Презентація на тему:
"Кохані жінки Тараса Шевченка"

Кохані жінки Тараса Шевченка Далека і гірка була Тарасова любов, Одвічні протилежності в житті, Кружила заметіль навколо доль, Заплуталось кохання в крижаній імлі, Але серед снігів, снігів, снігів Ішла у мрії ти, зоря весни.

Оксана Коваленко Дорогим ім’ям першого кохання Шевченко називав героїнь своїх творів. І згодом цей жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, «справжню» — подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалась йому Оксана.

Варвара Рєпніна Як зізнавалася сама Варвара, Шевченко не поділяв її почуття, хоч завжди ставився до неї з великим і глибокою повагою, називав її своєю сестрою. Під час заслання поета княжна листувалася з ним (збереглося 8 листів Шевченка, 6 - Рєпніної), зверталася до начальника "Третього відділу" графа О.Орлова з проханням полегшити його долю. У 1849 р. поет прислав княжні ще один автопортрет. У 1850 р. О.Орлов заборонив Рєпніної листуватися з Шевченком. У 1858 р., повертаючись із заслання, тому 17 березня відвідав Варвару в Москві. Ще раз бачилися вони 24 березня - це була їхня остання зустріч. Поема "Тризна". Посвячення Варварі Рєпніній Душі з прекрасним призначення Повинно любити, терпіти, страждати І дар господній, натхнення Повинно сльозами поливати Для Вас зрозуміло це слово. Для Вас я радісно згорнув Свої життєві кайдани Священно діяв я знову І сльози в звуки перелив. Ваш добрий ангел осінив Мене безсмертними крилами І тіхостройнимі речами Мрії про рай пробудив. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещасливиця в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, — такою була нова знайома Шевченка.

    Анна Закревська Закревська Ганна Іванівна була дружиною поміщика П.Закревского з Пирятина. Шевченко познайомився з ній 29 червня 1843 р. Він неодноразово бував у Закревських. З натяків у спогадах О.Афанасьєва-Чужбинського видно, що поет покохав "Ганну вродливу" (так Шевченко назвав її в листі до свого друга В.Закревского). На балу в поміщиці Т.Вольховской він не відходив від неї протягом усього балу, а прощаючись, відірвав на пам'ять однин з блакитних квіток, якими було прикрашено її сукня, і довго зберігав цю реліквію. Теплі спогади про Закревської поет проніс через усе життя. У 1843 р. Шевченко намалював її портрет. У 1848 р. на засланні присвятив їй вірш "Г.З." ("Немає гірше, Як в неволі"), в якому з щирим захопленням звертався до неї. З ім'ям Ганни Закревської пов'язана також поезія "Якби зустрілися ми знову". На думку деяких дослідників Шевченко присвятив Закревський і поему "Сліпий". Після повернення із заслання, під час останнього перебування на Полтавщині в 1859 р., поет глибоко сумував через передчасну смерть дійсно красивою Ганни Закревської. Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово Тоді б промовила мені? Ніякого. І не пізнала б. А може, потім нагадала, Сказавши: "Снилося дурній". А я зрадів би, моє диво! Моя ти доле чорнобрива! Якби побачив, нагадав Веселее та молодеє Колишнє лихонько лихеє. Я заридав би, заридав! І помоливсь, що не правдивим, А сном лукавим розійшлось,  Слізьми — водою розлилось, Колишнєє святеє диво

Марія Максимович. 18 березня в 1858 р. в Москві Шевченко познайомився з Марією Василівною Максимович. Як спомінал Г.Галаган "... Шевченко гарно співав з дружиною Максимовича". Тоді ж подарував їй автограф свого вірша "Садок вишневий коло хати". Шевченко записав у щоденнику: "Яке миле, прекрасне створіння! Але що в ній чарівно всього Це чистий, незайманий тип моєї землячки".     Поет з великою теплотою листувався з М.Максимович. В одному листі (в 22.11.1858 р.) Шевченко надіслав Марії Василівні вірш "Сон" ("На панщіні пшеницю жала ..."), за який вона була щиро вдячна. 10 травня в 1859 р. поет послав їй свій автопортрет. Під час останньої подорожі в Україну Шевченко гостював у Максимовичів у Прохорівці (батьківщина Максимовичів, колись Полтавської губернії, тепер Черкаської області). Тут (22 червня 1859 р.) він намалював портрет Марії і підписав: "1859 Т. Шевченка 22 червня". Втомлене серце поета зігрілось теплотою і увагою Марії Максимович. Не раз Шевченко звертався до неї з проханням, щоб вона знайшла йому підходящу пару і одружила його: "Женіть, будь ласка, а то як ви не женіть, то й сам бог не одружує. Так і пропаду бурлакою на чужині ... Зробіть же так , моє серце єдине ".     Доля ніби знущалася над поетом, адже на момент знайомства з Шевченком Марія Максимович була вже заміжня. Тому їх взаємні почуття були приречені.

Катерина Піунова. Шевченко довго шукав свою любов, але доля не милувала його. Він зовсім втратив голову, закохавшись в шістнадцятирічну актрису театру Катерину Піунову. Але Катя відмовила поетові у взаємності, пославшись на те, що Шевченко на тридцять років старше її. Решта обраниці поета були також молодими і їх батьки на пропозицію руки і серця в кращому випадку пропонували дуже вже дорослому нареченому почекати кілька років, поки їх дочки не подорослішають ...

Лікерія Полусмак Останньою любов'ю поета стала Ликерія Полусмак. Їй було 19 років. Шевченко балував її дорогими подаркамі.Накупіл їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок, коралів. Але Ликерія не захотіла переїжджати із столиці в Україну, щоб жити в селі. Кобзар мріяв купити землю в Каневі, побудувати будинок і жити в ньому разом з вірною йому дружиною. Вона покинула поета і і незабаром стала дружиною перукаря Яковлєва. Після смерті чоловіка, у 1904 році, Ликерія Яковлєва-Полусмак, приїхала до Канева і відвідала могилу Шевченка. Відвідуючи меморіал, в книзі відгуків одного разу вона залишила відчайдушну запис: "... Травень 1905 тут твоя улюблена Ликера. Глянь, глянь на мене, як я каюсь ...". Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті