Презентація на тему:
Психологія нового часу

Розвиток психології у XVII столітті

1. Загальна характеристика психології у XVII столітті 2. Основні теорії Нового часу 3. Вплив Ф. Бекона та Р. Декарта на розвиток психології 4. Наукові погляди Б. Спінози і Г. В. Лейбніца як представників раціоналізму в психології 5. Наукова думка Т. Гоббса і Дж. Локка в межах сенсуалізму. План

Загальна характеристика психології у XVII столітті Поява нових підходів до побудови науки, що пов’язані з прагненням до раціональності й доказовості теоретичних положень Психологія стає наукою про свідомість На перший план виходять проблеми пізнання

Основні теорії Нового часу

Раціоналізм (у психології) [лат. rationalis - розумний] - вчення про те, що в основі психіки людини лежать поняття, які не можуть бути отримані шляхом узагальнення чуттєвих вражень. З точки зору раціоналізму, ці поняття можуть бути або вродженими (теорія вроджених ідей Р. Декарта), або вони можуть розвиватися із задатків, нахилів, також вже наявних у свідомості людини при народженні (концепції Платона, Г. Лейбніца, Г. Гегеля). Поняття про раціоналізм

Раціоналізм виступав проти положення сенсуалізму про те, що психіка дитини є "чистою дошкою", стверджуючи, що на основі індивідуального чуттєвого досвіду не можуть бути виведені основні поняття і закони, що пояснюють навколишню дійсність. раціоналізм

Раціоналізм не відкидав значення відчуттів при розумінні одиничних об'єктів і явищ, погоджуючись з тим, що ці знання властивостей і якостей окремих предметів і явищ ґрунтуються головним чином на чуттєвому досвіді. Проте загальні поняття осягаються лише на основі розуму. Жодне логічне узагальнення даних, отриманих при чуттєвому сприйнятті, не може проникнути в сутність речей. раціоналізм

Сенсуалізм [лат. sensus – відчуття, сприймання] – напрям у теорії пізнання, згідно якому відчуття і сприймання – головна форма достовірного пізнання . Принцип сенсуалізму відноситься до чуттєвої форми пізнання, до якої, крім відчуттів і сприймань, відноситься ще й уявлення. Відомими філософами-сенсуалістами були Протагор, Епікур, Дж. Локк, Т. Гоббс, Е. Кондільяк. Поняття про сенсуалізм

Сенсуалізм стверджував: «У розумі немає нічого, чого немає у відчуттях». Сенсуалізм відкидав існування вроджених ідей, а відтак – усі поняття з’являються у процесі навчання. сенсуалізм

Френсис Бекон (1561-1626) Знання не можна отримати в готовому вигляді, його необхідно відкривати, здобувати дослідним шляхом. Саме те, що емпіризм Бекона являє собою не просто чуттєве сприйняття, а досвід, заснований на експерименті, дає підстави вважати науковця засновником емпіричної, експериментальної науки.

Френсис Бекон (1561-1626) Необхідною передумовою для об’єктивного пізнання є очищення розуму від ідолів (недоліків, помилок людського розуму):

Френсис Бекон (1561-1626) 1) Ідоли роду виходять із самої природи людини, пов’язані з особливостями будови і функціонування органів чуттів людини, 2) Ідоли печери походять від виховання, спілкування з іншими тощо; 3) Ідоли ринку пов’язані з використанням слів, які не завжди є адекватними реальності; 4) Ідоли театру – недоліки, які є результатом поклоніння перед авторитетами

Френсис Бекон (1561-1626) Уберегтися від примар можна, на думку, Ф. Бекона, можна, якщо озброїти розум знаряддями пізнання, одне з яких – індуктивна логіка (органон). Ф. Бекон своєю науковою діяльністю завершує етап «психологія як наука про душу» і починає новий етап «психологія як наука про свідомість».

Рене Декарт (1596-1650) Висуває методологічний принцип – сумніватися у всьому. Єдине, що не може викликати сумніву – сам акт сумніву, акт мислення. «Я мислю , отже, я існую».

Р. Декарт вперше в історії психології запропонував критерій відмінності психічних процесів від непсихічних. Так, психічні процеси ми усвідомлюємо, непсихічні (фізіологічні) – ні. Таким чином, Декарт звузив психічну реальність до свідомості, не визнаючи наявності несвідомих психічних процесів. Разом з тим він відкрив шлях до емпіричного вивчення свідомих психічних процесів, що буде зроблено на наступних етапах розвитку психології.

У змісті свідомості Р. Декарт виділяв 3 види ідей, або понять:

1) Ідеї, породжені самою людиною – її власний досвід; 2) Набуті ідеї – результат навчання і спілкування з іншими людьми (ідеї більш повні й досконалі); 3) Вроджені ідеї – відкривають істину, містяться в розумі (ідеї Бога, числа і «Я»)

Рене Декарт (1596-1650) Важливим внеском Декарта стало відкриття рефлексу. Тілу не потрібна душа як джерело активності. В його теорії тіло розуміється як машина, що функціонує за законами механіки. Душа наділена власною активністю, що направляє процеси мислення та пізнання. Основна функція тіла – рух, що розглядається як рефлекс.

Існує єдина вічна субстанція – Природа – з нескінченною безліччю невід’ємних властивостей. З них нашому обмеженому розуму відкриті лише дві – довжина і мислення. Отже, безглуздо уявляти людину місцем зустрічі тілесної та духовної субстанцій, як це робив Декарт. Людина – цілісна тілесно-духовна істота. Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677)

Цілісність людини не тільки пов’язує її духовну і тілесну сутності, але й є основою пізнання навколишнього світу. Говорив про пріоритет інтуїтивного знання (інтуїції), пов’язуючи з нею безмежні можливості розуміння людиною себе та оточуючого світу. Значний внесок зробив у вивчення проблем свободи волі та природи людських почуттів. Людські вчинки прагнув зрозуміти на основі законів природи.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) Як і Спіноза, він виступав за цілісний підхід до людини. В основі єдності тілесного і психічного лежить духовний початок. Світ складається з численної кількості монад (“монос” - єдине). Кожна з них “психічна” і наділена здатністю сприймати усе, що відбувається у Всесвіті. Душа – це монада, яка має сприйняття і пам’ять.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) Залежно від ступеня усвідомленості знання Лейбніц виділяв у змісті душі-монади 3 сфери: 1) ясного (виразного) знання, 2) затьмареного знання, 3) несвідомого.

Томас гоббс (1588-1679) Заперечував існування розумної душі як особливої нематеріальної субстанції. У світі існують лише матеріальні тіла, які рухаються за законами механіки. «Серце – пружина, нерви – нитки, суглоби – колеса, що запускають в рух всю машину людського тіла».

Томас гоббс (1588-1679) Критикував ідею вроджених ідей Декарта, доводив лінію Бекона, підкреслюючи емпіричне, дослідне походження людського знання, джерелом якого є дані органів відчуттів.

Джон локк (1632-1704) Критикував концепцію вроджених ідей. Якби вони існували, то були б відомі й дитині, й ідіоту. Ідея Бога теж не є вродженою, оскільки існує різниця у віросповіданнях різних народів. Критика вроджених ідей стала у Локка основою для побудови сенсуалістичної теорії пізнання.

Джон локк (1632-1704) Психіка, свідомість людини при народженні – «чиста дошка». Джерелом знань є чуттєвий досвід людини. «У свідомості немає нічого, чого б не було у відчуттях». Існує 2 види досвіду – зовнішній, або відчуття, і внутрішній, або рефлексія.