Презентація на тему:
Біографія Т. Шевченка

Підготували Бунчак Альона, Кара Юрій

Познайомилися з життям і творчістю Тараса Шевченка. Підібрали ілюстративний матеріал. Довели, що життя поета – подвиг.

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це – легенда, коли б усе те діялось не перед нашими очима. Мені хотілось і почати про поета, як починаються казки. За широкими морями, за лісами дрімучими.. Був колись веселий край, розкішний і багатий… Україна… в одному вже тільки цьому слові…. Бринить ціла музика смутку і жалю… Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки… поема жалю і смутку… краси і недолі. Отже, одна з найсмутніших сторінок у цій поемі належить невиданому у всі часи по всьму світі її огненному поетові. Легендарному поетові казкового краю. Вступ повісті С.Васильченка “Широкий шлях”.

“Кобзарем його ми звемо, Так від роду і до роду, Кожний вірш свій і поему Він присвячував народу”. М.Рильський

Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині в родині селянина-кріпака. У Моринцях та в сусідньому селі Кирилівці (тепер Шевченкове) пройшло його гірке дитинство. 1827р. С. Їжакевич. Тарас Шевченко – пастух. Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом…

У Тараса Шевченка було два брати і п’ятеро сестер: Катерина (1804 року народження, за чоловіком Красицька), Марія (1808 , померла в два роки), Микита (1811), Ярина (1816, за чоловіком Бойко), Марія (1819), Йосип (1821). Марія (1824) від мачухи.

Моринці й Кирилівка належали багатому поміщику Енгельгардтові. Тисячі кріпаків працювали на нього. Важкий тягар панського гніту несла на собі й сім‘я Григорія Шевченка. У батьковій хаті малий Тарас “бачив пекло”, “неволю”, “роботу тяжкую”.

Тарасові було дев‘ять років, коли померла його мати. Пригадуєте: “Там матір добрую мою, ще молодую, - у могилу нужда та праця положила”. Через два роки не стало й батька: “не витерпів лихої долі, умер на панщині”. Життя Тараса, його братів та сестер ще погіршало. Тарас потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк, “носити воду школярам”.

Наймитував він у дяка і одночасно вчився. Гірке було те навчання в обідраній сільській хаті. Для “заохочення” учитель-дяк нещадно бив своїх учнів різками. Не раз перепадало й Тарасові, якого глибоко обурювало знущання дяка-п‘яниці над школярами. І от одногу разу, заставши дяка дуже п‘яним, він різками, якими той бив учнів, висік свого вчителя і втік від нього.

Відчуваючи великий потяг до малювання, Тарас прагне потрапити в науку до дяка-маляра спочатку в Лисянці, а потім у Стеблеві й Тарасівці. Але, на жаль, йому довелося швидко розчаруватися і в цих учителях: вони були такіж п‘яниці і невігласи, як і кирилівський дяк. Засмучений хлопець знову повернувся назад у Кирилівку, де він став пастухом громадської череди.

Ставши козачком, Шевченко разом з іншими дворовими кріпаками, які обслуговували молодого Енгельгардта, слідом за паном мандрувала в Київ і Вільно. Становище лакея-козачка тяжко пригнічувало волелюбного Тараса. Не раз він, порушуючи наказ пана, наспівував гайдамацьких пісень або крадькома розглядав роздобуті десь картини. Його все сильніше вабило малярство.

Пан з панею поїхали на бал. Маючи вільну хвилину, Тарас засвітив свічку й заходився малювати героя Вітчизняної війни 1812 року козака Платова. Хлопець так захопився своєю роботою, що й не зчувся, як повернувся з банкету його господар. Розлютований пан, зовсім не звернувши уваги на Тарасове мистецтво, надавав йому ляпасів, щоб він не палив сві- чок, бо так, мовляв, можна спалити не тільки будинок, а й ціле місто.

У 1838 році за допомогою передових культурних діячів Росії и України (художників К. Брюллова, І. Сошенка, О. Венеціанова, поета В. Жуковського та інших) Шевченка було викуплено з кріпацтва. Йому йшов 25-й рік. Із сльозами радості зустрів Шевченко звістку про волю.

К.Брюллов змалював портрет Жуковського, і за виручені гроші викупили Тараса. Піклувалися про викуп Шевченка Сошенка, Мокрицький, Жуковський, Григорович, Венеціанов, Вієльгорський, Карл Брюллов. Є згадки, що П.В. Енгельгардт запросив за Тараса Шевченка п’ять тисяч золотом, а згодився відпустити на волю за 2500 карбованців.

Відпускна була вручена Т.Г.Шевченка 25 квітня 1838 року письменником В.Жуковським на квартирі К.П.Брюллова в присутності Вієльгорського. «…Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь… велике щастя бути вольним чоловіком».

За допомогою своїх друзів він вступив до Академії мистецтв, де вчиться на кошти Товариства заохочення художників. Наполегливо працює і над своєю освітою: відвідує лекції з філософії, історії, зоології, фізики, вивчає французьку мову, відвідує театри.

“Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, просторою і поетичною грацією вислову”. Іван Франко

Т.Шевченко закінчує Петербурзьку Академію мистецтв, здобуває знання вільного художника. Подорожує Україною (1843, 1845 рр.) в складі археографічної комісії. Продовжує писати літературні твори: поему “Гайдамаки” (1841 р.), драму “Назар Стодоля” (1843 р.), поеми “Сон” (1844 р.), “Кавказ”, “Наймичка”, вірші “Заповіт”, “І мертвим, і живим…” (1845 р.), готує альбом художніх полотен “Живописна Україна”.

Мальовнича Україна 1844 року було випущено окремою книжкою перший альбом офортів “Мальовнича Україна”. Поет і художник показав , за його висловом, “освіченому світу”, що його рідна Україна – дивовижна країна. Кожен офорт альбому розкриває самобутність України – її природу, історію та звичаї.

24 березня 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антидержавні поезії Тарас Григорович був заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. Прилітайте, сизокрилі Мої голуб’ята, Із-за Дніпра широкого У степ погуляти З киргизами убогими.

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені… Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.

У людини було відібрано все: родину, волю, друзів, право на творчість. Зроблено все, щоб убити в ньому живу душу. Але того, що колись увібрав у себе його геній, не міг відняти ніхто.

Десятилітнє заслання підірвало здоров’я поета та духом він став незламним, загартувавшись у горнилі страждань. На голови тиранів спадало караюче слово.

У 1857 році Т. Г. Шевченко повертається із заслання. У 1859 році він здійснює третю подорож в Україну.

1860 рік. Шевченкові присвоюється звання академіка-гравера. У цьому році виходить друге видання “Кобзаря”.

Мріяв Тарас Шевченко оселитися десь над Дніпром, жити серед рідного народу. Та не пощастило йому цю мрію здійснити. Постійні переслідування, в‘язниці, заслання підірвали здоров‘я поета.

Ще 9 березня 1861 року друзі й знайомі поздоровляли Тараса Григоровича Шевченка із 47-річчям з дня народження, а 10 березня вранці перестало битися палке серце великого поета.

Слово Шевченка, його життя і подвиг в ім'я народу житиме вічно!

Ми навчилися працювати з довідковою літературою. Вивчили життя і творчість Тараса Шевченка. Ми довели, що життя нашого Кобзаря – це справді подвиг.

Тарас Григорович Шевченко народився і жив на прекрасній українській землі, родючій і квітучій. І любив рідну землю до безтями. Тому й вирішив показати свою любов людям, створивши безсмертні твори.

Шляхом самоосвіти кріпак Шевченко став одним з найосвіченіших людей свого часу, людиною енциклопедичних знань. Хіба це не подвиг? Майже все своє свідоме життя прожив за межами рідного краю, був насильно відірваний від народу, - і залишився вірним сином своєї матері – вітчизни, вірним її традиціям, культурі, мові. А це, очевидно, теж подвиг?

Його переслідували, катували, кинули у нелюдські умови, але він не зрікся своїх поглядів, переконань та ідеалів. Це й справжній подвиг! Завжди турбувався про інших, присвятив їм своє життя, дбав про народ кожну днину, кожну мить – і в той час ні разу не поскаржився на свої злигодні. Це чи не найбільший подвиг? Висновок: життя Шевченка – це подвиг, перед яким труба схилятись.