Презентація на тему:
Футуризм Кубофутуризм Егофутуризм “Мезонін поезії” “Центрифуга”

Поезія “срібного століття” Футуризм Кубофутуризм Егофутуризм “Мезонін поезії” “Центрифуга”

Епоха змін

Футуризм Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку ХХ ст. в основному в Італії та Росії. Творцем його уважають італійського письменника Ф. Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у ХІХ столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, так званою «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів. Характерною прикметою футуризму була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями. Філіппо Томмазо Марінетті –італійський письменник, поет, засновник футуризму

Футуризм Сама назва футуризму має на увазі культ майбутнього і дискримінацію минулого разом з сьогоденням. Маніфест Марінетті був написаний для молодих італійських художників. У маніфесті Марінетті проголошувалися «телеграфний стиль», відмова від традиційної граматики, право поета на свою орфографію, словотворення, швидкість, ритм. Свої картини художники-футуристи присвячували поїзду, автомобілю, літакам. Словом, всім миттєвим досягненням цивілізації, захопленої технічним прогресом. Мотоцикл був проголошений досконалішим творінням, ніж скульптури Мікеланджело. Марінетті говорив: «Жар, що йде від шматка дерева або заліза, нас хвилює більше, ніж посмішка і сльози жінки», «Нове мистецтво може бути лише насильством і жорстокістю” Філіппо Томмазо Марінетті –італійський письменник, поет, засновник футуризму

Футуризм У 1912 р. в Парижі відбулася перша виставка художників-футуристів. Окрім Марінетті, основоположниками футуризму були Джакамо Балла, Умберто Боччоні, Луїджі Руссоло, Карло Карра, Джіно Северіні. Проголошується пафос руйнування і вибуху. Оспівуються війни і революції, як омолоджуюча сила світу, що одряхлів. Можна розглядати футуризм як своєрідний сплав ніцшеанства і маніфесту комуністичної партії. Динаміка руху повинна прийти на зміну статиці позуючих скульптур, картин і портретів. Фотоапарат і кінокамера замінять недосконалість живопису і ока. Луїджі Руссоло – Італійський художник, композитор і поет футуристичного напряму

Головні художні принципи футуризму у живопису— швидкість, рух, енергія, які деякі футуристи намагалися передати досить простими прийомами. Для їх живопису характерні композиції енергій, де фігури роздроблені на фрагменти і перетинаються гострими кутами, де переважають мерехтливі форми, спіралі, скошені конуси, де рух передається шляхом накладення послідовних фаз на одне зображення — так званий принцип симультанності. Політ ластівок Художник Джакомо Балла (1912)

Футуризм В живопису і скульптурі італійський футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, У.Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів(скло, дерево, картон, залізо, шкіру, одяг, дзеркала, електричні лампочки і т. д.) став попередником такого сучасного на сьогоднішній день напряму у мистецтві як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Дж.Балла прагнув до об'єднання форми, кольору, руху і звуку. Вуличний ліхтар Художник Джакомо Балла (1912)–

Футуризм Песимізм і оптимізм Художник Джакомо Балла (1912)–

Футуризм Динамізм собаки на прив'язі Художник Джакомо Балла (1912)–

Футуризм Руки скрипаля Художник Джакомо Балла (1912)–

Унікальні форми безперервності у просторі Автор Умберто Боччоні (1911)– Умберто Боччоні – Італійський художник і скульптор, теоретик футуризму

Футуризм Стан душі. Ті, хто залишається. Художник Умберто Боччоні (1911)–

Футуризм у Росії У Росії першими футуристами стали художники брати Бурлюки. Давид Бурлюк — засновник в своєму маєтку колонії футуристів «Гілея». Йому вдається згуртувати довкола себе різні, яскраві ні на кого не схожі індивідуальності. Маяковський, Хлєбників, Кручених, Бенедикт Лівшиц, Олена Гуро — найбільш відомі імена. У першому маніфесті «Ляпас суспільному смаку» прозвучав заклик: «Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого і інш. і інш. з пароплава сучасності.» Але заклик цей був пом'якшений висловом нижче: «Хто не забуде першого кохання, той не пізнає любові останньої». Навіть такі кумири, як Олександр Блок, не уникнули звинувачення в тому, що «їм потрібна лише дача на річці». Давид Бурлюк: «Душа — кабак, а небо — рвань, ПОЭЗИЯ — ИСТРЕПАННАЯ ДЕВКА, а красота кощунственная дрянь…» Давид Бурлюк (1882-1967)

Футуризм Давид Бурлюк народився в Україні на Сумщини. Поет і художник, що має світову славу... Життя митця було досить бурхливим. Вчився у Сумській гімназії, Казанському та Одеському художніх училищах. Знав Маяковського. Підтримував його фінансово. Навчався в Німеччині та Франції. Достеменно не відомо, чим поет займався під час Громадянської війни. Існують лише версії... Однак, факт еміграції до Японії у 1920 році, говорить сам за себе. В Японії художник поринув у вивчення культури Сходу, що вплинула на всю його подальшу творчість. У 1922 році, перебрався до США, нарешті заробивши грошей на квиток.В Штатах досить швидко став відомим, вважається одним з основоположників футуризму. Помер художник 1967 року в Нью-Йорку. Давид Бурлюк (1882-1967)

Футуризм у Росії Так або інакше, але футуризм подарував поезії трьох геніїв: Маяковського, Хлєбникова, Пастернака. Не говорячи вже про море талантів: Ніна Хабіас, В.Каменський, В. Шкловський, І.Зданевич О.Кручених. Олексій Кручених (1886-1968) - журналіст, художник, поет-футурист, ввів в поезію абстрактну мову Віктор Шкловський (1893-1984) російський письменник, літературознавець, критик, кіносценарист Ігор Терентьєв (1892-1937) поет, художник, театральний режисер, до арешту працював в Харкові і Дніпропетровську Василь Каменський (1884-1961) Поет, письменник. Був і актором, і пілотом, і будівельником… Олена Гуро (1877-1913) поетеса, прозаїк і художниця Доля багатьох футуристів трагічна. Одні розстріляні, як Ігор Терентьєв () ), інші загинули в засланні, як Н.Хабіас. А ті, що вижили, були приречені на забуття: В.Каменський, О.Гуро.

Футуризм Поклянитесь, далекие и близкие, пишущие на бумаге чернилами, взором на облаках, краской на холсте, поклянитесь никогда не изменять, не клеветать на раз созданное – прекрасное – лицо вашей мечты, будь то дружба, будь то вера в людей или в песни ваши. Мечта! – вы ей дали жить, – мечта живет, – созданное уже не принадлежит нам, как мы сами уже не принадлежим себе! Поклянитесь, особенно пишущие на облаках взором, – облака изменяют форму – так легко опорочить их вчерашний лик неверием. Обещайте, пожалуйста! Обещайте это жизни, обещайте мне это! Обещайте! Елена Гуро, «ОБЕЩАЙТЕ» (1913)

Футуризм Лише С.Кірсанову, М. Асєєву, В.Шкловському вдалося, не дивлячись на опалу, зберегти статус визнаних письменників і дожити до похилих років в повному розквіті творчих сил. Пастернак був зацькований при М.Хрущові, хоча на той час повністю відійшов від принципів футуризму. Футуризм — одна з течій авангардизму, який породив безліч інших напрямів і шкіл: імажинізм С.Есеніна і Марієнгофа; конструктивізм І.Сельвінського, Луговського; егофутурізм І.Сєверяніна тощо. Микола Асєєв (1889-1963) Семен Кірсанов (1906-1972)

Кубофутуризм Кубофутурізм — напрям в мистецтві 1910-х рр., найбільш характерне для російського художнього авангарду тих років, прагнуче з'єднати принципи кубізму (розкладання предмету на складові структури) і футуризму (розвиток предмету в «четвертому вимірі», тобто в часі). Коли заходить мова про російський футуризм, то відразу приходять на думку імена кубофутуристів — учасників групи «Гілея». Вони запам'яталися і своєю зухвалою поведінкою, і шокуючим зовнішнім виглядом (знаменита жовта кофта Маяковського, рожеві сюртуки, пучки редиски і дерев'яні ложки в петлицях, розфарбовані невідомими знаками обличчя, епатажні витівки під час виступів), і скандальними маніфестами і різкими полемічними випадами проти літературних опонентів, і тим, що в їх ряди входив Володимир Маяковський, єдиний з футуристів, «не гнаний» за радянських часів. Трамвай Художник А.Богомазов (1914 р.)

Кубофутуризм Кубофутурізм прийнято вважати результатом взаємовпливу поетів-футуристів і живописців-кубістів. Активна взаємодія поезії і живопису, безумовно, стала одним з найважливіших стимул-реакцій формування кубофутуристичної естетики. Лексичне оновлення літературних текстів тепер досягалося внесенням до нього вульгаризмів, термінів технічного характеру, винаходом незвичних словосполук, відмовою від розділових знаків. Одні поети утворювали нові слова із старого кореня (Хлєбніков, Каменський), інші розколювали їх римою (Маяковський), треті за допомогою віршованого ритму надавали словам неправильні наголоси (Кручених). Все це вело до депоетізації мови. Услід за синтаксичними зсувами почали виникати зсуви смислові. Це виявлялося в нарочитому нестикуванні фраз, в заміні необхідного за смислом слова протилежним до нього за значенням. Велику роль грала тепер візуальна дія вірша. В церкві Художник Д.Бурлюк (1924-1925рр.)

Кубофутуризм У 1910-х роках минулого століття популярність «гилейців» дійсно перевершувала останніх представників цієї літературної течії. Можливо, тому, що їх творчість найбільш відповідала канонам авангарду. «Гілея» — перша футуристична група. Вони називали себе також «кубофутуристами» або «будетлянами» (цю назву запропонував Хлєбніков). Роком її створення прийнято вважати 1908-й, хоча основний склад склався в 1909-1910 рр. На початку 1910 року в Петербурзі «Гілея» заявила про своє існування у складі Д. і Н. Бурлюків, В. Хлебникова, В. Маяковського, В.Каменського, Е. Гуро, А. Кручених і Б. Лівшица. Саме вони стали представниками найбільш радикального флангу російського літературного футуризму, який відрізнявся революційним бунтом, опозиційною настроєністю проти буржуазного суспільства, його моралі, естетичних смаків, всієї системи суспільних стосунків. Давид Бурлюк (1882-1967)- поет, художник Микола Бурлюк (1990-1920) – поет і прозаїк Володимир Бурлюк (1986-1917) – художник

Кубофутуризм Новаторство футуристів було оригінальним, але, як правило, було позбавлено здорового глузду. М. Вагнер відзначає, що «від одного словесного кореня футуристи утворювали цілий ряд неологізмів, які, проте, не увійшли до живої, розмовної мови. Хлєбніков вважався відкривачем словесних „Америк“, поетом для поетів. Він володів тонким відчуттям слова. Наприклад, від основи дієслова „любити“ він створив 400 нових слів, з яких жодне не увійшло до поетичного ужитку». Весною 1914 року організація припинила своє існування як єдина група. Її члени пішли кожен своєю дорогою. Багато футуристів покинули Москву і Петроград, ховаючись від призиву, або, навпаки, потрапивши на фронт. Молодь, яка в мирний час складала основну благодатну аудиторію футуристів, була мобілізована. Інтерес в суспільстві до «футуристичних зухвалостей» став швидко падати.... Портрет філософа Художник Люов Попова(1915)

Кубофутуризм . При всіх кардинальних зовнішніх відмінностях історія кубофутурізма в Росії вражаюче нагадує долю російського символізму. Таке ж люте невизнання на перших порах, той же шум при народженні (у футуристів лише значно сильніший, переростаючий в скандал). Услід за цим швидке визнання передових шарів літературної критики, тріумф, величезні надії. Раптовий зрив і падіння в прірву в той момент, коли здавалося, що перед ним відкрилися небувалі досі в російській поезії можливості і горизонти. Людина + повітря + простір Художник Любов Попова (1912)

Кубофутуризм У образотворчому мистецтві слід зазначити кубофутуризм — напрям, в якому в різний час працювали такі художники, як Казимир Малевич, Давид Бурлюк, Наталія Гончарова, Любов Попова, Надія Удальцова, Олександра Екстер, Олександр Богомазов та ін. Казимир Малевич (1879-1935)- художник-авангардист, один з засновників супрематизму Давид Бурлюк (1882-1967)- засновник російського та українського футуризму, створив 30 тисяч картин (в Україні їх є лише 35) Автопортрет. Наталья Гончарова (1881-1962)- російська художниця-авангардист (внучата племінниця дружини О.С.Пушкіна) Олександра Екстер (1882-1949)- російсько-французька художниця-авангардист, графік, дизайнер, художник театру і кіно Автопортрет. Олександр Богомазов (1880-1930)- представник і теоретик російсько-українського авангардного живопису

Кубофутуризм Чорний супрематичний квадрат Художник К.Малевич (1913) Чорне коло Художник К.Малевич (1923)

Кубофутуризм Козак Мамай Художник Д.Бурлюк (1912)

Кубофутуризм. Володимир Маяковський Володи мир Володи мирович Маяко вський (1893, село Багдади, Кутаїська губернія, Грузія —1930, Москва) — російський поет, публіцист, драматург і громадський діяч. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський В.В. Маяковський народився у селищі Багдади, в Грузії, у родині лісника і був останньою – третьою - дитиною. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду кубанських козаків. В школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською мовою, а вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає до школи № 91 і навчається в одному класі із братом Бориса Пастернака - Шурою. Ще у віці 14 років (1907 року) Маяковський вперше взяв участь у соціалістичній демонстрації у Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюється ідеями марксизму. Коли 1908 його відраховують із гімназії через неспроможність матері далі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж 1908 року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують та Маяковський уникає покарання через неповнолітність. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув'язнення у Бутирській в'язниці 1909 року. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Облікова картка Московського охоронного відділу

Володимир Маяковський 1911 р. він вступає до Московського училища мистецтва, де знайомиться із членами Російського футуристичного руху. Стає лідером групи «Гілея». Після знайомства із Давидом Бурлюком входить у коло поетів та зближується із кубофутуристами. Перший опублікований вірш «Ніч» Маяковського увійшов до футуристичної збірки «Ляпас суспільному смаку» 1912 року. 1913 р. поет звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський», сам ставить її та виконує головну роль. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський НОЧЬ Багровый и белый отброшен и скомкан, в зеленый бросали горстями дукаты, а черным ладоням сбежавшихся окон раздали горящие желтые карты. Бульварам и площади было не странно увидеть на зданиях синие тоги. И раньше бегущим, как желтые раны, огни обручали браслетами ноги. Толпа — пестрошерстая быстрая кошка — плыла, изгибаясь, дверями влекома; каждый хотел протащить хоть немножко громаду из смеха отлитого кома. Я, чувствуя платья зовущие лапы, в глаза им улыбку протиснул; пугая ударами в жесть, хохотали арапы, над лбом расцветивши крыло попугая. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Оригінальна творчість поета почалася після знайомства з поезією символіста Андрія Білого. По визнанню поета, все почалося з рядка Андрія Білого «В небеса запустив ананасом». Давид Бурлюк познайомив молодого поета з поезією Рембо, Бодлера, Верлена, Верхарна, але вирішальне значення мав вільний вірш Уїтмена; нерідко можна зустріти твердження, що віршування Маяковського унікальне і він не мав попередників, але це не зовсім так. Маяковський не визнавав віршовані розміри, він придумував для своїх віршів ритм; поліметричні композиції об'єднуються стилем і єдиною синтаксичною інтонацією, яка задається графічною подачею вірша: спершу розділенням вірша на декілька рядків, записаних в стовпчик, а з 1923 року -знаменитою «драбинкою», яка стала «візитною карткою» Маяковського. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський “Драбинка” допомагала Маяковському змусити читати його вірші з правильною інтонацією, оскільки ком інколи було недостатньо. Втім, про «драбинку» Маяковського ходили більш приземлені чутки. Деякі були переконані, що поет «ламав» рядки лише для того, щоб збільшити свій гонорар за публікацію віршів, оскільки тарифікувався кожен рядок твору. Зв'язують вірш Маяковського і з літургійним восьмиголоссям. Проте, в цілому, це абсолютно оригінальний поет і серед попередників і на тлі всієї подальшій поезії. Заклик Маяковського: «Уважаемые поэты московские, / Я в искусстве правду любя, / Умоляю - не делайте под Маяковского. / Делайте под себя» був зайвим. «Під Маяковського» писати не вдавалося і не вдається нікому, навіть найближчому учневі Миколі Асєєву. Завдяки потужному голосу і блискучим артистичним здібностям, він стає явним лідером всіх публічних виступів футуристів. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський 1914 р. через активну політичну діяльність Маяковського та Бурлюка виключили із Московського училища мистецтв. У мистецькому розвитку поета тепер з’явився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що іформилося у поемі «Облако в штанах» (рос.) Над нею автор працював протягом двох років 1914-1915. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, що одночасно змальовував палкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Вона дозволила заявити Маяковському про себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ. Поет навмисне використовував у поемі мову вулиць та довгі конструкції аби викрити зідеалізовані та зромантизовані поняття поезії: Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Отрывок из вступления к поэме «Облако в штанах» Вашу мысль, мечтающую на размягченном мозгу, как выжиревший лакей на засаленной кушетке, буду дразнить об окровавленный сердца лоскут: досыта изъиздеваюсь, нахальный и едкий. У меня в душе ни одного седого волоса, и старческой нежности нет в ней! Мир огромив мощью голоса, иду — красивый, двадцатидвухлетний. Нежные! Вы любовь на скрипки ложите. Любовь на литавры ложит грубый. А себя, как я, вывернуть не можете, чтобы были одни сплошные губы!.. Хотите — буду от мяса бешеный — и, как небо, меняя тона — хотите — буду безукоризненно нежный, не мужчина, а — облако в штанах! Не верю, что есть цветочная Ницца! Мною опять славословятся мужчины, залежанные, как больница, и женщины, истрепанные, как пословица. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Влітку 1915 р. Маяковський закохався у заміжню жінку — Лілю Брік. Саме їй присвячено поему «Флейта-позвоночник» (рос.) Чоловіком Лілі був видавець поета - Осип Брік. Кохання, поруч із враженнями від революції та війни, дуже вплинули на поезію Маяковського наступних років. Поема «Війна и мир», що змалювала жахи Першої світової війни та поема «Людина”— насправді є вираженням болю, що спричиняє кохання… Володимир Маяковський і Ліля Брік «Звенящей болью любовь замоля, душой иное шествие чающий, слышу твое, земля: "Ныне отпущаеши!"»...

Володимир Маяковський Лиличка (вместо письма) Дым табачный воздух выел. Комната - глава в крученыховском аде. Вспомни - за этим окном впервые руки твои, исступленный, гладил. Сегодня сидишь вот, сердце в железе. День еще - выгонишь, можешь быть, изругав. В мутной передней долго не влезет сломанная дрожью рука в рукав. Выбегу, тело в улицу брошу я. Дикий, обезумлюсь, отчаяньем иссечась. Не надо этого, дорогая, хорошая, дай простимся сейчас. Все равно любовь моя - тяжкая гиря ведь – висит на тебе, куда ни бежала б. Дай в последнем крике выреветь горечь обиженных жалоб. Если быка трудом уморят – он уйдет, разляжется в холодных водах. Кроме любви твоей, мне нету моря, а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых. Захочет покоя уставший слон – царственный ляжет в опожаренном песке. Кроме любви твоей, мне нету солнца, а я и не знаю, где ты и с кем. Если б так поэта измучила, он любимую на деньги б и славу выменял, а мне ни один не радостен звон, кроме звона твоего любимого имени. И в пролет не брошусь, и не выпью яда, и курок не смогу над виском нажать. Надо мною, кроме твоего взгляда, не властно лезвие ни одного ножа. Завтра забудешь, что тебя короновал, что душу цветущую любовью выжег, и суетных дней взметенный карнавал растреплет страницы моих книжек... Слов моих сухие листья ли заставят остановиться, жадно дыша? Дай хоть последней нежностью выстелить твой уходящий шаг. ..

Володимир Маяковський Впродовж 1915-1917 рр. Маяковський працював креслярем у Петроградському військовому автомобільному училищі. На початку революції він був у Смольному. Там він став свідком Жовтневої революції. Повернувшись до Москви, він працює у Російському телеграфному агенстві (РОСТА), створює тексти та власне графіку для агітплакатів. 1919 р. вийшла поема «150 000 000» — гімн світовій революції. Плакати, створені В.Маяковським

Володимир Маяковський 1918 р. Маяковський написав сценарій до фільму «Не для денег рождённый» (рос.) за мотивами роману Джека Лондона «Мартин Іден». Поет сам зіграв головну роль. Нажаль, не збереглось жодної копії фільму. Також 1918 р. Маяковський знявся у головній ролі в експериментальному фільмі «Барышня и хулиган» (рос.) за сценарієм самого Маяковського. Через 50 років сценарій не залишився забутим. 1970 року вийшов телефільм-балет «Барышня и хулиган» на основі сценарію 1918 року. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Після 1917 року починається створення соціалістичного міфу про світопорядок (1918 рік - п'єса «Містерія-буф», 1921рік - поема «150 000 000», 1924 рік – поема «Володимир Ілліч Ленін», 1927 рік – поема «Хорошо!» (рос.) і трагічно наростаюче відчуття його порочності (від вірша 1922 року «Прозаседавшиеся» (рос.) - до п'єси «Баня» (рос.), 1929). «Час мітингів і зборів» якнайкраще сприяє звитяжній ході з естради в народ. В цей час країна ще єдина в очікуванні світової революції, падіння всіх держав і ери загальної справедливості. Багато дослідників Маяковського стверджують, що в середині 1920-х років він почав розчаровуватися в реальностях соціалістичних буднів, хоча вірші, пройняті офіційною бадьорістю, у тому числі присвячені колективізації, він продовжував створювати до останніх днів. Володимир Маяковський і Борис Пастернак

Володимир Маяковський Втім, «Прозаседавшиеся» і монолог «О дряни» вже прочиняли двері новим зощенко, аверченко і булгаковим. Ще одна особливість поета — поєднання пафосності і ліричності з отруйною щедрінською сатирою. Широкий, дуже широкий поет, «треба б звузити». Маяковського марно намагалися звузити. Для одних він великий лірик. Для інших трибун, поет революції. Для Леніна - перш за все хороший сатирик. Для Сталіна — величезний поет. Знаменно, що рядки з американського циклу, написані ще в 1925 році поет тоді не наважився включити в текст вірша, але в 1928 році опублікував їх в складі критичної статті: Я хочу быть понят родной страной, а не буду понят —         что ж?! По родной стране         пройду стороной, как проходит         косой дождь … Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський У незрілому мистецькому колі Радянсь-кого Союзу, що тільки зароджувався, Маяковський був солідною фігурою. Він навіть мав привілей вільно пересувати-ся світом, подорожував Британією, Німеччиною, Латвією, Сполученими Штатами, Мексикою, Кубою, що відо-бразилось у роботі «Моє відкриття Америки»,1925 р. Під час лекцій у Сполучених штатах Маяковський познайомився із Еллі Джонз, яка пізніше народить йому доньку. Та про це поет дізнається набагато пізніше, у 1929 р., коли пара таємно зустрінеться на півдні Франції, адже свої стосунки вони мали тримати у таємниці. Наприкінці 1920-х Маяковський закохався у Тетяну Яковлєву, їй він присвятив «Лист Тетяні Яковлєвій» 1928 р. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Щодо творчості, у ці роки поет активно спрівпрацює із «Известиями» та «Комсомольською правдою», друкується у журналах «Новый мир», «Молодая гвардия», «Огонёк», «Крокодил», «Красная нива» та ін. Працював також у агітці та рекламі, за що його жорстко критикували Б.Пастернак, В.Катаєв та М.Свєтлов. 1923 р. організував ЛЕФ (від рос. — «Левый фронт»), випускав журнал «ЛЕФ». Але влітку 1928 р. розчарувався у та залишив його. Сатиричні п'єси «Клоп» (1928), «Баня» (1929) були поставлені Мейерхольдом. У 1929 р. Маяковський організував групу «Реф», але вже у лютому 1930 вийшов із неї, вступив до РАПП. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Маяковському нині ставлять в провину його прихильність до Жовтневої революції. Проте, революцію оспівували Блок, Брюсов, Єсенін, Клюєв, Пастернак (який поставив, проте, доцільність революції під питання в романі «Доктор Жіваго»), Хлєбніков і багато-багато інших, які щиро і із захватом прийняли революцію як царство третього заповіту. Таким було загальне сп'яніння навіть у великих поетів. У поемі «Во весь голос» (рос.) (1930) звучить утвердження щирості своєї дороги і надія бути зрозумілим в «комуністичному майбутті». Проте таємничим чином зникла поема «Плохо» (рос.). Маяковський всі свої записники зберігав. З репертуару були вилучені його різко сатиричні п'єси «Клоп» і «Баня». З вже віддрукованого журналу за розпорядженням зверху були вирвані його ювілейні портрети. Крім того, з Луб'янки поступила дивна посилка з револьвером… Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський 14 квітня 1930 р. у 10:15 ранку Маяковський вистрелив собі у серце із револьвера. Це сталося у Москві, буд. № 3 по Луб'янському проїзду, кв. № 12. Вважається, що це було самогубство. Однак проти передсметної волі самого поета «В том, что умираю, не вините никого, и, пожалуйста, не сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил.», і нині продовжуються суперечки навколо його смерті. Поховано поета на Новодівичому цвинтарі. Пам’ятник поету на Новодівичому цвинтарі

Володимир Маяковський Свого часу існувало багато чуток, про те, що це було вбивство, але в 1990-х роках була проведена експертиза на основі речей Маяковського, що зберігаються в його музеїі. Експертиза дійшла висновку , що стріляв він сам. Втім, жодна експертиза не може бути стовідсотково достовірною. Версію самогубства рішуче відкидав Микола Асєєв, що прокричав прямо з трибуни: «Тут щось не так! Його убили». Можливо, ми ніколи не розгадаємо таємничу метушню спецслужб довкола загибелі поета. Абсолютно незрозуміло, чому через десять днів після допиту останньої любові поета Вероніки Полонської був розстріляний слідчий, що вів це заплутане розслідування. Справа про самогубство Маяковського була відкрита за день до його смерті. Питань і гіпотез тут більше, ніж достовірних фактів. У останніх віршах поет поза сумнівом прощається з життям і причини відходу зовсім не політичні «любовний човен розбився об побут». Це слова не політика, а ніжного і якнайтоншого лірика.... Володимир Маяковський (1893-1930)

В. Маяковський. Поет і Бог Поет втілює уявлення про людину як вінець світотворення, що має право не зважати ні на що і ні на кого. Виклик Підннебессю — це виклик і Богові, прямо заявлений сумнів в його всемогутності. …Всемогущий, ты выдумал пару рук, сделал, что у каждого есть голова, — отчего ты не выдумал, чтоб было без мук целовать, целовать, целовать?! (Облако в штанах) Докір Всемогутньому переходить в різке богоборчество з гранично блюзнірськими образами, що при цьому врізаються в свідомість: …Я думал — ты всесильный божище, а ты недоучка, крохотный божик… Творчість Маяковського, що прекрасно знав Священне писання, насичена цитатами і прихованими посиланнями на нього, постійною суперечкою з ним. Поет-футурист (портрет В.Маяковського) Художник І.Рєпін (1916)

Володимир Маяковський Після смерті поета, у 1930 році селище Багдади, батьківщина поета, було перейменовано на Маяковський. Після смерті Сталіна поширились чутки, що Маяковський не закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказів не було встановлено. Після смерті поета його постійно звинувачували у пресі як «формаліста», протиставляли його визнаним «пролетарським поетам», таким, як наприклад, Дем’ян Бєдний. Коли ж 1935 р. Ліля Брік написала Сталіну про це, він зробив помітку на її листі:«Товаришу Єжов, прийміть до уваги лист Брік. Маяковський — все ще найкращий та найталановитіший поет нашої Радянської епохи. Байдужість до його творчої спадщини є злочином. На мою думку, скарги Брік цілком виправдані...» Памятник В.Маяковському в Москві

Володимир Маяковський Отрывок из стихотворения «Киев» Лапы елок, лапки, лапушки... Все в снегу, а теплые какие! Будто в гости к старой, старой бабушке я вчера приехал в Киев. Вот стою на горке на Владимирской, Ширь во-всю - не вымчать и перу! Так когда-то, рассиявшись в выморозки, Киевскую Русь оглядывал Перун. А потом - когда и кто, не помню толком, только знаю, что сюда вот по льду, да и по воде, в порогах, волоком – шли с дарами к Диру и Аскольду. Дальше било солнце куполам в литавры. – На колени, Русь! Согнись и стой. – До сегодня нас Владимир гонит в лавры. Плеть креста сжимает каменный святой. Шли из мест таких, которых нету глуше, - прадеды, прапрадеды и пра пра пра!.. Много всяческих кровавых безделушек здесь у бабушки моей по берегам Днепра… Володимир Маяковський (1893-1930) В.Маяковський неодноразово бував у Києві, відвідував його із літературними концертами у 1913, 1914, 1924 роках. Присвятив місту поезію «Київ» (опублікована 1924 р. у газеті «Пролетарська правда»).

Володимир Маяковський «Долг Украине» (отрывок) Знаете ли вы украинскую ночь? Нет, вы не знаете украинской ночи! Здесь небо от дыма становится черно, и герб звездой пятиконечной вточен. Где горилкой, удалью и кровью Запорожская бурлила Сечь, проводов уздой смирив Днепровье, Днепр заставят на турбины течь… ----------- …Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин; мы знаем Италии безрукие руины; мы знаем, как Дугласа галстух краплен... А что мы знаем о лице Украины? Знаний груз у русского тощ – тем, кто рядом, почета мало. Знают вот украинский борщ, знают вот украинское сало. И с культуры поснимали пенку: кроме двух прославленных Тарасов – Бульбы и известного Шевченка, - ничего не выжмешь, сколько ни старайся. А если прижмут - зардеется розой и выдвинет аргумент новый: возьмет и расскажет пару курьезов – анекдотов украинской мовы Говорю себе: товарищ москаль, на Украину шуток не скаль. Разучите эту мову на знаменах - лексиконах алых, эта мова величава и проста: "Чуешь, сурмы заграли, час расплаты настав..." Разве может быть затрепанней да тише слова поистасканного "Слышишь"?! Я немало слов придумал вам, взвешивая их, одно хочу лишь, - чтобы стали всех моих стихов слова полновесными, как слово "чуешь". ----------- Трудно людей в одно истолочь, собой кичись не очень. Знаем ли мы украинскую ночь? Нет, мы не знаем украинской ночи. (1926)

Володимир Маяковський Отрывок из стихотворения “Разговор с финиспектором о поэзии …Поэзия — та же добыча радия. В грамм добыча, в год труды. Изводишь единого слова ради тысячи тонн словесной руды. Но как испепеляюще слов этих жжение рядом с тлением слова-сырца. Эти слова приводят в движение тысячи лет миллионов сердца…. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський НАТЕ! Через час отсюда в чистый переулок вытечет по человеку ваш обрюзгший жир, а я вам открыл столько стихов шкатулок, я - бесценных слов мот и транжир. Вот вы, мужчина, у вас в усах капуста Где-то недокушанных, недоеденных щей; вот вы, женщина, на вас белила густо, вы смотрите устрицей из раковин вещей. Все вы на бабочку поэтиного сердца взгромоздитесь, грязные, в калошах и без калош. Толпа озвереет, будет тереться, ощетинит ножки стоглавая вошь. А если сегодня мне, грубому гунну, кривляться перед вами не захочется – и вот я захохочу и радостно плюну, плюну в лицо вам я - бесценных слов транжир и мот. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Скрипка и немножко нервно Скрипка издергалась, упрашивая, и вдруг разревелась так по-детски, что барабан не выдержал: "Хорошо, хорошо, хорошо!" А сам устал, не дослушал скрипкиной речи, шмыгнул на горящий Кузнецкий и ушел. Оркестр чужо смотрел, как выплакивалась скрипка без слов, без такта, и только где-то глупая тарелка вылязгивала: "Что это?" "Как это?" А когда геликон - меднорожий, потный, крикнул: "Дура, плакса, вытри!" – я встал, шатаясь, полез через ноты, сгибающиеся под ужасом пюпитры, зачем-то крикнул: "Боже!", бросился на деревянную шею: "Знаете что, скрипка? Мы ужасно похожи: я вот тоже ору – а доказать ничего не умею!" Музыканты смеются: "Влип как! Пришел к деревянной невесте! Голова!" А мне - наплевать! Я - хороший. "Знаете что, скрипка? Давайте - будем жить вместе! А?» Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський ПОСЛУШАЙТЕ! Послушайте! Ведь, если звезды зажигают – значит - это кому-нибудь нужно? Значит - кто-то хочет, чтобы они были? Значит - кто-то называет эти плевочки жемчужиной? И, надрываясь в метелях полуденной пыли, врывается к богу, боится, что опоздал, плачет, целует ему жилистую руку, просит – чтоб обязательно была звезда! – клянется – не перенесет эту беззвездную муку! А после ходит тревожный, но спокойный наружно. Говорит кому-то: "Ведь теперь тебе ничего? Не страшно? Да?!" Послушайте! Ведь, если звезды зажигают – значит - это кому-нибудь нужно? Значит - это необходимо, чтобы каждый вечер над крышами загоралась хоть одна звезда?! Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський А всё-таки Улица провалилась, как нос сифилитика. Река - сладострастье, растекшееся в слюни. Отбросив белье до последнего листика, сады похабно развалились в июне. Я вышел на площадь, выжженный квартал надел на голову, как рыжий парик. Людям страшно - у меня изо рта шевелит ногами непрожеванный крик. Но меня не осудят, но меня не облают, как пророку, цветами устелят мне след. Все эти, провалившиеся носами, знают: я - ваш поэт. Как трактир, мне страшен ваш страшный суд! Меня одного сквозь горящие здания проститутки, как святыню, на руках понесут и покажут богу в свое оправдание. И бог заплачет над моею книжкой! Не слова - судороги, слипшиеся комом; и побежит по небу с моими стихами под мышкой и будет, задыхаясь, читать их своим знакомым. Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський А вы могли бы? Я сразу смазал карту будня, плеснувши краску из стакана; я показал на блюде студня косые скулы океана. На чешуе жестяной рыбы прочел я зовы новых губ. А вы ноктюрн сыграть могли бы на флейте водосточных труб? Володимир Маяковський (1893-1930)

Володимир Маяковський Отрывки из стихотворения “Сергею Есенину” … — Прекратите! Бросьте! Вы в своем уме ли? Дать, чтоб щеки заливал смертельный мел?! Вы ж такое загибать умели, что другой на свете не умел… …Не откроют нам причин потери ни петля, ни ножик перочинный. Может, окажись чернила в «Англетере», вены резать не было б причины… …Навсегда теперь язык в зубах затворится. Тяжело и неуместно разводить мистерии. У народа, у языкотворца, умер звонкий забулдыга подмастерье… …И несут стихов заупокойный лом, с прошлых с похорон не переделавши почти. В холм тупые рифмы загонять колом — разве так поэта надо бы почтить? Вам и памятник еще не слит,— где он, бронзы звон или гранита грань?— а к решеткам памяти уже понанесли посвящений и воспоминаний дрянь… …Встать бы здесь гремящим скандалистом: Не позволю мямлить стих и мять!— Оглушить бы их трехпалым свистом в бабушку и в бога душу мать! Чтобы разнеслась бездарнейшая погань, раздувая темь пиджачных парусов, чтобы врассыпную разбежался Коган, встреченных увеча пиками усов. Дрянь пока что мало поредела. Дела много — только поспевать. Надо жизнь сначала переделать, переделав — можно воспевать. Это время — трудновато для пера, но скажите, вы, калеки и калекши, где, когда, какой великий выбирал путь, чтобы протоптанней и легше? Слово — полководец человечьей силы. Марш! Чтоб время сзади ядрами рвалось. К старым дням чтоб ветром относило только путаницу волос. Для веселия планета наша мало оборудована. Надо вырвать радость у грядущих дней. В этой жизни помереть не трудно. Сделать жизнь значительно трудней (1926)

Володимир Маяковський Хорошее отношение к лошадям Били копыта, Пели будто: Гриб. Грабь. Гроб. Груб.- Ветром опита, льдом обута улица скользила. Лошадь на круп грохнулась, и сразу за зевакой зевака, штаны пришедшие Кузнецким клёшить, сгрудились, смех зазвенел и зазвякал: - Лошадь упала! - Упала лошадь! – Смеялся Кузнецкий. Лишь один я голос свой не вмешивал в вой ему. Подошел и вижу глаза лошадиные... Улица опрокинулась, течет по-своему... Подошел и вижу – За каплищей каплища по морде катится, прячется в шерсти... И какая-то общая звериная тоска плеща вылилась из меня и расплылась в шелесте. "Лошадь, не надо. Лошадь, слушайте – чего вы думаете, что вы сих плоше? Деточка, все мы немножко лошади, каждый из нас по-своему лошадь". Может быть, - старая - и не нуждалась в няньке, может быть, и мысль ей моя казалась пошла, только лошадь рванулась, встала на ноги, ржанула и пошла. Хвостом помахивала. Рыжий ребенок. Пришла веселая, стала в стойло. И всё ей казалось - она жеребенок, и стоило жить, и работать стоило.

Кубофутуризм. Велимир Хлєбніков Хлє бников Велими р (справжнє ім'я Віктор Володимирович Хлєбников; російський поет і прозаїк, діяч авангардного мистецтва. Належав до засновників російського футуризму. Хлєбников відомий своїми експериментами з поетичною мовою і словотворенням. Велимир Хлєбніков (1885-1922)

Велимир Хлєбніков В 1903 р. Хлєбников вступив на фізико-математичний факультет Казанського університету, але був заарештований через рік. У вересні 1908 Хлібників був зарахований на третій курс природничого відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету і переїхав до Санкт-Петербургу. Головною причиною переїзду було бажання серйозно займатися літературою Велимир Хлєбніков у 1908 р.

Велимир Хлєбніков Залікова книжка Велимира Хлєбнікова

Велимир Хлєбніков Разом з братами Бурлюками він заснував першу в Росії футуристичну групу „будетляни“ (від слова “буде”). У 1911 році почалося активне захоплення Хлєбнікова числами і закономірностя-ми історичного розвитку В цей час він знову відчуває творчу кризу, але збирається видати окремий том своїх творів. У пресі, проте, в найближчі два роки так нічого і не з'явилося, а Хлєбніков, замість того, щоб залагоджувати справи з публікацією збірки, влітку 1911 відправився в подорож річкою до Астрахані. До того моменту Хлєбніков був вже виключений з університету за несплату (це сталося в червні), що остаточно посварило його з батьками, що не схвалювали літературні заняття сина. Восени поет послав міністрові А. А.Наришкіну лист під заголовком «Нарис значення чисел і про способи передбачення майбутнього». Велимир Хлєбніков

Велимир Хлєбніков «Будетляни» існували вже більше двох років. Давид Бурлюк запросив в групу двох молодих поетів — Володимира Маяковського і Олексія Кручених. Особливо близько Хлєбніков тоді зійшовся з Кручених, вірші якого були схожі на творчість Хлєбнікова в тому, що стосується словотворення і експериментів із словом. 1912 рік ознаменувався для Хлебникова виданням першої книги. У травні в Херсоні на гроші автора з малюнками Володимира Бурлюка була видана брошура «Вчитель і учень», в якій Хлєбніков спробував розповісти про знайдені ним «закони часу», у тому числі передбачив бурхливі російські події 1917 року, Лютневу і Жовтневу революції. Олексій Кручених (1886-1968) - журналіст, художник, поет-футурист, ввів в поезію абстрактну мову

Велимир Хлєбніков Незабаром, в серпні, в Москві була опублікована «Гра в пеклі», поема написана в співавторстві Кручених і Хлєбніковим; у листопаді вийшла ще одна спільна робота двох поетів «Мирсконца» (рос.) Ці книги, що випускалися в заснованому Кручених видавництві «ЕУИ», були зроблені в техніці літографії, причому текст на літографському камені був написаний Кручених від руки (у передмові автори висловлювали думку, що почерк дуже впливає на сприйняття тексту).

Велимир Хлєбніков У тому ж 1912 році футуристи (тоді вже будетляни і їх сподвижники стали називати себе цим словом) почали активно пропагувати свою діяльність. Проходять виставки художників-авангардистів (очолювана Давидом Бурлюком група «Бубновий валет», «Ослячий хвіст» на чолі з Наталією Гончаровою і Михайлом Ларіоновим), проходять диспути за участю футуристів, Маяковський читає свої вірші в арт-кафе «Бродячий собака». Тоді ж гілейці (вони ж кубофутуристи, існував ще і егофутурізм Ігора Сєвєряніна) стали готувати віршовану збірку. Збірка вийла 31 грудня і отримала назву “Пощёчина общественному вкусу” (рос.). Значну її частину (майже половину) складали вірші Хлєбнікова. Серед них и знаменитий “Кузнечик” (рос.)

Велимир Хлєбніков Кузнечик Крылышкуя золотописьмом Тончайших жил, Кузнечик в кузов пуза уложил Прибрежных много трав и вер. «Пинь, пинь, пинь!» — тарарахнул зинзивер. О, лебедиво! О, озари! Автопортрет і автограф Велимира Хлєбнікова (1885-1922)

Велимир Хлєбніков Критика зустріла збірку “в штики”, але її швидко розкупили. А вже через два місяці, в лютому 1913 року, будетляни видали листівку з тією ж назвою, що й книга, де назвали Хлєбнікова генієм і великим поетом сучасності. Восени продовжилися суперечки за участю футуристів і у тому числі Хлєбнікова: Давид Бурлюк виступив з циклом лекцій «Пушкін і Хлєбніков», де називав Пушкіна «мозоллю російської літератури”. Хлєбнікова викликав на дуель після сварки в «Бродячому собаці» Осип Мандельштам (дуель не відбулася); нарешті, в жовтні з'явився ще один маніфест, написаний Кручених і Хлєбніковим без участі решти футуристів. Він додавався до збірки «Слово як таке». У маніфесті було сформульовано поняття незрозумілої (заумної мови) : “Живописцы будетляне любят пользоваться частями тел, разрезами, а будетляне речетворцы разрубленными словами, полусловами и их причудливыми хитрыми сочетаниями (заумный язык)». Велимир Хлєбніков Художник Володимир Бурлюк (1913)

Велимир Хлєбніков 19 липня (1 серпня) 1914 року почалася Перша світова війна. Як і російсько-японська, вона спонукала Хлєбнікова до пошуків якихось історичних закономірностей, які допомогли б передбачати події і не допустити нових воєн. «Закони часу» Хлєбніков намагається застосувати не лише до народів і цивілізацій, але і до окремих людей: наприклад, на основі праці Лернера «Труди і дні Пушкіна» він обчислив закономірність, згідно якої всі значимі події в біографії Пушкіна відбувалися з проміжком в 317 днів (число 317 Хлєбніков називав одним з найважливіших в долях людей і народів ще в брошурі «Вчитель і учень»). Доповідь, присвячена цьому, а також зв'язкам між швидкістю світла і швидкостями Землі, Хлєбніков прочитав перед у колі колі учених-математиків в квартирі Осипа Бріка, але не отримав у них підтримки. Осип Брік (1924 р.)

Велимир Хлєбніков 20 грудня (2 січня 1916) Хлєбніков був обраний друзями віртуальним «Королем Часу». Трохи пізніше, в лютому 1916 року, було засновано утопічне «Суспільство голів Земної кулі» або «Союз 317». Хлєбніков мав намір створити суспільство з 317 членів — кращих людей зі всієї планети, які б правили ідеальною всесвітньою «Державою часу». Наміри його були виражені в декларації «Труба марсіан», під якою стояло п'ять підписів, у тому числі і поета Божідара, який за два роки до цього наклав на себе руки. Одними з перших «голів Земної кулі», окрім самого Хлєбнікова, були його новий друг Дмитро Петровський і В'ячеслав Іванов; потім до числа голів увійшли (багато хто, правда, навіть і не знаючи про це) Давид Бурлюк, Маяковський, Каменський, Асєєв, Рюрік Івнев, Кузмін, Рабіндранат Тагор. Велимир Хлєбніков Портрет роботи Володимир Маяковського (1916)

Велимир Хлєбніков Твори Хлєбникова дуже своєрідні за стилістикою. Це видно в незвичайній лексиці з великою кількістю неологізмів, свідомому порушенні синтаксичних норм і використанні особливих тропів. Значну роль в творчості поета займали космологічні мотиви. Він висував ідею про те, що все у всесвіті підкоряється єдиним законам, а також намагався пов'язати час і простір за допомогою поезії. Зокрема загальну теорію відносності Ейнштейна Хлєбников називав „вірою чотирьох вимірів“. На творчість поета також вплинули міфологічні мотиви європейських та азійських національних культур. Велимир Хлєбніков Автопортрет

Велимир Хлєбніков Заклятие смехом О, рассмейтесь, смехачи! О, засмейтесь, смехачи! Что смеются смехами, что смеянствуют смеяльно, О, засмейтесь усмеяльно! О, рассмешищ надсмеяльных — смех усмейных смехачей! О, иссмейся рассмеяльно, смех надсмейных смеячей! Смейево, смейево, Усмей, осмей, смешики, смешики, Смеюнчики, смеюнчики. О, рассмейтесь, смехачи! О, засмейтесь, смехачи! Автопортрет і автограф Велимира Хлєбнікова (1885-1922)

Велимир Хлєбніков *** Бобэоби пелись губы, Вээоми пелись взоры, Пиээо пелись брови, Лиэээй - пелся облик, Гзи-гзи-гзэо пелась цепь. Так на холсте каких-то соответствий Вне протяжения жило Лицо. Автопортрет і автограф Велимира Хлєбнікова (1885-1922)

Егофутуризм Егофутуризм — російський літературний напрям 1910-х рр., що розвинувся в рамках футуризму. Окрім загального футуристичного листа для егофутуризму характерне культивування рафінованості відчуттів, використання нових іншомовних слів, показне себелюбство. У 1909 р. довкола Ігоря Сєвєряніна склався гурток петербурзьких поетів, що в 1911 р. взяв назву «Ego», і в тому ж році І. Северянін самостійно видав і розіслав по конторах газет невелику брошуру під назвою «Пролог (Егофутурізм)». До групи увійшли поети Костянтин Олімпов, Георгій Іванов, Стефан Петров (Грааль-Арельський), Павло Кокорін, Павло Широков, Іван Лукаш та інші. Свої вірші учасники групи називали «поези». Перший колектив егофутуристів незабаром розпадається. Осенью 1912 року Ігор Сєвєрянін відокремився від групи, швидко набираючи популярність серед російських письменників-символістів, а і потім широкої публіки. Ігор Сєвєрянін – російський поет (1887-1941)

Егофутуризм Організацію і пропаганду егофутуризму взяв на себе 20-річний поет Іван Ігнатьєв, який заснував «Інтуїтивну Асоціацію». Ігнатьєв діяльно взявся за справу: писав рецензії, вірші, теорію егофутурізма. Крім того в 1912 році він заснував перше егофутуристичне видавництво «Петербурзький глашатай». У перші роки егофутуризм протиставляв-ся кубофутуризму (будетлянтству) за регіональною (Петербург і Москва) і стилістичною ознакою. У 1914 році відбувся перший загальний виступ егофутуристов і будетлян в Криму; але потім Ігор Сєвєрянін рішуче відмежовується від них. Після самогубства Ігнатьева «Петер-бурзький глашатай» припиняє своє існування. Основними егофутуристични-ми видавництвами стають московський «Мезонін поезії» Вадима Шершеневича і петроградський «Зачарований мандрівник» Віктора Ховіна. Іван Ігнатьєв (1892-1914) – російський поет, критик і теоретик футуризму

Егофутуризм Егофутурізм був явищем короткочасним і нерівним. Більша частина уваги критики і публіки була перенесена на Ігоря Сєвєряніна, який достатньо рано відсторонився від колективної політики егофутуристів, а після революції і повністю змінив стиль своєї поезії. Більшість егофутуристів або швидко зживали стиль і переходили в інші жанри, або незабаром абсолютно залишали літературу. Імажинізм 1920-х рр. багато в чому був підготовлений поетами-егофутуристами. Егофутуристи Іван Ігнатьєв (сидить), Дмитро Крючков, Василіск Гнєдов і Павло Широков

Егофутуризм. Ігор Сєвєрянін Народився в Петербурзі в сім'ї військового інженера (далекий родич Н. М. Карамзіна і А. А. Фета по матері, троюрідний брат А. М. Коллонтай). Закінчивши чотири класи реального училища, в 1904 р. виїхав з батьком на Далекий Схід. Потім повернувся назад в Петербург до матері. Перші публікації з'явилися в 1904 р. (видані за свій рахунок), надалі впродовж дев'яти років І.Сєвєрянін видавав тонкі брошури з віршами, що приносили довгий час лише скандальну популярність. З поетів старшого покоління спочатку звернув увагу на молодого Сєвєряніна лише Костянтин Фофанов (згодом його і Мірру Лохвицьку Сєвєрянін оголосив вчителями і передвісниками егофутуризму). Ігор Васильович Лотарьов, відомий під псевдонімом Ігор Сєвєрянін – російський поет (1887-1941)

Егофутуризм «Я От Рожденья Гениальный...» «Пусть будет известно на клубных подмостках, Я выше Бога Сверкаю Венцом». Костянтин Фофанов (1889-1940), відомий під псевдонімом Костянтин Олімпов– російський поет Поет захоплено зустрів жовтневі події 1917 р. і пішов добровольцем в Червону Армію. Пізніше був коробейником, працював на бійні, чорноробочим на заводі. В кінці 1920-х рр. Олімпов оголосив про відтворення «Академії егопоезії». 19 вересня 1930 р. Олімпова заарештували у справі про «антирадянське угрупування”, він був засуджений на три роки. У лютому 1931 р. засуджений повторно у справі «антирадянської нелегальної групи літераторів «Північ» на 10 років. 17 серпня 1938 р. звільнений. Помер в Омську 17 січня 1940 р. У 1989 р. реабілітований. Я - Самодержец Вдохновенья, Непогрешимец Божества. Собою Сам, Творец Творенья, Бессмертной Жизни - Голова!

Егофутуризм Не смерть страшна, – о, нет! – мучительней сознанье, Что бродим мы во тьме, что скрыто пониманье Глубоких тайн, чем мир и чуден и велик… Мірра Лохвицька (1869-1905), (справжнє ім’я – Марія Жибер) російська поетеса Мірра виросла у багатодітній сім’ї, однією з її сестер була Надія Олександрівна - знаменита Теффі Писати вірші вона почала дуже рано, поетом усвідомила себе у віці 15 років. У 1889 р. Мирра почала регулярно публікувати свої вірші в періодичних виданнях. До цього часу відноситься знайомство з письменниками Всеволодом Соловьевим, І. Ясинським, Вас. Ів. Неміровічем-Данченко, А. Корінфом, критиком і істориком мистецтва П.П. Гнедічем, поетом і філософом Володимиром Соловьевим і ін. Була дружиною Євгенія Жибера (інженера), мала 5 синів. Перша збірка її віршів, що вийшла 1896 року, була удостоєна Пушкінської премії. Далі збірки віршів виходили в 1898, 1900, 1903 і 1904 рр. 3-я і 4-а збірки були удостоєні почесного відгуку Академії наук. Почуття закоханості довгий час поєднувало Мірру з К.Бальмонтом. Померла Вона дуже рано, у віці 35 років «Что мне грустить, – если будут гореть мне во мраке Чудных очей твоих огненно-черные звезды...»

Егофутуризм. Ігор Сєвєрянін Успіх прийшов до поета після виходу збірки «Громокиплячий кубок”. Протягом 1913–1914 рр. він виступав з багатьма вечорами («поезоконцертами») в Москві і Петербурзі, мав величезну популярність у публіки. Для його лірики характерна смілива (на межі пародійності) естетизація образів салону, сучасного міста, гра в романтичний індивідуалізм і «егоїзм”, умовні романтично-казкові образи. Вірш Сєвєряніна музичний (багато в чому він продовжує традиції Бальмонта), поет часто використовує довгі рядки, алітерацію, дисонансні рими. Він був засновником літературного руху егофутуризму, проте, посварившись з Костянтином Олімповим, що претендував на верховенство в русі, восени 1912 року покинув «академію его-поезії» (про вихід з руху оголосив знаменитою «поезою» «Я, геній Ігор-Сєвєрянін» ). І.Сєвєрянін був обраний публікою «Королем поетів» під час виступу в московському Політехнічному музеї у 1918 р. Ігор Васильович Лотарьов, відомий під псевдонімом Ігор Сєвєрянін – російський поет (1887-1941)

Ігор Сєвєрянін Эпилог Я, гений Игорь Северянин, Своей победой упоен: Я повсеградно оэкранен! Я повсесердно утвержден! От Баязета к Порт-Артуру Черту упорную провел. Я покорил литературу! Взорлил, гремящий, на престол! Я - год назад - сказал: "Я буду!" Год отсверкал, и вот - я есть! Среди друзей я зрил Иуду, Но не его отверг, а – месть… …Я выполнил свою задачу, Литературу покорив. Бросаю сильным наудачу Завоевателя порыв. Но, даровав толпе холопов Значенье собственного "я", От пыли отряхаю обувь, И вновь в простор - стезя моя. Схожу насмешливо с престола И, ныне светлый пилигрим, Иду в застенчивые долы, Презрев ошеломленный Рим. Я изнемог от льстивой свиты, И по природе я взалкал. Мечты с цветами перевиты, Росой накаплен мой бокал. Мой мозг прояснили дурманы, Душа влечется в примитив. Я вижу росные туманы! Я слышу липовый мотив! Не ученик и не учитель, Великих друг, ничтожных брат, Иду туда, где вдохновитель Моих исканий - говор хат. До долгой встречи! В беззаконце Веротерпимость хороша. В ненастный день взойдет, как солнце, Моя вселенская душа!

Егофутуризм. Ігор Сєвєрянін Классические розы Как хороши, как свежи были розы В моем саду! Как взор прельщали мой! Как я молил весенние морозы Не трогать их холодною рукой! Мятлев, 1843 г. В те времена, когда роились грезы В сердцах людей, прозрачны и ясны, Как хороши, как свежи были розы Моей любви, и славы, и весны! Прошли лета, и всюду льются слезы... Нет ни страны, ни тех, кто жил в стране... Как хороши, как свежи ныне розы Воспоминаний о минувшем дне! Но дни идут - уже стихают грозы. Вернуться в дом Россия ищет троп... Как хороши, как свежи будут розы, Моей страной мне брошенные в гроб! 1925 Ігор Васильович Лотарьов, відомий під псевдонімом Ігор Сєвєрянін – російський поет (1887-1941)

Егофутуризм. Ігор Сєвєрянін Увертюра Ананасы в шампанском! Ананасы в шампанском! Удивительно вкусно, искристо и остро! Весь я в чем-то норвежском! Весь я в чем-то испанском! Вдохновляюсь порывно! И берусь за перо! Стрекот аэропланов! Беги автомобилей! Ветропросвист экспрессов! Крылолёт буеров! Кто-то здесь зацелован! Там кого-то побили! Ананасы в шампанском - это пульс вечеров! В группе девушек нервных, в остром обществе дамском Я трагедию жизни претворю в грезофарс... Ананасы в шампанском! Ананасы в шампанском! Из Москвы - в Нагасаки! Из Нью-Йорка - на Марс! Январь 1915 Ігор Васильович Лотарьов, відомий під псевдонімом Ігор Сєвєрянін – російський поет (1887-1941)

“Мезонін поезії” “Мезонін поезії” - поетичне об'єднання, створене в 1913 році московськими егофутуристами. Ідейним натхненником групи, а також найенергійні-шим її учасником був Вадим Шершеневич, який з 1919 р. став одним з засновників і головних теоретиків імажинізму «Мезонін поезії» вважався в літературних колах помірним крилом футуризму. Для творчості поетів групи характерне нагнітання міських метафор, епатаж, тематика трагічної плотської любові, бурлескні образи (інтерес до клоунади, «гаєрству»), принципово декларована аполітичність мистецтва. З формальної точки зору — акцентний вірш, дисонансна рима. Об'єднання розпалося в кінці 1913 року. Під маркою «Мезонін поезії» вийшли три альманахи: «Вернісаж», «Бенкет під час чуми», «Крематорій розсудливості» і декілька збірок. В.Шершеневич итає вірші з естради, користуючись величезною популярністю серед московської публіки; суперничає з Маяковським. Був головою московського відділення Всеросійського союзу поетів (1919). Вадим Шершеневич – російський поет-футурист, з 1919 р. – один з засновників і теоретиків імажинізму (1887-1941)

“Мезонін поезії”. Вадим Шершеневич Принцип басни Закат запыхался. Загнанная лиса. Луна выплывала воблою вяленой. А у подъезда стоял рысак Лошадь как лошадь. Две белых подпалины. И ноги уткнуты в стаканы копыт. Губкою впитывало воздух ухо. Вдруг стали глаза по-человечьи глупы, И на землю заплюхало глухо. И чу! Воробьев канитель и полет Чириканьем в воздухе машется. И клювами роют теплый помет, Чтоб зернышки выбрать из кашицы. И старый угрюмо учил молодежь: — Эх! Пошла нынче пища не та еще! А рысак равнодушно глядел на галдеж, Над кругляшками вырастающий. Эй, люди! Двуногие воробьи, Что несутся с чириканьем, с плачами, Чтоб порыться в моих строках о любви, Как глядеть мне на вас по-иначему?! Я стою у подъезда придущих веков, Седока жду отчаяньем нищего И трубою свой хвост задираю легко, Чтоб покорно слетались на пищу вы! Весна 1919

“Мезонін поезії”. В. Шершеневич Прими ж последнее прости, Спеша, смеясь и не краснея, Но урну с пеплом помести Ты в залу лучшего музея. Ведь не совсем уж все мертво В твоей душе невольно братской, Я был любовник верный твой, И трогательный, и дурацкий! Прощай! Ты изменила, как жена, Ну что ж, язви, хули, злорадствуй, О, нищая моя страна Неисчислимого богатства! Ты хорошеешь с каждым днем, Таким соленым и жестоким, Мы очарованные пьем Заздравье годам краснощеким. Ты позабыла навсегда, Ты накрепко, страна, забыла Всклокоченные те года, Когда меня ты так любила! О, та ли ты? Иль я не тот? Но ясно после расставанья, Что говор твой не так поет, Как горькое мое молчанье.

“Центрифуга” “Центрифуга” - московська футуристична група, що утворилася в січні 1914 року з лівого крила поетів, раніше пов'язаних з видавництвом «Лірика». Основні учасники групи — Сергій Бобров, Микола Асєєв, Борис Пастернак. Основною особливістю в теорії і художній практиці учасників групи було те, що при побудові ліричного твору центр уваги із слова як такого переносився на інтонаційно-ритмічні і синтаксичні структури. В їх творчості органічно з'єднувалося футуристичне експериментаторство і опора на традиції. Книги під маркою «Центрифуга» продовжували виходити до 1922 року. Сергій Павлович Бобров (1889-1971) письменник, поет, критик, літературознавець, перекладач, а також економіст, статистик, теоретик шахів і автор математичних праць.

Інтернет-ресурси Слово. Серебряній век. http://slova.org.ru/ Сайт “Сереряного века силуэт..» ” http://www.silverage.ru/ Вікіпедія (українською мовою) http://uk.wikipedia.org/ Википедия (російською мовою) http://ru.wikipedia.org/ Російська портретна галерея http://all-photo.ru/portret/ Сайт «Стихия». http://www.litera.ru/stixiya/authors/ Вірші класичних і сучасних авторів http://stroki.net/ Сімейна енциклопедія. Біографії письменників. http://www.simya.com.ua/ Некоммерческая электронная библиотека«ImWerden» http://imwerden.de/ Сайт “Серебряного века силуэт…” http://www.silverage.ru/poets/ Владимир Маяковский. Библиотека поэзии http://mayakovskiy.ouc.ru/ Росийский государственный архив литературы и искусства http://www.rgali.ru/ Сайт, посвящённій В.В.Маяковскому http://www.vladimirmayakovskiy.ru/ Футуризм в мистецтві http://www.mishabittleston.com/artists/giacomo_balla/ Кубофутуризм http://iskysstvoxxvek.narod.ru/kubufutur.htm Василий Каменский http://www.silverage.ru/poets/kamensk_bio.html Матеріали про Ігора Терентьєва http://www.silverage.ru/poets/kamensk_bio.html Сайт, посвящённій Елене Гуро http://www.elenaguro.narod.ru/

Інтернет-ресурси Футуризм. Галерея: живопис ХХ століття. http://www.azh.com.ua/gallery/gal_9/ Давид Бурлюк http://narodna.pravda.com.ua/life/4750bd5805211/ Давид Бурлюк http://gazeta.ua/index.php?id=174714&eid=416&lang=ru Давид Бурлюк – український батько російського футуризму http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=895 Давид Бурлюк “Ті, що хочуть допомогти..” http://terra-futura.com/index.php?option=com_content&task=view&id=32&Itemid=43 Русская живопись http://www.artsait.ru/art/ Маяковский В.В. http://v-mayakovsky.narod.ru/avto_bio.html О Маяковском В.В.http://www.v-mayakovsky.narod.ru/differ.html Мир Велимира Хлебникова http://www.hlebnikov.ru/ Сайт, присвячений Міррі Лохвицькій http://www.mirrelia.ru/ Бобров С.П.(учасник “Центрифуги”) http://archivsf.narod.ru/persona/bobrov/bobrov_s.htm

Література Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с. Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002. Владимир Маяковский. Лирика. Москва, "Художественная Литература", 1987. Владимир Маяковский. Навек любовью ранен. Москва: Эксмо-Пресс, 1998. Строфы века. Антология русской поэзии. Сост. Е.Евтушенко. Минск, Москва: Полифакт, 1995. Серебряный век русской поэзии. Москва: Просвещение, 1993. Нога Олесь. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. –Львів,1993 Велимир Хлебников. Я для вас звезда. Стихотворения. Мир поэзии. Москва: Летопись, 1999 Серебряный век. Петербургская поэзия конца XIX-начала XX в. Ленинград: Лениздат, 1991. Чудное Мгновенье. Любовная лирика русских поэтов. Москва: Художественная литература, 1988.