Презентація на тему:
Тарас Шевченко - художник

Підготували учні 9 класу Волкова Олена та Гайдаржийський Дмитро

Ознайомилися з мистецькою спадщиною Шевченка, показали шляхи становлення його як художника. Розвивали спостережливість, уміння помічати суттєві деталі. Створили свою галерею. Спробували розказати про картини художника, які нам найбільше сподобалися.

Кожна країна народжувала своїх геніальних синів. Україні ж було послано Т.Г.Шевченка – національного пророка, великого митця, який уособив розум і талант українського народу. Творча спадщина великого сина України, його життя – явище невичерпне, незбагненне і вічне. Шевченко безсмертний як народ, і всі українці вічно осягатимуть його геній. Ми, здається, все знаємо про Шевченка. Та це лише ілюзія, бо нам ще віки і віки йти до нього. Поетові вірші навчають жити й любити рідну землю.

Слово “художник” мало б посідати перше місце у його життєписі, бо саме завдяки цьому таланту Шевченко здобув волю й перед ним відкрився широкий світ. Художній і поетичний талант Т.Г.Шевченка розвивався у гармонійній єдності і завжди доповнював один одного. Нам відомо зараз понад 1000 найрізноманітніших творів Т.Г.Шевченка – художника, в яких яскраво і багатогранно відтворено події сучасного життя та історичного минулого, образи людей, картини природи.

Акварель – клейові фарби, що розводяться водою. Картини, малюнок, виконані такими фарбами. Гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, вирізьбленого або витравленого на спеціально підготовленій дошці або пластинці. Відбиток такого малюнка на папері. Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині олівцем, пером, пензлем, вуглиною, відтиснутий на папері зі спеціально підготовленої форми. Живопис – вид образотворчого мистецтва, що зображує предмети та явища реальної дійсності. Картина – твір живопису, намальований переважно фарбами на полотні, картоні, дошці.

6. Мистецтво – творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність, образотворчість. 7. Образотворчий – який створює образи: мистецький, артистичний, художній. 8. Образотворче мистецтво – мистецтво, що втілює художні образи на площині та в просторі. 9. Офорт – спосіб поглибленого гравірування на металі за допомогою кислот. Гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. 10. Портрет – мальоване, скульптурне, фотографічне зображення обличчя людини або групи людей. 11. Сепія – натуральна або синтетична коричнева фарба, стійка щодо дій сонця та повітря (виробляється із морських молюсків). Малюнок, виконаний такою фарбою. Фотографія коричневого тону.

Його щасливою нареченою і в земному житті, і в посмертній славі залишалася Муза – і поетична, і малярська. Тож звертався до неї з побожною святістю: О чарівниченько моя! Мені ти всюди помагала, Мене ти всюди доглядала В степу, в безлюдному степу, В далекій неволі, Ти сіяла, пишалася, Як квіточка в полі!

Тарас Шевченко був професійним художником, малюванням він заробляв і на хліб насущний, і досяг вершин живописного мистецтва. Цю музу поет називав “пречистою, святою”. Вона ще з дитинства спонукала його “хрестами і візерунками з квітками” обводити “листочки” в маленькій книжечці й списувати Г.Сковороду. А потім перемальовувати лубкові картини, що прикрашали панські покої Енгельгардта. Ця муза – покликання привела спочатку майбутнього художника в науку до “живописних справ майстра” Ширяєва, а потім у зали Петербурзької Академії мистецтв, до майстерні великого Карла Брюллова. Саме завдячуючи цій музі, поет здобув святу волю. До суворих життєвих випробувань привела його друга – муза поезії. Але саме вона й дала йому вічну славу.

Поетичній спадщині Т.Шевченка налічує понад 240 творів, а мистецька – майже 1200 робіт, та до нас вони не всі дійшли. Т.Шевченко писав олійні картини, акварелі, сепії, офорти, малюнки, ілюстрації до книг. Під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв першою срібною медаллю було відзначено його малюнок з натури “Боєць”. Виставлялися роботи Шевченка – художника на академічних виставках, що відбувалися раз в три роки.

Шевченко одним із перших в мистецтві класицизму зобразив вагітну жінку, підвищивши образ своєї героїні до рівня певного символу, що говорив про історичну долю всього народу. Катерина. Т. Г. Шевченко. Олія 1842

Ця картина експонувалася на виставці Академії мистецтв у 1841 року. У 1842 році отримала срібну медаль Академії. Циганка-ворожка. Т. Г. Шевченко. Акварель. 1841

Навчаючись в Академії , майбутній художник виконував обов’язкові академічні малюнки і водночас звертався до української тематики. Т.Шевченко хотів увічнити рідну землю в малюнках, показати світові її красу, незвичайну історію та оригінальні звичаї. Він багато працював як художник – виконував ескізи до майбутнього альбому. Поет усвідомлював важливість цієї роботи : за гроші від продажу картин Тарас дуже хотів викупити з кріпацтва своїх рідних сестер і братів, за яких пан виставив ціну 2000 карбованців.

поміг докінчити те, що я тепер зачав, то тойді склав руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного”. Писав Шевченко у листі до М.Церетелі.

1844 року було випущено окремою книжкою перший альбом офортів “Мальовнича Україна”. Поет і художник показав, за його висловом, “освіченому світу”, що його рідна Україна – дивовижна країна. Кожен з шести офортів альбому розкриває самобутність України – її природу, історію та звичаї. Історичне минуле Т.Шевченко показав в офорті “Дари в Чигирині 1649 року”. На картині зафіксовано важливу історичну подію. У Чигирин прибули посли Московії, Польщі й Туреччини із щедрими дарами. Під чиє покровительство віддасть Україну Богдан? Здається, саме це питання художник зумів передати в зображеній ним ситуації.

Про традиційний народний обряд сватання розповів художник в офорті “Старости”. На картині йому вдалося відтворити поезію народних чеснот, високої моралі, духовності.

Стародавня пам’ятка архітектури ХІ ст. мальовничо підвелася на фоні чарівної природи в офорті “Видубицький монастир”.

Надзвичайно популярним став офорт “Судня рада”, його найбільше копіювали й розповсюджували по Україні. Офорт Т.Шевченка відтворив старовинний народний звичай з’ясовувати різні непорозуміння громадою.

До офортів Т.Шевченко додав супровідні тексти українською та французькою мовами. Проте виконати до кінця замисел з “Мальовничою Україною” Тарасові не вдалося. Попереду поета чекала десятирічна неволя заслання, а рідні його так і залишилися кріпаками.

Доля подарувала Шевченку ще один щасливий період життя, коли він, закінчивши Академію, приїхав знову в Україну працювати. То була найщасливіша пора в житті Тараса, якою він насолоджувався у згадках навіть у засланні. Як працівник археологічної комісії поет побував у різних куточках України, надивлявся – милувався красою, величчю і щедрістю української природи, ніби відчував, що його жде довга і страшна розлука, спричинена засланням. Милувався і малював, і малював. З того періоду до нас дійшло 50 краєвидів, намальованих Шевченком.

Особливою любов’ю художника оповиті сепії та акварелі, на яких зображено краєвиди Києва: у цьому місті Шевченко хотів жити і працювати, називав його святим і великим. Художник задумав відтворити на своїх полотнах найкращі околиці міста, історичні місця Києва, його храми та внутрішні розписи. Сепія “Аскольдова могила”, акварель “Костьол у Києві”, кілька малюнків із зображенням Києво – Печерської лаври.

є їхня олюдненість. “Відсутність людини на пейзажі неприємно впливає на мене”, стверджував Тарас. Тож майже завжди він доповнював свої пейзажі постатями людей. Мистецтвознавці називають пейзажі Шевченка надзвичайно вишуканими й глибокими творами мистецтва, у яких кожна деталь має величезне значення.

Перебуваючи на засланні, Шевченко створив понад 400 акварелей, сепій, малюнків олівцем. Ці твори різноманітні за тематикою. У мистецькому доробку поета періоду заслання є чимало пейзажних робіт, що знайомлять глядача з казахським краєм, та малюнків із життя казахського народу.

Поетичні степові пейзажі Мангишлаку та з любов’ю змальовані люди цього краю дали право вважати Т.Шевченка основоположником казахського національного живопису. Його малярські краєвиди були першими й єдиними творами мистецтва в казахів.

Як художник, Шевченко зробив великий вклад у портретистику. Все життя він писав портрети на замовлення, і це давало йому кошти на безбідне проживання. Створив поет і 60 власних портретів. За ними можна вивчати історію його життя. У величезній портретній галереї Т.Шевченка– тільки чотири олійних автопортрети, всі інші – графічні.

Перший свій портрет Шевченко написав 1840 року. Для написання використав полотно овальної форми. Своє обличчя він зобразив із крутим поворотом голови до глядача. Темний костюм і темне волосся контрастують із блідим після хвороби, надзвичайно тонким і одухотвореним Тарасовим обличчям. Високий лоб, проникливий погляд великих очей під широкими бровами створюють образ інтелектуальної людини, романтично піднесеної і благородної.

Туш, перо, 1843 р. Олівець, 1847 р.

Настрій Шевченка змінився після поїздки 1843 року в Україну. Він побачив, як бідують його уярмлені брати та сестри, односельці – кріпаки. З очей спала полуда романтизму. Сувора правда зазвучала в поезіях “Три літа”. Автопортрет 1843 , виконаний на папері пером і тушшю під час його перебування в Яготині, Тарас разом з поемою “Тризна” подарував княжні Варварі Репніній. Звичайно, за три роки поет не дуже змінився зовні, тому в цьому портреті дуже багато схожого з автопортретом 1840 року.

Автопортрет 1845 року , виконаний олівцем, передає внутрішній світ Т.Шевченка - художника і поета. Його зовнішність змінилася: високий лоб ще повищав, волосся на голові порідшало. Наступний автопортрет 1847. На ньому поет змалював себе олівцем в солдатському мундирі. Він перебував на засланні спочатку в Орській фортеці. Автопортрет Шевченка – солдата передає гарне засмучене обличчя, на якому виділяються пишні чорні вуса… Глибокі очі, тонкі риси обличчя переконують: перед глядачем інтелігентна людина, яка потрапила в біду.

Відчуття пекельної муштри видно на портреті 1851 року, Т.Шевченко змалював себе з великими вусами й бородою. В нього дуже облисіла голова, крутий лоб робить його схожим на давньогрецького філософа. Один з офортів 1860 року, зроблений з автопортрета 1845, зі свічкою в руках відповідав настрою, у якому перебував Шевченко після заслання.

Хворим, з підпухлим блідим обличчям постає Т.Шевченко на автопортреті 1861 року. Темний кожух, смушева шапка, на обличчі – скорбота, пригнічений настрій, хвороба – таку гаму власних почуттів талановито змалювала рука художника, а ще – душевні муки і страждання. На вигляд йому років 60 можна дати, хоч мав тоді тільки 47…

Автопортрети відбивають ті разючі зміни, що відбулися в зовнішності поета й художника за десять років заслання. Ці роки його передчасно зістаріли, підірвали його фізичне здоров’я. У 1860 році Т.Шевченко зробив офорт автопортрета за фотографією Деньєра 1858 року. Змалював себе в шапці й кожусі, темне тло яких зливається й контрастно виділяє замислене обличчя поета. Саме на звороті цього автопортрета смертельно хворий Т.Шевченко написав свою прощальну поезію “Чи не покинуть нам, небого…” Вірш пройнятий відчуттям розлуки з життям. Поет просить музу ще трохи зачекати, а потім вони рушать: Тихесенько В далеку дорогу Над Летою бездонною Та каламутною. Поезія датована 14 лютого.

Наступного дня Т.Шевченко зробив останній у своєму житті поетичний запис. У ньому – любі його серцю образи України й Дніпра. І він звертається до Музи: Прилинеш ти у холодочок, Тебе, мов кралю, посаджу, Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили – гори по степах – І веселенько заспіваєм… Та то вже було передсмертним бажанням поета і художника.

Через кілька днів він відійде у вічність, остання поезія на передостанньому портреті ще раз переконає всіх, що дві музи вели нашого генія по життю, взаємодоповнюючи й збагачуючи одна одну. Вели до сяйливих вершин Вічності.

Його щасливою нареченою і в земному житті, і в посмертній славі залишалася Муза – і поетична, і малярська. Тож звертався до неї з побожною святістю: О чарівниченько моя! Мені ти всюди помагала, Мене ти всюди доглядала В степу, в безлюдному степу, В далекій неволі, Ти сіяла, пишалася, Як квіточка в полі! Із казарми нечистої Чистою, святою Пташечкою вилетіла І понаді мною Полинула, заспівала Ти, золотокрила… Мов живущою водою Душу окропила.