X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Опозиційний рух в Україні в 1960 – 1980 рр.

Завантажити презентацію

Опозиційний рух в Україні в 1960 – 1980 рр.

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Опозиційний рух в Україні в 1960 – 1980 рр..

Слайд 2

“ Народе мій! До тебе я поверну, і в смерті обернуся до життя ...” В. Стус

Слайд 3

План Особливості опозиційного руху в другій половині 1960 – першій половині 1980 –х рр. Форми діяльності дисидентів Українська Гельсінська група Боротьба з дисидентами Значення дисидентського руху для сучасної України.

Слайд 4

Особливості опозиційного руху Рух поступово ставав більш масовим і організованим; Були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму; Прагнули легалізувати свою діяльність; 80% дисидентів інтелігенція; Заперечували ненасильницькі методи боротьби

Слайд 5

Проблемне питання Чому ж Україна не змогла захистити кращих синів своїх, еліту нації, чому дисиденти прагнучи віддати Україні свій талант, своє натхнення, свою працьовитість, часто платили за це зламаною долею, а інколи і своїм життям.

Слайд 6

Слайд 7

Слайд 8

Українська Гельсінська Спілка Листопад,1976 рік М.Руденко (керівник), Л. Лук'яненко,В. Стус, В.Чорновіл, П. Григоренко Мета: ознайомити громадськість з Декларацією прав людини реалізація права в Україні

Слайд 9

РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ (нар. 19.12.1920 р., с Юр’ївка, Луганської обл. – 1.04. 2004, м. Київ) Письменник, поет, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінкської групи (УГГ). 988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки. 1988 Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Р. “Українцем року” - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В.Винниченка 1990 р. У вересні 1990 Р. повернувся до Києва. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

Слайд 10

Значення дисидентського руху Продовжив традиції національно – визвольної боротьби Став реальною моральною загрозою радянський системі Створив ідеологічну базу відновлення української державності Вивів українську проблему на міжнародний рівень

Слайд 11

Бадзьо Юрій Васильович Нар.25 квітня 1936, с. Копинівці, Мукачівського району Закарпатської області) — український літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років. Автор політичного трактату «Право жити», засуджений до семі років таборів пяти років заслання

Слайд 12

БЕРДНИК ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) ПАВЛОВИЧ (нар. 25.12.1927, насправді 1926 (с. Вавилове Снігурівського р-ну Херсонської (нині Миколаївської) обл. – п. 18.03.2003, м. Київ). Видатний український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей, футуролог, художник, композитор. Член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка». Був репресований в 1950 році. Відбував покарання в таборах.Звільнений в 1955 році. В 1979 -1984 рр перебував у вязненні за «антирадянську діяльність», був амністований

Слайд 13

ГАЙОВИЙ ГРИГОРІЙ ТИТОВИЧ (нар. 4.02. 1937, с. Степанівка Менського р-ну Чернігівської обл.) З найперших шістдесятників. Журналіст, письменник. Автор збірок сатиру та гумору «Болячка», «Українські псалми», У часи “гласності” й “перебудови” почав публікувати в неформальній, а згодом і в іншій пресі вірші, публіцистичні статті. У 2000 – 2004 рр. – заступник голови Київської організації НСПУ, нині очолює творче об’єднання сатириків та гумористів цієї організації.

Слайд 14

ГОРИНЬ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ (нар. 10.02.36 р., с.Кнісело Жидачівського р-ну Львівської обл.) Шістдесятник, організатор самвидаву, відомий діяч правозахисного і національно демократичного руху 60-80-х рр, політик, народний депутат українського парламенту 12 і 13 скликань (1990-1994, 1994 1998).Автор книжок «Крим – не тільки зона відпочинку», «У пошуках берега», багатоьх статеей з питань літератури, психології творчості, історії, політики.

Слайд 15

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ У грудні 1944 року Михайло з матір'ю депортований радянською владою, однак по дорозі до заслання їм вдалося втекти. У 1949-1955 рр. навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. У 1953 року виключений з університету за відмову вступити в комсомол, але згодом відновлений. Контактував з підпіллям ОУН, виготовляв і поширював листівки. У 1955-1961 рр. працював учителем логіки, психології, української мови та літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. З 1961 р. на науковій роботі. Автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці. У травні 1962 року налагодив контакти з київськими шістдесятниками: Івном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими, був одним з організаторів і членом президії львівського Клубу творчої молоді "Пролісок". Налагодив розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та виготовлення самвидаву. 26 серпня 1965 року був заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. 18 квітня 1966 року засуджений на 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму. 3 грудня 1981 року знову заарештований. 2 липня 1987 року звільнений. У 1990 році реабілітований. Влітку 1989 року працює в Києві в оргкомітеті Народного Руху України (НРУ). На Установчому з'їзді (8-10 вересня 1989р.) обраний головою секретаріату НРУ. Був головою Політради і співголовою НРУ. З березня 1990 по квітень 1994 року Михайло Горинь - депутат Верховної Ради УРСР. 19 травня 2000 року його обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого. Одружений, має доньку та сина.

Слайд 16

ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА (нар. 18.09.1929, м. Ялта — п. 28.11.1970, м. Київ) Видатна художниця, з найвідоміших шістдесятників. народилася в Ялті в радянізованій номенклатурній родині. 1941—1943 пережила в Ленінграді зі своєю матір’ю дві блокадні зими. Закінчила художній інститут у Києві за фахом живопис. була одним із організаторів Клубу творчої молоді „Сучасник“ (1959-1964). Разом із В.СИМОНЕНКОМ і Л.ТАНЮКОМ відкрила місця поховання розстріляних в НКВС на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 — 1963), про що вони заявили в Київську міськраду („Меморандум №2“). була на процесі В.ЧОРНОВОЛА 15.09.67 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного веденння суду. 1968 Г. підписала „Лист-протест 139“ на ім’я керівників КПРС і радянської держави з вимогою припинити незаконні процеси. Почалися адміністративні репресії проти „підписанців“, кагебістський тиск. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Г. 28.11.70 Г. вбита у м. Василькові Київської обл. Похорон Г. 7.12.70 на Мінському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився в мітинґ протесту.

Слайд 17

ГРИГОРЕНКО ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ (нар. 16.10.1907, с. Борисівка Приморського р-ну Запорізької обл. – 21.02.1987, Нью-Йорк, США). Генерал, правозахисник, член-засновник Московської та Української Гельсінкських груп. З 1931 – фаховий військовий. Закінчив Військово-інженерну академію ім. Куйбишева, у 1934-1937 служив на командних посадах у Білоруському військовому окрузі, потім був слухачем академії Ґенерального штабу. У 1939-1943 служив на Далекому Сході, учасник боїв на р. Халхин-Гол (1939). У 1944-1945 – на фронтах Великої Вітчизняної війни, двічі поранений. Закінчив війну в званні полковника на посаді начальника штабу дивізії. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни і шістьма медалями. У грудні 1945 – вересні 1961 – на викладацькій і науковій роботі у Військовій академії ім. М.В.Фрунзе. Кандидат військових наук (1948), автор 83 робіт із військової історії, теорії і кібернетики. З 1959 – начальник кафедри оперативно-тактичної підготовки, генерал-майор. У серпні 1961 захистив докторську дисертацію. У листопаді 1977 Г. одержав дозвіл на піврічну поїздку у США дня лікування і 30.11 виїхав з СРСР. Під час перебування у США не робив політичних заяв, проте Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.02.1978 був позбавлений радянського громадянства «за дії, що ганьблять звання громадянина СРСР». Дізнавшись про це, дав у Нью-Йорку прес-конференцію, де сказав, що це – найсумніший день у його житті: «Мене позбавили права померти на Батьківщині». 1993 Г. посмертно відновлений у званні генерал-майора. Його ім'ям названий проспект у Києві і декілька вулиць у Криму.

Слайд 18

ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ (нар. 26.07.1931, с. Миколаївка Волноваського р-ну Донецької обл.) Один із найзначніших сучасних діячів української культури, критик, літературознавець. Найвідоміший автор українського самвидаву. 18.04.72 Д. був заарештований. Єдиний пункт звинувачення — праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?". 11-16.03.73 відбувся суд над Д. і Київський обласний суд засудив його за ст. 62 КК УРСР до 5 р. таборів і 5 р. заслання. Д. тоді мав відкриту форму туберкульозу, цироз легенів. У жовтні 1973 від звернувася до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Ураховуючи часткове визнання вини, 06.11.73 ПВР УРСР помилувала Д., він був звільнений. 1974-1982 Д. — коректор, літературний кореспондент багатотиражної ґазети Київського авіазаводу. З 1982 — на творчій роботі. Автор багатьох літературознавчих книг. 1992-1994 — міністр культури України. Д. — лауреат премії ім. О.Білецького (1987) і Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991). Нині Д. - академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства Національної Академії Наук України, редактор журналу "Сучаснiсть", президент Національної асоціації україністів, співголова Головної Редакційної колеґії "Енциклопедії сучасної України". Д. — один з найвторитетніших і поважних діячів української культури.

Слайд 19

Драч Іван Федорович Народився 17 жовтня 1936 р. в с. Теліженці на Київщині. Навчався в Київському Держуніверситеті ім. Шевченка на факультеті української філології. Закінчив Вищі сценарні курси Держкіно СРСР в Москві. У 1955-58 рр. служив в армії. Працював в редакції газети “Літературна Україна”, сценарному відділі Київської кіностудії ім. Довженка, редакції журналу “Вітчизна”. Обирався секретарем, членом правління Спілки письменників України. 1989 р. – один із засновників, перший голова Народного Руху України (за перебудову). Голова товариства зв’язків із українцями за межами України (Товариство "Україна-Світ"). Голова Конґресу Української Інтелігенції (КУІн), обирався Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). Народний депутат України 1, 3 та 4 скликань. Член Комітету з питань Європейської інтеграції у Верховній Раді України. Голова Державного комітету інформаційної політики (2000-2002). З 1999 р. – член Української Народної Партії. Член Президії партії (1999-2003). З січня 2003 – член Центрального проводу та голова Ради партії УНП. Лауреат Державної премії України ім. Шевченка (1976) та СРСР (1983). Нагороджений орденами Трудового червоного прапора, “Знак пошани”, кн. Ярослава Мудрого V ступеня (1996). Лауреат Державної премії України ім.Т.Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Ордени Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани", Почесні Грамоти Президій ВР Грузії і Литовської РСР. Орден князя Ярослава Мудрого V (10.1996), IV ст. (08.2001). Державний службовець 1-го ранґу (05.2000). Герой України (08.2006)

Слайд 20

КАЛИНЕЦЬ ІГОР МИРОНОВИЧ (нар. 09.07.1939, м. Ходорів Львівської обл.) Видатний поет, один із натхненників і активних учасників руху шістдесятників. Автор самвидаву. 1991 в Києві видана збірка К. "Тринадцять алогій", яка була відзначена Державною премією ім. Т.Г.Шевченка. Тоді ж він став лауреатом премії імени Василя СТУСА. З тих пір в Україні вийшло ще декілька збірок К. Його твори перекладені практично всіма європейськими мовами. Великі збірки вийшли англійською, французькою, німецькою мовами. 1997 в Харкові видано в серії "Українська література ХХ століття" практично повну збірку віршів К., а у Франції — великий том віршів французькою. З 1992 К. працює в Міжнародному центрі освіти, науки й культури (м.Львів) завідувачем відділу культури. Пише казки для дітей.