Презентація на тему:
Ми ще повернемось

… Ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні, В.Стус

Народився Василь Семенович Стус 6 січня 1938 року в селі Роханівка Гайсинського району на Вінничині

Зліва направо: батько Семен Дем’янович, мати – Їлина Яківна, Василь Стус

Василь Стус з сестрою Марією

Випуск українського відділу історико-філологічного факультету Донецького педінституту, 1959 рік

Під час служби в армії, м. Чебаркуль, 1961 р.

Літературна студія “Обрій”, м.Донецьк, 1962 р; зліва направо: Микола Колісник, Василь Стус, Петро Бондарчук, Андрій Клоччя, Володимир Міщенко, Олег Орач

З двома Іванами (Гелем та Світличним)

У батьківській хаті, м. Донецьк, 1966 р.; зліва направо: Василь Захарченко, Василь Стус, Анатолій Лазоренко, Олег Орач, Василь Голобородько, Володимир Міщенко

7-го вересня 1972 року поет був заарештований і засуджений до 5-ти років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і 3-х років заслання

Фрагмент листа Василя Стуса до молодого літератора Олеся Ангелюка

З дружиною Валентиною та сином Дмитром у червні 1978 р. в м. Донецьку, куди Василь Стус приїздив із колимського заслання на поховання батька

Поет був заарештований вдруге і вже 2-го жовтня 1980 року був засуджений до 10-ти років позбавлення волі в колонії особливого режиму, 5-ти років заслання по тому і визнання особливо небезпечним рецидивістом

Василь Стус занотував сам про умови перебування в колонії: “Таких жахливих умов, як тут, люди не пам’ятають ні з Мордовії, ні на чорних зонах, ні із Соловки. Одне слово, режим, запропонований у Кучині, сягає поліцейського апогею. Будь-яка апеляція до верховної ради залишається без відповіді, бо найчастіше загрожує кара. Буквально за півроку в мене тричі забирали побачення, чи не через місяць – так званий “ларьок”, підряд три тижні відсидів у ізоляторі. Здається, ніде не було такого, щоб за голодівку забирали побачення… Мене двічі карали за голодівку”.

Могила Василя Стуса на цвинтарі с. Копально(Пермська обл.). Рушник, пов’язала дружина небіжчика 4-го вересня 1985 року у карцері, під час “сухої” голодівки мужнє серце Василя Семеновича Стуса зупинилося На байковому кладовищі

Народе мій, до тебе ще я верну, Як в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям . Як син, тобі доземно уклонюсь І чесно гляну в чесні твої вічі І в смерті з рідним краєм поріднюсь.