Презентація на тему:
Символізм як своерідне явище

СИМВОЛІЗМ

СИМВОЛІЗМ— це літературно-мистецький напрям кінця 19-початку 20 ст.,основоположники якого проголосили основою мистецької творчості символ —таємну ідею, приховану в глибині всіх навколишніх, а також потойбічних явищ, що її можна розкрити і відобразити.

Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму зокрема проти поезії «Парнасців»,натуралістичного роману  й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюплі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андру Жид, Сен-Поль Ру та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму світовій літературі і живописі.

Символ — поетичний троп, що грунтується на умовному означенні якогось явища чи поняття через інше на підставі подібності. За допомогою нього поети прагнуть стисло і яскраво передати певну думку.

Поетика символізму вирізнялася глибоким культом “слова,як такого” (“світ слова”), великою уважністю до музичності, ускладнених образів,асоціацій

Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (натяк, навіювання). Поети дають змогу своїм читачам самим “домислити і завершити написане”

Визначальні риси символізму: - войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; - підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); - культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого; - спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».

Слово у символізмі – натяк, образ – загадка!

 Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк осяяння. Ж.Мореас писав, що символічна поезія – ворог “об’єктивного опису”, для неї конкретні явища – лише видимість. В основі естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу – краси. Художній символ призводить до думки про існування ідеального начала, недоступного для звичайного пізнання світу, - “ сфери таємного” (С.Малларме), “невидимих і фатальних сил” ( М.Метерлінк).

Символізм будувався на сформульованому Шарльом Бодлером законі “відповідностей”, розімкнутих у безкінечний, постійно оновлюваний світ, де відбувається “активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє”, їх синтез, спостерігається їх відмінність.

Сутність течії символізму полягає в цілеспрімованій спробі символізувати зовнішні і матеріальні прояви світу з метою у такий спосіб пізнати його трансцедентний зміст. Може, найвичерпніше розкрив специфіку світосприймання символістів добре знаний на початку нашого століття історик і теоретик української літератури А.Товкачевський: “Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немов би замороженими і цілий світ – нерухомим, неживим. Але бувають моменти, коли в нас мов би розвидняється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе – і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємничі голоси, бачимо незримий таємний зв’язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незначного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного.”

Поринаючи у світ духовних переживань особистості й шукаючи “вічну істину”, символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, мелодійність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо. Все це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів.

Представники символізму: Артюр Рембо (1854 – 1891) Стефан Малларме (1842 – 1898) Поль Верлен (1844 – 1896)

Шарль Бодлер вважав, що навколишню дійсність неможливо пізнати лише розумом, для справжнього розуміння плину й сенсу життя треба підключати інтуїцію, асоціативне мислення. Завдяки асоціаціям під час творчого процесу виникають символи, які втілюють основну ідею створеного.  Весь творчий доробок Шарля Бодлера наповнений символікою. Читачу залишається лише зрозуміти, а скоріше, відчути, що саме хотів висловити поет. Так, у сонеті "Перехожій" ліричний герой описує несподівану зустріч із жінкою в траурі, блідою, але неймовірно прекрасною.  Серед вуличної штовханини й гамору він зустрівся з нею поглядом і... розминувся, проте не може забути її очі, горду поставу, витонченість. Мені стає зрозуміло, що ця жінка — самі Врода й Кохання, а автор, називаючи "видінням Краси", заключними рядками підтверджує цю думку:  Тут або тільки таж, у потойбічній далі?  Не знала ти, хто я, не відаю, хто ти,  Та я б тебе любив — ми це обидва знали. 

Перший осередок українського символізму був створений в Києві 1918р.,за участі поетів Я.Савченка, О.Слісаренка, М.Семенка, П.Тичини. Силами цієї групи був виданий “Літературно-критичний альманах” П.Тичина ”Сонячні кларнети”; Т.Осьмачка “Круча”; Лесь Курбас і його Молодий Театр(1917-1919)

Дякую за увагу! Підготувала учениця 10 класу Велиган Оксана