Презентація на тему:
ВІНОК ПОШАНИ КОБЗАРЕВІ. (Творчі зв'язки Т. Г. Шевченка з Харковом і Харків'янами)

Творчі зв'язки Т. Г. Шевченка з Харковом і Харків'янами КЗК «ЦБ ім. В. В. Маяковського ЦБС Київського району м. Харкова» ВІНОК ПОШАНИ КОБЗАРЕВІ До 200 – річчя від дня народження поета

За матеріалами літературно-краєзнавчого дослідження Ганни Столярової : «Слобожанський уклін Тарасові Шевченку»

Історично склалося так, що Тарасові Григоровичу Шевченку не довелося побувати у Харкові. Однак, багато інтелектуальних, духовних, особистих взаємовідносин пов’язували його з нашим містом, з видатними діячами Слобожанщини. Дослідники творчості Т. Г. Шевченка вказують на той важливий і благодійний вплив на творчість поета «старої» харківської літератури, особливо трьох найбільш видатних її представників – Г.С. Сковороди, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка та А.Л.Метлинського. Про глибоку повагу Тараса Григоровича до Г.Ф.Квітки-Основ’яненка свідчить його вірш «До Основ’яненка» (1839). У Харкові Т.Шевченко мав багато друзів. Теплі стосунки зв’язували його з викладачем Другої харківської гімназії П.М. Корольовим. У Чугуєві служив ще один близький друг Шевченка – Яків де Бальмен, якому присвячено поему «Кавказ».

З особливою увагою шевченкознавці згадують прізвища ще двох харків’ян – Д.П. Пильчикова та М.В.Жученка, зусиллями яких була здійснена важлива культурна справа – заснування у Львові першого закордонного товариства ім. Т.Г.Шевченка. Символічно, що перший у світі скульптурний монумент, присвячений великому Кобзареві був встановлений саме у міській садибі родини Алчевських. Сьогодні важко уявити Харків без пам'ятника Т.Г.Шевченку. Монумент органічно пов'язаний з оточуючим пейзажем саду імені Шевченка та міським архітектурним ансамблем. Багатоступінчатість монумента вторує сміливим виступам величних споруд Держпрому та Харківського державного університету. Фасад пам'ятника звернутий до центральної магістралі міста - Сумської вулиці. Уважно дивиться Кобзар зі своєї висоти на місто та його мешканців, і, здається, як живий входить у наше сьогодення. Біля ніг його вирує життя: лунає духовий оркестр, зустрічаються ветерани, випускники учбових закладів, проходять екскурсії, призначаються побачення, грають малюки - ті, які будуть пильнувати за містом у майбутньому тисячолітті.

Г. Ф. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 1778-1843 Григорій Федорович Квітки-Основ'яненко, наш земляк, письменник, який стояв у витоків сучасної української літератури, був нащадком славетного й старішого дворянського роду Слобідської України. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко був організатором і керівником Харківського професійного театру, одним з видавців і редакторів журналу «Украинский Вестник».

Особисто Квітка-Основ’яненко і Шевченко не зустрічалися. Але було заочне знайомство, було щире і сердечне листування. Почалося воно з листа Т. Шевченка до Квітки-Основ’яненка, який, на жаль, не зберігся. Але був другий лист від 23 жовтня 1840 р. Ми маємо відповідь Квітки-Основ’яненка на нього. «...Десь, я думаю, ні з одним чоловіком і ні з яким письмом не було того, що мені з Вами, мій коханий пане Тарас Григор’євич. Щось дуже не просто почалося, і до чого то воно дійдеться – побачимо. А почалось із почину, що Вас я кріпко улюбив, знайшовши таке мнякесенько серденько і душу чисту, мов хрусталь. Улюбив, кажу Вам, та не знаю – кого, і хто він, і де він, і як його назвати? Хтось такий – а люблю кріпко, хоч би і у вічі побачив, то не знав би, бо зроду не бачив, не знаю, хто такий є...»

Квітка-Основ’яненко вперше довідався про Т. Шевченка як талановитого молодого поета з листа Є. Гребінки від 18 листопада 1838 р.: «А ще тут в мене один земляк – Шевченко, до чого ж гарні вірші складає! Як щось напише, тільки прицмокни та руками об поли вдар! Він мені дав гарні вірші до збірника...» Т. Г. Шевченко познайомився з творами Квітки-Основ’яненка, очевидно, в бібліотеці Є. Гребінки в Петербурзі ще до свого звільнення з кріпацтва. Під враженням від нарису «Головатий» Т. Шевченко написав вірш «До Основ’яненка».

... Бо все гине, – Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От, де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива… Т. Шевченко. «До Основ’яненка».

П. П. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ (1790–1865) Петро Петрович Гулак-Артемовський — український письменник, вчений, перекладач, поет. На жаль, листування між П.П.Гулаком-Артємовським і Шевченком не знайшлося. Але ми маємо коротенькі повідомлення з листів Квітки-Основ’яненка до Шевченка, зокрема, у листі від 22 листопада 1841 р. з Основи до Петербургу: «...Покланявся Вам пан Артемовський. Він сказав: «Я тільки прочитав його «Кобзаря», та й знаю, яку він має душу і яке серце в нього, і знаю його думки». Високу оцінку творчості Т. Шевченка дав Петро Петрович Гулак-Артемовський, який був в цей час ректором Харківського університету.

О. О. КОРСУН  (1818 - 1891) Олександр Олексійович Корсун - поет — романтик, видавець, перекладач, мемуарист. Закінчив юридичний факультет Харківського університету, служив чиновником Виявив великий інтерес до українського фольклору, в 1839 р. у Харкові видав збірку «Украинские поверья», куди ввійшли сім народних казок. Дружив з М. Костомаровим, за його підтримки видав у 1841 р. першу книжку альманаху «Сніп» українською мовою, до якої ввійшли кілька його власних віршів. Відомий вірш О. Корсуна «До Шевченка», в якому він трактував ранню творчість поета не дуже прихильно.

Але вони були в дружніх стосунках, листувалися. О. О. Корсун поширював у Харкові передплатні квитки на поему «Гайдамаки». У січні 1842 р. Шевченко надіслав О. Корсуну для опублікування у другій книзі альманаху «Сніп» уривки з поеми «Мар’яна-черниця» і вірш «Вітер з гаєм розмовляє». Та на жаль, книжка не вийшла з друку. І поема «Мар’яна-черниця» так і лишилася не завершеною. О. Корсун в 1890 р. в журналі «Русский архив» виступив зі спогадами про М. Костомарова, в яких писав про захоплення читачів «Кобзарем» Т. Шевченка.

І. Є. БЕЦЬКИЙ 1818-1890 Іван Єгорович Бецький — вихованець Харківського Імператорського університету, видавець літературно-художнього альманаху «Молодик», який вийшов чотирма книгами.  Меценат, купив та подарував Харківському музею та бібліотеки університету твори італійських майстрів, старовинні гравюри, альбоми літографій, цінні книги з питань історії мистецтва, монографії про видатних художників. За численні пожертвування та постійну увагу до просвітницьких завдань університету Івана Єгоровича Бецького було обрано в 1857 р. членом-кореспондентом, а в 1869 р. — почесним членом Харківського Імператорського університету.

У «Молодику» І. Є. Бецького у 1843 р. у книзі 2 опубліковано Шевченкові твори «Утоплена», «Думка» («Тяжко-важко в світі жити»), «Н. Маркевичу». Шевченко, надіслав до «Молодика» й уривок з драми «Невеста» – «Песню караульного у тюрьмы», але вони не були тоді надруковані. Ми знаємо, що Т. Шевченко читав альманах «Молодик», був задоволений, це відомо з листа самого Т. Шевченка до С. О. Бурачка між 29 і 31 березня 1844 р.: «Спасибі вам за оцей «Молодик». Коли маєте ви ще остатні книжки цього «Молодика», то дайте, будьте ласкаві, прочтенія ради...». Степан Онисимович Бурачок – це критик і видавець журналу «Маяк», який жив у Петербурзі і з ним Шевченко мав теплі стосунки...

М. І. КОСТОМАРОВ 1817 - 1885 Микола Іванович Костомаров народився 16 травня 1817 р. в с. Юрасівка Воронезької губернії, позашлюбний син поміщика і кріпачки. М. І. Костомаров в 1833–37 рр. навчався у Харківському університеті. 1844 р захистив магістерську дисертацію. Становлення Костомарова як письменника і історика пов’язано з Харківщиною. А. І. Костомарпов і Т. Г. Шевченко особисто познайомилися навесні 1846 р. у Києві. М. Костомаров у своїх спогадах пише: «...Навесні 1846 року жив я в Києві на Хрещатику, на розі Бесарабської площі в будинку Сухоставського..., навпроти моєї квартири, на 2-ій лінії Хрещатика, був трактир з номерами, в одному з тих номерів з’явився тоді Шевченко... близько місяця я знав, але якось не випадала нагода зустрітися з ним...

У квітні, після великодня, не пам’ятаю тепер, хто з моїх знайомих прийшов до мене з Тарасом Григоровичем. З першого разу справив він на мене таке приємне враження, що досить було поговорити з цією людиною годину, щоб цілком заприязнитися з нею і відчути до неї сердечну прихильність...» Т. Г. Шевченка планував змалювати всі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці. На цей час припадає знайомство і зближення Шевченка з багатьма членами Кирило-Мефодіївського товариства.

Саме на цей час припадає написання М. І. Костомаровим вірша, який він присвячує Т. Шевченку: Спить Вкраїна та руїни Нові щодень лічить, Гине слава... Та й ту славу Усяке калічить. Не вернеться дідівщина... Нехай не вертається – За що ж з теї старовини Святої знущаться?

Та не на щастя звела доля цих прекрасних людей. Після розгрому кирило-мефодіївцїв. М. Костомаров був висланий у Саратов, а Шевченко – до Орської фортеці. Цикл віршів «В казематі», написаний Шевченком під час слідства над учасниками Кирило- Мефодіївського товариства з 17 квітня по 30 травня у Петербурзі вміщує вірш сьомий, присвячений М. Костомарову. [VII] Н. КОСТОМАРОВУ Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних. Гостей закованих своїх Сердешним чаєм напували І часових переміняли, Синємундирих часових. І до дверей, на ключ замкнутих, І до решотки на вікні Привик я трохи, і мені Не жаль було давно одбутих, Давно похованих, забутих, Моїх кровавих тяжких сльоз. А їх чимало розлилось На марне поле. Хоч би рута, А то нічого не зійшло! І я згадав своє село. Кого я там, коли покинув? І батько й мати в домовині... І жалем серце запеклось, Що нікому мене згадати! Дивлюсь — твоя, мій брате, мати, Чорніше чорної землі, Іде, з хреста неначе знята... Молюся! Господи, молюсь! Хвалить тебе не перестану! Що я ні з ким не поділю Мою тюрму, мої кайдани!

Г. С. СКОВОРОДА (1722 – 1794) Важливим був вплив на творчість Шевченка «старої» харківської літератури, зокрема Г. Сковороди, А. Метлинського, І. Срезневського, Я. Щоголіва. Т. Шевченко поетичною творчістю Сковороди захоплювався ще в дитинстві, переписував його вірші з рукописного списку вчителя-дяка П. Рубана:

Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака – Бо я було трохи не голе, Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду... Шевченко не тільки добре знав творчість Г. Сковороди, але й використовував дещо в своїх творах. Наприклад, у повісті «Наймичка» згадується, що дяк любив співати «Всякому городу нрав і права». І вступ до сатиричної поеми «Сон» дуже нагадує змістом 10-у пісню із «Сада» Сковороди. Але Шевченко досить критично відноситься до мови філософа. В своїй передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р. Він пише, що Сковорода був би таким же великим поетом, як Роберт Бернс, коли б «його не збила з пливу латинь...», а в повісті «Близнецы» називає твори Сковороди «винегретными». Але вважав все- таки філософа «Диогеном наших дней».

Я. П. ДЕ БАЛЬМЕН (1813 - 1845) Яків Петрович де-Бальмен - приятель Тараса Шевченка, художник, ілюстрував «Кобзаря» в рукопису, офіцер царської армії, загинув під час походу царського війська на Кавказ. Тарас Шевченко присвятив Якову де-Бальмену свою поему «Кавказ».

Яків Петрович де Бальмен народився 1813 р. в Ліновицях на Полтавщині в заможній дворянській родині, предки – вихідці із Шотландії. Учився в Ніжинській гімназії. Після закінчення вступив на військову службу юнкером до Білгородського уланського полку, який тривалий час стояв у Чугуєві та інших населених пунктах Харківщини, а саме – Бурлук, Кочеток, Печеніги, Артемівськ. У цьому полку де Бальмен служив до 1837 р., потім був переведений в Охтирський, а далі отримав призначення до Одеси. Він був талановитим художником і літератором. І це захоплення його носило демократичний характер, що не подобалось військовому начальству. У 1843 р. його – кавалерійського офіцера – призначають ад’ютантом начальника штабу П’ятого піхотного корпусу, який з 1840 р. був у резерві діючої Кавказької армії.

У 1844 р. полк прибув до Дагестану, розташувався біля фортеці Темир-хан-Шура. Його командуючий генерал А. Н. Лідерс відразу взявся за підготовку походу в гори, думав покласти край бойовим діям на Кавказі. Офіцери критично ставилися до цього. Де Бальмен зробив малюнок, під яким був напис – «Соте і останнє підкорення Кавказу». Командуючий корпусом побачив в цьому карикатуру на себе і царя Миколу І. Це стало причиною того, що під час першого бою на Шуанійських висотах 14 липня 1845 р. генерал Лідерс послав Яківа на вірну загибель: в складі непродуманої розвідувальної експедиції він попав у засідку. Смерть Я. П. де Бальмена залишається втаємниченою, бо тіло його не знайшли, хоча за це була об’явлена винагорода. Вдалося знайти лише його військову сумку, в якій був альбом з малюнками. Так закінчилося життя одного зі славних друзів Т. Г. Шевченка, який показав себе талановитим письменником і художником.

Які стосунки були між вихідцем зі шляхетного дворянства і бувшим кріпаком? Під час першого знайомства де Бальмен в чині ротмістра був ад’ютантом начальника штаба розташованого в Одесі П’ятого піхотного корпусу і приїхав в рідні краї у відпустку. А у Шевченка, за п’ять років до того звільненого з кріпацтва, вже вийшло перше видання «Кобзаря». Це була його перша подорож з Петербурга на Україну, він теж приїхав провідати родину, збирався зробити альбом «Живописна Україна», щоб викупити братів і сестер з неволі. Демократичні погляди Я. де Бальмена, його зацікавленість передовою літературою була причиною інтересу до поетичної творчості Т. Шевченка. Вони зблизилися і сердечно подружилися.

«Посылаю тебе, милый Виктор, плоды наших трудов, моих и Михайла Башилова. Все главные творення Тараса с виньетками. Они написаны латинскими буквами для того, чтобы в случае фантазии Тараса издать их за границей, все могли бы читать – в особенности поляки. Это тебе не подарок, а талько посылается под твоѐ сохранение, про случай приезда самого Тараса, кому зтот труд посвящѐн, и делать с ним он может, что ему заблагорассудится.» Під час другої подорожі, на Україну на початку осені 1845 р. Шевченко приїхав до В. Закревського. Вже було офіційне повідомлення про загибель Я. де Бальмена. На пам’ять від друга взяв цей рукописний збірник Т. Шевченко. Тоді і народились ті гарячі полум’яні рядки знаменитого « Кавказу»:

КАВКАЗ Искреннему моему Якову де Бальмену …І тебе загнали, мій друже єдиний, Мій Якове добрий! Не за Україну,  А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить З московської чаші московську отруту! О друже мій добрий! друже незабутий! Живою душею в Украйні витай, Літай з козаками понад берегами, Розкриті могили в степу назирай. Заплач з козаками дрібними сльозами І мене з неволі в степу виглядай. А поки що мої думи, Моє люте горе Сіятиму — нехай ростуть Та з вітром говорять. Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе!.. Братньою сльозою Ти їх, друже, привітаєш, Тихо прочитаєш... І могили, степи, море, І мене згадаєш. Т. Г. Шевченко

ПАМ᾿ЯТНИК Т. Г. ШЕВЧЕНКУ В ХАРКОВІ Пам'ятник українському поетові, письменнику, митцю і мислителю Тарасові Григоровичу Шевченку в місті Харкові, є одним із символів міста, визначною міською монументальною пам'яткою, одним з найкращих зразків монументальної Шевченкіани в світі. Монумент Тарасу Шевченку розташований в середмісті Харкова — у Саду імені Т. Г. Шевченка, при вході на центральну алею з боку вулиці Сумської. Пам'ятник органічно пов'язаний з оточуючим парковим пейзажем та міським архітектурним ансамблем.

Автори пам'ятника —скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Монумент було урочисто відкрито 24 березня 1935 року, тобто через 9 місяців після того, як Харків перестав бути столицею УРСР. Також цей період — середина 1930-х років — один з трагічних у історії України: Колективізація нищить селянство, країна зазнала голод 1932–1933 років, згорнуто українізацію, лютували сталінські репресії. Художній стиль монумента можна визначити як соцреалізм і сталінське бароко, тоді як трактування особистості Тараса Шевченка так само є радянським — як ідейного борця за щастя простого люду, поета-революціонера. Загальна висота монумента — понад 16 метрів., статуї Тараса Шевченка — 5,5 метрів.

Колектив Комунального закладу культури «Центральна бібліотека ім. В. В. Маяковського ЦБС Київського району м. Харкова» висловлює щиру подяку Ганні Петрівні Столяровій за дозвіл використати матеріали її літературно-краєзнавчого дослідження «Слобожанський уклін Тарасові Шевченку». м. Харків вул. Мироносицька, буд.. 81/85 Телефон: 700-48-49 Електронна пошта: biblioteka.mayakovskogo@yandex.ua bibl.mayakovskogo@gmail.com