє середовище .  Велика гостинність населення в поєднанні із значним досвідом прийому відпочиваючих. Понад 100 років , особливо в районах розташування курортів та бальнеологічних купелів , жителі регіону щорічно приймали бажаючих оздоровитись та відпочити у благословенному гірському краю. Область має всі необхідні умови  для такого виду діяльності як сільський і агро-туризм.

Мукачівський замок Паланок На високому вулканічному конусі замок виглядає як велетень із казки. З висоти семидесятиметрового пагорба він оглядає європейські долини, що починаються біля його підніжжя. За його спиною, на горизонті, з краю в край розляглися Карпати. Там, за перевалами, - Україна, невідомий для європейця Схід. На західній околиці Мукачева, на вершині 68 – ти метрового згаслого вулкану, гордо стоїть, оспівана легендами і легендарною бойовою славою середньовічна фортеця - замок Паланок – визначний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний та історичний пам’ятник Закарпаття ХIV – ХVIII ст.ст. Часу заснування замку не встановлено, однак достеменно відомо: ще коли замок був дерев’яним, його в 1089 р. 50 днів воював половецький хан Кутєшко, та так і відступив без всякої надії на успіх, 1241 р. шестидесятитисячна орда татаро-монголів хана Батия двічі чинила облогу, та обидва рази не покорила його. Сама природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він жодного разу не був підкорений у відкритій і чесній боротьбі. З 1396 р. його гарнізон відбив не одну грізну атаку ворога, його стіни витримали не одну багаторічну облогу.

У дворі Верхнього замку стоїть криниця. Її глибина 85 метрів, діаметр верхньої частини 2,5 метра. Звели криницю саме за часів Корятовича. У випадку тривалих облог вона мала забезпечувати оборонців питною водою. У стінах криниці до глибини 71 метр було видовбано сходи. На глибині 83 метри розміщувались два резервуари для зберігання води. Кажуть, що раніше існував підземний хід, який сполучував замок із містом і починався саме у криниці. Про спорудження замкової криниці існує немало легенд. За однією з них криницю довбали декілька років, але води дістатись не могли. Тоді князь пообіцяв щедру винагороду тому хто продовбе криницю до води. І води дістались - знайшовся умілець, який продовбав криницю. Звичайно, це був чорт... Воду з криниці набирали до 1897 року. Нині замок майже повністю відновлений, хоча реставраційні роботи все ще тривають. У дев'яти відреставрованих приміщеннях «Верхнього замку» розміщена експозиція філіалу Закарпатського обласного краєзнавчого музею, в якому на почесному місці висять портрети українських президентів, які в замку ніколи і не були, та немає солідної експозиції, присвяченої роду Ракоці, адже саме завдяки зусиллям і грошам князів Ракоці Мукачево має прекрасний середньовічний замок.

Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир Мукачівський монастир бере свій початок в XI столітті від нащадків великого князя Ярослава Мудрого, тобто від його дочки Анастасії і її чоловіка угорського короля Андрія I. За переказами з королем з Києва приїхали ченці Києво-Печерського монастиря, які і заклали Мукачевську обитель. У 1339 р. намісником м. Мукачево Федором Корятовичем були споруджені нові стіни монастиря, а також обителі було передано багато земель. Монастир тоді стає центром православ’я і культури Закарпаття. У 1661р. Семиградська княгиня Софія Батурі передає монастир греко-католикам. В середині XVIII початку XIX століття при заступництві градоначальника Дмитра Орася на його особисті гроші і на скарбницю міста був споруджений калійний корпус і церква Святителя Миколая. У 1946 році після розпуску Ужгородської унії, монастир повернули православній церкві, і з тих пір він стає жіночим. Ще в XVII столітті в монастирі виникла бібліотека, в якій було зібрано багато цінних церковно-слов’янських книг, виданих в Острозі, Києві, Львові, Чернігові і ін. містах. У бібліотеці збереглися і стали загальнодоступними рідкісні пам’ятки писемності, в т.ч. "Закарпатське Євангеліє" (1401р.), біблія руського першодрукаря Івана Федорова (1581р.). У монастирі знаходиться багато шанованих Святинь. Серед них Ікона Божої Матері, Скоропослушниця, Іверська Ікона Божої Матері, привезена зі святої гори Афон, і рака з частиною мощів Преподобного Мойсея Угріна.

 Ужгородський замок Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом - один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу - вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося. Звичайно, протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом. Наступна згадка про укріплення, що належали місцевим магнатам Другетам, відноситься вже до 1499 року. Хоча важко собі уявити, що більш як півтора століття це місто жило без надійного охоронця. Другети володіли краєм з 1322 по 1691 роки, і про фортифікації Унгвару мусили думати. Тим більш, основна частина збережених на сьогодні укріплень була зведена саме в XIV столітті. В місто запросили італійських військових інженерів, справжніх знавців фортифікаційного мистецтва того часу. Вони реконструювали замок: вимуровали міцніші стіни, на всіх кутах споруди звели ромбовидні бастіони висотою в 10-15 метрів, висунуті за лінію квадрата стін - ці фрагменти укріплень збереглися дотепер. На площадках бастіонів було встановлено гармати. Роги бастіонів виклали квадратовими плитами з каменю. В плані замок був неправильним чотирикутником - за велінням рельєфу Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8-10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст. Навіть зараз помітні заглибини для ланцюгів, що підіймали міст у разі потреби.

З 1946 року і по сьогодні в стінах замку розташований Закарпатський краєзнавчий музей. При вході в Ужгородський замок перше, що бачиш - могутнього залізного Геркулеса-Геракла, який от-от подолає отруйну Лернейську гідру. Скульптуравиготовлена в 1842р. тут же, в Унгварі. Раніше скульптура знаходилася в селі Ужок неподалік одноіменного перевалу, під Бескидом. Там, після відкриття в XVII столітті джерел з лікувальними властивостями, розташовувався популярний бальнеологічний курорт, куди з задоволенням приїздили не лише закарпатці, а й мешканці сусілньої Речі Посполитої. Одне з джерел носило назву Гераклове - начебто вода звідти дарувала людям силу, якою славився античний герой. Скульптура знаходилась саме там, аж поки в роки Другої світової війни курорту не прийшов кінець. Ще одна цікава скульптура, що прикрашає замкове подвір'я: Турул (сокіл), хижий птах, що взлітає. Під час повстання куруців під приводом Ференца Ракоці в 1703 році, за легендою, саме турул приніс шаблю князю Ракоц - і іперемогу повстанцям в першому переможному бої з австрійськими військами поблизу містечка Вилок. Через 200 років після славної битви (1903) на її місці встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Пам'ятка була демонтована після Другої світової війни (відновлена в 1989р.), а скульптура сокола потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею.

Церква святого Юрія (Ужгород) Посередині замкового подвір'я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви. Це храм святого Юрія, який згадується писемними джерелами вже у 1248 р. У той час це була невелика кам'яна споруда, зведена із тесаних каменів-квадрів. Навколо церкви розміщався цвинтар. Заможніших міщан ховали і в самій церкві, під долівкою нави. Коли у XIV ст. володарями міста стали Другети і звели в місті палац, вони перетворили церкву на родове місце поховання членів своєї сім'ї. У XVI ст. храм значно розширили, а до східної стіни добудували спеціальну поховальну крипту - глибоке підвальне приміщення з кам'яними стінами та склепінчастою цегляною стелею. Вхід до крипти закривала масивна прямокутна кам'яна плита. Після того як церкву зруйнували, стеля крипти обвалилася. Тлінні останки колись могутньої родини Другетів донині спочивають під цими, порослими травою й чагарником, похмурими руїнами. Однак церква святого Юрія відома не тільки як місце поховання Другетів. У її стінах 24 квітня 1646 р. була укладена Ужгородська церковна унія. Того дня у місті було особливо людно. З ближніх і дальніх околиць сюди стікалися люди. Всі готувалися до великого свята. Урочиста процесія пройшла містом до церкви. Тут після святої літургії 63 православні священики склали на руки єпископа Дьєрдя Якушича визнання католицької віри. Акт проголошення ужгородської унії відбувся. Та минуло ще майже 100 років, перш ніж греко-католицька віра поширилася серед усього українського населення краю.

Минали роки, десятиліття. Місце, на якому стояла церква, поступово поглиналося землею. Згодом вже мало хто з ужгородців пам'ятав про цю першу у своєму місті церкву. А коли на поч.XIX ст. семінаристи засадили замкове подвір'я фруктовими деревами, то про церкву нагадувала лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта, що поросла чагарником. Про загадкове місце з'явилися різні здогадки, домисли, легенди. Як писав у середині XIX ст. перший історик Ужгорода Карой Мийсарош, цю яму в народі прозвали "відьм'ячою", оскільки тут близько 1730 р. нібито спалили ужгородську відьму, жінку Юрія Сюча Марію Рушковську. Проте документального підтвердження страти чаклунки не знайдено. Походження легенди пов'язане, очевидно, з пожежею 1728 р.

Музей під відкритим небом (Ужгород) Інтер’єри музею — побут різних етнічних груп населення Закарпаття кінця 18-го — початку 19 ст. — знайомлять з найкращими творами декоративного прикладного мистецтва. Зігріті життям багатьох поколінь будівлі старого села стають в наш час унікальними музейними експонатами, дають можливість на власні очі переконатися в нелегкій реальності давнього українського села. Музей в Ужгороді – один з перших в Україні. Його будівництво почалося 1965 року. Були досліджені десятки сіл, садиб, окремих будівель, щоб перевезти в музей найбільш цінні пам’ятки архітектури – житлові, господарські, виробничі споруди, предмети побуту та знаряддя праці. Ідея створення музею саме під відкритим небом виникла більше 120 років тому в Швеції. Найціннішими є старі будівлі із сіл Ракошина, Оріховиці, Стеблівки, Бедевлі. На думку деяких дослідників, у хаті, яку перевезено із села Тибави Свалявського району, колись жили батьки закарпатського вченого Ю.І. Венеліна-Гуци. Будівлі гуцулів та бойків перевезено до музею із сіл Стебного та Ясіня Рахівського району, села Рекіт Міжгірського району, с. Гукливого з Воловеччини. Хата угорських поселенців як експонат музею завезена із села Вишково Хустського району.

Кафедральний собор (Ужгород) На самому початку вулиці Капітельної, там, де Замкова гора круто спадає в бік міста, розкинувся один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода - Кафедральний греко-католицький собор і колишня резиденція мукачівських єпископів, які вже давно перетворилися на візитну картку міста над Ужем. У минулому жоден краєвид нашого міста не обходився без зображення храму і резиденції. Він покликаний нагадувати прихожанам про різдвяне диво.. Коштовний подарунок вірники отримали від єпископату. Благодійний внесок зробила родина вірників зі Словаччини. Усі фігурки виліплені Із тривкого пластику Матеріал не боїться ні спеки, ні холоду, ні дощу. А тому матиме шанс колись з'явитися на одній Із центральних площ міста Так, як це заведено, скажімо, у Ватикані. Вертеп приїхав із Польщі. Подібні речі виготовляють при монастирі міста Ченстохов. Святі образи знаходитимуться у соборі аж до 15 лютого. Стрітення Господнє, яке відзначать у цей день, ознаменує прихід теплої пори. Урочисте відкриття відбулося у травні 2001 р.після офіційного проголошення мукачівського єпископа блаженним. 28 червня 2003 року святі мощі Теодора Ромжі, після кількарічного перебування за кордоном, повернулися у Катедральний собор.

Римо-католицький костел св. Георгія (Ужгород) Сучасна вул. Волошина є частинами давніх вулиць Мостової та Ринкової. У XVIII ст. назва змінилася на Маломостову - вулиця вела до малого мосту через Уж. До речі, з усіх міських артерій саме ця коротенька вуличка була перша вимощена бруківкою (1806). Вулиця йде паралельно вже відомій нам вул. Капітульній, і якщо звернути в на вул. Замкову, можна потрапити до ужгородської фортеці. Найпомітнішою спорудою вул. Волошина є римо-католицький костел св. Георгія. Храм на цьому місці стояв здавна: ще в 1611 р. Дьєрдь Другет, який перейшов у католицизм, зруйнував призамкову лютеранську кірху, а трохи нижче від замку виділив місце для зведення нового реформаторського храму.

Поруч з костелом в будівлі римо-католицької плебанії (1766-1771) розташувалося ужгородське музучилище. Ще одна цікавинка вулиці знаходиться за плебанією, напроти кінотеатру "Ужгород" (1930-1932). Це двоповерховий "будинок Гізелли" (вул. Волошина, 13), в якому зараз розташована музична школа ім. Д.Задора. Перший навчально-виховавчий заклад для дівчат було створено в Ужгороді в 1859 р. за ініціативою католицького єпископа Міхая Гааса. При ньому діяли садок, початкова школа, інтернат на 30 учениць, курси музики і рукоділля. В 1902-1907 рр. будівля була перебудована. В ніші другого поверху було встановлено скульптуру святої Гізелли (бл. 985-1065), дружини короля Іштвана Святого. В радянський час скульптуру замурували, в 1996 р. знову відкрили. Далі, за торговим центром "Едельвейс" (вул. Волошина, 26), знаходяться чи не найпрестижніші квартали міста. Колись тут починалася найдовша вулиця середньовічного Ужгорода - Соляна (відома з 1691 р.).

Озеро «Синевир» Озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом Національного природного парку "Синевир" і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4-5 гектарів, його середня глибина становить 8-10 м, максимальна - 22 м. Існує легенда, згідно якою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місце, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа. Насправді ж озеро утворилося в результаті потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько 10 тисяч років тому. На висоті 989м гірські кам’янисті породи виросли на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові площадки в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вір» (скульптори Іван Бродин і Михайло Санич) Висота монументу 13 метрів. Відображаючись у воді, він сприймається таємниче, як чудова казка про безсмертне кохання.

Мінеральні води «Соймінське» та «Келечинське» Головним багатством краю є численні джерела мінеральних і термальних вод. Смакові і цілющі властивості карпатських вод відомі здавна, перші згадки про них відносяться до середини XV сторіччя і по властивостях та хімічному складу подібні лікувальним водам Кавказу, Чехії, Франції. Завдяки унікальному складу і природній чистоті, з оптимальним складом хімічних елементів мінеральна лікувально-столова вуглекисла гідрокарбонатна натрієва середньої мінералізації слабко кисла вода "Поляна Квасова" і "Поляна купель" підтипу Ново-Полянський, що містять бор і фтор, володіють дивовижними лікувальними властивостями.

Сойминське родовище мінеральних вод - одне з найбільш високодебітних на Закарпатті. Його орієнтований дебіт сягає 1500 м 3/добу. Особливістю хімічного складу холодної вуглекислої борної середньомінералізованої хлоридно-гідрокарбонатної натрієво-кальцієвої мінеральної води Сойми, що робить її унікальною, є найвищий вміст кальцію та наявність біологічно активних концентрацій інших мікроелементів - марганцю, цинку, літію, борної кислоти, заліза. У відповідності з іонним складом мінеральної води Сойми та її лікувальними властивостями вона призначається при захворюваннях шлунка з різним рівнем кислотоутворення, при хронічних панкреатитах, гепатитах, дисфункціях кишечника, цукровому діабеті, ослаблені імунного статусу організму; всіх захворюваннях з порушенням мінерального обміну, зокрема кальцію: профілактики та терапії захворювань органів руху та опори, корекції порушень кальцієвого обміну при остеопорозі, у період активного росту дітей та підлітків, тривалому використанні гормональних препаратів.

Келечинське родовище одне із найбільших на Україні родовищ залізистих мінеральних вод. У його складі 12 свердловин, 8 джерел. Особливістю хімічного складу холодної вуглекислої залізистої маломінералізованої гідрокарбонатної кальцієвої, магнієво-кальцієвої води Келечинська є високий вміст карбонатного заліза ( від 15 до 30 мг/л при мінімальній добовій потребі заліза 120 мг), а також інших важливих для організму мікроелементів.Зокрема кальцію і магнію із оптимальним їх співвідношенням. Мінеральна вода Келечинська призначається перш за все на різних етапах лікування (особливо протирецидивного) залізодефіцитних станів різного походження, в тому числі на фоні порушення фукції органів травлення - хронічних захворюваннях шлунка з різним типом кислотоутворення, при підвищеній кислотності - у стадії її компенсації, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів з явищами холестазу; хронічних захворюваннях різної етіології внаслідок накопичення в організмі токсичних речовин незавершеного метаболізму, різних екзогенних інтоксикаціях, порушення мінерального обміну, сечових літогенних діатезах. На даний час вода використовується для питного лікування в гематологічному реабілітаційному відділені санаторію "Верховина" курорту Сойми.

Водоспад «Шипіт» У підніжжі полонинського хребта Карпат знаходиться чудовий витвір природи - водоспад Шипіт, вода в якому спадає численними живописними каскадами. Водоспад знаходиться на висоті 744 м над рівнем моря приблизно в 10 км. від залізної дороги станції Воловець, на річці Пилипець в 6 км. від с. Пилипець Міжгірського р-ну на Закарпатті. Коло села, недалеко від водоспаду, нещодавно ввели в експлуатацію бугельний підйомник, також працює канатна дорога (1500 метрів), що є ще однією радістю для туристів взимку. Та окрім того, це місце відоме ще й щорічним зібранням хіппі, що відбувається з 1993 р. Самі збори починаються в перших числах липня і не мають визначеної дати закінчення, як правило, сновна кількість учасників перебуває там перших два тижні. Кульмінацією Шипота вважається ніч на Івана Купала (7-8 липня), саме тоді на Шипоті знаходиться максимум людей. Через комерціалізацію місцевості Шипіт може припинити своє існування, або ж проведення фестивалю буде перенесене в більш віддалене місце.

Термальні води (Берегово) В Берегові термально-лікувальний басейн знаходиться біля спортивної бази "Закарпаття". Цікаво, що басейн зводили в 60-х роках минулого століття як частину бази для радянських спортсменів, але пізніше геологи виявили, що вода володіє цілющими властивостями, і тепер басейн можуть відвідувати і звичайні громадяни. Виглядає він не занадто привабливо, а саме як звичайний басейнус-совєтікус, оздоблений плиткою та бетоном, з дощатим трампліном і таке інше. Наповнюється басейн з гейзера півторакілометрової глибини, кремнієво-азото-вуглекисло-хлоридно-натрієвими водами високої мінералізації, що винищують більшість мікробів , тому ніяка антисанітарія не лякає тих, хто справді хоче побовтатись у водичці з гейзеру. Вода має температуру біля 50 градусів цельсія, щоправда, в басейні охолоджується десь до 30. Через специфіку таких ванн, їх не можна проводити більше двух годин на добу, але в помірних дозах вони є особливо корисними для людей з проблемами опорно-рухової системи.

Гірно-лижний курорт Пилипець Зимове Закарпаття – це різноманітні цікаві Новорічні та Різдвяні програми, які поєднують в собі пізнавальні інтереси, можливість катання на гірських лижах, продумане різноманітне дозвілля. Навіть туристи з інших країн надають перевагу святкування Нового року і Різдва саме на гірськолижних курортах Закарпаття, тому, що тут їх мрії про чудовий відпочинок збуваються. Пилипець приваблює любителів гірськолижного спорту та сноуборду зручним трасами, лагідним кліматом та прийнятними умовами для різних видів зимового туризму. Пилипець - село високогірне. Воно розташоване на висоті 700-750 м н.р.м. Через село тече річка Плошанка, потоки Пилипчик та Студений. Пилипець вперше згадується в письмових джерелах в 1463 році, але тоді він мав назву Верпелепець. Сьогодні це відомий гірсько-лижний курорт. Траси різного рівня складності обладнані на сусідніх горах Гимба і Ряпушка. Пилипець має три бугельні витяги та одне крісельне. Траса «Затишок» довжина спуску 400 м, перепад висот 150 м, ширина — 100-200 м. На гору Гимба (1491 м) у Верхньому Пилипці ведуть витяги «Боржавські полонини» (1500 м, перепад висот між станціями 402 м) у якому знаходяться 2 велікіх підйомники висоти яких сягають 1200 м. та 1165м. тому ті хто полюбляе гірсько лижні курорти та великі та високі гору можуть їхати до села Пилипець.

На цьому все. Дякую за увагу!!!