Презентація на тему:
Олександр Пушкін. “Пісня про віщого Олега”. Поетизація давньоруської минувшини в історичній баладі О.Пушкіна “Пісня про віщого Олега”

Олександр Пушкін. “Пісня про віщого Олега”. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О.Пушкіна “Пісня про віщого Олега”

Пушкін – це найкраще, що є в кожній людині. Д.С.Лихачов 6 червня 1799р. – з’явився на світ; 1811 – 1817 р.р. – навчання у Царськосельському ліцеї;

1817 р. – заслання до Одеси. Дорога із Петербурга до Одеси пролягала через Київ, Катеринослав(нині Дніпропетровськ), Черкаси.

фото

1червня 1822 р. – завершено роботу над віршем «Пісня про віщого Олега». Згадайте предків своїх, щоб історія перед нами не згасла. Ольга Кобилянська

карта

“І жив Олег, князюючи у Києві, мир маючи з усіма країнами. І прийшла осінь, і згадав Олег свого коня, якого поставив кормити і не сідати на нього, бо він спитав колись волхвів і ворожбитів: “Від чого мені вмерти?” І сказав йому один ворожбит: “Княже! Від коня твого, якого ти любиш і на якому ти їздиш, від нього ти вмреш.” Запали слова ці Олегу в душу, і сказав він: “Ніколи не сяду на нього і не побачу його”. І звелів кормити коня, і не водити до нього. Так він прожив декілька років, не бачивши його, аж поки не пішов на греків, а коли повернувся в Київ і минуло чотири літа, на п’яте згадав він коня, від якого волхви пророчили йому померти. І покликавши старого конюха, спитав Олег: “Де мій кінь, якого я поставив годувати і доглядати?” Конюх сказав: “Помер”. Олег же дорікнув тому ворожбитові і промовив: “Не правду кажуть волхви, всі їхні слова – брехня. Кінь мій помер, а я живий”. І звелів Олег сідлати собі коня: “ Хочу побачити кістки його”. І приїхав на те місце, де лежали його голі кості і череп голий, зліз з коня, посміявся і сказав: “Чи не від цього черепа смерть мені прийняти?” І наступив ногою на череп, і виповзла змія з черепа, і вжалила його в ногу. Від того розхворівся Олег і помер.”

Словникова робота Віщий – мудрий. Хазари – кочівники, які жили в південних степах і часто нападали на Київську Русь. Баский – гарячий. Волхви – язичницькі жерці. Борня – боротьба. Перун – бог дощу, блискавки і грому у східних слов’ян. Царгород (Царград) – староруська назва Константинополя (сучасний Стамбул). Отроки – підлітки до 15 років, князівська челядь. Тризна – завершальний етап похоронного обряду, поминки по небіжчикові. Ця частина складалася спочатку зі змагань, жертвоприношень, пісень, в яких славили військові подвиги померлих, а пізніше з поминальної учти. Бранне (сідло) – від брань – війна, битва (тобто військове сідло).

Пісня про віщого Олега Збирається віщий Олег – войовник З хазарами знов воювати; За напад – мечам і пожарам прирік Він ниви хазарські і хати. Із військом своїм, в царгородській броні, Князь їде полями на вірнім коні. Із темного лісу старий чарівник Виходить назустріч поволі, Перунові тільки покірний старик, Провісник він людської долі. В мольбі, в ворожбі все життя він провів. І князь біля нього коня зупинив. “Повідай, улюбленцю вічних богів, Чи скоро я землю покину? Чи скоро, на радість моїх ворогів, Мене покладуть в домовину? Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі – Баского коня подарую тобі”. “Волхви не бояться земних владарів, Волхвам - за пророче їх слово – Не треба багатих князівських дарів, - Правдива і вільна їх мова. Хоч роки майбутні таяться в імлі, Та бачу я долю твою на чолі. .

“Волхви не бояться земних владарів”. Художник В. Васнецов. Послухай, що скаже тобі ворожбит: Ти славний своїми боями, І твій ворогами не здоланий щит Царграда оздоблює брами; І хвилі, і землю скорив ти в бою, І недруги заздрять на долю твою. І моря бурхливого зрадницький вал Твої не пошкодив вітрила, Тебе не поранив лукавий кинджал, Ворожа стріла не вразила… Не відаєш ран ти у грізній броні, Бо є охоронець у тебе в війні. Твій кінь бойових не лякається діл, Він, пановій волі покірний, То смирний стоїть перед хмарами стріл, То скаче, товариш твій вірний. Його не лякає жорстока борня… Але від свого ти загинеш коня”. Олег усміхнувся; одначе чоло Прорізала думка журлива. Він, спершись рукою на бранне сідло, Злізає з коня мовчазливо; І вірного друга князівська рука Востаннє голубить, ласкава й легка.

“Нам час розлучатись навіки”. Художник В. Васнецов. “З тобою, мій друже, мій вірний слуга, Пройшов я походи великі; В стремено твоє вже не ступить нога, Нам час розлучатись навіки. Прощай, утішайся у лузі щодня! Ви, отроки – друзі, візьміть – но коня. У луг одведіть, де трава запашна, Попоною спину вкривайте, Добірного завжди давайте зерна, Водою з джерел напувайте”. І отроки миттю з конем одійшли, І князю нового коня підвели. Олег бенкетує між друзів своїх В гаю, на зеленому схилі; Їх кучері білі, як ранішній сніг На предківській славній могилі. Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою. “А де мій товариш, де кінь мій баский?- Промовив Олег своїм слугам: -Скажіть, чи здоровий, чи досі, легкий, Розкішним він бігає лугом?” І чує слова: на крутому горбі Давно відпочинок знайшов він собі.

Із жовтого черепа тихо між тим Гадюка повзла домовинна… Художник В. Васнецов. І голову буйну Олег похилив І думає: “Що ж чарування? Коли б не послухав брехливих я слів, Відкинув дурне віщування, Носив мене б кінь до останнього дня!” І хоче він бачить останки коня. Ось їде могутній Олег до ріки, З ним гості його посивілі, І бачить: коня благородні кістки Лежать на Дніпровому схилі; Їх миє негода, їх порох вкрива, Над ними шумує шовкова трава. І, тихо ступивши на череп німий, Князь мовив: “Спи, друг одинокий! Тебе пережив твій хазяїн старий, І от, як скінчу свої роки, Не ти на траву упадеш запашну І кров’ю жаркою напоїш труну!” І мовив Олег тоді друзям своїм: “Чи кістка страшна мені тлінна?” Із жовтого черепа тихо між тим Гадюка повзла домовинна: Круг ніг його чорним кільцем обвилась, І крикнув зненацька ужалений князь.

Князь Ігор і Ольга сидять на горбі; Хмільна бенкетує дружина. Художник В. Васнецов. Схиляються гості над тілом в журбі, У келихах піняться вина; Князь Ігор і Ольга сидять на горбі; Хмільна бенкетує дружина. Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою

Домашнє завдання: Вивчити напам’ять уривок з “Пісні про віщого Олега”. Виразно читати твір в оригіналі.

Дякую за роботу на уроці!