Презентація на тему:
Порівняння обсягів і структури забруднення міст України

Культура ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Порхомчук олена ,ляпін микита

1199- утвоення Галицько-Волинської держави Об'єднанню Галицького і Волинського князівств значною мірою сприяли тісні економічні та культурні взаємини, які здавна підтримувалися між ними, незважаючи на міжусобні війни поміж окремими князями. До єдності спонукала також і необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом — монголо-татар. Уже невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише у 1199 p., після кончини князя Володимира, останнього представника династії Ростиславичів, він зміг повернутися в Галичину та силою об'єднати ЇЇ з Волинню. Водночас Роман здобув Київ (1202), де посадив залежного від себе князя, і фактично зосередив під своєю владою всі, за винятком Чернігівського князівства, українські землі від Карпат і Дунаю до Дніпра.

1223-битва біля р.калка бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Закінчився перемогою монголів, які вщент розгромили русько-половецькі загони. У битві загинуло багато князів і родовитих бояр південної і центральної Русі.

1238-1264 – правління данила романовича Об'єднавши колишні володіння батька Романа, князі-брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу як старшому синові Романа Мстиславича.Перед ординською навалою на руські землі Галицько-Волинське князівство встигло розширити свої кордони. 1238 Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини, захопив місто Дорогочин на півночі, який перебував у володінні добжинських хрестоносців[17], також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом зі столицею Русі — Києвом.З приходом ординців позиції галицько-волинських князів похитнулися. 1240 було захоплено Київ[18], 1241 ординці вдерлися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти навалі, проти неї вкотре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь Романовичі захопили 1244 польський Люблін, 1245-го розбили війська угорців, поляків, бунтівних бояр у битві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.

1240- захоплення м.київ монголами Пізньої осені року 1240, монголо-татарське військо з'явилося біля Києва. Монголи очікували підходу основної орди на чолі з Батиєм. За традицією вони спочатку запропонували князям здатися на милість переможців. Проте київське віче вирішило стояти на смерть. Оборону очолив галицький воєвода Дмитро.Батий зібрав до Києва свої головні сили і, ймовірно, всі 32 пороки, які мали монголи під час походу 1240 — 1241 років. Монголи розмістили їх біля Лядських воріт, що розташовувалися на території сучасного Майдана Незалежності. Вали цієї ділянки київських оборонних споруд були слабкі. Тут також лежало Козяче болото й ручай, що замерзли й перестали діяти як захисний фактор. Монголи захопили частину валу, де дерев’яні заборола були зруйновані пороками. Вдершись до міста Ярослава, татари перепочили ніч, а зранку почали штурм міста Володимира. Після запеклої бійки останні захисники зачинилися в Десятинній церкві, але монголи підвели спеціальні машини, і завалили храм, поховавши під його стінами героїчних захисників міста. У нерівному бою загинули майже всі оборонці Києва. Вороги захопили в полон пораненого воєводу Дмитра, але за хоробрість зберегли йому життя. З 50 тис. киян живими залишилися не більше 2 тис. осіб. Місто лежало в руїні.

1245- битва біля м.ярослав бій, що відбувся поблизу міста Ярослав над річкою Сян між військами галицько-волинських князів Данила і Василька Романовичів з одного боку і силами угорців, поляків та галицької боярської опозиції з іншого. Битва розпочалася 17 серпня 1245 року з удару кінноти обох військ. Ростислав з галицькими боярами рушив на полки Данила, але його атакували передові загони двірського Андрія разом з половцями. У колотнечі частина Андрієвих сил відступила, незважаючи на підмогу 20 боярських підрозділів Данила. Сам двірський стримував натиск ворога зі своєю особистою дружиною.

1253-коронування данила романовича Восени, 7 жовтня 1253 року, в місті Дорогочинi, що розташоване на річці Західний Буг, відбулася коронація і помазання галицько-волинського князя Данила Романовича королівською короною, надісланою від Папи Римського Іннокентія IV. При коронації королівська корона була прийнята Данилом Галицьким «від усіх своїх єпископів» − цим князь підкреслив, що не тільки він коронується, а також і сама Русь. Після обряду коронації Папа Римський Іннокентій IV надав Данилу Романовичу титулу «короля Русі».

Роман Мстиславович (близько 1150-1205 pp.)- державний, політичний, військовий діяч. Син волинського князя Мстислава Ізяславовича, князь новгородський (1168-1170 pp.), волинський (1170 р.), галицький (1199 p.). У 1199 р. об'єднав Галицьке князівство з Волинським у могутнє Галицько-Волинське князівство. Роман Мстиславич невпинно дбав про зміцнення княжої влади. Він рішуче боровся із сепаратистськими настроями галицького боярства. У зовнішній політиці Роман Мстиславич підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав тісни зв'язки з Римським Папою Інокентієм III, перемагав неспокійних сусідів - половців і литовські племена, намагався впливати на німецьких князів. У 1202 р. Роман Мстиславич заволодів Києвом, посадив там залежного від себе князя, завершуючи тим самим об'єднання під своєю рукою всієї Південно-західної Русі (Київська Русь). Згодом він став великим князем київським. Роман Мстиславич загинув у бою біля польського міста Завихвоста під час походу на краківського князя Лешка Білого.

Данило (Романович) Галицький (1201-1264 pp.) - політичний і державний діяч, будівничий Галицько-Волинської держави (Галицько-Волинська держава), дипломат і полководець. Данило був старшим сином галицько-волинського князя Романа Мстиславича (Роман Мстиславович). Після смерті князя Романа (1205 р.), скориставшись малоліттям його синів, а також сварами між князями та боярами, польські й угорські феодали захопили Галичину (Галичина). Але з часом княжичі розпочали тривалу боротьбу за батьківську спадщину. Для того щоб «зібрати до купи» володіння батька, спочатку Волинь (1221 p.), а потім м. Галич і частину Галичини (1238 р.), Данилу Романовичу, названому Галицьким, знадобилося 40 років. Тільки у 1245 р. після перемоги над польсько-угорськими військами під Ярославом, він остаточно повернув собі всю Галичину.

Юрій I Львович (1252 p.; за іншими даними 1257 р. - 1308 р.) - князь Белзький (1264-1301 pp.), князь галицько-волинський (1301-1308 pp.), син Льва Даниловича. Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 р. об'єднав усі землі Галицько-Волинського князівства зі столицею у Володимирі. За князювання Юрія Львовича Польща відвоювала Люблінську землю у 1302 p., а Угорщина - частину Закарпаття. Проте в стані миру Галицько-Волинське князівство набуло розквіту й економічного добробуту. При активному сприянні Юрія Львовича у 1303 р. було засновано Галицьку митрополію, до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська. Після смерті Юрія Львовича закінчився розквіт Галицько-Волинського князівства.

Юрій II Болеслав (близько 1306- 1340 р.)- галицько-волинський князь (1325-1340 pp.). Син мазовецького князя Тройдена II і Марії, дочки Юрія І Львовича. Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій. Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 р. Захопила Польща. Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, у якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво. Ці заходи Юрія II Болеслава підривали значення місцевої аристократії. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства (Галицько-Волинська держава): посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталося до католицизму. У 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову й отруїли його у Володимирі.

Успенський собор у м.Володимир-1160р. Сучасний вигляд Церква святого Пантелеймона

Холмська ікона Богородиці Дорогобузька ікона Богородиці