Презентація на тему:
Без Калини - нема УКРАЇНИ

Ватутінська спеціалізована школа І-ІІІ ст.№1 Ватутінської міської ради Черкаської області     Виховний захід на тему:     “ Без Калини - нема УКРАЇНИ”   підготувала класний керівник 6-Б класу Підчіс Тетяна Борисівна   2011 рік

Струмок серед гаю як стрічечка, Червоніє калина мов свічечка. Червоніє калина, квітують поля. Добридень тобі, Україно моя

Калина здавна була уособленням дівочої краси, кохання, вірності, свідком дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй свої найпотаємніші мрії.

Легенда Напали на Україну турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ.

.Легенда про калину. Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські . Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потопились. На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною.

Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а тоді - до річки. Тут і застала їх Ганна. Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду... Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина символом дівочої краси і кохання.

Білим цвітом красує калина... - Максим Богданович  (Перекладач Михайло Драй-Хмара)   Білим цвітом красує калина, за калину біліша Марина. «Ти чого, як той місяць, ясна?» «Я не знаю»,— сказала вона. Раз вернулася пізно Марина, а в волоссі біліє калина. «Ти чого, як той місяць, чудна?» «Я не знаю»,— сказала вона. Та не вік же квітує калина,— не вплітає вже квітів Марина. «Ти чого, як той місяць, сумна?» «Я не знаю»,— сказала вона. А коли облетіла калина, отруїлася зіллям Марина, і, як місяць, бліда і страшна в домовині лежала вона.

Давно колись в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка. Звали її Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню: їх вона переносила з лісу. Видно і рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне деревце чи стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її чуйне серце.Навесні Калинка, як завжди, пішла до лісу. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонесень¬ке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала.Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка і водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий крислатий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить —рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє, польові квіти привітно голівками кивають, пташки між віттям радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити?Усміхнувся весело подорожній і сказав: «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!».Тут увесь кущ стрепенувся, ніби од сну, гіллячки напружились, листячко поширшало. Гульк — і враз укрився білим-білим цвітом.Дивиться перехожий — що воно далі буде? Обсипався цвіт, замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують. І дивно — в кожній ягідні заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла і Калинка до свого улюбленця — і здивувалась. Звідки такі зернята? А кущ нахилився до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я. Калинко».Відтоді всі так і називають той кущ — калиною.

. У кожній родині, де були дівчата на виданні, наношували як найбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це означало, що можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата постійно ходили по калину на луги, в урочища. Віднайшовши перший куш калини, вони водили круг нього хоровод, ігри, співали любовні пісні, згадували імена своїх хлопців. З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, примовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Потім зривати так само і з інших кущів. Нарвавши калини, збігалися в гурт, обмальовували одна одну ягодами, прикрашали коси і віночки гілочками ягід і з піснями верталися додому.

Василь Скуратівський, автор книги "Берегиня" згадує: "Мама казала: "... посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі та мені". А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина - її мудрість, безсмертя".

Коли випікали весільний коровай, неодмінно прикрашали його вервечкою калини. Калиновим цвітом або ягодами вбирали гільце. Під час вбирання молодої дівчата-дружки співали пісню: Ой у нас в селі нова новина: Зацвіла у лузі калина, Не так у лузі, як на селі, А в молодої та Мотрі на столі.

В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною,коли цвіте, а дитиною - коли росте". Матері при народженні дітей саджати калину і вчили їх доглядати за нею.

ПРИСЛІВ`Я ТА ПРИКАЗКИ 1. Стоїть дід над водою з білою бородою, тільки сонечко пригріє, борода почервоніє. 2. У вінку зеленолистім, у червоному намисті видивляється у воду на свою хорошу вроду. 2. Серед лісу-лісу червоне плаття висить. (Калина). 7. Сидить когут над водою з червоного бородою. (Калина). Цвіте, як калина в лузі». Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

Посадіть калину коло школи, Щоб на цілий білий світ Усміхнулась щиро доля, Материнський білий цвіт. Посадіть калину на городі, Щоб розквітнула земля! Із роси пречиста врода, З неба – почерк журавля. Посадіть калину коло тину, Щоби злагода цвіла! Буде щедрою родина – Буде честь їй і хвала. Посадіть калину коло хати, Щоб на всеньке на життя! Стане кожен ранок святом, Дітям буде вороття. Посадіть калину в чистім полі! Хай вона освятить час! Рід наш дуже любить волю. Хай же воля любить нас! Синє небо, злоте поле... Посадіть калину коло школи. А щоб цвіт її не стерся, Не зів’янув в спориші, Посадіте коло серця, Щоб цвіла вона в душі.  

Україно! Осяяна сонцем, прославлена трудом, піснею возвеличень. З чим тебе порівняти? Чи з весняним ранком, чи з бездонним небом, чи з веселим шумом червоної калини? Гарна калина в усі пори року. І весною, коли прикрашена квітами, і восени та взимку, коли горять багряно її спілі ягоди. Червона калина – символ України. В нашому краї з давніх-давен шанують калину. Нема села, двору, де б не зацвітав навесні білим цвітом кущ калини.