Презентація на тему:
"Індія в ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття"

Індія в ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття Виконала учениця 11-Б класу Лавренчук Ірина

Індія, як колонія Британії, брала участь у Другій світовій війні: 3 млн. індійців воювали на фронті. Під час бойових дій у країні розвинулося машинобудування. Тому Індія сплатила усі борги Британії і вийшла з війни економічно зміцнілою. Однак країна не мала адміністративної єдності через багатоетнічний склад населення Індії, протистояння двох основних релігійних громад — індуїстів, інтереси яких представляв Індійський національний конгрес (ІНК), та мусульман, очолюваних Мусульманською лігою. Усе це заважало згуртуванню населення і послаблювало національно-визвольний рух. Одразу після закінчення Другої світової війни рух проти колоніального панування охопив широкі верстви населення Індії.

Велика Британія Парламент 15.08.1947 Акт про незалежність Індії Індія Пакистан Проблема Пенджабу Міжрелігійний конфлікт Проблема Кашміру Боротьба Індії та Пакистану за князівство Війна 1947 - 1948 Кордони не враховували національні та історичних особливостей регіону

26.01.1950 – набрала чинності конституція, за якаю Індія проголошувалася “суверенною демократичною республікою” й одночасно залишалася членом Співдружності націй. Основи державного ладу, внутрішньої та зовнішньої політики Індії були закладені за прем’єр-міністра Дж. Неру (1947–1964), для якого ідеалом розвитку країни був демократичний соціалізм. Д.Неру, перший прем'єр-міністр незалежної Індії, в 1947-1964 рр..

Політика Індії після здобуття незалежності Внутрішня політика Зовнішня політика Прискорений розвиток держсектору в промисловості (за рахунок будівництва державою підприємств в металургії, машинобудуванні, електроенергетиці, вугільній і нафтовій промисловості). Активна підтримка приватного бізнесу, контроль за діяльністю монополій. Створення сприятливих умов для розвитку національної економіки (за рахунок обмеження доступу іноземного капіталу в країну). Проведення аграрної реформи (обмеження розмірів феодального землеволодіння, передача землі за викуп орендарям з нижчих каст, заохочення створення кооперативів). Проведення адміністративно- територіальної реформи у 1956 р. (розмежування за національною та мовною ознаками) Дотримання принципу «позитивного нейтралітету», неприєднання до військово-політичних блоків (уряд Індії засудив створення СЕАТО в 1954 р. і СЕНТО в 1955 р.). У відносинах з іншими країнами застосовували п’ять принципів мирного співіснування «панчашіла» (уперше щодо Китаю): • взаємна повага територіальної цілісності і суверенітету; • взаємний ненапад; • невтручання у внутрішні справи одне одного; • рівність і взаємна вигода; • мирне співіснування. Дж.Нерубув одним з ініціаторів Бандунзької конференції 1955 р. і створення Руху неприєднання На початку 60-х рр. через перебування на території Індії Далай-лами Тибету погіршилисяіндійсько-китайські відносини. Китайські війська окупували частину індійської території  

Після смерті Дж. Неру прем’єр-міністром Індії стає Л. Б. Шастрі, який дотримувався курсу Неру. Але у 1965 р. виникає новий військовий конфлікт з Пакистаном через Кашмір. Саме тоді, як Індії і Пакистану за допомогою міжнародних політичних сил вдалося владнати ситуацію (в січні 1966 р.), Л. Б. Шастрі несподівано помирає. Новим прем’єр-міністром стає донька Дж. Неру — Індіра Ганді (мала гарну освіту, політичний досвід, в уряді Шастрі була міністром інформації та радіомовлення). Індіра Ганді, прем'єр-міністр Індії в 1966-1977 рр. і 1980-1984 рр.

На виборах 1977 р. Індіра Ганді програла. В ІНК відбувається розкол. І. Ганді створює власну партію — ІНК(І). В економіці країни назріває критична ситуація, і в 1980 р. І. Ганді знову стає прем’єр-міністром. Але в цей період активізуються сепаратистські тенденції в країні. 31 жовтня 1984 р. І. Ганді була вбита сикхськими екстремістами. Діяльність І. Ганді мала загалом позитивне значення для соціально-економічного розвитку Індії. Проте складність проблем усередині індійського суспільства унеможливила успішне завершення реформ І. Ганді. Внутрішня політика Зовнішня політика Проведення радикальних соціально-економічних реформ: • націоналізація банків і системи загального страхування; • передача до рук держави експортної та імпортної торгівлі; • організація кооперативної торгівлі товарами широкого вжитку у містах і сільській місцевості; • обмеження діяльності монополій; • продовження аграрної реформи; • зменшення податку на невеликі ділянки землі, земельного максимуму; • скасування пенсій та привілеїв для князів. Але паралельно із цим: • запровадження надзвичайного стану (1975), заборона страйків; • порушення громадянських прав і свобод; • антигуманні методи розв’язання демографічної проблеми (через примусову стерилізацію)   Активізується співробітництво із СРСР, особливо у військовій сфері. У грудні 1971 р. Індія розпочинає чергову війну проти Пакистану і доводить її до успішного кінця. Після цього авторитет Індії на міжнародній арені зростає. Але за умов енергетичної кризи 1973 р. ця війна гальмує здійснення Економічних і соціальних програм. Економічна ситуація в країні погіршується, формується опозиція уряду І. Ганді

У грудні 1984 р. прем’єр-міністром Індії стає син І. Ганді — Раджив Ганді, який спрямував свої зусилля на: • подальше зміцнення єдності країни; • боротьбу проти сепаратистів; • боротьбу проти «старих ворогів» індійського суспільства: бідності, безробіття, неписьменності, хвороб. До середини 1990-х років в політиці Індії домінував ІНК, яку очолювали представники сім’ї Неру-Ганді. Лише після конфлікту в країні почали спалахувати серйозні міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Відбувається радикалізація індійського суспільства. Саме тоді Бхаратія Джаната парті (БДП) почала виконувати перші ролі, а її керівникам вдалося об’єднати частину крайньо - правих партій, які намагалися перехопити владу у розгублених консерваторів. 1998–2004 рр. БДП очолила уряд та створила більшість в палатах парламенту Індії, а керівником уряду був обраний більш поміркований їх представник — Атал Біхарі Ваджпаї. 22 травня 2004 р. Манмохан Сінґх став головою уряду Індії. А в 2009 р. на чергових парламентських виборах Коаліція Об’єднаного прогресивного альянсу на чолі з керівництвом ІНК забезпечила собі підтримку в парламенті, а Манмохана Сінґха було переобрано прем’єр-міністром.

Раджив Ганді прем'єр-міністр Індії в 1984—1989 Манмога н Сінґх - прем'єр-міністр Індії, з 2004р Зміцнення країни; Боротьба з сепаратизмом; Боротьба з бідністю, безробіттям, неграмотністю Розвиток економіки на основі досягнень НТР; Боротьба з сепаратизмом; Боротьба з бідністю, безробіттям, неграмотністю; Забезпечення національної безпеки

Основні напрямки зовнішньої політики Індії: вірність Руху неприєднання; рівні та взаємовигідні стосунки з США, Росією, Китаєм, Японією, країнами Азіатсько – Тихоокеанського регіону; нарощення ядерного потенціалу ( 1998 – випробування ядерної зброї); невирішеність спірних питань з Пакистаном

Провідні політичні лідери сучасної Індії Соня Ганді - голова Індійського Національного Конгресу Пранаб Кумар Мукерджі- 13-й президент Індії Манмога н Сінґх прем'єр-міністр Індії

На сьогодні значна частина населення Індії проживає в злиднях, близько половини населення залишається неписьменною, зберігається високий рівень безробіття. Серед соціально-економічних, національних та релігійних залишається актуальною демографічна проблема. Населення Індії щороку зростає на 14 млн чоловік і сьогодні перевищує 1 млрд. чол. Активною залишається зовнішньополітична діяльність країни. Зокрема, налагоджуються українсько-індійські зв’язки. Протягом тривалого часу українські підприємства традиційно співпрацюють з індійськими кампаніями: на багатьох індійських підприємствах запроваджені й використовуються українські технології, машини та обладнання. Взаємовигідна торгівля між Україною та Індією є важливим фактором зміцнення співробітництва між обома країнами.