Презентація на тему:
Узагальнений образ трагедії материнського страждання в поемі Анни Ахматової “Реквієм” та скульптурі Мікеланджело “Оплакування Христа”

Узагальнений образ трагедії материнського страждання в поемі Анни Ахматової “Реквієм” та скульптурі Мікеланджело “Оплакування Христа” Презентацію підготувала учитель світової літератури та художньої культури Славутицької ЗОШ №3 Турчина Світлана Леонідівна

Синтез мистецтв: Література ( А.Ахматова “Реквієм”) – музика ( В.А.Моцарт “Реквієм”) – скульптура (Мікеланджело “Оплакування Христа”).

1. Прочитавши поему Анни Ахматової “Реквієм”, я виявила, що лірична героїня твору тотожна образу Богоматері і втілює загальнолюдську ідею материнського страждання. 2. Мені здалося, що цей образ за своєю ідеєю є близьким до скульптури Мікеланджело “П'єта” (“Оплакування Христа”). 3. Я вирішила дослідити ці два твори мистецтва і поєднати їх у єдине ціле, показавши ідейну ідентичність цих образів у контексті світового мистецького процесу.

Біблійні мотиви в мистецтві вже давно стали найважливішим провідником ідей про духовні основи людського буття. Звернення до них у художній творчості визначає напрямок і характер духовно-моральних шукань як окремої особистості, так і цілого народу в ту чи іншу епоху. Тому вивчення біблійних мотивів  у російській поезії “срібної доби” набуває особливого значення:  вплив християнських ідей на художню творчість того часу був настільки великим, що у визначенні суті цієї літератури першочерговим питанням сьогодні постає її вивчення  крізь призму релігійного сприйняття. Творчість Анни Ахматової у даному аспекті викликає особливий інтерес. Ахматова була однією із центральних постатей “срібної доби”, що визначили літературне обличчя епохи, найяскравішім представником акмеїзму – течії, в якій християнська спрямованість творчості мала концептуальний характер.

Сину Анни Ахматової був винесений вирок: десять років виправничо - трудових таборів ( у 1939 році термін скоротили до п'яти років). В поемі “Реквієм” (1935-1940) мужність і велика скорбота перетворюють героїню Ахматової ніби в нову Богоматір. Уподібнення її євангельській Богоматері возвеличує і її, і горе, яке вона переживає. Воно значиміше і величніше, ніж ридання чи “окаменіння” інших близьких сину людей. Завдяки євангельським образам особисте горе конкретної жінки символізує величезне народне горе і розростається до загальнолюдської трагедії. Слово “реквієм” на початку католицького гімну означає прохання вічного спокою. Ахматова ж боїться забути те, що відбувається і вважає своїм обов'язком увічнити пам’ять про всіх “розпятих” Синах і Матерях , які несуть свій хрест.

Реквієм, ре мінор 1791р. — останній твір Вольфґанґа Амадеуса Моцарта. Він є одним із його найшановніших та найпопулярніших творів. Моцарт помер протягом написання композиції. Через те, що це був твір на замовлення, Реквієм був доповнений та завершений за дорученням вдови композитора його учнями.

Реквієм — робота унікальна, оточена легендою, в якій вже неможливо видалити реальність від міфу. Замовлення написати заупокійну месу було дано Моцарту у липні 1791 року анонімним листом від невідомого посланця. Як з'ясувалося вже після смерті композитора, замовником Реквієму виступив музичний аматор, граф Франц фон Вальзеґґ, який нерідко привласнював собі чужі композиції, видаючи їх під своїм ім'ям. Вибір жанру заупокійної меси був зумовлений тим, що граф щойно овдовів і хотів виконати реквієм пам'яті своїй дружині. Моцарт працював над Реквіємом з великими перервами, паралельно працюючи над іншими творами. Заважала роботі і прогресуюча хвороба. В низці джерел вказується, що Моцарт відчував, що заупокійну месу він пише для себе і зізнавався в цьому дружині, Констанці. Моцарт не встиг закінчити Реквієм. Рукопис Моцарта закінчується на 8-му такті Lacrimosa, цей запис був зроблений ним 4 грудня, а 5 грудня композитор помер.

    Подібно до моцартівського "Реквієма", написаного на замовлення, Ахматова теж одержала замовлення - описати всіх тих, хто вже загинув у в'язницях і таборах, і тих, хто ще має загинути. Тому, горюючи про долю своєї дитини, вона згадує про Богородицю і її сина, розп'ятого за всіх людей. Адже сюжет поеми - це, по суті, шлях Матері разом із Сином його хресним шляхом.

Распятие                                         "Не рыдай Мене, Мати,                                         во гробе зрящи". 1 Хор ангелов великий час восславил, И небеса расплавились в огне. Отцу сказал: "Почто Меня оставил?" А Матери: "О, не рыдай Мене..." 2 Магдалина билась и рыдала, Ученик любимый каменел, А туда, где молча Мать стояла, Так никто взглянуть и не посмел. (із поеми “Реквієм”)

Мікеланджело один з найбільших художників усіх часів, чий неперевершений геній випередив свою епоху, втілившись у живописі, скульптурі, архітектурі й поезії. Мікеланджело Буонаротті (1475-1564) народився в містечку Капрезе в італійській провінції Тоскана. Незабаром його родина переїхала у Флоренцію, а маленького Мікеланджело відвезли до годувальниці. Так хлопчик став виховуватися в родині муляра, і, можливо, це була доля, оскільки згодом Мікеланджело стверджував, що в ньому з дитинства жила любов до камня.

Майстер виконав мармурову скульптуру «П'єта» (Оплакування Христа) (1498-1500), котра донині знаходиться в соборі Св. Петра у Римі. Це одна із найбільш відомих робіт в історії світового мистецтва. П'єта була, ймовірно, завершена Мікеланджело перш, ніж йому виповнилось 25 років. Це - єдина работа, котру він підписав. Молода Марія зображена з мертвим Христом на колінах - образ, запозичений із північноєвропейського мистецтва. Погляд Марії не настільки сумний, наскільки величний. Це найвища точка творчості молодого Мікеланджело.

Відносно “П'єти” (“Оплакування Христа”) Дж. Вазарі (біограф та дослідник творчості Мікеланджело) писав, що жоден скульптор, яким би блискучим він не був, не зможе досягти такої досконалості та витонченості в малюнку, такої чистоти й майстерності в обробці мармуру, якої досяг Мікеланджело, бо явлена тут уся сила та могутність мистецтва. Мати - уособлення ніжності, відданої синові, такому прекрасному, талановитому, що , як ніхто, відрізнявся душевним теплом і чуйністю, нібито він був звичайною людиною! Їй ні на кого більше сподіватися, ні на кого спертися; вона далека від помсти, бо що може вона, бідна та слабка жінка, проти розлюченого народу? В неї немає більше сина… Вона побачила страдницьку смерть його, а тепер на її колінах його бездиханне тіло… Ось, без сумніву, найвища скорбота, яку може відчути материнське серце. Своє враження від цього твору французький письменник Стендаль передав так: Гідність і краса, І скорбота…

Дослідивши два мистецьких твори: скульптуру Мікеланджело “Оплакування Христа” та поему Анни Ахматової “Реквієм” я дійшла наступних висновків: За своєю ідеєю, (а саме зображення материнської любові та скорботи) вони є абсолютно тотожними. Анна Ахматова, розповідаючи про жахи сталінського терору, використовує євангельські образи, зокрема уподібнює себе Богоматері, а свого сина Христу. Мікеланджело, зобразивши Богоматір і Христа, уподібнює їх до звичайних людей і показує трагедію Богоматері, як трагедію звичайної жінки. Ці два шедеври мистецтва мають на меті показати загальнолюдський образ трагедії материнського страждання та значимість євангельських образів для людства незалежно від країни, віку, статі тощо.

Використані джерела: 1. Московкіна І.І. Анна Ахматова. – Харків : Веста: Видавництво “Ранок”, 2002. 2. Художня культура світу : Європейський культурний регіон: Навч. посіб./Н.Є.Миропольська, Е.В.Бєлкіна, Л.М.Масол, О.І.Оніщенко. –К.: Вища шк.,2001 3. oldey.ru 4. www. lib.ua-ru.net /inode 5. www. referatka.net/ index 6. www. wikipediya. ua