Презентація на тему:
Природа, в якої ми всі вчимося

Природа, в якої ми всі вчимося «Люди и звери, мы – дети одной матери – природы»

Сетон-Томпсон Эрнест Сетон-Томпсон канадский писатель, художник-анималист, натуралист. В 1879 окончил Торонтский колледж искусств. Подолгу жил в лесах и прериях. Написал около 40 книг, главным образом о животных. Повествование сопровождал точными и искусными рисунками. Несколько книг посвятил быту и фольклору индейцев и эскимосов. Первое произведение -"Жизнь лугового тетерева»(1883). Известность принесли ему книги "Дикие животные, как я их знаю" (1898), "Жизнь тех, на кого охотятся" (1901), а также 8-томный труд "Жизнь диких зверей" (1925-27). Опубликовал книги "Биография гризли" (1900), "Береста" (1902), "Книга о лесе" (1912) и др. Научная точность в книгах Сетон-Томпсона сочетается с занимательностью изложения. Оказал влияние на многих писателей-анималистов.

Книжки Чорного Вовка Він написав багато оповідань про тварин, які читають в усіх країнах світу. Чорний Вовк - це людина. Таке ім’я дали індійці своєму другові - письменнику, художнику і натуралісту Ернесту Сетону-Томпсону..

Розповідають, що колись люди й інші живі істоти вміли розмовляти одне з одним. Але це минулося. І ось сталось так, що ми стали самотніми на рідній планеті, не розуміючи, які ми стали і що втратили. Але на наше щастя, ще є люди, які не забули великого закону єдності природи й розуміють "братів наших менших". Саме таким знавцем був Ернест Сетон-Томпсон, якому судилося прожити довге і, мабуть, щасливе життя. Він багато спілкувався з безсловесним населенням Землі, вивчав їхні вчинки. Йому було що розповісти людям. А через те, що його могли не зрозуміти, він "перекладав" життя тварин людською "мовою". Тобто вони, його герої, думають, сподіваються, розмірковують, вирішують... і помиляються так само, як люди. Вони бояться невідомого, незрозумілого. Як і люди бояться того ж. Сетон-Томпсон намагався зробити усіх звірів як не близькими, то хоч відомими людям. Бо ми такі створіння, що від страху знищуємо все, що нас налякало.

Вовк у природі

Вовк - великий? “Великий", - не дуже підходяще визначення для вовка. Звичайно вовк-самець важить понад 50 кілограмів, вовчиця - кілограмів на 5 меньше. Їх висота у холці - понад 75 сантиметрів, а довжина від носа до кінчика хвоста досягає 1,5 - 2 метри.

Вовки - живуть сім’ями. В любій зграї є свій "табель про ранги", а в ньому кожному відведено своє місце. Сильні та агресивні вовки верховодять, а ті, кому потрібна тверда рука, підкоряються їм. Вовчу зграю - групу тварин, які пов’язані як рідня та взаємною симпатією, - очолюють вовк та вовчиця. Вовки – м’ясоїдні (або хижі) звірі. Вони полюють групами Звичайно у сім’ї вовків 5-6 цуценят. Бувають випадки, коли їх народжується дуже багато - 10-13 і навіть до 17. Але такі випадки рідкісні і половина виводку у численних сім’ях не виживають. Вовчата народжуються незрячими, безпорадними.

Вовк у казках В славянской мифологии волк долгое время был существом уважаемым. Его даже украинцы называли вовчик-братик, русские звали его "серый", " - При встрече с волками крестьяне нередко приветствовали их: "Здравствуйте, молодцы!" Интересно сравнить образ волка в наших и западных сказках. Если в Западной Европе это практически исключительно злодей и разбойник, то у нас в лучшем случае - грозный помощник главного героя, в худшем - недотепа, которого обманывает лиса, заяц, и постоянно бьют крестьяне.

Вовк у міфології Волк - один из наиболее почитаемых персонажей. Волк является священным, колдовским животным; Волк считался животным лакающим. Весьма важным, можно считать такое свидетельство: В черниговском Полесье при встрече с волком к нему обращаются: "Домовой хозяин, сохрани дорогу«. Волк олицетворяет и домашнего покровителя хозяйства и скота.

Вовк у літературі Оповідання “Лобо” одне з найкращих творів Сетона-Томпсона. Письменник захоплюється “характером “ свого героя, відзначаючи у нього те, що повинно бути притаманне лише людям: помирає від тоски вожак вовчої зграї Лобо, який втратив подругу-вовчицю Бланку. Оповідання “Лобо” було улюбленим оповіданням письменника. Невипадково він намалював героя цього твору на картині під назвою “Лобо- король вовків”.

Так стають нашими близькими знайомими вовки долини Курумпо. Передусім це Володар Лобо, дужий вовк, ватажок великої зграї. Мексиканські мисливці не могли вполювати цю розумну й хитру тварину, тож покликали на допомогу Ернеста. У долині Курумпо було багато худоби - ласої здобичі для хижаків. Свійських тварин довелося захищати від вовків, та люди не спромоглися перемогти великого Лобо. Він не потрапив до жодної пастки, бо не був дурним. Він розв'язував усі людські головоломки, доки був спокійний і холодний. Та через Бланку він втратив ці якості... Його скорбота була така велика, що герой незчисленних набігів вовчої зграї потрапив у пастку і загинув. Та для цього мисливець повинен був сам начебто стати вовком, перевтілитися в нього. Тільки тоді стало зрозуміло, як зупинити свавільця. Так, як і людину. Після цієї книги людина краще знатиме навколишній світ і саму себе.

Аналіз твору Що вам відомо про Лобо? Чому люди вважали Лобо наймудрішим у зграї вовків? Що викликало і жах, і повагу до нього? Що ви скажете про вовчицю Бланку? Як Лобо ставився до неї? Подумайте, чому хитрий і мудрий Лобо раптом схибив? Коли це сталося?

Який настрій викликало оповідання у читача? Письменник зізнається, що у його задум входило викликати співчуття до хижака, до вовка, коли протягом століть одне слово вовк викликало у людини бажання схопити рушницю и полювати до того часу, доки не залишиться жодної тварини

І.В.Гете писав про природу: “Природа! Ми нею оточені й охоплені - непереможно, нам ні вийти з неї, ні глибше в неї проникнути... Вона огортає темрявою і вічно пориває до світла. Вінцем її є любов. Тільки через любов наближуються до неї”