Презентація на тему:
Життєвий і творчий шлях Теліженко Галини Дмитрівни

Мокрокалигірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Катеринопільської районної ради Життєвий і творчий шлях Теліженко Галини Дмитрівни Підготували учні 11 класу Геращенко Ріта, Курінна Ліна, Химич Віталій Керівник: Волик С.А 2011р

Дитинство Теліженко Галина Дмитрівна народилася 10 січня 1952 року в селі Вергуни Черкаського району. Писати почала ще з школи. В дитинстві мріяла стати співачкою. У 9-10 класі писала вірші та клала їх на музику.

Перший сніг Перший сніг Я раділа життю, Я чекала тепла, Я спішила порадувать всіх Та настала журба, Стало холодно враз І раптом на голову впав перший сніг. Раптом зникло усе, Стало біло кругом, Холод лиже стрункі дерева. Осінь, осінь моя, Люба подружко ти, Невже нас розлучить зима? Постривай, люба зимо! Не ти моє серце грієш теплом. Дасть тепло мені той, Хто жіночу журбу заховає за білим горбом.

Освіта У 1969 році закінчила 10-річну школу. Після закінчення школи вступила до Канівського культурно-освітнього училища. Згодом 3 роки працювала в відділі культури інспектором (м. Черкаси) Робоче місце Галини Дмитрівни

Невтомна праця У 1973 році переїхала у смт. Єрки Катеринопільського району за місцем проживання коханого чоловіка. З 1973 року працювала у дитсадку, а потім у школі. Заочно закінчила Київський державний педагогічний інститут, за фахом вчитель етики і психології. З 1984 року працює в с. Суха Калигірка вчителем історії; з 1985 року Директор школи Екскурсія у м. Білгород-Дністровський “Біла Фортеця”

Колектив вчителів Сухокалигірського НВК на святкуванні Дня села 2009 року

Творча особистість Друкується в Катеринопільському віснику. Її твори увійшли до збірки віршів “Поетичне гроно Катеринопільщини”. Багато віршів присвячені голодомору, матері, Україні. Виступала з своїми поезіями на конкурсах ім. Т. Г. Шевченка. Заохочує дітей до літературної писемності.

СВЯТА ТА БУДНІ

Голод Холодна хата. Голі стіни. Голодні очі дітвори. І голий стіл, лиш скатертина Й протерті діри об вугли. Вже сива мати, батько босий, І кожух драний на гачку. І тиша, гола тиша в хаті, Й безмовний плач малят в кутку. Уже давно усе поїли, Лиш трохи висівок і дерті. «Я їсти хочу, мамо, тату!» - Просить дитина на печі. Заворушилася матуся, Їй тяжко тіло підвести. «Я скоро, дітки, зачекайте, Зварю вам юшки з лепехи». Та що ж варить, нема нічого, І сльози котяться гіркі. «Давайте спати, - дітям каже,- А їсти будемо тоді». Усі поснули. Сон мертвецький Забрав на той світ діточок, І мама плаче, батько плаче «Де ж взяти білих сорочок? Хто ж поховає вас, рідненькі, Хто панахиду відспіва? Ні сухаря, щоб пом’янути… Лиш хуртовина завива. Прийми їх, Боже милосердний, Прийми у тім, у чім вже є. Не у садочку, вже в могилі Нехай зозуля їм кує. І знову тиша, сльози, морок. Холодна хата, смерть кругом. І тільки дикуни-собаки Голодні виють за селом.

Журавлині ключі Журавлині ключі пролітають над нами, Линуть, линуть вони у краї чужини. І чарівне «курли» зависа над степами, Ніби пісня прощання долина з глибини. Їх прощальні пісні западають нам в душу, Крають серце навпіл від розлуки й журби. Журавлі, журавлі – лине птаство небесне, Повертайтесь до нас, бо чекаємо ми. Так проходять літа, пролітають ключами, Ніби ще і не жив, а вже стежку стоптав. Любий вчителю мій, не жалій за літами, Все, що міг – ти зробив, серце дітям віддав.