Презентація на тему:
Володимир Винниченко - Мовчання іноді говорить більше, ніж слово (новела «Момент»)

«Мовчання іноді говорить більше, ніж слово».

НОВЕЛА «МОМЕНТ» ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Нове ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

«Що таке наші жінки, жінки професорів, відомих адвокатів, письменників, лікарів, інженерів, як не паразити, як не досмертні грабіжники своїх чоловіків, як не павучихи, що пожирають своїх самців?» АНОТАЦІЯ У новелі «Момент» поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі - це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.

«Нема любові без ненависті, як нема білого без чорного! Хочете любові, то мусите ненавидіти». ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ НОВЕЛИ (самостійна робота) Рід літератури: Жанр: Рік написання: Тема: Ідея: Сюжетний ланцюжок: Герої:

Самоперевірка: Рід літератури: епос Жанр: новела Рік написання: 1907 р. Тема:реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Ідея: втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності. Сюжетний ланцюжок: події відбувалися навесні –перетнути кордон - знайомство з Панною – втеча через ліс – подолання перешкод- розставання. Герої: оповідач, Семен Пустун, Муся (Панна).

«Невже щастя є тільки вічний, недосяжний міраж?» Ґронування

СЛОВНИЧОК МОМЕНТ – це певний проміжок часу, етап у житті, у розвитку чого-небудь; те саме, що мить; мент.

СТОРІНКАМИ НОВЕЛИ «Було це навесні. Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке!»

- Справді, Семене, я неодмінно мушу бути сьогодні на тім боці. Це як собі знаєте! - з натиском повторив я. Семен навіть не озирнувся. На величезній його спині сидів цілий ряд блискучих, маленьких, чепурненьких мушок.

- Ну, то лягайте,- сердито хитнув він головою на віз. Я, не питаючись, для чого лягати, покірно ліг і, зустрівшись поглядом з вербою, криво посміхнувсь до неї. Семен прикрив мене рядном, яке дуже пахло огірками, й одійшов. Потім я чув, як він зліз на візок, який від цього затрусився й заскрипів, понуро вйокнув, і ми рушили.

Одчинивши двері, я ступив до неї… і від несподіванки закам'янів: на розкиданій соломі, якраз проти дверей сиділа…- уявіть собі!…- сиділа панна.

Вона ставала все ближчою й ближчою мені. Здавалось, ми давно-давно колись разом жили десь, потім розлучились, а тепер знову зійшлись.

Ми озирнулись. Дорога наша стояла порожньою і далеко там вливалась, наче бура річечка, в зелене море хлібів. Тихо було. Не так тихо, як десь у городі вночі, де мертво спить і камінь, і страждання, і ніч тонко дзвенить у вухах, як кажан вічності.

- А тепер ми попрощаємося. Чуєте? Я піду в один бік, а ви - в другий. І ніколи ви не повинні шукати мене. Чуєте! Як вас зовуть? Я сказав і здивовано дивився на неї.

Вона тихо пішла, а я сидів, і в мені з мукою щеміло осиротіле щастя. Наді мною синіло небо, і сонце палило мою похилену непокриту голову, а в душу вростав і вбирався в журні, прекрасні, чисті квіти минулого образ панни.

«Вірою вбивається всякий страх».