Презентація на тему:
Опозиційний рух в Україні у 1960-1980-ті роки

Опозиційний рух в Україні в 1960 – 1980 рр..

“ Народе мій! До тебе я поверну, і в смерті обернуся до життя ...” В. Стус

План Особливості опозиційного руху в другій половині 1960 – першій половині 1980 –х рр. Форми діяльності дисидентів Українська Гельсінська група Боротьба з дисидентами Значення дисидентського руху для сучасної України.

Особливості опозиційного руху Рух поступово ставав більш масовим і організованим; Були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму; Прагнули легалізувати свою діяльність; 80% дисидентів інтелігенція; Заперечували ненасильницькі методи боротьби

Проблемне питання Чому ж Україна не змогла захистити кращих синів своїх, еліту нації, чому дисиденти прагнучи віддати Україні свій талант, своє натхнення, свою працьовитість, часто платили за це зламаною долею, а інколи і своїм життям.

Основні течії дисидентського руху Самостійницька Демократична, правозахисна Релігійна Національно - культурницька

Методи боротьби дисидентів Масові заходи Протести,відкриті листи, звернення до урядів демократичних країн Листи протесту до керівних органів УРСР та СРСР Створення правозахисних організацій Розповсюдження листивок Розповсюдження нелегальних видань – “самвидаву” Вивішування синьо-жовтих прапорів Акції солідарності з іншими народами,що зазнали утисків з тоталітарними системами

Українська Гельсінська Спілка Листопад,1976 рік М.Руденко (керівник), Л. Лук'яненко,В. Стус, В.Чорновіл, П. Григоренко Мета: ознайомити громадськість з Декларацією прав людини реалізація права в Україні

РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ (нар. 19.12.1920 р., с Юр’ївка, Луганської обл. – 1.04. 2004, м. Київ) Письменник, поет, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінкської групи (УГГ). 988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки. 1988 Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Р. “Українцем року” - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В.Винниченка 1990 р. У вересні 1990 Р. повернувся до Києва. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

Значення дисидентського руху Продовжив традиції національно – визвольної боротьби Став реальною моральною загрозою радянський системі Створив ідеологічну базу відновлення української державності Вивів українську проблему на міжнародний рівень

Бадзьо Юрій Васильович Нар.25 квітня 1936, с. Копинівці, Мукачівського району Закарпатської області) — український літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років. Автор політичного трактату «Право жити», засуджений до семі років таборів пяти років заслання

БЕРДНИК ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) ПАВЛОВИЧ (нар. 25.12.1927, насправді 1926 (с. Вавилове Снігурівського р-ну Херсонської (нині Миколаївської) обл. – п. 18.03.2003, м. Київ). Видатний український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей, футуролог, художник, композитор. Член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), гуманістичного об’єднання «Українська Духовна Республіка». Був репресований в 1950 році. Відбував покарання в таборах.Звільнений в 1955 році. В 1979 -1984 рр перебував у вязненні за «антирадянську діяльність», був амністований

ГАЙОВИЙ ГРИГОРІЙ ТИТОВИЧ (нар. 4.02. 1937, с. Степанівка Менського р-ну Чернігівської обл.) З найперших шістдесятників. Журналіст, письменник. Автор збірок сатиру та гумору «Болячка», «Українські псалми», У часи “гласності” й “перебудови” почав публікувати в неформальній, а згодом і в іншій пресі вірші, публіцистичні статті. У 2000 – 2004 рр. – заступник голови Київської організації НСПУ, нині очолює творче об’єднання сатириків та гумористів цієї організації.

ГОРИНЬ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ (нар. 10.02.36 р., с.Кнісело Жидачівського р-ну Львівської обл.) Шістдесятник, організатор самвидаву, відомий діяч правозахисного і національно демократичного руху 60-80-х рр, політик, народний депутат українського парламенту 12 і 13 скликань (1990-1994, 1994 1998).Автор книжок «Крим – не тільки зона відпочинку», «У пошуках берега», багатоьх статеей з питань літератури, психології творчості, історії, політики.

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ У грудні 1944 року Михайло з матір'ю депортований радянською владою, однак по дорозі до заслання їм вдалося втекти. У 1949-1955 рр. навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. У 1953 року виключений з університету за відмову вступити в комсомол, але згодом відновлений. Контактував з підпіллям ОУН, виготовляв і поширював листівки. У 1955-1961 рр. працював учителем логіки, психології, української мови та літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. З 1961 р. на науковій роботі. Автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці. У травні 1962 року налагодив контакти з київськими шістдесятниками: Івном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими, був одним з організаторів і членом президії львівського Клубу творчої молоді "Пролісок". Налагодив розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та виготовлення самвидаву. 26 серпня 1965 року був заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. 18 квітня 1966 року засуджений на 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму. 3 грудня 1981 року знову заарештований. 2 липня 1987 року звільнений. У 1990 році реабілітований. Влітку 1989 року працює в Києві в оргкомітеті Народного Руху України (НРУ). На Установчому з'їзді (8-10 вересня 1989р.) обраний головою секретаріату НРУ. Був головою Політради і співголовою НРУ. З березня 1990 по квітень 1994 року Михайло Горинь - депутат Верховної Ради УРСР. 19 травня 2000 року його обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого. Одружений, має доньку та сина.

ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА (нар. 18.09.1929, м. Ялта — п. 28.11.1970, м. Київ) Видатна художниця, з найвідоміших шістдесятників. народилася в Ялті в радянізованій номенклатурній родині. 1941—1943 пережила в Ленінграді зі своєю матір’ю дві блокадні зими. Закінчила художній інститут у Києві за фахом живопис. була одним із організаторів Клубу творчої молоді „Сучасник“ (1959-1964). Разом із В.СИМОНЕНКОМ і Л.ТАНЮКОМ відкрила місця поховання розстріляних в НКВС на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 — 1963), про що вони заявили в Київську міськраду („Меморандум №2“). була на процесі В.ЧОРНОВОЛА 15.09.67 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного веденння суду. 1968 Г. підписала „Лист-протест 139“ на ім’я керівників КПРС і радянської держави з вимогою припинити незаконні процеси. Почалися адміністративні репресії проти „підписанців“, кагебістський тиск. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Г. 28.11.70 Г. вбита у м. Василькові Київської обл. Похорон Г. 7.12.70 на Мінському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився в мітинґ протесту.

ГРИГОРЕНКО ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ (нар. 16.10.1907, с. Борисівка Приморського р-ну Запорізької обл. – 21.02.1987, Нью-Йорк, США). Генерал, правозахисник, член-засновник Московської та Української Гельсінкських груп. З 1931 – фаховий військовий. Закінчив Військово-інженерну академію ім. Куйбишева, у 1934-1937 служив на командних посадах у Білоруському військовому окрузі, потім був слухачем академії Ґенерального штабу. У 1939-1943 служив на Далекому Сході, учасник боїв на р. Халхин-Гол (1939). У 1944-1945 – на фронтах Великої Вітчизняної війни, двічі поранений. Закінчив війну в званні полковника на посаді начальника штабу дивізії. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни і шістьма медалями. У грудні 1945 – вересні 1961 – на викладацькій і науковій роботі у Військовій академії ім. М.В.Фрунзе. Кандидат військових наук (1948), автор 83 робіт із військової історії, теорії і кібернетики. З 1959 – начальник кафедри оперативно-тактичної підготовки, генерал-майор. У серпні 1961 захистив докторську дисертацію. У листопаді 1977 Г. одержав дозвіл на піврічну поїздку у США дня лікування і 30.11 виїхав з СРСР. Під час перебування у США не робив політичних заяв, проте Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.02.1978 був позбавлений радянського громадянства «за дії, що ганьблять звання громадянина СРСР». Дізнавшись про це, дав у Нью-Йорку прес-конференцію, де сказав, що це – найсумніший день у його житті: «Мене позбавили права померти на Батьківщині». 1993 Г. посмертно відновлений у званні генерал-майора. Його ім'ям названий проспект у Києві і декілька вулиць у Криму.

ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ (нар. 26.07.1931, с. Миколаївка Волноваського р-ну Донецької обл.) Один із найзначніших сучасних діячів української культури, критик, літературознавець. Найвідоміший автор українського самвидаву. 18.04.72 Д. був заарештований. Єдиний пункт звинувачення — праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?". 11-16.03.73 відбувся суд над Д. і Київський обласний суд засудив його за ст. 62 КК УРСР до 5 р. таборів і 5 р. заслання. Д. тоді мав відкриту форму туберкульозу, цироз легенів. У жовтні 1973 від звернувася до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Ураховуючи часткове визнання вини, 06.11.73 ПВР УРСР помилувала Д., він був звільнений. 1974-1982 Д. — коректор, літературний кореспондент багатотиражної ґазети Київського авіазаводу. З 1982 — на творчій роботі. Автор багатьох літературознавчих книг. 1992-1994 — міністр культури України. Д. — лауреат премії ім. О.Білецького (1987) і Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991). Нині Д. - академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства Національної Академії Наук України, редактор журналу "Сучаснiсть", президент Національної асоціації україністів, співголова Головної Редакційної колеґії "Енциклопедії сучасної України". Д. — один з найвторитетніших і поважних діячів української культури.

Драч Іван Федорович Народився 17 жовтня 1936 р. в с. Теліженці на Київщині. Навчався в Київському Держуніверситеті ім. Шевченка на факультеті української філології. Закінчив Вищі сценарні курси Держкіно СРСР в Москві. У 1955-58 рр. служив в армії. Працював в редакції газети “Літературна Україна”, сценарному відділі Київської кіностудії ім. Довженка, редакції журналу “Вітчизна”. Обирався секретарем, членом правління Спілки письменників України. 1989 р. – один із засновників, перший голова Народного Руху України (за перебудову). Голова товариства зв’язків із українцями за межами України (Товариство "Україна-Світ"). Голова Конґресу Української Інтелігенції (КУІн), обирався Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). Народний депутат України 1, 3 та 4 скликань. Член Комітету з питань Європейської інтеграції у Верховній Раді України. Голова Державного комітету інформаційної політики (2000-2002). З 1999 р. – член Української Народної Партії. Член Президії партії (1999-2003). З січня 2003 – член Центрального проводу та голова Ради партії УНП. Лауреат Державної премії України ім. Шевченка (1976) та СРСР (1983). Нагороджений орденами Трудового червоного прапора, “Знак пошани”, кн. Ярослава Мудрого V ступеня (1996). Лауреат Державної премії України ім.Т.Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Ордени Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани", Почесні Грамоти Президій ВР Грузії і Литовської РСР. Орден князя Ярослава Мудрого V (10.1996), IV ст. (08.2001). Державний службовець 1-го ранґу (05.2000). Герой України (08.2006)

КАЛИНЕЦЬ ІГОР МИРОНОВИЧ (нар. 09.07.1939, м. Ходорів Львівської обл.) Видатний поет, один із натхненників і активних учасників руху шістдесятників. Автор самвидаву. 1991 в Києві видана збірка К. "Тринадцять алогій", яка була відзначена Державною премією ім. Т.Г.Шевченка. Тоді ж він став лауреатом премії імени Василя СТУСА. З тих пір в Україні вийшло ще декілька збірок К. Його твори перекладені практично всіма європейськими мовами. Великі збірки вийшли англійською, французькою, німецькою мовами. 1997 в Харкові видано в серії "Українська література ХХ століття" практично повну збірку віршів К., а у Франції — великий том віршів французькою. З 1992 К. працює в Міжнародному центрі освіти, науки й культури (м.Львів) завідувачем відділу культури. Пише казки для дітей.

КАНДИБА ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ (нар. 07.06.1930, с. Стульно, округ Влодава Польської республіки - п. 08.11.2002, Львів) Юрист, активний член партії Українська Робітничо-Селянська Спілка, член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), радикальний націоналіст. 24.03.81 К. заарештували за звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді" за ст. 62, ч. 2 КК УРСР. 05.09.88 К. помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Звільнений зі Львівської тюрми тільки 9 вересня, вже після оголошення голодівки протесту і вимоги президента США Р.Рейґана звільнити К.

КАРАВАНСЬКИЙ СВЯТОСЛАВ ЙОСИПОВИЧ (нар. 24.12.1920, м. Одеса) Філолог, літератор, постійний автор самвидаву. Усього провів у неволі 31 рік. У листопаді 1979 еміґрував разом з дружиною до США. Веде громадську й наукову діяльність, опублікував низку праць із мовознавства. В Україні трьома виданнями вийшов його “Практичний словник синонімів української мови” "Російсько-український словник складної лексики", Указом Президента України від 8.11. 2006 за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати. Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

КОЦЮБИНСЬКА МИХАЙЛИНА ХОМІВНА (нар. 18.12.1931, м. Вінниця – п. 7.01. 2011, м. Київ) Літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників, племінниця класика української літератури Михайла Коцюбинського. Лауреат Премії ім. В. Стуса та Національної премії України ім. Т. Шевченка, Премії ім. Олени Теліги, Літературної премії ім. О. Білецького.

ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ (нар. 26.11.1934, с. Ксаверівка, Васильківського р-ну Київської обл.- п. 05.09.1984, с. Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл.) Поет, письменник, публіцист, член Української Гельсінкської груп (УГГ) Усього він був засуджений на 41 рік неволі, не враховуючи 1,5 р. адміннагляду. У таборах відбув 20 р. з 49 прожитих. Він устиг написати декілька повістей і збірок віршів (більшість літературних творів досі не знайдені). 19.11.89 тлінні рештки В.СТУСА, О.ТИХОГО і Литвина були з великими почестями перепоховані на Байковому кладовищі в Києві.

ЛУК’ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ (нар. 24.08.1928, с. Хрипівка, Городнянського р-ну, Чернігівської обл.) Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ, Голова УГС і УРП. знакова фігура української історії, чий політичний і життєвий досвід є необхідним для тих, хто будуватиме Україну XXI сторіччя. Йому випали дуже складні роки, так би мовити, «час багатопартійності»: «коли одна партія при владі, а інші — у в'язниці». Вiдомий правозахисник, борець за незалежнiсть України, вiн 27 рокiв провiв у радянських в'язницях та концтаборах, вiдстоюючи свої свiтогляднi iдеали та принципи. З них 72 днi — у камерi смертникiв...

МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ (нар. 16.09.1947, Київ — п. 07.10.1984, тюремна лікарня м.Ленінґрад) Журналіст, есеїст, перекладач, учений-сходознавець, правозахисник, член УГГ з 1983 р. 29.12.73 засуджений до 6 р. таборів суворого режиму та 2 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. 13.03.83 суд визнав М. особливо небезпечним рецидивістом і засудив його до 10 р. таборів особливо суворого режиму та 5 р. заслання. Цей вирок для М. був фактично смертним. Похований 14 жовтня 1984 на кладовищі в с. Гатне Києво-Святошинського р-ну.

МОРОЗ ВАЛЕНТИН ЯКОВИЧ (нар. 15.04.1936, с.Холонів, Горохівського р-ну, Волинської обл.) Відомий діяч українського національного руху, один з найрадикальніших його представників. Нарешті після 5-місячної голодівки в 1979, під тиском світової громадськости, влада мусила обміняти М. та ще чотирьох дисидентів на двох радянських аґентів КДБ. Уночі з 27 на 28 квітня 1979 у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді представники радянських властей обміняли п’ятьох політв’язнів - О.ГІНЗБУРҐА, Г.ВІНСА, В.МОРОЗА, М.ДИМШИЦЯ та Е.КУЗНЄЦОВА - на радянських громадян Черняєва та Енґера, колишніх службовців ООН, засуджених у США на великі терміни за звинуваченням у шпигунстві. Жоден з обміняних не знав про це, згоди ні в кого не питали — акція була оформлена як позбавлення громадянства з подальшим видвореннням із країни. 01.06.79 у М. закінчувалася тюремно-табірна частина покарання, йому належалося ще 5 р. заслання. За кордоном М. зустрічали як героя. Спочатку він оселився в Америці, викладав у Гарвардському університеті. Жив у Канаді, працював радіожурналістом, приїздив на батьківщину з лекціями "Україна XX століття". З 1997 постійно живе у Львові, викладає в університеті.

НЕКРАСОВ ВІКТОР ПЛАТОНОВИЧ (нар. 17.06.1911, р. Київ — п. 03.09.1987, м. Париж) Відомий письменник. Від 1974 в еміграції.В еміґрації Н. жив у Парижі, працював на радіо "Свобода", мандрував і, звичайно, писав. Видав 6 нових книг (спогади, дорожні замітки, нариси, есе), але відсутність звичного середовища і свого читача дуже гнітили Н. Помер Н. 03.09.87. Похований на російському кладовищі в Парижі.

ПЛЮЩ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ (нар. 26.04.1939, м. Нарин, Киргизія) Математик. Відомий публіцист, літературознавець, правозахисник, член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва Української Гельсінкської групи. 15.01.72. заарештований, звинувачений — "антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву Радянської влади". У січні 1973 суд визнав, що П. вчинив злочин у неосудному стані. 05.07.73 суд направив П. на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом "млявотічна шизофренія", Улітку того ж року Міжнародний конґрес математиків у Ванкувері виступає з заявою про негайне звільнення П. 23 жовтня в Парижі організований великий мітинґ на захист П. Керівники компартій Франції, Анґлії й Італії виступають з вимогами звільнити П. У січні 1976 П. поза його бажанням був вивезений з СРСР і з тих пір живе у Франції. Західні психіатри визнали П. здоровим.

СВІТЛИЧНИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ (нар. 20.09.1929, с. Половинкіно, Старобільського р-ну, Луганської обл. - п. 25.10.1992, м. Київ) Критик, літературознавець, поет, перекладач. Духовний лідер і ідеолог національно-демократичного руху 60-70-х років. Один з найактивніших розповсюджувачів самвидаву. Перекладав зі слов'янських мов, зі французької. 30.08.65 С. заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді 12.01.72 — другий арешт, засудили до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання. 23.01.83 С. звільнений. Повернувшись тяжко хворим, продовжувати колишню громадську діяльність він уже не зміг. Три останні роки не розмовляв і не рухався. Помер С. 25.10.92. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. У 1989 С. присуджено премію ім. В.Стуса, в 1994 — премію ім. Т.Шевченка.

СВЕРСТЮК ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ (нар. 13.12 1928, с.Сільце Горохівського р-ну Волинської обл.) Видатний сучасний український публіцист і літературознавець, активний учасник національно-демократичного руху, один з його інтелектуальних лідерів Заарештований 14.01.72 під час масових арештів серед української інтеліґенції.. Засуджений у квітні 1973 на максимальний термін — 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1995). Дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996).

СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ (нар. 8 01. 1935, с. Біївці Лубенського р-ну Полтавської обл. - п.. 14.12 1963, м.Черкаси). Одна з найяскравіших і найзначніших фіґур в українській поезії початку 60-х рр. Пішов із життя на 29-му році, та справив величезний вплив на пробудження національно-демократичних настроїв в Україні. 1962 року В. Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок у 1963. У Черкасах існує Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Також в 1965 році на громадських засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет. Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України. 25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні присвячену поету. 17 листопада 2010 року у місті Черкасах на вулиці Фрунзе, біля палацу одружень (історичний Будинок Щербини), був відкритий пам'ятник поетові. Автор монумента — Владислав Димйон[

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ (нар. 08.01.1938, с. Рахнівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. — п. 04.09.1985, сел. Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл.) Видатний український поет, критик, публіцист, автор самвидаву, член Української Гельсінкської групи (УГГ). 12.01.72 С. був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. 14.05.80 знову заарештований. 28.08.85 за вигаданим приводом С. черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодівку протесту "до кінця". Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985. Похований на кладовищі с. Борисово. 19.11.89 перепохований разом з О.ТИХИМ і Ю.ЛИТВИНОМ на Байковому кладовищі в Києві. 1993 творчість С. відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка. 1994-1999 вийшла збірка творів С. у 6 томах, 9 книгах, підготована редакційною колеґією на чолі з М.КОЦЮБИНСЬКОЮ та сином поета Д.Стусом.

ТАНЮК ЛЕСЬ СТЕПАНОВИЧ Народився 8 липня 1938 року в с. Жукині Димерського району Київської област Режисер, організатор Клубу творчої молоді, мистецтвознавець, перекладач, політичний діяч Голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса. Народний депутат України 1, 2, 3 та 4 скликань. Заступник голови Народного Руху України. Голова комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Член депутатської фракції "Наша Україна". Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Володіє німецькою, французькою, англійською мовами. Захоплення: театр, література, музика.

ТИХИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ (нар. 27.01.27, хутір Їжівка Констянтинівського р-ну, Донецької обл. - п. 06.05.84, тюремна лікарня м. Пермі) Послідовний і безкомпромісний борець з русифікацією України, один із засновників Української Гельсінкської групи (УГГ). Останки О.Тихого разом з прохом В.СТУСА і Ю.ЛИТВИНА перевезли в Київ і 19.11.89 перепоховали на Байковому цвинтарі.

ХМАРА СТЕПАН ІЛЬКОВИЧ (нар. 12.10.1937 р., с. Боб’ятин, Сокальского р-ну Львівсьої обл.). Активіст українського національного руху, відомий політик. у 1980 році був заарештований КДБ і засуджений до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у таборах для політв'язнів N35, 36 на Уралі. 1987 року повернувся в Україну, став одним із керівників УГС, а після її перетворення на УРП з 1990 р. - заступником голови партії.

ЧОРНОМАЗ БОГДАН ДАНИЛОВИЧ (нар. 9.02. 1948 р., с. Стегніківці Тернопільського р-ну Тернопільської обл.) Історик, громадський і політичний діяч. Родом з національно свідомої галицької сім'ї. 3.09. 1991 р. Чорномаза реабілітований відповідно до Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій" від 17.04. 1991. У 2005 р. захистив дисертацію на вчений ступінь кандидата історичних наук. Живе в Умані.

ЧОРНОВІЛ ВЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ (нар. 24.12.1937 (за документами - 1 січня 1938), с. Єрки Звенигородського р-ну Черкаської обл. - 25.03.1999, м. Київ) Шістдесятник, видатний діяч правозахисного і національно-визвольного руху 60-90-х років, член Української Громадської Групи сприяння виконанню гельсінкських угод (УГГ), політичний діяч. 1967 засуджений до 6 років колонії суворого режиму. Причина –книга прошестидесятників «Лихо з розуму» У 1972 році знов засуджений і вУкраїну повернувся в 1985 році Голова Народного Руху України (НРУ) 25.03.99 Ч. загинув в автомобільній катастрофі.