Презентація на тему:
Ілюстрація до казка О. С пушкіна Мертва царівна і сім богатирів

Ілюстрація до казки О.С Пушкіна " Мертва царівна і сім богатирів" учня 5-В класу Антона Красоти 2014-2015 н.р

В путь-дорогу цар зібрався, Із ріднею попрощався, І цариця край вікна Сіла ждать його сумна. Вполе дивиться, аж очі Почали боліти їй У сподіванці сумній. Все не видно в полі друга! Сніг лягає на поля , Вся білісінька земля. Дев'ять місяців минає, Смуток очі застилає.

А як свят- вечір настав, Бог дочку цариці дав . Рано- вранці гість бажаний, День і ніч так довго жданий Повернувся цар назад І заходить до палат. Авона лиш позирнула Та важкесенько зітхнула - Потьмаривсь од щастя світ І померла до обід .

Рік , неначе сон , промчавсь- Цар із другою побравсь. І по правді молодиця , Що й сказать , була цариця : І висока , і струнка , І розумна , і метка , Тільки дуже вередлива , Гордовита та злослива .

В неї придане було : Дзеркальце , чудесне скло , Що таку властивість мало : Як людина , розмовляло , З ним одним була вона І ласкава й не смутна , З ним привітно розмовляла І , милуючись , казала : " Любе дзеркальце, скажи Та мій сумнів розв'яжи : Хто на світі наймиліший , Найгарніший , найбіліший? "

Та царівна молодая Теж тим часом розцвітає . Потихеньку підросла І , мов квітка , розцвіла . Білолиця , чорнобрива , І сумирна , й непримхлива . Старости біля дверей : Королевич Єлисей

З чорних заздрощів смутна , Кида дзеркальце під лавку , Кличе дівчину Чорнявку І дає наказа їй , Цій прислужниці своїй , Завести царівну в хащі І , живу , напризволяще Під сосною кинуть там На поживну злим вовкам.

От , покликавши царівну , З нею дівка в ліс пішла Й так далеко завела , Що царівна догадалась І до смерті налякалась . Почала благать вона : " В чім , скажи , моя вина ? Не губи мене , дівице ! Коли стала б я цариця , Відплатила б чим змогла !" Не бажаючи їй зла , Та царівну не зв'язала , Відпустила і сказала : " Не журися , будь - що -будь !" І пішла в зворотну путь.

Всюди чутка залунала , Що дочка в царя пропала . Не стуляє цар очей . Королевич Єлисей , Помолившись добре Богу , Виряджається в дорогу Наречениу врятувать І дружиною назвать.

А царівна молодая В лісі темному блукає , Далі й далі в нетрі йшла І на терем набрела .

Їй назустріч пес загавкав , І підбіг , і ліг на травку . Йде царівна до воріт - Тихо скрізь .За нею вслід , Лащучися незлосливо , Пес біжить . Вона сміливо По приступках піднялась І за клямку узялась.

Двері тихо відчинились , І царівна опинилась У світлиці . Навкруги Всюди лад . В кутку боги , Стіл дубовий під богами , Лави , вкриті килимами . Бачить дівчина , що тут Люди праведні живуть , Знать , не будуть ображати Та нікого не видати . Обійшла царівна дім , До ладу прибрала в нім .

Тут почувся тупіт коней , Входять сім богатирів , Сім рум'яних молодців. Тут вона до них зійшла , Їм пошану віддала , Низько в пояс уклонилась , Лагідно перепросилась , Що , мовляв , до них зайшла , Хоч непрохана була .

" Здрастуй , дзеркальце ! Скажи Та мій сумнів розв'яжи: Чи не я за всіх миліша , І рум'яніша й біліша ? " А воно їй каже так : " Ти прекрасна , знає всяк , Тільки є , жива й здорова , Серед темної діброви , У хоромах захисних Та , що краща від усіх !"

Раз царівна молодая Милих братиків чекає І пряде біля вікна . Раптом глянула вона : Пес загавкав , як шалений , То черниченька злиденна У подвір'ї під вікном

" Ой , дитинонько-дівице! Клятий пес мене злякав , Мало лаття не порвав. Вийди в двір !" Царівна чує, Хліб з комори узяла , На ж, лови!- і хліб летить. Хліб жебрачка упіймала . От за це тобі , лови! І на ганок соковите, Наливне та духовите Гарне яблучко летить. Пес як скочить , заскавчить... Та царівна просто в руку Упіймала." Від докуки Яблучко собі вживай! Бог з тобою , прощавай!"

Знову пряжу узяла; Під вікнонцем прясти стала , Ждать братів , а поглядала Все на яблучко на те, А воно мов золоте , Спілим соком вщерть налите, І рум'яне , й духовите, Медом сповнене ясним, До обіду ,не стерпіла, В руки яблучко взяла І до губок піднесла, Потихесеньку куснула І шматочок проковтнула ...

Тої самої пори Молодці - богатирі Поверталися юрбою Прискакали , входять... "Ах!" Пес за ними по п'ятах , Вмить до яблучка... Озлився, Проковтнув його , звалився І відразу здох ...Воно, Бая, отруєне було.

До царівни неживої , Похилившись головою , Браття з жалем підійшли , Її з лавки підняли , Одягли у пишні шати І хотіли вже ховати - Передумали.Вона , Як ві сні - така ясна , Тихомирно так лежала , Що ледь - ледь не промовляла

Спить вона у мертвім сні... І з плачем, в великім жалю, В домовину із кришталю Тіло мертвої сестри Тут кладуть богатирі. Понесли в порожню гору І труну в північну пору До шести міцних стовпів, До чавунних ланцюгів Обережно пригвинтили І навкруг загородили.

У далекому краю Нареченую свою Королевич скрізь шукає. Все немає та немає !

І до сонця під кінець Вдався добрий молодець: " Ясне сонечко ! Ти ходиш Цілий рік у небі . Зводиш Зиму з літом щоразу , Всіх нас бачиш унизу. Не відмов мені в привіті! Чи не стріло десь на світі У якому -будь краю , Нареченую мою? "

Серце рветься із грудей ,- Ночі жде наш Єлисей. Тільки місяць показався - Він услід за ним погнався. " Місяцю, ти, друже мій , Ти, ріжечку золотий! Ти встаєш у тьмі глибокій, Білолиций, ясноокий, І до тебе залюбки Посміхаються зірки. Не відмов мені в привіті! Чи не стрінув десь на світі , Нареченую мою? "

Єлисей журбу долає , Вітру буйному гукає: " Вітре , гордий володар ! Ти ганяєш зграї хмар Не відмов мені в привіті! Чи не сттрінув десь на світі, Нареченую мою ?" Каже вітер : " За рікою, За струмистою водою, Є високая гора , В ній глибокая нора ; В тьмі , що сповнена печалі , Домовина із кришталю Там прип'ята на стовпах , На чавунних ланцюгах. А навкруг долина рівна... В тій труні твоя царівна".

Перед ним гора пустинна; Навкруги сумна рівнина; Вхід в горі чорніє тій . Він іде туди мерщій. Перед ним в імлі могильній Колихається повільно Кришталевая труна... В тій труні лежить вона . Він ударився щосили , Аж розбивсь кришталь. І встає з труни сумної... Він її на руки взяв І з нори попрямував. Під розмову безтурботну Вирушають в путь зворотну.

Вдома в ті часи без діла Люта мачуха сиділа Перед дзеркальцем своїм А воно хй каже так: " Ти прекрасна , знає всяк, Та царівна ще миліша , Ще рум'яніша й біліша !" Як взяла царицю злість- Дзеркальце об землю - трісь! В двері миттю похопилась І з царівною зустрілась- І від люті в той же час Лиходійка вмерла враз.

Злу царицю поховали І весілля відгуляли , І були кінець кінцем Наречені під вінцем. Утчу справили велику , Що й не бачено від віку ! Я там був , мед - пиво пив - Тільки вуса обмочив.