Презентація на тему:
Поезія “срібного століття”

Поезія “срібного століття” Акмеїзм

Епоха змін

Акмеїзм Акме їзм (грец. — вершина, вищий ступінь чогось) — одна з модерністських течій в російській поезії 1910-х років, що сформувалася у відповідь на крайнощі символізму. Очолював течію М. Гумільов. Долаючи пристрасть символістів до «надреального», багатозначності і текучості образів, ускладненої метафоричності, акмеїсти прагнули до чуттєвої ясності образу і точності, чеканності поетичного слова. Їх «земна» поезія схильна до камерності, естетизму і поетизації відчуттів первозданної людини. Для акмеїзму була характерна крайня аполітичність, повна байдужість до злободенних проблем сучасності. Акмеїсти, що прийшли на зміну символістам, не мали детально розробленої філософсько-естетичної програми. Але якщо в поезії символізму визначальним чинником була скороминущість, миттєвість буття, якась таємниця, покрита ореолом містики, то як наріжний камінь в поезії акмеїзму був покладений реалістичний погляд на речі. Туманна хисткість і нечіткість символів замінювалася точними словесними образами. Слово, на думку акмеїстів повинно було повернути свій початковий сенс. Вищою крапкою в ієрархії цінностей для них була культура, тотожна загальнолюдській пам'яті. Тому настільки часті у акмеїстів звернення до міфологічних сюжетів і образів.

Акмеїзм Якщо символісти в своїй творчості орієнтувалися на музику, то акмеїсти — на просторові мистецтва: архітектуру, скульптуру, живопис. Тяжіння до тривимірного світу виразилося в захопленні акмеїстів наочністю: барвиста, деколи екзотична деталь могла використовуватися з чисто живописною метою. Відмінною рисою поетів-акмеїстів була їх «організаційна згуртованість». По суті, акмеїсти були не стільки організованою течією із загальною теоретичною платформою, скільки групою талановитих і дуже різних поетів, яких об'єднувала особиста дружба. У символістів нічого подібного не було: спроби Брюсова возз'єднувати побратимів виявилися марними. Те ж саме спостерігалося у футуристів — не дивлячись на велику кількість колективних маніфестів, які вони випустили. Акмеїсти, або — як їх ще називали — «гіперборейці» (по назві друкарського рупору акмеїзму, журналу і видавництва «Гіперборей»), відразу виступили єдиною групою. Своєму союзу вони дали знаменне найменування «Цех поетів».

Акмеїзм А початок новій течії поклав скандал. Восени 1911 року в поетичному салоні В'ячеслава Іванова, знаменитій «Башті», де збиралося поетичне суспільство і проходило читання і обговорення віршів спалахнув «бунт». Декілька талановитих молодих поетів демонстративно пішли з чергового засідання «Академії вірша», обурені принизливою критикою на свою адресу «метрів» символізму. А через рік, восени 1912 року шестеро основних членів «Цеху» вирішили не лише формально, але і ідейно відокремитися від символістів. Вони організували нову співдружність, назвавши себе «акмеїстами», тобто вершиною. При цьому «Цех поетів» як організаційна структура зберігся — акмеїсти залишилися в нім на правах внутрішнього поетичного об'єднання.

Акмеїзм Головні ідеї акмеїзму були викладені в програмних статтях М.Гумільова «Спадщина символізму і акмеїзм» і С.Городецкого «Деякі течії в сучасній російській поезії», опублікованих в журналі «Аполлон» (1913 № 1). Микола Гумільов писав: «На зміну символізму йде новий напрям, як би він не називався, чи (від слова akme — вища міра чого-небудь, квітуча пора) акмеїзмом, чи адамізмом (мужньо твердий і ясний погляд на життя), в усякому разі, він вимагає більшої рівноваги сил і точнішого знання стосунків між суб'єктом і об'єктом, ніж те, що було в символізмі. Проте, щоб ця течія затвердила себе у всій повноті і стала гідним наступником попередньої, треба щоб вона прийняла її спадок і відповіла на всі поставлені нею питання. Слава предків зобов'язує, а символізм був гідним батьком» Сергій Городецький підкреслював: “У акмеїстів троянда знову стала гарною сама по собі, своїми пелюстками, пахощами і кольором, а не своїми надуманими подібностями з містичною любов'ю або чим-небудь ще».

Акмеїзм Акмеїзм налічує шістьох найбільш активних учасників течії: М.Гумільов, А. Ахматова, О. Мандельштам, С. Городецький, М. Зенкевич, В. Нарбут. В різний час в роботі «Цеху поетів» брали участь різні поети. На засіданнях «Цеху», на відміну від зборів символістів, вирішувалися конкретні питання: «Цех» був школою опанування поетичною майстерністю, професійним об'єднанням. Акмеїзм як літературний напрям об'єднав виключно обдарованих поетів — Гумільова, Ахматову, Мандельштама. Історія акмеїзму може бути розглянута як своєрідний діалог між цими трьома видатними його представниками.. Як літературний напрям акмеїзм проіснував недовго — близько двох років. У лютому 1914 р. стався його розкол. «Цех поетів» був закритий. Акмеїсти встигли видати десять номерів свого журналу «Гіперборей» (редактор М. Лозінський), а також декілька альманахів. В той же час від «чистого» акмеїзму вищеназваних поетів істотно відрізнявся адамізм Городецького, Зенкевича і Нарбута, які склали натуралістичне крило течії.

Акмеїзм Спроби відновити діяльність об'єднання згодом робилися не раз. Другий «Цех поетів”, заснований літом 1916 р., очолив Г. Іванов разом з Г. Адамовичем. Але і він проіснував недовго. У 1920 р. з'явився третій «Цех поетів», який був останньою спробою Гумільова організаційно зберегти акмеїстичну лінію. Під його крилом об'єдналися поети, що зараховують себе до школи акмеїзму: Н. Чуковський, І. Одоєвцева, Н.Берберова, Вс. Різдвяний, Н. Олейников та інші. Третій «Цех поетів» проіснував в Петрограді близько трьох років — аж до трагічної загибелі Н. Гумільова. Творчі долі поетів, так або інакше пов'язаних з акмеїзмом, склалися по-різному: Н. Клюєв згодом заявив про свою непричетність до діяльності співдружності; Г. Іванов і Г. Адамович продовжили і розвинули багато принципів акмеїзму в еміграції; на В. Хлебникова акмеїзм не справив скільки-небудь помітного впливу. За радянських часів поетичну манеру акмеїстів (переважно Н. Гумільова) наслідували: Едуард Багрицький (1895-1934) Ілля Сельвінський (1899-1968) Михайло Свєтлов (1903-1964)

Основні принципи акмеїзму звільнення поезії від закликів символістів до ідеального, повернення їй ясності; відмова від містичної туманності, прийняття земного світу в його розмаїтті, зримій конкретності, звучності, барвистості; поетизація світу первозданних емоцій, первісно-біологічного природного початку; перекличка з минулими літературними епохами, щонайширші естетичні асоціації, «туга за світовою культурою». прагнення надати слову певне, точне значення наочність і чіткість образів, відточеність деталей звернення до людини, до «достовірності» її почуттів

Акмеїзм. Анна Ахматова Ахма това А нна Андрі ївна (Горе нко) (1889 -1966) — російська поетеса, родом з України, дружина Миколи Гумільова, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Італія, 1962). Почесний доктор літератури Оксфордського університету (Великобританія). РОЗДІЛИ ТВОРЧОСТІ любовна і рефлексивна лірика (збірки “Чотки”,” Біла зграя”, “Подорожник”, “Anno Domini”) лірико-епічні поеми (“Поема без героя”, “Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій”) вірші про війну переклади поезій (у тому числі І.Франка). Анна Ахматова Портрет роботи Петрова-Водкіна

Акмеїзм. Анна Ахматова Народилася в Одесі в родині відставного флотського інженера-механіка. В 1890 році родина переїхала до Царського Села, де Анна навчалась в Царскосельскій гімназії в 1900-1905 роках; у 1906-1907 роках — у Київській Фундуклеївській гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі. Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії. У 1910 р. Анна Ахматова вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Чотки» (1914). В 1912 році в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — у майбутньому поет, перекладач, засновник теорії етногенезу. Гумільов Микола Степанович

Акмеїзм. Анна Ахматова Микола Гумільов, Анна Ахматова і їх син Лев

Акмеїзм. Анна Ахматова Жовтневий заколот більшовиків А. Ахматова не прийняла, але Росію не покинула. З початком сталінських репресій був звинувачений у контрреволюційній змові і розстріляний її чоловік Микола Гумільов (1921), а пізніше зазнавав переслідування її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її, як дослідницю, цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому вона присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна». Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року її твори практично не друкувались. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими.

Акмеїзм. Анна Ахматова 1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). Позбавлена можливості друкуватися (а отже мати засоби для існування) А.Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. 1962 року побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя». Основні збірки поезій А.Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Бег часу», «Реквієм». У 1962 році Анна Ахматова була номінована на Нобелівську премію з літератури. В 1964 році в Італії вона отримала премію «Етна-Таорміна», а в 1965 році — диплом почесного доктора Оксфордського університету.

Акмеїзм. Анна Ахматова Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуттів, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов’язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови. Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше вона написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—44), «Слава миру» (1950). Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя». Мати поетеси — Інна Еразмівна Стогова похована в подільському селі Слобідка-Шелехівська, де відкрито музей родини Ахматових

Акмеїзм. Анна Ахматова Могила Анни Ахматової

Акмеїзм. Микола Гумільов Микола Степанович Гумільов (1886-1921)- російський поет, теоретик і практик акмеїзму, приділяв велику увагу проблемам поетичної майстерності та техніки віршування Народився в Кронштадті. Дитинство провів в Царському Селі, в гімназії вчився в Петербурзі і Тифлісі. Вірші писав з 12 років, перший друкарський виступ в 16 років — вірш в газеті «Тіфлісський листок». Восени 1903 р. сім'я повертається в Царське Село, і Гумільов закінчує там гімназію, директором якої був Іннокентій. Анненський. Вчився погано, випускні іспити склав в 20 років. Переломний момент — знайомство з філософією Ф. Ніцше і віршами символістів. Гумільов Микола Степанович (1886-1921)

Акмеїзм. Микола Гумільов У 1903 р. познайомився з гімназисткою А. Горенко (майбутньою Анною Ахматовою). У 1905 р. виходить його перша збірка віршів — «Дорога конквістадорів», наївна книга ранніх дослідів, в якій, проте, вже знайдена власна енергійна інтонація і з'явився образ ліричного героя, мужнього, самотнього завойовника. У 1906, після закінчення гімназії, Гумільов виїжджає до Парижа, де слухає лекції в Сорбонні і заводить знайомства в літературно-художньому середовищі. Робить спробу видання журналу «Сіріус», в трьох номерах якого друкується під власним прізвищем і під псевдонімом Анатолій Грант. Посилає кореспонденції в журнали і газети. У Парижі вийшла друга збірка Гумільова — «Романтичні вірші» (1908), присвячена А.Горенко. З цієї книги починається період зрілої творчості Н. Гумільова. Гумільов Микола Степанович (1886-1921)

Акмеїзм. Микола Гумільов Весною 1908 р. Гумільов повертається до Росії, заводить знайомство з петербурзьким літературним світом (В'ячеслав Іванов), виступає постійним критиком в газеті «Мова» (пізніше починає друкувати в цьому виданні також вірші і розповіді). Восени здійснює свою першу поїздку на схід — до Єгипту. Вступає на юридичний факультет столичного університету, незабаром переводиться на історико-філологічний. У 1909 бере участь в організації нового видання — журналу «Аполлон», в якому надалі, до 1917 року, друкує вірші і переклади і веде постійну рубрику «Листи про російську поезію». Зібрані в окрему книгу рецензії Гумільова дають яскраве уявлення про літературний процес 1910-х років. В кінці 1909 року Гумільов їде до Абіссінії, а повернувшись, видає нову книгу — «Перли». 25 квітня 1910 Микола Гумільов вінчається з Ганною Горенко (розрив їх стосунків стався у 1914 р.) Анна Ахматова (Горенко) (1889-1966)

Акмеїзм. Микола Гумільов Восени 1911р. створюється «Цех поетів», що маніфестує свою автономію від символізму і створення власної естетичної програми (стаття Гумільова «Спадщина символізму і акмеїзм») Першим акмеїстичним твором вважали в поему Гумільова «Блудний син» (1911). В цей час за Гумільовим міцно закріпилася репутація «майстра». Весною 1913 р. як начальник експедиції від Академії Наук Гумільов виїжджає на півроку до Африки (для поповнення колекції етнографічного музею), веде шляховий щоденник. На початку Першої світової війни Н.Гумільов, людина дії, вступає добровольцем в уланський полк і отримує за хоробрість два Георгіївські хрести. У «Біржових відомостях» в 1915р. публікуються його «Записки кавалериста». Гумільов Микола Степанович (1886-1921)

Акмеїзм. Микола Гумільов Патріотичний порив і захопленість небезпекою скоро проходять, і він пише в приватному листі: «Мистецтво для мене дорожче за і війну, і Африку». Гумільов переходить в гусарський полк і добиваєть-ся відправки в російський експедиційний корпус на Салонікський фронт, але по дорозі затримується в Парижі і Лондоні до весни 1918. До цього періоду відноситься цикл його любовних віршів. У 1918 після повернення до Росії Гумільов інтенсивно працює як перекладач, готуючи для видавництва «Всесвітня література» епос про Гільгамеша, вірші французь-ких і англійських поетів. Пише декілька п'єс, видає книги віршів «Вогнище» (1918), «Фарфоровий павільйон» (1918). У 1921 виходить остання книга Гумільова, на думку багатьох дослідників, — краща зі всіх, ним створених, — «Вогненний стовп». Гумільов Микола Степанович (1886-1921)

Акмеїзм. Микола Гумільов 3 серпня 1921 року Гумільов арештований ЧК у справі про т.з. «таганцевськом змові» і 24 серпня засуджений до розстрілу. Ім'я його було одним з найодіозніших в історії офіційної російської літератури впродовж всього радянського періоду. Останнє фото М.Гумільова, зроблене в ЧК М.Гумільов. Обійми червоної фурії Художник Олександр Шафранський

Акмеїзм. Микола Гумільов М.Гумільов Автор Марина Поспєхова М.Гумільов Автор Володимир Сисков М.Гумільов Автор Надія Войтинська

Акмеїзм. Микола Гумільов М.Гумільов. Художник Володимир Бондарєв

Акмеїзм. Микола Гумільов Умный дьявол Мой старый друг, мой верный Дьявол, Пропел мне песенку одну: — Всю ночь моряк в пучине плавал, А на заре пошел ко дну. Кругом вставали волны-стены, Спадали, вспенивались вновь, Пред ним неслась, белее пены, Его великая любовь. Он слышал зов, когда он плавал: «О, верь мне, я не обману»… Но помни, — молвил умный Дьявол, — Он на заре пошел ко дну. “Мой старый друг, мой верный дьявол..” За мотивами вірша М.Гумільова «Розумний диявол» Автор: Ірина Стрекова

Акмеїзм. Микола Гумільов Воспоминание Над пучиной в полуденный час Пляшут искры, и солнце лучится, И рыдает молчанием глаз Далеко залетевшая птица. Заманила зеленая сеть И окутала взоры туманом, Ей осталось лететь и лететь До конца над немым океаном. Прихотливые вихри влекут, Бесполезны мольбы и усилья, И на землю ее не вернут Утомленные белые крылья. И когда я увидел твой взор, Где печальные скрылись зарницы, Я заметил в нем тот же укор, Тот же ужас измученной птицы.

Акмеїзм. Микола Гумільов О тебе О тебе, о тебе, о тебе, Ничего, ничего обо мне! В человеческой, темной судьбе Ты - крылатый призыв к вышине. Благородное сердце твое - Словно герб отошедших времен. Освящается им бытие Всех земных, всех бескрылых племен. Если звезды, ясны и горды, Отвернутся от нашей земли, У нее есть две лучших звезды: Это - смелые очи твои. И когда золотой серафим Протрубит, что исполнился срок, Мы поднимем тогда перед ним, Как защиту, твой белый платок. Звук замрет в задрожавшей трубе, Серафим пропадет в вышине... ...О тебе, о тебе, о тебе, Ничего, ничего обо мне! Дремала душа, как слепая… Дремала душа, как слепая, Так пыльные спят зеркала, Но солнечным облаком рая Ты в темное сердце вошла. Не знал я, что в сердце так много Созвездий слепящих таких, Чтоб вымолить счастье у бога Для глаз говорящих твоих. Не знал я, что в сердце так много Созвучий звенящих таких, Чтоб вымолить счастье у бога Для губ полудетских твоих. И рад я, что сердце богато, Ведь тело твое из огня, Душа твоя дивно крылата, Певучая ты для меня.

Акмеїзм. Осип Мандельштам Осип Мандельштам (1891—1938) – російський поет, перекладач, літературознавець. Народився у Варшаві. Батько, Емілій Веніамінович (Еміль, Хаськл, Хацкель Беніаміновіч) Мандельштам, був купцем першої гільдії. Мати, Флора Осипівна Вербловська, була музикантом. У 1897 р. сім'я Мандельштамів переїхала до Петербургу. Осипн здобув освіту в Тенішевському училищі (1900—1907), одному з найбільш прогресивних учбових закладів того часу. З дитинства знаходився під враженням архітектурно-історичних пам’яток Петербургу, його стрункого «міражу», що сприймався в контрасті з родовими межами побуту і релігійного ритуалу єврейської діаспори. Осип Мандельштам (1891-1938)

Акмеїзм. Осип Мандельштам У 1908—1910 р. Мандельштам вчився у Сорбонні і в університеті Гейдельберг-ському. У 1911 році для того, щоб полегшити вступ до Петербурзького університету, Мандельштам прийняв в лютеранську віру, 10 вересня того ж року він був зарахований на історико-філологічний факультет Петербурзького університету, де вчився з перервами до 1917 року. Починав поетичну кар'єру як символіст, послідовник перш за все П.Верлена і Ф.Сологуба, а також передвісника символістів — Ф.І.Тютчева. В кінці 1912 р. увійшов до групи акмеїстів. У акмеїзмі побачив, в першу чергу, апологію органічного єднання хаосу (природа) і жорстко організованого космосу (архітектура) на противагу розмитості і ірраціональності символізму. Осип Мандельштам (1891-1938)

Акмеїзм. Осип Мандельштам Дружбу з акмеїстами (А. А. Ахматовою і Н. С. Гумільовим) вважав одним з головних успіхів свого життя. Поетичні пошуки цього періоду відобразила дебютна книга віршів «Камінь». Вірші часу Першої світової війни і революції (1916—1920) склали другу книгу «Tristia» («книгу скорботи», заголовок сходить до Овідію). Її авторський варіант з'явився в 1923 із загальним присвяченням «Н. Х.» — Надії Яківні Хазіній, дружині поета (їх знайомство відбулося в Києві, в травні 1919). З травня 1925 по жовтень 1930 настає пауза в поетичній творчості. В цей час пишеться проза, до створеної в 1923 автобіографії «Шум часу» додається повість «Єгипетська марка» (1927). У 1928 друкується остання прижиттєва поетична збірка «Вірші», а також книга його вибраних статей «Про поезію». Осип Мандельштам (1891-1938)

Акмеїзм. Осип Мандельштам В 1930р. повертається до писання віршів, в яких демонстративно пориває не тільки з радянською дійсністю, але і з культурною традицією в цілому і бере на себе місію створення нової культури, від нуля, «з кременя», що не спирається на досягнення попередників. «Прощанням» з культурою стало програмне есе «Розмова про Данте» (1933). У листопаді 1933, на піці своєї ненависті до радянського офіціозу, пише злу антисталінську епіграму «Ми живемо під собою не відчуваючи країни», за яку його заарештовують і відправляють в заслання в Чердинь, потім дозволяють вибрати інше місце поселення. Мандельштам вибирає Вороніж (1934—1937). Осип Мандельштам (1891-1938)

Акмеїзм. Осип Мандельштам Більша частина віршів, створених у воронезький період, відобразила прагнення безповоротно деформованого арештом і хворобами поета виговоритися сповна, сказати своє останнє слово. У травні 1937 поет отримав дозвіл виїхати з Воронежа. Через рік його заарештували повторно і відправили по етапу в табір, на Далекий Схід. Мандельштам помер 27 грудня 1938 р. від тифу в пересильному таборі Владперпункт (Владивосток). Був реабілітований посмертно: у справі 1938 року — в 1956, у справі 1934 року — в 1987 році. В 2001 році йому був відкритий пам’ят-ник у Владивостоці, а у 2008 році – у Воронежі і Москві. Останнє фото О. Мандельштама з особової справи в Бутирській тюрмі (серпень 1938 року)

Акмеїзм. Осип Мандельштам *** Мы живем, под собою не чуя страны, Наши речи за десять шагов не слышны, А где хватит на полразговорца, Там припомнят кремлёвского горца. Его толстые пальцы, как черви, жирны, А слова, как пудовые гири, верны, Тараканьи смеются усища, И сияют его голенища. А вокруг него сброд тонкошеих вождей, Он играет услугами полулюдей. Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет, Он один лишь бабачит и тычет, Как подкову, кует за указом указ: Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз. Что ни казнь у него - то малина И широкая грудь осетина Осип Мандельштам (1891-1938)

Акмеїзм. Осип Мандельштам *** Неумолимые слова… Окаменела Иудея, И, с каждым мигом тяжелея, Его поникла голова. Стояли воины кругом На страже стынущего тела; Как венчик, голова висела На стебле тонком и чужом. И царствовал, и никнул Он, Как лилия в родимый омут, И глубина, где стебли тонут, Торжествовала свой закон. Мій біль Художник В.Слепченко

Акмеїзм. Осип Мандельштам *** Скудный луч холодной мерою Сеет свет в сыром лесу. Я печаль, как птицу серую, В сердце медленно несу. Что мне делать с птицей раненой? Твердь умолкла, умерла. С колокольни отуманенной Кто-то снял колокола. И стоит осиротелая И немая вышина, Как пустая башня белая, Где туман и тишина… Утро, нежностью бездонное, Полу-явь и полу-сон, Забытье неутоленное, Дум туманный перезвон... Пам’ять Художник В.Слепченко

Акмеїзм. Осип Мандельштам Раковина Быть может, я тебе не нужен, Ночь; из пучины мировой, Как раковина без жемчужин, Я выброшен на берег твой. Ты равнодушно волны пенишь И несговорчиво поешь; Но ты полюбишь, ты оценишь Ненужной раковины ложь. Ты на песок с ней рядом ляжешь, Оденешь ризою своей, Ты неразрывно с нею свяжешь Огромный колокол зыбей; И хрупкой раковины стены, — Как нежилого сердца дом, — Наполнишь шепотами пены, Туманом, ветром и дождем...

Акмеїзм. Осип Мандельштам *** Воздух пасмурный влажен и гулок; Хорошо и нестрашно в лесу. Легкий крест одиноких прогулок Я покорно опять понесу. И опять к равнодушной отчизне Дикой уткой взовьется упрек, — Я участвую в сумрачной жизни, Где один к одному одинок! Выстрел грянул. Над озером сонным Крылья уток теперь тяжелы. И двойным бытием отраженным Одурманены сосен стволы. Небо тусклое с отсветом странным — Мировая туманная боль — О, позволь мне быть также туманным И тебя не любить мне позволь.

Акмеїзм. Осип Мандельштам *** Я вздрагиваю от холода — Мне хочется онеметь! А в небе танцует золото — Приказывает мне петь. Томись, музыкант встревоженный, Люби, вспоминай и плачь И, с тусклой планеты брошенный, Подхватывай легкий мяч! Так вот она — настоящая С таинственным миром связь! Какая тоска щемящая, Какая беда стряслась! Что, если вздрогнув неправильно, Мерцающая всегда, Своей булавкой заржавленной Достанет меня звезда?

Акмеїзм. Осип Мандельштам *** Невыразимая печаль Открыла два огромных глаза, Цветочная проснулась ваза И выплеснула свой хрусталь. Вся комната напоена Истомой — сладкое лекарство! Такое маленькое царство Так много поглотило сна. Немного красного вина, Немного солнечного мая — И, тоненький бисквит ломая, Тончайших пальцев белизна.

Інтернет-ресурси Слово. Серебряный век. http://slova.org.ru/ Сайт “Серебряный век” http://www.silverage.ru/ Вікіпедія (українською мовою) http://uk.wikipedia.org/ Википедия (російською мовою) http://ru.wikipedia.org/ Російська портретна галерея http://all-photo.ru/portret/ Сайт «Стихия». http://www.litera.ru/stixiya/authors/ Вірші класичних і сучасних авторів http://stroki.net/ Мир Марины Цветаевой. http://www.ipmce.su/~tsvet/ Сайт, присвячений творчості А.Ахматової http://www.akhmatova.org/ Сайт, присвячений творчості М.Гумільова http://gumilev.ru/ Сімейна енциклопедія. Біографії письменників. http://www.simya.com.ua/ Сайт, присвячений О.Блоку http://alexander-block.ru/ Некоммерческая электронная библиотека«ImWerden» http://imwerden.de/ Стихи о любви http://poem.com.ua/gumilev/ Сайт поклонников творчества О.Е.Мандельштама http://mendelshtamp.narod.ru/ Сайт “Серебряного века силуэт…” http://www.silverage.ru/poets/

Література Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с. Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002. Гаспаров М. Л. О. Мандельштам. Гражданская лирика 1937 года. — М., 1996. Лекманов О. А. Мандельштам . — М., 2004. — (Жизнь замечательных людей). Мусатов В. В. Лирика Осипа Мандельштама. — Киев, 2000. Семенко И. М. Поэтика позднего Мандельштама. — М., 1997. Павловский А., Анна Ахматова. Очерк творчества, Л., 1966. Тарасенков А. Н., Русские поэты XX в. 1900—1955. Библиография, М., 1966. Добин Е. С. Поэзия Анны Ахматовой, Л., 1968. Жирмунский В. М. Творчество Анны Ахматовой. Л., 1973. Чуковская Л. К. «Записки об Анне Ахматовой» в 3 т., YMCA-Press., 1976. Тименчик Р.Д. Анна Ахматова в 1960-е годы. — М.: Водолей Publishers, 2005. Мандельштам Н. Об Ахматовой. М.: Новое издательство, 2007 Черных В. А. Летопись жизни и творчества Анны Ахматовой - М.: Индрик, 2008.