Презентація на тему:
Пчілка

Олена Пчілка  (17 липня 1849 — 4 жовтня 1930) українська писменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент,Всеукраїнської академії наук (1925р.); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.

Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч  на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 року разом з чоловіком (Косач Петром Антоновичемч) виїхали на Волинь до місця його служби у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Двох сині й чотирьох дочкок виростила сім'я Косачів.

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова.  1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки»  С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою. У 2011 році в Луцьку біля обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки відкрито перший в Україні пам’ятник Олені Пчілці. Автор погруддя – скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк, який є автором памятників Лесі Українці в Луцьку та Новоград-Волинському. Пам‘ятник споруджено на кошти волинян.

Як швидко літо проминуло! Прийшла осінняя пора. Немов на крилах полинуло Кохане літечко з двора!… Садок марніє потихеньку, Пожовклі падають листки, Вітрець не віє вже тепленько, Жене понурії хмарки. Посох горошок на городі, Мачок вже цвіт давно згубив, Високий соняшник на грядці Журливо голову схилив.

Весна чарівниця, Неначе цариця, Наказ свій послала, Щоб краса вставала. І проліски, і травка, Й зелена муравка, І кульбаба рясна, Й фіалочка ясна — Всі квіти весняні, Веселі, кохані, З-під листя виходять, Голівки підводять Од сну зимового До сонця ясного! Ті квіти дрібненькі, Мов дітки маленькі, Розбіглись у гаю, Я їх позбираю В пучечок докупки — Для мами-голубки!

Минула молодість!…Мов пісня прошуміла!… У думах смутно я схиляюся чолом  —  Я чую смерть: неначе віє вже крилом І заглядає в очі її постать біла. Це ти, нірвано вічная, сумна, немила?… Безсилий чую жах перед твоїм лицем. Пожди! Не поспішай з смертельним тим вінцем, Нехай моя додолу ще не пада сила! Нехай на любу Україну надивлюсь, — Мій погляд променем святим палає;  Нехай з братами ще я словом поділюсь, Хай пісня тая ще по світу погуляє. Нірвана десь туманом повилась… І з мого серця пісня знову полилась. Волинь, 1889 р.

У книзі вперше зібрано публіцистичні твори, оприлюднені в 1908-1914 роках часописом «Рідний Край». В гострій полемічній манері всебічно висвітлюються "найнезручніші" історичні періоди українсько-еврейських стосунків, соціально-економічні та етнокультурні причини їх загострення, аналізуються витоки національної самоізольованості, економіко-фінансової та духовної експансії організованого єврейства на українських землях початку XX ст. Для масового читача.