Презентація на тему:
Надійка Гербіш

Життєпис Народилася Надійка Гербіш 12 грудня 1987 року в Збаражі, що на Тернопільщині, у родині вчителів. Росла в Тернополі, де закінчила класичну гімназію, гуманітарний ліцей при Тернопільському експериментальному інституті педагогічної освіти. Згодом навчалася в Києві, а в 2010-му році отримала диплом Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю «Англійська мова та література».

Перекладацька діяльність Усними перекладами займалася з тринадцяти років. Перший перекладацький досвід здобула в американській місіонерській групі «Helping Hands». У 16 почала дописувати в місцеві та всеукраїнські газети та журнали, а з 17-ти років працювала журналісткою в регіональному журналі. Працювала журналісткою в обласній газеті, перекладачкою, телеведучою, прес-секретарем, фотографом, головним редактором видавництва «Ездра».

Літературна діяльність Літературну діяльність розпочала у 2011 році, коли вийшла повість «Художниця». Письменниця набула широкого розголосу у пресі після виходу у світ книг «Теплі історії до шоколаду» та «Теплі історії до кави». На європейському християнському форумі видавців Marketsquare Europe, що відбувся у Будапешті в жовтні 2012 року, книга «Теплі історії до кави» здобула нагороду «2012 European Christian Book of the Year». Також ця книжка здобула перше місце в рейтингу «Топ-20» мережі книгарень «Є».

2013 року стала однією з переможниць конкурсу «Жінка року» від «РІА плюс» У 2008-му році стала членом Національної спілки журналістів України. 3 2015 є почесним членом журі літературного конкурс ім. Джона Буньяна, разом с такими письменниками як Юрій Вавринюк та Богдан Галюк.

Сімейне життя «У 18 почалося доросле життя – вийшла заміж, переїхала в інше місто, почала сама вести господарство, переклала першу книжку для «БрайтБукс» і започаткувала декілька соціальних програм для молоді в навчальних закладах міста й при церкві”; “Чоловік, до речі, майже на сім років старший – як і мріяла моя мама”; “21-й рік мого життя був супер-сімейним. 10 місяців ми працювали з чоловіком удома, бачилися 24 години на добу й нам це нітрохи не набридло. Я почувалася такою жінкою-жінкою, а ще закінчила бакалаврат, поступила на спеціалітет на бюджетне навчання. Стала власкором «Комсомолки» і відмовилася від посади головного редактора районки на користь сім’ї». А ще – дуже важливе у сімейних стосунках – це мати почуття гумору . Нам з чоловіком це дуже допомагає. Втім, наразі я можу впевнено сказати, що сім'я для мене — найпріоритетніша річ у житті. - Вийти заміж — для мене було дуже нелегким рішенням. У мене була така дивна дитяча мрія: народити самій, виховувати самій дитину і бути незалежною від чоловіків. Але коли заміж йшла, вже знала - це назавжди, поки смерть не розлучить нас. На початках були думки: чи не поспішила я, чи я прийняла правильне рішення... І зараз мені доводиться спілкуватися дуже з різними чудовими чоловіками. І я об’єктивно розумію, що у світі є набагато більше кращих за мене жінок і кращих чоловіків за мого чоловіка. Можливо, вони насправді не ідеальні, але для когось – найрідніші. Так, як для мене мій чоловік. Я вже знаю, як пахне справжнє кохання… Тому можу відрізнити захопленість від істинної любові. Я вмію зосереджуватися на своєму чоловікові. Я впевнена у його вірності, вірна йому та маю від нього прекрасну доньку».

Роль дідуся в житті письменниці “На моє життя найбільший вплив мали три мужчини – мій дєд, мій пастор Петро Сельський і мій коханий чоловік, який займався «моїм вихованням» з того часу, як мені було 15”; “Дєд навчив мене водити машину, коли мені було років 11-12. Але я досі не маю водійських прав”; “Дідусь вчив мене стріляти з гвинтівки з років шести-семи. Я ніколи не грала в більярд, але моя улюблена розвага досі – стрілянина в тирі”; “Пам’ятаю, як він плакав, коли я сильно хворіла, і як радів, коли знову ставала на ноги й переставала кахикати. А ще - як він зав’язував мене в пухову хустку, але так, щоби вузлик був збоку й мені не заважав, і як розповідав усілякі смішні історії, і як їв багато цибулі зі мною за компанію”. Він мені розповідав багато історій про армію, про свою службу. І це, певно, досі якось перегукується з моїм життям. Бо я була для нього в певному роді – салагою.»

Надійка Гербіш для дітей «Я почала писати для дітей чи не раніше, ніж для дорослих, але насправді захопилася цим, уже будучи вагітною. Саме в той період почали виходити мої дитячі книжки». Перемога в конкурсі «Різдвяне диво» 2009-го в номінації «Мала проза (твори для дітей 5–8 років)» стала початком активної творчості на ниві української дитячої літератури. Перша книжка в цій сфері – «Помаранчевий дарунок» про життя Мишенятка – вийшла взимку 2013 року. Крім того, Н. Гербіш створила програму лекцій для підлітків «Навчіть мене мріяти», яку вже декілька років реалізовують у навчальних закладах Тернопільської області. Надія також є мотиваційним спікером і часто виступає на подібних семінарах.

Твори для дітей У цій дивовижно світлій та домашній казці живе справжній дух Різдва. Родина їжачків - тато, мама та троє їхніх діток - не лише разом готуються до свята, переказують історію про народження Ісуса, а й приймають несподіваних гостей - двох маленьких ховрашат, які заблукали у лісі. Занурить маленьких і великих читачів у зимову казку, де навіть найбільші дива стають можливими. Тема: розповідь про родину їжачків напередодні світлого свята Різдва. Ідея: робити добро і допомагати тим, хто цього потребує, завжди вчасно і доречно. Виховне значення: даним твором ми виховуємо у дітей, що потрібно бути мудрими, розважливими і відкривати серця для доброти. Пригоди маленького сірого Мишенятка тільки починаються! Із маленької затишної нірки воно потрапляє у великий, просторий, сповнений див і різнобарв’я світ. Зараз у серденьку головного героя жевріє мрія побачити якомога більше кольорів – але поки перед ним лежить лише неосяжне засніжене поле… Куди ж приведе Мишенятка його перша мандрівка? Та що ж йому подарує рудоволоса дівчинка? Тема: подорож маленького сіренького Мишенятки у пошуках кольорових запахів про які розповідала йому мама. Ідея: мріяти ніколи не пізно. Виховне значення: даним твором ми виховуємо у дітей, що ніколи непотрібно боятися мріяти, фантазувати і обов’язково робити кроки для досягнення мрії.

Анна має величезну мрію: дівчинка понад усе хоче стати справжньою балериною. Відколи вона побачила на сцені театру тридцять два магічні фуете, Анна робить усе, аби її мрія справдилася, загартовує і тіло, і характер. Та чи легко бути танцівницею? Зі сцени балет видається казкою, а за лаштунками він часом нудніший за шкільну фізкультуру. Тема: розповідь про величезну мрію дівчинки Анни стати балериною. Ідея: щоб досягнути мрії потрібно працювати. Виховне значення: даним твором ми виховуємо у дітей, що ніколи непотрібно боятися мріяти, фантазувати і обов’язково робити кроки для досягнення мрії, розкриваємо значення балету. Разом з Анною читачі дізнаються, що таке релеве, реверанс, екзерсис, пліє, та розкриють інші балетні секретики. «Пуанти для Анни» — це ніжна та життєствердна історія про доброту, любов та родинне тепло. Інші твори для дітей