Презентація на тему:
Умови реформування органів прокуратури

Умови реформування органів прокуратури Суспільно-історичні умови: затяжна економічна криза; політична нестабільність; соціальні негаразди; правовий нігілізм; вибух злочинності; політична воля керівництва держави; зобов'язання перед європейською спільнотою. Нормативно-правові: Закон України «Про прокуратуру», прийнятий Верховною Радою України 5 листопада 1991 р.; 28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Конституцію України; У 2001 році під час «Малої судової реформи» прокуратуру позбавлено повноважень самостійно санкціонувати арешти та обшуки, здійснювати нагляд за законністю судових рішень, порушувати дисциплінарні провадження щодо суддів. У 2003 році прокурорів позбавлено права нагляду за виконавчим провадженням. Починаючи з 1 липня 2007 року, до МВС передано слідство щодо злочинів проти особи (15 статей). У минулому році разом з прийняттям нового КПК істотно скорочено категорію справ, підслідних органам прокуратури. Повноваження слідчих прокуратури щодо проведення досудових розслідувань стосовно певних суб’єктів і щодо військових злочинів залишено максимум на п’ять років. У вересні 2012 року змінами до Закону України «Про прокуратуру» суттєво обмежено повноваження прокурорів у некримінальній сфері. Пункт 9-й Розділу XV “Перехідні положення” Конституції України.

Документи, що визначають міжнародні та європейські стандарти щодо органів прокуратури Керівні принципи ООН щодо ролі обвинувачів від 1990 року. Рекомендація ПАРЄ 1604 (2003) 11 «Про роль служби публічних. обвинувачів в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» від 2003 року. Рекомендація Rec (2000) 19 Комітету Міністрів державам-членам «Про роль служби публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції» від 2000 року. Рекомендація Rec (2012) 11 Комітету міністрів державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» Резолюція 1755 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Функціонування демократичних інституцій в Україні" ухвалена у Страсбурзі (Французька Республіка) 4 жовтня 2010 року Дослідження Венеціанської комісії № 494/2008 «Конституційні положення щодо служб обвинувачення в державах – членах Ради Європи» від 2008 року (Витяг). Звіт Венеціанської комісії з Європейських стандартів щодо незалежності судової системи: частина ІІ – Служба обвинувачення (від 17–18 грудня 2010 року). Коментарі членів Венеціанської комісії на проект Закону України «Про прокуратуру» від 2004 року. Висновок № 539/2009 Венеціанської комісії щодо проекту Закону України «Про прокуратуру» від 2009 року. Висновок № 667/2012 Венеціанської комісії щодо проекту Закону України «Про прокуратуру»  Висновок № 2 (2008) Консультативної Ради Європейських Прокурорів щодо «Альтернативних кримінальному переслідуванню заходів» Спільний висновок Консультативної ради європейських суддів (CCJE) і Консультативної Ради європейських обвинувачів (CCPE) щодо відносин між суддями і обвинувачами в демократичному суспільстві («Бордоська Декларація») від 18 листопада 2009 року Висновок № 3 (2008) Консультативної Ради європейських обвинувачів (ССРЕ) «Роль Служб обвинувачення поза сферою кримінального права» від 2008 року. Роль публічного обвинувача поза сферою кримінального права у практиці Європейського суду з прав людини (Витяг) (березень 2011 року) Рекомендація Rec (2012)11 Комітету міністрів державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (Прийнята Комітетом Міністрів 19 вересня 2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів) Декларація про мінімальні стандарти щодо безпеки і захисту прокурорів і їх сімей, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів в Хельсінкі, Фінляндія, 1 березня 2008 року.

Кваліфікація, відбір та професійна підготовка Особи, відібрані як обвинувачі, повинні мати високі моральні якості, здібності, а також відповідну підготовку і кваліфікацію. Держави забезпечують, щоб: критерії відбору обвинувачів включали гарантії проти призначень, заснованих на упередженості або забобонах, і виключали будь-яку дискримінацію щодо будь-якої особи за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, соціального чи етнічного походження, майнового, станового, матеріального чи іншого положення, притому виключення, що не повинно розглядатися як дискримінація, вимога призначати кандидатом на посаду обвинувача, громадянина відповідної країни; b) обвинувачі мали відповідну освіту та підготовку, усвідомлювали ідеали й етичні норми, властиві цій посаді, і були інформовані про конституційні і нормативні заходи з охорони прав обвинувачених осіб і жертв, а також про права людини та основоположні свободи, визнані національним і міжнародним правом.

Статус та умови служби Принципи ООН 1. Обвинувачі, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь і гідність своєї професії. 2. Держави забезпечують, щоб обвинувачі могли виконувати свої професійні обов’язки в обстановці, вільній від загроз, перешкод, залякування, непотрібного втручання або невиправданого притягнення до цивільної, кримінальної або іншої відповідальності. 3. Обвинувачі і їх сім’ї забезпечуються фізичним захистом з боку влади в тих випадках, коли існує загроза їхній безпеці в результаті виконання ними функцій щодо здійснення обвинувачення. 4. Розумні умови служби обвинувачів, їх належну винагороду і, де це можливо, тер-ін повноважень, пенсійне забезпечення та вік виходу на пенсію встановлюються законом або опублікованими нормами або положеннями. 5. Підвищення на посаді обвинувачів, де існує така система, ґрунтується на об’єктивних факторах, зокрема на професійній кваліфікації, здібностях, моральних якостях і досвіді, і рішення по ньому приймається у відповідності зі справедливими і неупередженими процедурами. REC (2000) 19 1. Держави повинні забезпечувати ефективні гарантії виконання публічними обвинувачами своїх професійних обов’язків і функцій при наявності відповідних юридичних і організаційних умов, а так само забезпечувати їм для цього відповідні умови щодо коштів, зокрема бюджетних, що перебувають у їхньому розпорядженні. Подібні умови мають установлюватися в тісній співпраці із представниками публічних обвинувачів. 2. Держави повинні вживати заходів, аби забезпечити, що: a. набір, підвищення на посаді й переміщення по службі публічних обвинувачів здійснюється відповідно до справедливих і безсторонніх правил, що унеможливлюють застосування будь-якого підходу, який ставить вище інтереси певних груп, і виключає дискримінацію за будь-якими ознаками, такими, як: стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні й інші переконання, етнічне або соціальне походження, належність до національних меншин, майновий, соціальний чи інший статус; b. професійна діяльність публічних обвинувачів, їх просування на посаді й переміщення здійснюються відповідно до відомих і об’єктивних критеріїв, такими, як компетентність і досвід; c. переміщення публічних обвинувачів по службі також визначається службовою необхідністю; d. умови роботи публічних обвинувачів, такі, як: винагорода за роботу, строк перебування на посаді й пенсія, а також вік виходу на пенсію, відповідають їхньому високому положенню і визначаються законом; g. якщо у випадку належного виконання своїх обов’язків особиста безпека публічних обвинувачів і їх родин перебуває під загрозою, органи державної влади забезпечують їм захист. 3. Правом і обов’язком усіх публічних обвинувачів є професійна підготовка як до призначення на посаду, так і постійно в будь-який інший час. Держави повинні вжити ефективних заходів для того, щоб переконатися, що публічні обвинувачі мають відповідну освіту і підготовку до і після призначення на посаду.

Свобода переконань і асоціацій Принципи ООН 1. Обвинувачі, як і інші громадяни, мають право на свободу вираження поглядів, переконань, асоціацій та зборів. Вони, зокрема, мають право брати участь в публічному обговоренні питань права, здійснення правосуддя і заохочення та захисту прав людини, вступати в місцеві, національні або міжнародні організації, або створювати такі організації та відвідувати їхзасідання, не піддаючись обмеженню своєї професійної діяльності внаслідок своїх законних дій або членства в законній організації. Здійснюючи ці права, обвинувачі у своїх діях завжди керуються правом і визнаними нормами і етикою своєї професії. 2. Обвинувачі мають право створювати або приєднуватися до професійних асоціацій або інших організацій, які представляють їх інтереси, що підвищує їх професійну підготовку та захищає їх статус. REC (2000) 19 6. Держави також повинні вжити заходів для забезпечення прав публічних обвинувачів на свободу висловлень, переконань, асоціацій і зборів. Зокрема, вони повинні мати право брати участь в обговоренні питань, пов’язаних із правом, відправленням правосуддя, сприянням у захисті прав людини, а також правом на приєднання або формування місцевих, національних або міжнародних організацій і участь у їхніх зборах в особисто, що не може завдати шкоди їх професійному статусу, тому що здійснюють вони законні дії і беруть участь у законних організаціях. Зазначені вище права можуть бути обмежені, тільки якщо це зазначене в законі й необхідно для збереження конституційного статусу публічних обвинувачів. У випадку порушення вищевказаних прав повинні бути доступні ефективні засоби захисту.

Дисциплінарні провадження Принципи ООН 1. Дисциплінарні порушення обвинувачів повинні ґрунтуватися на праві або правових актах. Скарги на обвинувачів, в яких стверджується, що вони своїми діями явно порушили професійні стандарти, невідкладно і неупереджено розглядаються згідно з відповідною процедурою. Обвинувачі мають право на справедливий розгляд. Рішення підлягає незалежній перевірці. 2. Дисциплінарне провадження щодо обвинувачів гарантує об’єктивну оцінку і прийняття об’єктивного рішення. Воно проводиться відповідно до права, кодексу професійної поведінки та інших установлених стандартів та етичних норм у світлі цих Керівних принципів. REC (2000) 19 e. дисциплінарна відповідальність публічних обвинувачів розглядається відповідно до закону, і процедура повинна гарантувати справедливу й об’єктивну оцінку, а рішення може бути піддане незалежному й безсторонньому перегляду; f. якщо правовий статус публічних обвинувачів порушений, вони мають право на доступ до відповідної процедури оскарження, включаючи можливість оскарження в суді;

Функції публічних обвинувачів у кримінальній юстиції Публічні обвинувачі в усіх системах кримінальної юстиції: – вирішують питання про ініціювання або продовження процедури обвинувачення; – забезпечують негайну, пряму і автоматичну передачу до компетентного суду розгляду рішень про взяття під варту, що дає можливість гарантувати повноцінне дотримання пункту 3 статті 5 ЄКПЛ; – підтримують обвинувачення в суді; – можуть оскаржувати або подавати апеляційні скарги на всі або деякі судові рішення. У певних системах кримінальної юстиції публічні обвинувачі також: – здійснюють державну кримінальну політику, з урахуванням, по змозі, регіональних і місцевих умов; – ведуть розслідування, керують ним або здійснюють нагляд за ним; – забезпечують надання ефективної допомоги потерпілим; – ухвалюють рішення щодо заходів, альтернативних обвинуваченню; – здійснюють нагляд за виконанням рішень судів; – тощо. До того ж держави повинні вживати ефективних заходів для забезпечення додаткової підготовки публічних обвинувачів у специфічних питаннях або у специфічних сферах, у світлі сучасних умов, зокрема беручи до уваги види й розвиток злочинності, а також співробітництво із кримінальних питань. Щоб краще реагувати на нові форми злочинності, що з’являються, зокрема на організовану злочинність, спеціалізація повинна розглядатися як пріоритетний напрям організації публічних обвинувачів; це однаково стосується підготовки і здійснення професійної діяльності. При здійсненні публічними обвинувачами своїх функцій слід більше звертатися по допомогу фахівців, включаючи їх багато профільні групи. Стосовно організації і внутрішнього функціонування Служби публічного обвинувачення, зокрема розподілу й перерозподілу справ, повинні дотримуватися вимоги неупередженості й незалежності і прагнення до максимально правильного функціонування системи кримінальної юстиції, зокрема рівню юридичної кваліфікації і спеціалізації стосовно кожного питання. Усі публічні обвинувачі мають право вимагати, щоб вказівки, адресовані йому або їй, були видані в письмовій формі. Якщо він або вона вважають, що вказівка незаконна або несумісна з його або її переконаннями, повинна бути забезпечена відповідна внутрішня процедура, яка може привести до його або її заміни.

Відносини між публічними обвинувачами і поліцією Публічні обвинувачі повинні ретельно перевіряти законність поліцейських розслідувань найпізніше, коли вирішують питання про початок або продовження процедури обвинувачення. Щодо цього публічні обвинувачі повинні здійснювати постійний контроль над дотриманням поліцією прав людини. У країнах, де поліція або підлегла служба публічного обвинувачення, або де поліцейські розслідування проводяться під наглядом публічного обвинувача, держава повинна вжити відповідних заходів, щоб гарантувати, що публічний обвинувач може: а. Давати поліції відповідні вказівки для ефективного виконання пріоритетів кримінальної політики, особливо що стосується рішень про те, які категорії справ повинні розглядатися публічними обвинувачами, про способи збору доказів, роботу персоналу, про тривалість розслідування, про інформацію, яка надається публічному обвинувачу, і т. д.; b. Якщо існують різні підрозділи поліції, направляти справи в ту агенцію, де вона буде найкраще розслідувана; c. Здійснювати оцінку і внутрішній контроль тією мірою, у якій вони необхідні для спостереження за виконанням його інструкцій відповідно до права; d. Установлювати відповідальність або, якщо доречно, сприяти встановленню відповідальності за можливі порушення. Держави, де поліція незалежна від служби публічного обвинувачення, повинні вживати ефективних заходів, щоб гарантувати належне й функціональне співробітництво між Службою публічного обвинувачення і поліцією.

Обов’язки публічного обвинувача перед особами виконувати свої функції справедливо, неупереджено й об’єктивно; поважати і намагатися захищати права людини, як зазначено в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; намагатися забезпечити, щоб система кримінального правосуддя функціонувала так швидко, як це можливо; втримуватися від дискримінації за будь-якими підставами, такими, як: стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні й інші переконання, національність або соціальне походження, приналежність до національних меншин, наявність власності, походження, здоров’я, фізичні недоліки і з інших підстав; забезпечувати рівність осіб перед законом і ознайомлювати з усіма обставинами, що мають відношення до справи, включаючи й ті, які стосуються підозрюваного, незалежно від того, свідчать вони на користь останнього або проти нього; не повинні розпочинати або продовжувати процедуру обвинувачення, коли незалежне розслідування свідчить, що воно необґрунтоване; не повинні пред’являти проти обвинувачуваного докази, які, як вони знають або мають достатні підстави підозрювати, отримані з порушенням закону. У випадку найменшого сумніву публічні обвинувачі повинні просити суд перевірити прийнятність таких доказів; повинні забезпечувати принцип змагальності сторін, не розголошуючи, зокрема, іншим сторонам, крім як у випадках, установлених законом, будь-яку інформацію, яку вони мають і яка може вплинути на справедливість провадження; не повинні розголошувати конфіденційну інформацію, отриману від третіх осіб, зокрема якщо мова йде про презумпцію невинуватості, якщо тільки розголошення не буде потрібно в інтересах правосуддя або відповідно до закону; належним чином опікуватися про інтереси свідків, особливо вживати заходів по захисту їх здоров’я, безпеки й особистого життя або стежити за тим, щоб такі заходи були прийняті; брати до уваги думки, клопотання потерпілих від злочину, коли порушені їхні особисті інтереси, і вживати заходів, які б забезпечили поінформованість потерпілих від злочину відносно їх прав і ходу справи; Повинна бути забезпечена можливість судового контролю над діями публічних обвинувачів, коли вони мають повноваження на застосування заходів, які втручаються у сферу основних прав і волі підозрюваного. Заінтересовані сторони, з визнаним або встановленим статусом, особливо потерпілі, повинні мати право на оскарження рішень публічних обвинувачів про відмову починати провадження; оскарження можливе в окремих випадках, якщо це доречно, після розгляду вищою посадовою особою або в судовому порядку, або шляхом надання сторонам права порушити справу в суді у приватному порядку.

Функції прокурора поза межами кримінальної юстиції Щодо доступу громадськості до правосуддя та засобів правового захисту Повноваження публічного обвинувача поза системою кримінальної юстиції не повинні бути такими, що обмежують право будь-якої фізичної або юридичної особи ініціювати провадження або виступати як відповідач і захищати свої інтереси перед незалежним і безстороннім судом, навіть у тих випадках, коли публічний обвинувач є або має намір бути стороною. Де публічний обвинувач має право прийняти рішення, яке зачіпає права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, обсяг таких повноважень повинен бути суворо обмеженим, визначеним законом і ці повноваження не повинні завдавати шкоди правам сторін на звернення з питань факту і права до незалежного і безстороннього суду. Публічний обвинувач повинен діяти незалежно від будь-якої іншої влади і його рішення повинні бути обґрунтовані і доведені до відома зацікавлених осіб. Щодо судових проваджень, де публічний обвинувач є головною стороною Повноваження публічного обвинувача ініціювати провадження в суді або виступати як відповідач не повинні ставити під загрозу принцип рівності процесуальних можливостей між сторонами. Публічний обвинувач не повинен утримувати докази, які стосуються предмета спору. Повноваження щодо здійснення досудових запитів повинні бути передбачені законом. Реалізація такого права повинна бути пропорційною і не має надавати необґрунтовану перевагу публічному обвинувачеві. У випадках, коли інтереси особи представляє публічний обвинувач, особа повинна мати право бути стороною у провадженні. Це не повинно перешкодити публічному обвинувачеві залишатися стороною провадження, коли справа стосується загального або публічного інтересу. Права публічного обвинувача на оскарження судового рішення або його перегляд іншим чином вищестоящим судом не повинно жодним чином різнитися від доступних для інших сторін провадження, а також це стосується строків на подання апеляції. Щодо судових проваджень, де публічний обвинувач вступає або приєднується як Сторона Сторони провадження повинні бути повідомлені або публічним обвинувачем, або судом щодо рішення публічного обвинувача втрутитися або приєднатися до провадження. Де публічний обвинувач представляє письмовий висновок суду, усі сторони повинні мати достатньо часу на ознайомлення із таким висновком. В іншому випадку, слухання може бути відкладено. Сторони провадження повинні мати можливість висловити свої зауваження на висновок публічного обвинувача і представити контраргументи. Публічний обвинувач не повинен ні брати участь в роботі суду, ні створювати враження, що він цим займається.

Структура проекту Закону України “Про прокуратуру” Розділ I. Засади організації і діяльності прокуратури Розділ II. Організаційні основи системи прокуратури Розділ ІІІ. Статус прокурора Розділ ІV. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій Розділ V. Порядок зайняття посади прокурора Розділ VІ. Дисциплінарна відповідальність прокурора Розділ VІІ. Звільнення з посади прокурора, припинення і зупинення його повноважень на посаді Розділ VІIІ. Прокурорське самоврядування та органи, що забезпечують діяльність прокуратури Глава 1. Загальні засади прокурорського самоврядування Глава 2. Органи прокурорського самоврядування  Глава 3. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії прокурорів та інші органи, що забезпечують діяльність прокуратури Розділ ІХ. Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора та інших працівників органів прокуратури Розділ X. Організаційне забезпечення діяльності прокуратури Розділ XІ. Міжнародне співробітництво Розділ XІІ. Прикінцеві положення

7 ключових нововведень нового проекту Закону України „Про прокуратуру” Зміна структури відомства Прокуратуру позбавлять функції загального нагляду за виконанням законів Прокуратура отримає контроль над співробітниками МВС, СБ та МДЗ, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю Прокуратуру позбавлять повноважень проводити досудове розслідування кримінальних проваджень Для контролю над співробітниками відомства будуть створені контрольно-дисциплінарні комісії Вакантні посади будуть заміщатися лише на конкурсній основі Впровадження прокурорського самоврядування

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!