Презентація на тему:
Музей-заповідник "Садиба Попова" - перлина рідного краю

Музей-заповідник “Садиба Попова” - перлина історії рідного краю Вчитель історії Малобілозерської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Василівської районної ради Запорізької області Чулісова Клавдія Олексіївна Твердиня замку – нам на згадку Про славних пращурів-дідів. І нині так – і на майбутнє Василівка єдна своїх синів.

Історія та сучасність Запорізький край багатий на пам'ятки історії, культури, археології. На території області є три унікальних заповідники європейського та світового значення, які мають стати одними з головних об'єктів туризму у степовій зоні Україні. Серед них – історико-археологічний музей-заповідник “Садиба Попова” у м. Василівка. Тільки тут можна побачити перлину архітектури і містобудування, аналогів якої немає ні на території колишнього СРСР, ні у Східній Європі. На фото:, внизу - північний флігель, вхід до музею

Заснування м. Василівка Село Василівка (зараз це – районний центр на південь від Запоріжжя) було засноване на початку 40-х років ХVIII століття запорозькими козаками, біглими солдатами та кріпосними. Його назва походить від імені Василя Степановича Попова (1743 – 1822 рр.) Він був сановником двора Катерини ІІ, служив у могутнього князя Григорія Потьомкіна Таврійського, фаворита цариці. Історія Василівщини дуже цікава та незвичайна: тут переплелися долі запорізьких козаків, представників старовинного роду польських дворян, грузинських царів і нащадків гетьмана Кирила Розумовського. Тут був маєток жінки-графині – Юлії Павлівни Самойлової, яка стала відомою в усьому світі через зображення її Карлом Брюлловим у картинах “Останній день Помпеї”, “Наїзниця” (“Вершниця”), “Ранок в Італії”. Також тут працював довгий час відомий італійський скульптор Лангобарді. На фото: вгорі: герб Попових, на портреті - засновник м. Василівки, генерал-поручик дійсний таємний радник – Василь Степанович Попов, внизу – пам'ятник засновнику Василівки на в. Чекіста в центрі міста

Автора, автора, автора… Палац В. П. Попова, на жаль, не зберігся до наших днів. Дійшли тільки нечіткі фотокартки. Але реконструкція художника дає можливість уявити, яким він був колись. Саме в нашому краї народилися та працювали справжні майстри, що створили це диво. Це - автор проекту палацу та керівник будівництва, мелітопольський архітектор Олександр Наумович Агеєнко. Це – невідомі василівські майстри-будівельники – нащадків запорізьких козаків і кріпаків з Полтавщини і Чернігівщини. Побудовані чудові пам'ятки з цегли виробництва місцевих василівських цегляних заводів, тому вони є яскравими зразками української національної культури.

Задум засновника замку… Онук відомого придворного Василь Павлович Попов (1833-1894 рр.) вирішив побудувати на Василівщині чудовий палац – справжню перлину таврійського степу, щоб наче з казки поставали перед очима зубчасті стіни чарівного замку з циліндричними та прямокутними баштами, вишуканими балкончиками, галереями та вузькими витонченими вікнами. На фото: зверху - оглядова вежа – шедевр будівництва світового значення, внизу – будинок для управителів замку, прислуги

Замок Попова в легендах народних – очевидне і неймовірне КАРА (записана в 1963 від Юхима Гальченка в с. Скельки Василівського району Запорізької області В. Чабаненком) На північній околиці міста Василівки, неподалік від залізниці, стоїть старовинний замок. Давно колись у ньому жив поміщик Попов, страшний деспот і великий гульвіса. Землі він мав стільки, що за день добрим конем не обскачеш, а наймитів – тисячі! Багатьох людей цей панюга замучив, багатьох до Сибіру запроторив. Через те й пішла про нього лиха слава по всій губернії. Кілька разів намірялися селяни провчити Попова, але він щоразу за високі мури ховавсь. Оточать, було, месники замок і чатують на пана, а він, дивись, днів через – три з Кримської дороги - як сніг на голову, та ще й не сам, а з військом або жандармами. Невтямки було мужикам, яке цей їхній мучитель крізь оточення вибирався. Ходили навіть чутки, що Попов із нечистою силою знається. Напустить, казали, ану на повстанську сторожу, а тоді й виїздить непомітно із замку. Насправді ж чаклунством тут і не пахло. Все пояснювалося дуже просто: пан користувався підземним ходом, що вів із замку аж на Лису гору. Довго ніхто не знав про панову таємницю. А одного разу про неї випадково довідався дворовий слуга Іван. Вислідив він Попова, але про своє відкриття до слушного часу нікому не говорив. Аж ось заворушився народ. Наближалася революція. Горіли поміщицькі економії по всій Таврії. Перелякані на смерть сусіди Попова, такі ж, як і він, кровопивці – пани Тарнавські, Канкрин, Гарнабарський, Писарєв, Стрюков, Бродський та інші – позбігалися в василівський замок і сховалися там від народної кари. Та дарма… Сидять пани у великій залі, раду радять. Коли це вбігає до них Іван та як закричить: Ой, утікайте, панове, бо мужики вже в замку. Наробив слуга переполоху, а сам узяв та й сховався у сусідньому покої. Але так сховався, щоб видно було, що пани робитимуть. А вони всі посхоплювалися - і хутенько один за одним зникли за маленькими дверцятами. Подався Іван тоді до наймитів, з якими був у змозі, та й каже: Полізли прокляті! Біжіть на Лису гору та отам-то й отам-то заваліть вихід, а я вже сам тутечки впораюсь … Завалили наймити і слуга таємний хід з обох кінців, а тоді скликали народ, розповіли і давай гуляти по волі. Велика радість прийшла в наш край, а панам – погибель. Довго після того було чути під Лисою горою якийсь гуркіт. Одні казали, що то пани там між собою б'ються, а інші, що то чорти їх під землею мордують. І з того часу стали люди обходити Лису гору десятою дорогою… Тай тепер ще туди мало хто потикається… А як найде коли гроза, то все чомусь по тій горі, панській могилі, блискавкою б'є. Одним словом прокляте місце.

“Казка Запорізького краю” (з опису запорізького краєзнавця К. Бакурова та директора музею “Садиба Попова” В. Мєшкова) В палаці були зібрані колекції старовинних книг, картин, скульптури, холодної та вогнепальної зброї. Підлога зали для танців була з білого мармуру, а в центрі кімнати знаходився акваріум з дивовижними рибками і фонтанчиком. Все це виблискувало в світлі чотирьох чудових золочених люстр Поруч з танцювальною залою була “дзеркальна кімната” для дам. Тут красувалися 25 мармурових столиків, інструктованих перламутром. Але здавалося, що їх набагато більше, бо вони стократно відбивалися в величезних дзеркалах від підлоги до стелі. На фото: вигляд палацевого комплексу у 1906 році

“Казка Запорізького краю” (з опису запорізького краєзнавця К. Бакурова та директора музею “Садиба Попова” В. Мєшкова) Найбільш цікавими для гостей замку були десять так званих “етнографічних кімнат”. Ці кімнати розповідали про культуру та побут різних народів світу – грузинського, індійського, китайського, російського, турецького, японського та інших. Тут стояли манекени людського зросту в національних костюмах. Але дивиною було те, що ці манекени були механічними і … рухалися! – вклонялися, поверталися, наче вітали відвідувачів замку. На фото: вгорі - західний фасад будинку манежу-стаєнь, внизу – загальний вигляд палацового комплексу з каплицею на передньому плані. Фото 1909 року

Чим пояснити таке архітектурне розмаїття? Споруди палацового комплексу дуже відрізнялися одна від одної. Є башти і стіни, що нагадують нам одночасно стилі російських укріплень і західноєвропейських фортець. На вибір архітектурного ансамблю вплинула грузинська культура і національний грузинський темперамент володаря маєтку, бо будівельник замку та всього комплексу генерал Василь Павлович Попов Проводир Дворянства Таврійської губернії – мав подвійне громадянство (грузинське та російське): по матері своїй він був правнуком царя Грузії Іраклія ІІ. Цей комплекс був не тільки “альтернативою” Воронцовському палацові у Алупці а й мисливською базою для високих чинів, державних діячів, міністрів і, навіть членів царської родини, які приїздили сюди на полювання на пернату дичину у Великому Лузі. Тому така романтична архітектура елементів комплексу, така якість і досконалість, ексклюзивність мурування стін: все повинно було дивувати і захоплювати, працювати на задоволення гостей і честолюбство господаря На фото: Північний фасад “Англійського замку”

Чим пояснити таке архітектурне розмаїття? За легендою, переданою К. Бакуровим, хазяїн замку якось зустрів на ярмарку циганку. Та ворожка напророчила В. П. Попову, що він помре тоді, коли буде завершене будівництво палацу. Мабуть, тому Василь Попов і “дивакував”: щось змінював, щось перебудовував, десь ламав щось зроблене, тобто відтягував завершення будівництва. Але в рік закінчення усіх робіт в палацовому комплексі, 30 серпня 1894 року. Василь Попов помер. Йому так і не довелося пожити в своєму загадковому замку.

Сучасне життя палацового комплексу До нас дійшли лише будови східного, північного та західного флігелів, каретний двір, оглядова башта. Досі дивує своєю величністю конюшня В. Попова, що нагадує стіни та башти Московського Кремля. На території замку діє музей-заповідник, який радує і дивує відвідувачів своїми експонатами, розповідає не лише про історію замку, а й про історію Василівщини з давніх часів до нашої ери до сьогоднішніх днів. В основі герба Василівщини – елементи герба дворян Попових. У верхній частині герба міста – схематичне зображення замка Попова – основної історичної та архітектурної пам'ятки - золотистого кольору. На фото: вгорі – кріпосна стіна з південною вежею манежу, внизу – східний флігель, парадний в'їзд до замку.

Рятуємо “ Садибу Попова ” Знову рятуємо садибу Попова! Провідні Інтернет - видання широко повідомляли про журналістську акцію «Врятувати садибу Попова!» Ще раз про порятунок Садиби Попова Влада помітила проблеми музею-заповідника "Садиба Попова"! До редакції журналу "Музеї України", що розпочав резонансну акцію "Врятувати замок Попова!", надійшла офіційна відповідь від Запорізької ОДА. Врятувати замок Попова! Європейська слава і всеукраїнська ганьба знаходиться у Василівці Запорізької області. Садиба Попова. Музей-заповідник. Архітектурне чудо, гарний Комітет порятунку садиби Попова є! Вільні журналісти - велика сила. Давайте це розуміти і використовувати! Вже багато років унікальна архітектурна пам*ятка Садиба Попова, відома як Василівський музей-заповідник "Садиба Попова" у Запорізькій області, вимагає державної уваги, реконструкції, повноцінної рекламної кампанії. Увагу преси вже має. Такі повідомлення простежуються в Інтернеті, які закликають до рішучих дій в збереженні цієї пам'ятки культури та історії

Що треба зробити? Терміново перевести музей-заповідник в обласну комунальну власність і підпорядкування. Передбачити фінансування з обласного бюджету. Збільшити штат музею до потрібного рівня. Створити ремонтно-реставраційну бригаду, яка б щоденно виконувала необхідні роботи. Залучити фахівців, які б дослідили споруди, розробили проектну документацію...

Перлина Василівського краю в поетичних творах василівчан Лариса Губенко (м. Василівка) … Дніпровські заплави скресають в уяві, Тепер там шумить, розливається море, Вежі замку Попова і містечка шахтарські І таврійських степів ковилові простори. *** Ольга Бут (с. Лугове) … Скарбниця вічної краси Той замок панського маєтку. І козаків таврійський шлях, Земля оспіваного степу… *** … Спогад далі летить у полоні туманів, Замок-красень встає у ранковій імлі І найкращі мої українці кохані, І Василівка рідна у величній красі… ***

Література. Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. Мєшков В. В. Замок Попова. Фонд ім. А. В. Корвацького. Підбірка статей газети “Нова таврія”, “Запорізька правда”, “МИГ”. Сестра орлів. Легенди та перекази. Дніпропетровськ: “Січ”,1991. Щупак І. Я. Історія рідного краю. Запоріжжя: ”Прем'єр”, 2001. Ресурси Інтернету.