Презентація на тему:
Сонце - найближча зоря

Сонце - найближча зоря

Сонце – центральне світило у Сонячній системі. Події та явища, що відбуваються на ньому, значною мірою визначають процеси, які відбуваються на планетах, зокрема на планеті Земля. Водночас Сонце – типова жовта зоря серед багатьох мільярдів інших, що населяють нашу Галактику. Завдяки винятковій близькості до землі Сонце – єдина зоря, на поверхні якої ми бачимо окремі деталі і чиї властивості порівняно з іншими зорями добре вивчені.

Основні відомості про Сонце Атмосфера і “поверхня” Сонця. Радіус, маса і світність Сонця. Температура і спектр Сонця. Хімічний склад Сонця. Обертання Сонця.

Атмосфера і “Поверхня” Сонця Спостерігачеві Сонце здається ідеально круглим диском, Яскравість якого дещо зменшується від центра до чітко окресленого краю. Цей факт дозволяє ввести поняття “поверхні” Сонця, хоча насправді, як у будь-якої газової кулі – поверхні в звичайному для нас розумінні у нього немає. Є плавне зменшення густини з висотою від стану умовно щільного до дуже розрідженого.

Сонце має складну будову як внутрішніх, так і зовнішніх шарів. Зовнішні шари Сонця – це його атмосфера, яку умовно поділяють на три концентричні оболонки. Фотосфера – це найнижчій і найщільніший шар атмосфери, 300км завтовшки, від якого ми отримуємо основний потік сонячного випромінювання. Оскільки товщина фотосфери становить не більше однієї тритисячної частки радіуса Сонця, саме її умовно називають поверхнею сонця.

Фотосфера має жовто-білий колір і густину, в сотні разів меншу від густини атмосфери при поверхні Землі. Температура фотосфери зменшується з висотою, і той її шар, випромінювання якого сприймає людське око, має температуру біля 6 000К. За таких умов майже всі молекули розпадаються на окремі атоми і лише у верхніх шарах зберігаються відносно небагато найпростіших молекул, таких як Н2, ОН, СН.

Розглядаючи фотографії Сонця, можна на його поверхні побачити тонкі деталі фотосфери: здається, що всю її засіяно дрібними яскравими зернятками, розділеними вузькими темними доріжками. Ці зернята називаються гранулами. Температура гранул у середньому На 500К вища, ніж у проміжках між ними, Розміри близько 700км. Гранули з’являються Та існують пересічно близько 7хв, після чого розпадаються, І на їхньому місці виникають нові. Дослідження показали, що гранули – це потоки гарячого газу, які підіймаються до гори, тоді як у темних, дещо прохолодних місцях, газ опускається вниз. Гранули свідчать про те, що під фотосферою у глибших шарах Сонця перенесення енергії до поверхні здійснюється шляхом конвекції

Над фотосферою лежить наступний шар атмосфери Сонця хромосфера. Її можна побачити під час повного сонячного затемнення у вигляді вузького жовто-червоного кільця. Товщина хромосфери становить 12-15 тис. км, а температура зростає від 4500к на межі з фотосферою до 100000к у її верхніх шарах. Сонячна хромосфера дуже не однорідна: в ній є довгасті, схожі на язики полум’я утворення так звані спікули. Тому хромосфера нагадує траву що горить. Час життя окремої спікули – до 5хв, діаметр біля

основи – від 500 до 3 000км, температура у 2-3 рази вища, а густина менша, ніж у фотосфері. Речовина спікул підіймається із хромосфери в корону і розчиняється в ній. Таким чином, через спікули відбувається обмін речовини хромосфери з короною, яка лежить вище.

Над хромосферою знаходиться най протяжніший шар сонячної атмосфери – сонячна корона. Вона має Сріблясто-білий колір і простягається на висоту в кілька сонячних радіусів, поступово переходячи у міжпланетний простір. Температура її на межі з хромосферою становить 100 000к, а далі зростає до 2 000 000к. Найвіддаленіші частини корони не утримуються сонячним тяжінням, і тому речовина корони неперервною витікає в міжпланетне середовище, формуючи явища сонячного вітру. Речовина сонячного вітру складається в основному з з ядер водню і гелію. Біля основи корони швидкості частинок не перевищують 0.3км/с. Але на відстані орбіти Землі їхні швидкості досягають 500км/с. за за концентрації частинок 1-10 в 1 кубічному см.

сонячний вітер

Радіус, маса і світність Сонця. Уявлення про фотосферу, хромосферу і корону Сонця складались безпосередньо зі спостережень, зокрема піл час повних сонячних затемнень. Але про такі параметри Сонця як радіус, маса чи світність, можна було отримати певні дані лише після того, як вдалося встановити відстань до нього, тобто з другої половини XVII ст. Знаючи відстань Земля-Сонце 150 млн. км і кутовий радіус Сонця r = 16’ можна знайти його лінійний радіус R= 700 000 км . Маса Сонця визначається за третім узагальненим законом Кеплера М = 2 * кг. Відповідно густина Сонця р =1,4 г/ кубічних см, що в 4 рази менша від середньої густини Землі. Виміривши сонячну сталу енергію, що надходить від Сонця на одиницю поверхні Землі за одиницю часу q= 1,9 кал/ кубічних см * хв = 1,37 кВт/ кубічних см, можна знайти світність Сонця:

Температура і спектр Сонця Якщо радіус Сонця і його світність відомі, то можна знайти кількість енергії, яку Сонце випромінює з одиниці своєї поверхні за секунду: Задаючи кількість енергії, яку випромінює тіло, і враховуючи відомі залежності між температурою і енергією, можна знайти температуру сонячної поверхні. Вона виявилася рівною 5 770 К. Проте ця

температура має нерівномірний розподіл по поверхні Сонця. Встановлено що, в окремих спектральних діапазонах температура сонячної поверхні досягає 6 500 К, але в середньому можна приймати 6 000 К. Неперервний спектр Сонця містить понад 10 000 ліній огинання, які називаються фраунгоферовими. Як виявилося, фраунгоферові лінії відповідають вузьким ділянкам спектра, які сильно поглинаються атомами різних речовин. Загальна кількість ліній становить близько 30 000. Але значна їх частина, особливо в інфрачервоній ділянці спектра, - це лінії телуричні. Вони утворюються в наслідок поглинання світла Сонця молекулами газів земної атмосфери.

Спектр Сонця

Хімічний склад Сонця Й. Фраунгофер описав і спектрі Сонця понад 570 окремих темних ліній. Найвиразніші з них він позначив великими літерами латинського алфавіту. У 1857 р. німецькі фізики Кірхгоф і Бунзен порівняли довжини хвиль фраунгоферових ліній з досліджуваними в земних лабораторіях дожинами хвиль, що їх випромінюють відомі хімічні елементи. Так було ототожнено близько 10 елементів. А справжнім тріумфом астрофізики стало відкриття нового елемента – гелію.

Спостерігаючи 1868р. спектр Сонця, англійський астроном Джозеф Лок’єр виявив у ньому яскраву жовту лінію поблизу лінії натрію D. Невідомий елемент , якому належала ця лінія, отримав назву гелій. І лише у 1895р. Гелій було знайдено на Землі при дослідженнях спектрів окремих мінералів.

Обертання Сонця Регулярні спостереження поверхні Сонця, зокрема за положенням на ній окремих деталей, привили до висновку, що Сонце обертається навколо своєї осі в тому ж напрямку, що і планети навколо нього, тобто проти годинникової стрілки, якщо розглядати цей рух з боку північного полюса світу. Було визначено і кут нахилу осі обертання Сонця до площини екліптики: Виявилося також, що Сонце обертається не як тверде тіло: кутова швидкість зменшується з віддаленням від екватора. Так, сидеричний період обертання Сонця на екваторі становить 25 діб, а біля полюсів 30 діб . Для спостерігача, який разом із Землею рухається навколо Сонця, ці періоди відповідно дорівнюють 27 і 33 доби.

Будова Сонця Джерела його енергії Умова рівноваги і температура в центрі Сонця . Джерела енергії Сонця. Внутрішня будова Сонця.

Умова рівноваги і температура в центрі Сонця . Сонце – велетенська газова куля. Кожен елемент її маси М, що на відстані r від центра, притягається до центра. Здавалося б, під дією сили тяжіння повинен настати колапс – швидке Падіня речовини у ценр Сонця. Тим часом Сонце існує близько 5 млрд років, і астрономи “віщують” йому ще стільки ж у майбутньому. Чому це можливо?

Справді, якби сила тяжіння нічим не зрівноважувалась, то речовина зовнішніх шарів під дією гравітації вже за 5 хв вільно упала б у центр Сонця. Протидіє силам гравітації смла газового тиску, спрямована від центра Сонця назовні. Стан зорі, в якому внутрішній шар тиск газу і випромінювання зрівноважує вагу речовини, розміщеної вище, називаються станом гравітаційної рівноваги. В умовах гравітаційної рівноваги температура в центрі зорі становить близько 15 000 000 К.

Джерела енергії сонця За останні 150 років було висловлено багато гіпотез щодо природи джерел енергії Сонця і зір. Зрештою було з’ясовано, що реальне значеня мають лише такі джерела як гравітаційне стискання і термоядерний синтез. З теорії випливає, що під час гравітаційного стискання протозоря випромінює практично половину звільненої потенціальної енергії в навколишній простір. Друга її половина іде на нагрівання речовини самої зорі.

Підрахуймо , як довго вона буде світитися за рахунок своєї енергії. Отже зоря масою M і радіусом R характеризується потенціальною енергією W Якщо прийняти, що світність зорі з часом не змінюється і рівна спостережуваній тепер, то час стикання зорі або час , на який вистачить її потенціальної енергії, дорівнює

У процесі стискання протозорі зростає температура в її центрі і через деякий час вона може досягти 10 000 000 К. За такої температури починаються термоядерні реакції перетворення водню на гелій. Першою і найефективнішою з реакцій в умовах Сонця є утворення з чотирьох протонів ядра атома гелію. Реакції синтезу гелію і енерговиділення, яке їх супроводжує, найбільш ефективно відбувається в центрі Сонця, де температура і тиск найвищі. Маючи таке джерело енергії як термоядерний синтез, Сонце може світити 10млрд. років.

Внутрішня будова Сонця. Від центра Сонця і до віддалі 0,2-0,3R знаходиться його ядро – зона, де половина сонячної маси і виділяється практично вся енергія. На віддалі понад 0,3R від центра температура і тиск стають меншими ніж 5мдн К і 10 млрд. атмосфер. За таких умов ядерні реакції відбуватися не можуть. Енергія, утворена в ядрі, лише передається шляхом поглинання γ- квантів із більших глибин і наступного їх перевипромінювання.

Вище цього рівня зростає непрозорість речовини, і випромінювання, замкнуте під її товщиною, не встигає відводити все вироблене “тепло”. Тому в перенесенні енергії починає брати участь сама речовина За рахунками близько 5% енергії, яка вивільняється в надрах Сонця, виносить нейтрально. З 1967 р. дослідники намагаються зареєструвати теоретично обчислену кількість нейтрино з допомогою нейтринних детекорів.

Але і в наш час, коли отримано нейтиринні зображення Сонця, такої їхньої кількості, яка б відповідала теоретичним розрахункам невиявлена. Можливо це пов’язано з недосконалістю методик реєстрації нейтрино, а може найближчим часом доведеться переглядати наші уявлення про ті процеси, які відбуваються в надрах Сонця. В цілому процес передачі енергії від центральних областей до фотосфери дуже повільний і триває мільйони років.

Сонячна активність та її вплив на Землю Сонячні плями. Протуберанці. Сонячні спалахи.

Сонячні плями За контрастом і фотосферою Сонячні Плями мають вигляд темних утворень, тому що температура речовини в них менша, ніж у навколишніх ділянках фотосфери. У великих плямах вона сягає 4 500К. Трапляються як поодинокі плями, так і їхні групи. Розміри плям в середньому рівні 40 000км, проте бувають плями діаметром до 180 000км.

Протуберанці При спостереженнях Сонця через густо-червоний світлофільтр на краю диска видно своєрідні світлі виступи над поверхнею, його, які можуть далеко за межі хромосфери аж у корону. Такі викиди називаються протуберанцями – це речовина, яка підіймається над сонячною поверхнею і утримується над нею завдяки магнітному полю.

Сонячні спалахи Досить часто над сонячними плямами у хромосфері відбуваються хромосферні спалахи – найбільш вражаючий прояв сонячної активності. В роки максимумів сонячної активності може траплятись до десяти спалахів за добу, тоді як у мінімумі продовж багатьох місяців може не бути жодного

Матеріал взято з підручника для 11класу з Астрономії