Презентація на тему:
"Особливості вживання осново і словоскладання абревіатур, їх правильна вимова"

Особливості вживання осново – і словоскладання абревіатур, їх правильна вимова.

Складання — це спосіб творення складних слів поєднанням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень. Цим воно відріз- няється від інших способів морфологічного словотвору, орієнтованих нам творення про- стих слів. Складні слова функціонують у тісному зв’язку із системою словосполучень, які стають основою їх творення . Основоскладання, словоскладання та абревіація — різні типи складання основ, унаслідок чого виникають складні та скла- дноскорочені слова: двовірш, світловодо-лікарня, голіруч, землероб.

Словоскладання , або юкстапозиція (лат.juxta — поряд, біля і positio — міс- це), — це поєднання двох слів або слово- форм в одному складному слові (салон-перукарня, вагон-ресторан). Юкстапозити утворюються на основі словосполучень прикладкового типу, але на відміну від синтаксичного словосполу- чення, що складається з головного слова і прикладки (на зразок дівчина-красуня, місто-гігант), яка виражає другу назву, слова - юкстапозити виражають одне поняття. Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в прислівниках (здебільшого як індивідуально-авторські новотвори) і спорадично — в дієсловах.

Також словоскладання – спосіб утворення нових слів без інтерфіксів. Цим способом творять наукові терміни на зразок: ракета-носій, кіловат-година, інженер-економіст, лікар-стоматолог, мовознавець-лексикограф, технік-механік, проте більшість таких утворень має яскраво виражену образність. Одним із небажаних явищ в українській мові є калькування. Калька – слово чи словосполучення, складене з українських мовних елементів (морфем, слів) шляхом перекладу структури іншомовного зразка. Кальки – це приховані запозичення українським словом значення іншомовного слова, яке відбувається на основі того, що вони вже мають інші спільні значення. Наприклад, слова лівий і правий стали означати політичні поняття під впливом відповідних значень французь- ких слів; слово блискучий здобуло значення талановитий, прек- расний також під впливом французького.

Основоскладання — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів -о-, -є- (доброзичливий, працездатний), -и-, -ох- (триповерховий, двохатомний). Результатом основоскладання є складні слова, або композити (лат. compositus — складний, складений із частин). У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться із слово-сполученнями, побудованими за типами підрядного зв’язку (дрібнолистий, книго-друк) або із сурядним зв’язком (природ-ничо - географічний). Основоскладання може супроводжуватися суфіксацією,наприклад:природознавство.

Цей засіб словотвору властивий усім функціональним стилям мови, але найбільше поширений він в офіційно-ділових, наукових і публіцистичних текстах. Як правило, книжно - термінологічний характер мають утворення з іншомовними складниками: гідроканал, демократія, макросистема, мікросвіт. Книжного (але менш інтенсивного) відтінку надають питомі компоненти само -, мало -, багато -: самозречення, самоаналіз, малозабезпечений, багатоплановість. Виразне книжне забарвлення характерне для слів з компонентами - лог, - філ, - фоб, - ман, - знавство: філолог, палеонтологія, слов'янофіл, слов'янофільство, бібліофіл, графоманія, меломанія, суспільствознавство, антропологія.

Утворення складних слів пов’язане з безафіксним словотворенням, до якого належить передусім основоскладання. За його допомогою утворюються складні іменники і прикметники поєднанням двох і біль- ше основ. У ролі сполучних звуків (інтерфіксів) виступають -о- або -е- (-є-). Якщо першою частиною складного слова є прикметник, то сполучним звуком виступає -о- (у прикметниках м’якої групи — -ьо-): важкоатлет, гірничопромисловий, давньо -руський. Якщо перша частина складного слова іменник або займенник, то вживання сполучного звука (-о- або -е-) залежить від м’якості – твердості останнього звука основи: атомохід, дощомір,самовчитель (бо атом, дощ, сам) і землетрус, працездатний, боєздатність (бо земля,праця, бій) тощо. Винятки: кожум’яка, овочесховище, очевид- ний, конов’язь, коногон, костогриз, костоправ, свинопас, свиноматка. Без сполучних звуків складні слова утворюються шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися: а) на голосний звук: всюдихід, кількаразовий, радіокомітет, одноденний, дводенний, триніжок, чотири-кутник (у словах з числівниками одно -, два -, три -, чотири -); двадцятирічний, п'яти- кутний, семимильний (у словах із тими числівниками, що мають у родовому відмінку закінчення -и); б) на приголосний звук: Новгород, виконком, колгосп, медінститут (в абревіатурах); двохосьовий, чотирьохактний (у словах з числівниками двох -, трьох -, чотирьох -, якщо дальша частина починається голосними -а- або -о-).

Абревіація відрізняється від осново - і словоскладання тим, що для творення слів використовуються усічені основи,наприклад: профком, ЗМІ (засоби масової інформації). Абревіація поєднує два способи – скорочення і складання. Твірною основою для абревіатур є переважно словосполучення. Способом абревіації утворюються тільки іменники. Основами для творення складноскорочених слів виступають переважно словоспо- лучення з опорним іменником і залежним прикметником (районне управління освіти — райвно) або поєднання двох іменників (коман- дир батальйону — комбат). Перехідний тип між складними і складноскороченими словами становлять іменники, які творяться поєднанням усіченої основи залежного компонента словосполучення і цілого слова, що є опорним компонентом, наприклад: райцентр, спорт база, сільгосптехніка, будматеріали.

Абревіатури утворюються по-різному: від початкових частин окремих слів (Донбас – Донецький басейн), початкової частини першого слова і початкових звуків наступних слів (райвно – районний відділ народної освіти), початкової частини першого слова і повного другого слова (демблок), початкових звуків або початкових букв кожного окремого слова (власне абревіація: неп – нова економічна політика); СНД – Співдружність Незалежних Держав) тощо. Уживання великої букви у скорочених назвах установ, закладів, організацій, утворених з частин слів, залежить від того, чи пов’язується назва з адресною функцією: а) складноскорочення пишуться з великої літери, якщо вони є власними назвами, тобто виконують адресну функцію і вживаються на позначення установ одинично: Держкіно, Міненерго, Укратом, Промінвестбанк; б) з малої літери пишуться складноскорочення, якщо вони є родовими назвами: держадміністрація, облвиконком, міськрада.

Великими літерами пишуться абревіатури, які не відмінюються (СНД, США, ГЕС, ТЕЦ, МТС, ВНЗ), і малими, якщо вони відмінюються і перетворилися у звичайні слова-корені, за допомогою яких будуються нові слова (неп, бо за часів непу, непман, непівська модель еконо-міки). При комбінованому записі деяких абревіатур в одному слові поєднуються два способи слово-твору (ДонНТУ: Дон- – складноскорочення від власної назви Донецький і НТУ – невідмінювана абревіатура від національний технічний універ- ситет), або поступового переходу абревіатур до розряду звичайних слів, коли вони починають відмінюватися, що й підкреслюється додаванням закінчення (СНІДу).

Графічні скорочення. Абревіатури є самостійними словами, які мають усі граматичні ознаки, а тому їх слід відрізняти від звичай- них графічних скорочень відповідних слів і словосполучень. Останні не мають абревіатурної вимови і власних граматичних характеристик: вони передаються на письмі малими літерами, після яких ставиться крапка (крім стандартних скорочень з мет-ричної системи мір: мм – міліметр, см – сантиметр, кг кілограм, т – тонна), курсивом, через скісну лінію, з написанням через дефіс, якщо скорочення у середині слова. Наприклад, слово ПТУ (пе-те-у) – абревіатура, бо воно має літерну вимову, ознаки середнього роду і може бути твірною основою похідних слів (петеушник), а написання б-ка (бібліотека), д-р (доктор), л-ра (література), та ін. (та інше), сб (субота), півн.-зах. ( північно-західний), п/к (під керівництвом) – скорочення, оскільки вони не збігаються з вимовою і з окремою граматичною характеристикою слів.